Розділ 8. Технологічний аспект соціально-педагогічної роботи

 

Теоретичні засади технологізації соціально-педагогічної роботи

 

Суспільна свідомість на початку ХХІ століття визначається інтересом до соціальних технологій, до технологізації соціальної діяльності, що є закономірною складовою світової технологічної революції. Технологізація соціального простору нині виступає як чинник забезпечення соціального функціонування суспільства, при цьому соціальні технології значною мірою є інтелектуальним ресур- сом, використання якого дозволяє не тільки вивчати та передбачати соціальні зміни, але й активно впливати на процес соціального роз- витку суспільства, отримувати прогнозований соціальний резуль- тат.

Те, що сьогодні відбувається в сфері соціальних технологій можна визначити як технологічну революцію, викликану до життя сукупністю важливих технологічних факторів. До них належать: швидке оновлення сфер суспільного життя, тобто динаміка соціаль- них змін; глобальна демократизація суспільних систем; процес пе- реходу цивілізованих суспільств до інформаційної сфери існування; визначення соціального простору як основного об’єкта технологіза- ції [5, С. 3].

Саме тому ефективне формування соціальної політики України можливе лише на основі технологізації соціальних процесів, за раху- нок оптимального використання соціальних ресурсів і можливостей соціальних установ і широкого кола працівників соціальної сфери.

Технологія (грец. techne – мистецтво, майстерність, уміння) – сукупність прийомів і способів одержання, обробки чи переробки; опис виробничих процесів, інструкцій з виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки. Усі відомі на сьогодні технології поділяють на дві групи: промислові та соціальні. До промислових належать технології переробки природної сировини (нафти, руди, деревини тощо) чи отриманих з неї напівфабрикатів (готових мета- лів, прокату, окремих деталей і вузлів виробів тощо). Соціальною визначають технологію, у якій вихідний і кінцевий результат – лю- дина, а основні параметри вимірювання – її якості та властивості [3, С. 294].

Сучасна соціологія розглядає соціальні технології як інно- ваційну систему методів виявлення і використання прихованих потенціалів соціальної системи, отримання оптимального со- ціального результату при найменших управлінських витратах. Дотриманням системного підходу вирізняються й погляди на соціальні технології в дослідженнях теорії соціальної роботи, де соціальні технології розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Можна сказати, що соціальні технології це – соціальні програми, що містять певні алгоритми, засоби та способи діяльності. У цьому контексті можна погодитись з за- гальним визначенням соціальних технологій як технологій со- ціального функціонування суспільства загалом і окремих соці- альних груп, зокрема.

Типовим є погляд на соціальні технології як інтелектуальний ресурс суспільства у вигляді узагальнення набутих і систематизова- них знань, досвіду, умінь і практики соціальної діяльності.

До особливостей соціальних технологій належить такі прояви: участь великої кількості індивідів, що наділені волею та свідомістю; суб’єктивність змісту соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються, насамперед, лідерами, і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва, переконання окремих мікросоціумів); комплексний характер соціальних технології і технологій соціальної роботи, зо- крема; превентивність змісту більшості соціальних технологій.

Аналіз наукової літератури з проблем соціальної роботи дозво- ляє виділити такі етапи реалізації соціальних технологій:

- теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об’єкту технологічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з’ясування соціальний зв’язків між ними;

- методичний, пов’язаний з добиранням методів, засобів впливу, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансфор- мації результатів аналізу в висновки та рекомендації;

- процедурний; пов’язаний з практичною діяльністю по апробації обраної послідовності використання інструментарію.

Логіку реалізації етапів соціальних технологій можна подати у вигляді схеми (рис. 8.1).

 

Первинне цілепокладання

 

Пошук джерел інформації

 

Проектування

Збирання, аналіз та обробка даних

 

Конкретизація мети

 

 

Вибір можливих варіантів дій

 

 

Вибір інструментарію

 

 

Організаційно-процедурна робота

 

 

Очікуваний результат

 

 

Рис. 8.1. Етапи реалізації соціальних технологій

 

Таким чином, структура соціальних технологій визначається наявністю:

• програми (проекту), у межах якої (якого) розв’язується певна проблема;

• заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

• певного стандарту (нормативу) діяльності;

• критеріїв оцінки результатів.

Будь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування та впровадження, має бути орієнтована на технологізацію відпо- відного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації полягає у:

- формуванні процесу;

- наданні йому цільової спрямованості;

- оптимізації соціально-педагогічної діяльності;

- забезпеченні сталості соціального процесу;

- створенні механізмів саморегуляції процесу;

- забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов.

