Основні напрямки державної молодіжної політики в Україні

 

Молодь – це специфічна соціально-демографічна група суспіль- ства, яка за своїм складом є дуже неоднорідною, має внутрішню дифе- ренціацію, визначається особливостями діяльності, способом життя, динамічністю та інноваційним потенціалом. Як специфічна соціально- демографічна група суспільства молодь визначається не лише за віко- вими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структу- рі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку, що дає їй змогу об'єктивно посісти своєрідне місце і бути задіяною в усіх сферах життєдіяльності конкретного суспільства. Це обумовлено, передусім, рядом об’єктивних обставин, серед яких основні це:

- молодь, яка є достатньо великою суспільно-демографічною гру- пою, посідає важливе місце у народногосподарському виробни- цтві як єдине джерело поповнення трудових ресурсів;

- молодь є головним носієм інтелектуального та фізичного потен- ціалу свого народу. Вона має великі здібності до праці, технічної і культурно-художньої творчості, до продуктивної діяльності у всіх сферах життя;

- молодь має досить велику соціальну і професійну перспективу.

Вона спроможна швидше за інші соціальні групи оволодіти но- вими знаннями, професіями.

Взагалі, поняття «молодь» досить різнопланово трактується в ба- гатьох галузях науки – філософії, соціології, політології, педагогіці, психології тощо. Зокрема, Перепелиця М. П. зазначає, що: «Молодь

– це окрема соціально-демографічна група, яка вирізняється сукуп- ністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним устроєм, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства”.

Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993 р.) визначав молодь як групу населення ві- ком від 15 до 28 років, з 1999 р. молодими людьми вважалися особи від 14 до 28 років, а з березня 2004 р. – від 14 до 35 років.

Визначаючи роль молоді як суб’єкта та об’єкта в історичному процесі розвитку суспільства, варто зауважити що ця роль досить специфічна. З точки зору механізму соціалізації молоді, спочатку молода людина, вступаючи в життя, є об’єктом впливу соціальних умов, сім’ї, друзів, інститутів навчання й освіти, а потім у процесі до- рослішання та переходу від дитинства до юності вчиться й починає сама творити світ, тобто стає суб’єктом усіх соціально-економічних, політичних та суспільних перетворень.

Таким чином, молоде покоління, одночасно як об'єкт і суб'єкт бере участь у соціальних перетвореннях, оскільки воно саме нама- гається впливати на суспільне життя, згуртувавшись в об'єднання, громадські структури, і, власне, відчуває на собі вплив суспільних перетворень через політику, яку проводить держава стосовно моло- ді. Тому держава повинна здійснювати певну політику щодо молоді

– державну молодіжну політику, яка покликана забезпечити реальні умови для всебічного розвитку кожної молодої людини, максималь- ного залучення молоді до політичного, соціально-економічного та духовного життя суспільства.

Серед причин, що визначають необхідність реалізації державної молодіжної політики на сучасному етапі, можна назвати такі:

- необхідність створення нової системи навчання та професійної підготовки молодих громадян в умовах структурних і техноло- гічних виробничих змін, відмирання традиційних галузей ви- робництва, запровадження нових технологій, що забезпечуються сучасними інформаційними системами, збільшення безробіття, зниження зайнятості молоді;

- криза інститутів соціалізації особистості (сім’ї, школи, закладів культури, відпочинку і т.п.). Переважно такі інститути не всти- гають сьогодні за реальними потребами молодої людини, оскіль- ки використовують старі прийоми впливу на особистість;

- реальне відчуження молоді від політичних та суспільних процесів;

- наявність у житті молоді ряду факторів і проблем, що знаходять- ся поза межами правового регулювання.

Офіційно державна молодіжна політика в Україні оформилася в цілісний державний процес з часу прийняття Декларації «Про за- гальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15 грудня 1992 pоку). З її прийняттям почався новий етап розвитку та розбу- дови оновленої держави. Молодь офіційно визнані рівноправним членом суспільства. На державному рівні визнані її проблеми і об-

рані напрямки їх вирішення. Молодіжна політика виокремлюється з контексту соціальної та стає пріоритетним і специфічним напрям- ком діяльності держави. Відповідно до декларації, державна моло- діжна політика – це системна діяльність держави щодо конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в законо- давчій, виконавчій, судовій сферах. Вона ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, мо- рального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенці- алу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства.

До основних функцій державної молодіжної політики належать:

- створення гарантованих соціально-економічних, політичних та інших необхідних стартових умов для молоді;

- реалізація проблем, інтересів та запитів молоді, враховуючи ана- логічні інтереси інших соціальних груп суспільства;

- координація зусиль усіх державних органів, організацій, рухів, різних соціальних інститутів суспільства по забезпеченню умов для розвитку і самореалізації молоді.