Багатоваріантність підходів до класифікації соціальних техно- логій дозволяє визначити такі основні види соціальних технологій:

- правового забезпечення функціонування суспільства;

- політичні технології адміністративного регулювання;

- економічного функціонування суспільства;

- інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп’ютерної мережі;

- духовно-культурного розвитку суспільства.

Визначення соціальних технологій може бути в кожному з ком- понентів соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як у циклі навчальних дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.

Аналіз соціально-педагагогічної літератури [5; 10] дозволив ви- значити такі класифікаційні ознаки угрупування соціальних техно- логій:

• залежно від рівня суспільних відносин (технології макросистем; технології мезосистем; технології мікросистем);

• за мірою практичного втілення в організаційний процес (іннова- ційні; конструкторські; традиційні);

• за місцем експериментальної перевірки та апробації (кабінетні; лабораторні; польові);

• за масштабністю соціальних операцій (глобальні; регіональні; локальні);

Розуміння соціальної роботи як інтегрованою, універсаль- ного виду діяльності, спрямованого на задоволення соціально- гарантованих та особистісних інтересів і потреб людей, передусім, соціально-незахищених верств населення дозволяє визначати такий підхід, при якому під соціальними технологіями розуміється профе- сійна діяльність суб’єктів соціальної роботи, побудована відповідно до соціальних програм, проектів. Тобто, технології соціальної робо- ти розглядаються як способи професійного впливу на соціальний об’єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізації функ- ціонування при можливому тиражуванні цієї системи соціальних впливів [6]. На нашу думку, у цьому контексті більш влучним є ви- користання терміну “технології соціальної роботи (діяльності)”.

Технології соціальної роботи – це сукупність форм, методів та прийомів, що використовуються соціальними службами, закладами

соціального обслуговування, соціальними працівниками для вирішен- ня завдань соціальної роботи.

Технології соціальної роботи більшість дослідників розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів [5; 6]. При такому під- ході головними складовими змісту технологізації є:

• розмежування процесу на внутрішні етапи, фази;

• координація зусиль всіх підрозділів;

• визначення поетапності дій;

• визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій;

• корекція дій залежно від змін у цьому процесі.

Сучасними дослідниками технологізації соціальної роботи від- значається така особливість, як синтетичність чи поліфакторність соціальних процесів. Такий підхід дозволяє визначити зміст і про- стежити реалізацію таких технологічних компонентів: структурно- го, функціонального, нормативного, операційного та інструменталь- ного.

Структурний компонент технологізації містить суть поняття керованих та некерованих соціальних ситуації та можливої післядії (результату та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань, як заборона, настанова, дозвіл, об- меження, орієнтування, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи озна- чає встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції та їх подальшу координацію та синх- ронізацію.

Інструментальний компонент технологізації передбачає уста- лення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме:

- нормативного;

- традиційно-ритуального;

- конвенціонального (неформальні зобов’язання, угоди);

- оціночного;

- статусного (вплив на статус людини);

- символічного;

- психотерапевтичного;

- соціоекологічного (вплив на життєве середовище);

- раціонального (переконання);

- сугестивного (навіювання);

- стимулюючого;

- селекційного;

- ситуаційного.

Ефективність соціальної роботи сьогодні залежить від визна- чення й усвідомлення таких закономірностей:

• тенденцій життєдіяльності особи чи соціальної групи;

• особливостей їх соціального досвіду;

• влучності у постановці соціального діагнозу;

• добору адекватних шляхів розв’язання проблеми;

• визначення критеріїв і механізмів оцінки процесу та результатів соціальної роботи.

Сукупність цих закономірностей потребує визначення факто- рів, що характеризують специфіку сучасних технологій соціальної роботи. До них належать:

- динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту та форми роботи;

- неперервність, що визначається потребою постійної підтримки контакту з клієнтом;

- циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів, операцій;

- дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка проявляється в нерівномірній мірі впливу на клієнта на різних етапах діяльності.

Суб’ект-суб’єктних стосунків технології соціальної роботи на- бувають тільки в ситуації усвідомлення клієнтом (чи групою) на- явності проблеми та потреби і бажання її розв’язати.

Нині в практиці соціальної роботи визначають такі види при- кладних технологій соціальної роботи:

- соціального контролю;

- соціальної профілактики;

- соціальної терапії;

- соціальної реабілітації;

- соціально-правового захисту;

- соціального страхування;

- соціального опікунства;

- соціального посередництва;

- соціального супроводу;

- соціального патронажу;

- соціальної корекції;

- рекламно-інформаційні тощо.