Державна молодіжна політика в Україні в освітній, соціальній, політичній, економічній сферах, а також в сфері розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування мо- лодіжних організацій здійснюється відповідно до чинного законо- давства України. Це обумовлюється тим, що саме через законодавчі акти регулюються взаємовідносини молодих людей з державою, їх права і обов’язки, створюються соціальні гарантії і т.п.

Нормативно-правовою основою державної молодіжної політи- ки України виступає певна законодавча база: «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15 грудня 1992 pоку), Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді України» (1993 р.), які визначають загальні засади створен- ня та реалізації організаційних, соціально-економічних, політико- правових умов соціального становлення та розвитку молодих гро- мадян України в інтересах особистості, суспільства і держави. Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1 грудня 1998 року), визначає особливості організаційних і правових засад їхнього утворення та діяльності, а також державні гарантії щодо забезпечення їх діяльності. Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (21 червня 2001 р.) та Закон України „Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004–2008 роки”

(18 листопада 2003 року) визначають організаційні і правові засади соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Відповідно до законодавчої бази можна назвати суб’єктів дер- жавної молодіжної політики України:

- держава, державні органи, що реалізують молодіжну політику;

- Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство у спра- вах сім’ї, дітей та молоді, департамент молодіжної політики, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади;

- Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України;

- місцеві адміністрації (у складі яких діють структурні підрозділи по роботі з молоддю);

- органи місцевого самоврядування;

- політичні партії, суспільні рухи, об’єднання та організації (у тому числі молодіжні), фонди тощо;

Державна молодіжна політика України ставить за мету ство- рення соціально-економічних, політичних, організаційних, право- вих умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуаль- ного, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. На основі цієї мети формулюються завдання державної молодіжної по- літики:

- вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових і матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних органі- зацій з метою повноцінного соціального становлення та розви- тку молоді;

- допомога молодим людям у реалізації та самореалізації їхніх творчих можливостей та ініціатив;

- надання державою молодим людям соціальних послуг з навчан- ня, виховання, духовного і фізичного розвитку, професійної під- готовки;

- широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій і національно- етнічних особливостей;

- залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України.

Головні напрямки реалізації державної молодіжної політики в Україні випливають із основних сфер життєдіяльності молоді – соціально-політичної, соціально-економічної, освітньо-культурної:

- розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліп- шення умов і створення гарантій для отримання молоддю осві- ти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

- забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з ураху- ванням економічних інтересів, професійних і соціальних мож- ливостей суспільства;

- створення умов для оволодіння та безпосередньої участі моло- дих людей у відродженні та розвитку духовних і культурних цінностей українського народу, охороні та відтворенні навко- лишнього природного середовища;

- формування у молоді почуття національної гордості, патріотиз- му, готовності захищати суверенітет України;

- охорона здоров’я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку.

Державна молодіжна політика повинна розроблятися і реалізову- ватися з урахуванням інтересів як самої молоді, так і суспільства, в кон- тексті економічного, історичного, національного та культурного розви- тку України, а в центрі такої політики повинна бути молода людина незалежно від її походження, національності, віросповідання тощо.

Особливого значення набуває той факт, що молодіжна політика повинна реалізовуватися, передусім, за рахунок ініціативи і діяль- ності самого молодого покоління, оскільки, це стосується як влас- них, так і суспільних інтересів молоді.

Державна молодіжна політика, зазвичай, здійснюється за трьо- ма основними напрямками: соціально-економічним, політичним та освітньо-культурним.

Перший має охоплювати основні сфери життєдіяльності моло- дої людини – навчання, професійна освіта і праця, побут, дозвілля, тобто все, що сприяє соціалізації особистості. Що до другого, то він пов’язаний з формуванням громадянської позиції, активності моло- дих людей, їх ціннісних орієнтацій, стійких норм моралі. За таких обставин можна стверджувати, що державна молодіжна політика спрямована, з одного боку, на відтворення робочої сили, робочих рук, а з іншого – на громадянську соціалізацію особи. Наведемо характеристику реалізації державної молодіжної політики в різних сферах життєдіяльності молоді:

1) Державна молодіжна політика у соціально-економічній сфері.