Узагальнення наведених вище поглядів на систему технологі- зації соціальної роботи дозволяє зробити висновок, що основним завданням розвитку технологій соціальної роботи сьогодення є роз- робка шляхів результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимі- зації соціального результату.

Тому визначення соціальних технологій може бути в кожній із характеристик соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соці- альній роботі як в навчальній дисципліні і соціальній роботі як виді професійної діяльності.

Саме остання характеристика обумовлює сутність соціально- педагогічної діяльності. Ця група технологій виступає у формі умінь та практичного досвіду в реальній роботі соціального педагога.

Дослідник проблем технологізації соціальної роботи Н. В. За- верико визначає соціально-педагогічну технологію як класичний різновид соціальної технології, що інтегрує якості соціальної та педагогічної технологій. Соціально-педагогічна технологія – це способи взаємодії соціального педагога (соціального працівни- ка) із клієнтом, що забезпечують його соціалізацію в наявних або спеціально створюваних умовах. Сутність соціально-педагогічної технології полягає в операціоналізації процесу надання послуг і соціально-педагогічної допомоги, створенні алгоритму взаємо- дії соціального педагога з клієнтом. Соціально-педагогічна тех- нологія має такі характерні риси: універсальність (можливість застосування на різних за специфікою об’єктах для вирішення подібних або часто виникаючих завдань); конструктивність (на- ціленість на вирішення конкретних проблем перевіреними та обґрунтованими способами); результативність (орієнтація на кінцевий результат, що перевіряється); оперативність (можли- вість реалізувати технологію в оптимальний термін); відносна простота (наявність проміжних етапів й операцій, доступність для фахівця певної кваліфікації); надійність (наявність деякого запасу міцності, механізму, що дублюється); гнучкість (здатність до адаптації в умовах, що змінюються). Соціально-педагогічна технологія як сукупність визначених прийомів і методів впливу має власну структуру, що містить певні елементи: визначення

мети, вибір відповідного рішення, організація соціальної дії, ана- ліз результатів [3, С. 295].

Технології соціально-педагогічної роботи – це сукупність способів, дій соціальних педагогів, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об’єкта, сприяння само- розвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків.

Технології соціальної-педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову – прикладний аспект. В основі реаліза- ції соціально-педагогічних технологій закладені принципи со- ціальності та розвитку. Їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної ді- яльності.

Під соціально-педагогічними технологіями розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індиві- дом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах з метою досягнення оптимального результату.

Для розробки соціально-педагогічних технологій необхідно вра- ховувати такі обставини: особистісні якості соціального педагога, індивідуалізацію і персоналізацію соціально-педагогічних дій. До найбільш повторюваних недоліків соціально-педагогічних техноло- гій належать навчальний, моралізаторський та прагматичний харак- тер роботи.

Основним завданням соціально-педагогічних технологій є – розробка методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологі- зації як способу оптимізації соціально-педагогічного результа- ту.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. У чому полягає зміст технологізації соціальної роботи?

2. Розкрити зміст основних технологічних компонентів соціальної роботи.

3. Визначити особливості технологій соціально-педагогічної робо- ти.

4. Розробити перелік об’єктивних та суб’єктивних умов реалізації соціально-педагогічних технологій.

5. Заповнити таблицю “ Класифікація соціальних технологій”.

§ 2. Характеристика окремих технологічних напрямків соціально-педагогічної роботи

 

Соціальний супровід – технологія, спрямована на здійснення со- ціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених кате- горій людей з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Соціальний супровід розгля- дається як один із напрямків соціальної підтримки, що передбачає впродовж певного (іноді досить тривалого) терміну надання кон- кретній особі чи сім’ї комплексу правових, психологічних, соціально- педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інфор- маційних послуг соціальним працівником, а також, за потреби, спільно з іншими фахівцями (психологами, педагогами, юристами, медичними працівниками тощо) з різних установ та організацій. Мета соціального супроводу/супроводження – поліпшення життє- вої ситуації, мінімізація негативних наслідків чи повне розв’язання проблем отримувачів послуг [1]. Основними ознаками соціального супроводу є: комплексність послуг, що надаються; їх тривалий тер- мін; залучення соціальним працівником, за потреби, до здійснення супроводу інших фахівців, використання ним потенціалу громади; згода отримувача послуг на соціальний супровід та його активна по- зиція щодо здійснення спільними зусиллями змін на краще.

Соціальний супровід та соціальне супроводження – тотожні за змістом терміни, які знайшли своє відображення у відповідних нормативних документах. За своїм змістом соціальний супровід ви- ходить за межі індивідуальної або групової роботи. Технологія со- ціального супроводу наближена до методики довготермінового „ве- дення випадку” стосовно конкретного клієнта.

Основними завданнями соціального супроводу є: ефективне ви- користання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації клієнта метою вирішення його проблем; надання допомоги клієн- там для того, щоб подалі вони могли вирішувати проблеми шляхом мобілізації власних ресурсів; забезпечення партнерських стосунків між клієнтом, соціальною службою, іншими державними і громад- ськими установами для комплексного забезпечення захисту прав особистості.

Термін ”соціальний супровід” в соціальній роботі використову- ється переважно стосовно супроводу прийомної сім’ї. Термін був введений в обіг після вивчення досвіду роботи соціальних праців-

ників з фостерними сім’ями у Великій Британії в 1998 році. Соці- альний супровід прийомної сім’ї – це діяльність соціального праців- ника (або групи соціальних працівників), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних ді- тей та дітей – вихованців у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Завдання соціального супроводу прийомної сім’ї: створення позитивного психологічного клімату в сім’ї, належних умов для розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кож- ної дитини, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечен- ня оптимальних умов життя та захисту прав дітей.

Соціальний супровід, що забезпечується соціальними педагога- ми, з одного боку, виступає як контроль за умовами виховання та утримання прийомної дитини у сім’ї, з другого – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем, пов’язаних із влаштуван- ням у сім’ї дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціаль- ний педагог надає практичну соціальну допомогу, здійснює соці- альну опіку, виступає посередником між батьками та державними структурами, покликаними вирішувати питання життєзабезпечен- ня дітей. Одним з напрямків роботи соціального педагога є налаго- дження співпраці усіх служб, які захищають права дітей, з метою – забезпечення як найкращих умов виховання та розвитку дитини у сім’ї [4, с. 59–60].

Технології соціальної профілактики – сукупність форм, методів, прийомів, соціальної роботи, спрямованих на запобігання виникнен- ню, поширенню чи загостренню негативних соціальних явищ та їх небезпечним наслідкам.

Соціальна профілактика – це один з напрямків реалізації соці- альної політики, який здійснюють шляхом прийняття відповідного законодавства, економічними заходами, діяльністю установ освіти, охорони здоров’я, соціальної роботи культури, правоохоронних ор- ганів, засобів масової інформації тощо. Предметом соціальної профі- лактики в соціально-педагогічній діяльності виступає незайнятість молоді, бездоглядність дітей і жорстоке поводження з ними, проти- правна, агресивна, адиктивна та ризикована поведінка, насильство в молодіжному середовищі, захворювання, спричинені соціальними умовами, способом життя та поведінкою людей, та їх наслідки, суї- цидальна поведінка, молодіжний екстремізм і звернення молоді до деструктивних релігійних течій та антисоціальних субкультур тощо.

Мета соціальної профілактики – не тільки попередження проблем і негативних явищ, а й створення умов для повноцінного функціону- вання суспільства та життєдіяльності окремих осіб. Основні напря- ми профілактики: виявлення, усунення чи нейтралізація чинників, що породжують негативні соціальні явища та соціальні проблеми, сприяють їх загостренню та заважають розвитку людини, а також формування в людей якостей, необхідних для подолання проблем і задоволення потреб нешкідливим чином. Цільові групи соціаль- ної профілактики – це окремі особи, соціальні групи, верстви на- селення, які страждають або можуть постраждати від проблем чи негативних явищ, ті, що своїми діями, поведінкою, способом життя спричиняють проблеми, а також особи, соціальні групи й організа- ції, від дій яких залежить подолання причин негативних явищ та їх наслідків. Загальна профілактика охоплює широкі верстви суспіль- ства загалом. Її мета – подолання загальних, універсальних причин негативних явищ. Спеціальна профілактика спрямована на ті групи, які перебувають в особливих умовах, що збільшують ризик виник- нення та загострення проблеми чи формування в них небезпечної поведінки (групи ризику). Таким чином, соціальна профілактика має за мету зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження усклад- нення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соці- альному середовищі [5, С. 207–208].