- створення відповідної системи освіти, професійної орієнтації підготовки молоді до праці;

- запобігання безробіттю, забезпечення зайнятості молоді;

- встановлення для випускників шкіл, профтехучилищ, техніку- мів, ВНЗ, а також військовослужбовців, звільнених у запас, пев- них гарантій та можливостей для працевлаштування (це може бути щось на зразок права на перше робоче місце чи бронювання певної кількості робочих місць на виробництві);

- стимулювання підприємств і організацій, що спрямовують ма- теріальні і грошові ресурси на спеціальні молодіжні програми і проекти, на забезпечення зайнятості молоді, на створення і організацію діяльності молодіжних організацій, які дбають про надання допомоги молодим;

- розвиток нових форм трудової участі молоді у виробництві (створення економічних центрів, кооперативних, орендних під- приємств тощо, визначення певних пільг при їх оподаткуванні, кредитуванні тощо);

- стимулювання молоді, молодіжних організацій на самостійне вирішення власних соціальних проблем (МЖК, Центрів науки, творчості, дозвілля тощо);

- вирішення житлових проблем молоді (зокрема, створення сис- теми пільгового кредитування для молодих сімей);

- державне стимулювання і фінансування молодіжного обміну з представниками інших держав з метою підвищення професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей, розширення світогляду.

2) Державна молодіжна політика у соціально-політичній сфері.

Беручи до уваги, що найважливіше значення для соціального, громадського становлення молоді має її безпосереднє залучення до участі у багатогранному політичному житті в Україні та за її меж- ами, державна молодіжна політика передбачає:

- широке залучення молоді до формування усіх органів народо- владдя, державного управління знизу доверху, для вирішення усіх державних і суспільних справ;

- створення умов для формування і розвитку політичної культу- ри молоді, її світогляду, залучення юнаків та дівчат до активної громадсько-політичної діяльності на засадах широкого політич- ного плюралізму, гуманізму та демократії;

- надання усім молодим людям, їх організаціям широких можли- востей для користування інформацією, в тому числі і можливос- тей мати власні засоби інформації;

- стимулювання і підтримка діяльності партій, громадських ор- ганізацій, рухів, об’єднань, що займаються введенням молоді до політичних процесів, які відповідають інтересам громадян і сус- пільства.

Варто наголосити, що в основі політики держави стосовно моло- ді у суспільно-політичній сфері має бути повага до ідей, тверджень, політичної, життєвої позиції самої молоді.

3) Державна молодіжна політика у галузі освіти і культури.

Орієнтуючись на те, що поступово буде створена демократична, самооновлювальна, безперервна система освіти, державна молодіж- на політика передбачає:

- розвиток і удосконалення всієї системи освіти, створення фун- даментальної сучасної педагогічної і професійної бази, новітніх навчальних планів і методик;

- надання усім молодим людям рівного права на отримання обов’язкової середньої освіти, матеріальної допомоги молоді, котра вчиться у ВУЗах і технікумах, на рівні прожиткового міні- муму;

- створення необхідних умов і стимулювання розвитку і реаліза- ції творчого потенціалу юнаків та дівчат у сфері науки і техніки, літератури і мистецтва, художньої народної творчості, забезпе- чення доступу до вітчизняних і світових духовних цінностей;

- розвиток спортивного руху, туризму, інших форм відпочинку молоді; підтримка і збереження здоров’я юнаків та дівчат, в тому числі і за рахунок охорони навколишнього середовища; створен- ня мережі профілактичних та медико-оздоровчих закладів для молоді; формування у молоді здорового способу життя; розши- рення виробництва і поліпшення якості товарів спортивного і туристичного призначення.

4) Державна молодіжна політика у сімейно-побутовій сфері.

- Введення додаткових пільг стосовно підтримки молодої сім’ї, стимулювання дітонародження та виховання дітей;

- реалізація заходів, що забезпечують гарантований прожитковий мінімум молодої людини;

- розробка та встановлення системи пільгового довгострокового кредитування молоді з метою забезпечення її потреби, придбан- ня житла, товарів першочергового вжитку, будівництва житла;

- введення для певних категорій молоді, за досвідом інших країн, так званих “молодіжних карток”, що дають пільги на користу- вання транспортом, закладами культури і спорту, інші послуги;

- використання зарубіжного і поширення вітчизняного досвіду щодо створення спеціальних фондів для молодих сімей із залу- ченням можливостей місцевих бюджетів, підприємств, громад- ських організацій;

- підтримка соціально незахищених категорій молоді.

5) Державна молодіжна політика стосовно молодіжних органі- зацій.

Держава, її органи на місцях повинні підтримувати і стимулюва- ти діяльність молодіжних організацій, зорієнтованих на вирішення проблем молоді в її та державних інтересах.

Підтримка державою молодіжних організацій може здійснюва- тися матеріально, організаційно, а також шляхом:

- звільнення молодіжних організацій, створених ними підпри- ємств, закладів і установ від оподаткування;

- безоплатного передавання молодіжним організаціям споруд, приміщень, матеріальної бази, необхідної для роботи з молод- дю;

- звільнення молодіжних організацій від внесення плати за ко- ристування землею;

- надання молодіжним організаціям на вигідних засадах різнома- нітних видів кредитів і субсидій;

- створення молодіжним організаціям умов для здійснення об- мінів, широкого співробітництва з молодіжними організаціями інших країн і територій.