Технології соціальної профілактики забезпечують своєчасне ви- явлення й виправлення негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних, факторів, що зумовлюють відхилен- ня в психологічному та соціальному розвитку підлітків та молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля. Нами визначений перелік найпоширеніших організа- ційних форм соціально-педагогічної роботи за напрямком соціаль- ної профілактики:

• анімаційні (фестивалі, концерти, марафони, форуми, змагання, конкурси агітбригад, плакатів, листівок);

• інформаційні (зібрання, прес-конференції, презентації, виставки);

• навчальні (бесіди, лекції, практикуми, заняття, тренінги);

• методичні (семінари, круглі столи);

• дослідницькі (опитування, анкетування, тестування).

Технології соціальної вуличної роботи – сукупність організацій- них форм та методів соціальної та соціально-педагогічної роботи, що здійснюються в умовах соціального середовища вулиці.

Діяльність соціальних працівників в умовах вуличного простору спрямована на діагностичну, профілактичну, консультативну та аніма- ційну роботу з дітьми та підлітками, що більшість свого вільного часу перебувають на вулиці, з безпритульними та бездоглядними дітьми. Це один із небагатьох видів „польових” технологій, що забезпечують природність, щирість взаємодії соціального педагога та клієнта. Осо- бливості соціальної роботи в умовах вуличного простору полягають: у можливості встановлення інформаційного та особистісного контакту соціального педагога зі значною кількістю людей; здійсненні більш ре- альної діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представ- ників окремих категорій, їх реальних проблем та потреб); здійсненні соціальної допомоги на території клієнта, в умовах близького для ньо- го середовища; пропаганді та популяризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенційних волонтерів.

Основною структурною одиницею діяльності соціальних праців- ників та педагогів стає мобільна група вуличної роботи. Очолюють її, зазвичай, соціальні педагоги Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, координатори програми “Ігротеки на вулицях”. Су- часна практика соціальної роботи дозволяє назвати такі типові орга- нізаційні форми вуличної соціальної роботи: рейд, ігротека, дискотека, вуличний театр, мітинг, маніфестація, вулична хода, робота виїзного пункту соціальної підтримки (консультування), пункти інформаційно- консультативної роботи з наркозалежними тощо. До складу брига- ди (групи) соціальних працівників, що працюють на вулиці, можуть увійти: керівник, координатор, відповідальний за зв’язки підрозділів, ігротехніки, група інформаційно-рекламної роботи, відповідальні за техніку безпеки, за зв’язки з іншими соціальними установами, залучені фахівці (лікар, психолог, представники громадськості), волонтери.

Успішна реалізація завдань вуличної соціальної роботи зале- жить від системи співпраці з основними партнерами Центрів соці- альних служб для сім’ї, дітей та молоді, а саме: державними уста- новами та організаціями, які вже працюють з певними категоріями клієнтів; недержавними організаціями; колективами педагогів се- редніх загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних закладів; релігійними громадами, службами церкви; комітетами міс- цевого громадського самоврядування.

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Визначитикритеріїефективностіреалізаціїсоціально-педагогічних технологій.

2. Визначити пріоритетні групи клієнтів для кожного технологіч- ного напрямку.

3. Визначити переваги форм соціальної вуличної роботи.

4. Здійснити аналіз профілактичних програм центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (оформити у вигляді анотацій).

5. Розробити зміст пам’ятки для волонтера – члена бригади вулич- ної соціальної роботи.

6. Розробити зміст та структуру профілактичної програми по ро- боті з певною групою клієнтів (робота в підгрупах).

7. Розробка проекту проведення вуличної соціальної акції (робота в парах). Захист проектів.

8. Захист програми соціального супроводу клієнта (робота в під- групах).

 

Література

 

1. Соціальна педагогіка: Мала енциклопедія/ За заг. ред. проф.

І. Д. Звєрєвої – К.: Центр учбової літератури, 2008.

2. Соціальна робота: технологічний аспект: Навч. посіб. / За ред.

проф. А. Й. Капської – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

3. Технологии социальной работы: Учебник / Под ред. проф.

Е. И. Холостовой. – М.: ИНФРА, 2001. – 400 с / Серия “Высшее образование”.

4. Технології створення та функціонування прийомних сімей, ди- тячих будинків сімейного типу: Збірн. метод. матер. /Бевз Г. М., Капська А. Й., Комарова Н. М. та ін. – К.: Державний ін-т про- блем сім’ї та молоді, 2003.

5. Формування здорового способу життя: Навч. посіб. для слухачів курсів підвищення кваліфікації державних службовців / Яре- менко О., Вакуленко О. та ін. – К.: УІСД, 2000.