Існують різні суб’єкти що розробляють та практично здійсню- ють державну молодіжну політику.

На загальнодержавному рівні:

- молодіжне (ювенальне) законодавство або певні Закони та рі- шення Уряду щодо молоді, її прав, обов’язків, соціалізації тощо;

- комісія (чи комітет) у справах молоді у Верховній Раді;

- міністерство (чи департамент, комітет і т. ін.) у справах молоді як виконавчий орган;

- установи (інститути, центри), які займаються дослідженням мо- лодіжних проблем, підготовкою соціальних працівників;

- різноманітні фонди, що сприяють здійсненню державної моло- діжної політики.

На місцевому регіональному рівні:

- постійна комісія у справах молоді у місцевому органі влади (на сьогодні – в Раді народних депутатів міста, району, області);

- управління (комітети) у виконавчих органах;

- соціальні служби (громадські, державні) для молоді;

- філії республіканських установ, закладів по вивченню проблем молоді та підготовці соціальних працівників;

- фонди (чи їх філії) сприяння реалізації молодіжної політики.

Основним ядром реалізації державної молодіжної політики в Україні є цільові комплексні програми, що розробляються під па- тронатом Верховної Ради, уряду України, місцевих органів влади, міністерств і відомств, громадських організацій. Можливим є при- йняття і реалізація у майбутньому таких державних і регіональних програм, як: духовного і фізичного розвитку молоді; підготовки її до праці; випуску товарів і надання соціальних послуг молоді; підтрим- ки молодих сімей; житлового будівництва для молоді; громадської реабілітації молодих інвалідів; розвитку молодіжного підприємства; розширення міжнародних та регіональних зв’язків молоді тощо. До найбільш нагальних сьогодні належать розробка та реалізація таких програм:

- формування та розвиток економічної самостійності молоді;

- розвиток підприємницької ініціативи молоді;

- створення соціально-економічного механізму захисту молоді від безробіття;

- забезпечення духовного та фізичного здоров’я молоді;

- створення умов для зміцнення молодої сім’ї;

- підтримка обдарованої молоді; захист інтелектуального потен- ціалу країни;

- формування системи надання соціальних послуг молоді;

- підтримка молодіжного руху;

- правове забезпечення державної молодіжної політики.

Реалізація зазначених вище програм має сприяти забезпеченню оптимальних умов соціалізації особистості молодої людини, тобто створенню соціально-економічних, політико-правових, організацій-

них гарантій з метою успішного входження особистості в суспіль- ство та реалізації творчого потенціалу особистості.

Основою соціально-педагогічної роботи є визнання людини найвищою цінністю. Соціальний педагог орієнтує свою діяльність не на одночасну допомогу всім верствам суспільства, а на допомо- гу конкретній людині, що потребує опікування з боку держави. На- вчити молоду людину бути самодостатньою у вирішенні особистих проблем, створити умови і гарантії для її позитивної самореалізації

– ось спільне завдання соціального педагога і державних органів у процесі реалізації державної молодіжної політики.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Визначити причини виокремлення державної молодіжної полі- тики в специфічний напрямок діяльності держави.

2. Охарактеризувати основні соціальні та особистісні проблеми молоді в Україні на сучасному етапі.

3. Визначити роль молодіжних організацій в реалізації державної молодіжної політики в Україні.

4. Розробити таблицю основних напрямків України.

5. Які існують соціальні механізми вирішення молодіжних про- блем безробіття. Скласти таблицю законів, на яких базується державна молодіжна політика.

6. Проаналізувати сучасну систему цінностей української молоді: її сутність, особливості формування та прояву.

 

Література

 

1. Головатий М. Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми онов- лення/ Укр. НДІ проблем молоді. – К.: Наукова думка, 1993.

2. Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політи- ки в Україні”. – Закон України від 15 грудня 1992 року.

3. Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної молодіжної політики в Україні. – К.: УкрНДІ проблем молоді, 1997.

4. Соціальні проблеми працевлаштування молоді: Аналітичний звіт / О. М. Балакірєва, О. О. Яременко та ін. – К., 2004.

5. Онікієнко В. В. Ткаченко Л. Г. Молодіжний ринок праці України: проблеми та шляхи вирішення. – К.: Рада з вивчення продуктив- них сил України НАН України. Український інститут соціаль- них досліджень, 2003.

6. Перепелиця М. П. Державна молодіжна політика в Україні (ре- гіональний аспект). – К.: Укр. ін-т соц. досліджень, Укр. центр політичного менеджменту, 2001.

7. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. – К.: – МАУП, 2002.

8. Соціальна політика щодо сімей, які опинилися в складних жит- тєвих обставинах: Збірка: – К.: ГРЦСССДМ, 2008.