Предмет та завдання соціальної педагогіки

 

Процеси, які відбуваються в сучасному суспільстві, загострили інтерес до розвитку і соціального становлення людини у конкрет- ному соціуму, діяльності. Суспільство характеризується “відкритіс- тю”, багатофакторністю й різноспрямованістю впливів на молоде покоління, несучи водночас як розширення можливостей розвитку людини, так і певний потенціал негативних впливів. Тому назріла потреба у розробці наукових основ соціалізації і виховання дітей та молоді у єдності та взаємозв’язку, корекції соціальної, в тому числі молодіжної й освітньої політики.

Відродження в Україні соціальної педагогіки в кінці ХХ ст. об’єктивно відображає цю потребу часу. Відкритість педагогічної науки до соціальних явищ, взаємодія соціального середовища і се- редовища педагогічного є фундаментом для нового етапу розвитку педагогіки середовища, яка системно вивчає відносини таких ком- понентів, як час – соціум – виховання – соціалізація – особистість.

Можна сказати, що на початку XXІ ст. соціальна педагогіка усталилася як самостійна галузь педагогічного знання, яка має за мету вивчення освітньо-виховного потенціалу суспільства, способів педагогізації соціального середовища для більш успішної соціаліза- ції і розвитку особистості протягом всього життя [1; 2; 3; 6].

Соціальна педагогіка детермінована історично за своєю суттю. Сучасний статус соціальної педагогіки був підготовлений, ходом іс- торичного розвитку України і обумовлений політичним, економіч- ним, соціально-культурним, освітнім рівнем розвитку країни.

Тому соціальну педагогіку можна розглядати як науку, яка роз- криває вплив на педагогічний процес конкретних соціокультурних умов, які виконують роль посередника між соціальним середови- щем і окремими галузями педагогічного знання, тісно пов’язану з цивілізацією розвитку суспільства і з становленням соціально- громадських відносин.

Соціальна педагогіка спрямована на перетворення соціального середовища, попередження конфліктів, оптимізацію стосунків осо- бистості і соціуму. Тому завданнями соціальної педагогіки є: пошуки

методів і засобів попередження проблем, виявлення і обґрунтування шляхів усунення причин, які породжують ці проблеми, розроблення умов і забезпечення превентивної профілактики різних негативних явищ, відхилень у поведінці людей і, таким чином, оздоровлення со- ціального мікросередовища.

Звичайно, той факт, що соціальна педагогіка виокремилась із педагогіки, свідчить проте, що ті самі процеси і явища, які вивчають- ся педагогікою, тут розглядаються у певному специфічному аспекті. І специфіка цієї нової галузі педагогічних знань обумовлена словом “соціальна”.

Поняття “соціальна” вбирає в себе всі чинники, пов’язані з лю- диною, взаємодією людей, з різними формами їх спілкування у соці- умі. Тому можна сказати, що предметом уваги соціальної педагогіки є не лише власне людина, а людина у середовищі, у взаємодії з різ- ними соціальними інститутами: сім’єю, дошкільним закладом, шко- лою, підлітковим чи молодіжним об’єднанням, закладами культури і спорту та ін. Соціально-педагогічне середовище, з яким взаємодіє кожен індивід, – це і соціально-психологічний клімат середовища, і природні, соціокультурні та економічні умови, звичаї й традиції, окремі особи і групи людей, це вся держава з її інституалізованими структурами.

Можна стверджувати, що соціальна педагогіка вступає у між- дисциплінарні контакти з соціологією освіти, соціологією вихован- ня, педагогічною і соціальною психологією, психологією управлін- ня [3, сс. 16-17]. Але при цьому варто акцентувати увагу на одній особливості, обов’язково притаманній соціальній педагогіці, – гума- ністична спрямованість, єдність вимог і поваги до дітей і молоді, а відтак – співробітництво, співдружність, співтворчість соціального педагога і особистості [1. С. 16].

Соціальна педагогіка покликана розглядати особистість як фо- кус системи соціально-педагогічного впливу, як початковий і кінце- вий пункти багатогранного процесу соціалізації. Це означає, що всі педагогічні механізми і засоби мають розглядатися з урахуванням їх функціонування в цілісній системі соціуму, тобто в усіх сферах сус- пільного життя. Останнє і зумовлює необхідність розробки нових соціально-педагогічних проектів і технологій.

Специфіка соціальної педагогіки полягає в тому, що вона осмис- лює закономірності і розробляє проекти і програми формування не лише і не стільки професійно-кадрового потенціалу суспільства,

скільки людини як особистості, спеціаліста як особистості. Це зму- шує соціальну педагогіку розглядати особистість не як стан, а як стадію, фазу, рівневу форму буття одиничного представника люд- ського роду. Згідно з більшістю відомих нам точок зору, об'єктом соціальної педагогіки виступає особистість. Однак у деяких до- слідженнях об'єкт уточнюється і визначається як особистість в її становленні та розвитку, тобто в процесі соціалізації. Разом із тим, поняття особистості, що стабілізувалося на сьогодні, достатньо ши- роке. До нього входять найрізноманітніші характеристики людини від формально-динамічних властивостей темпераменту до світогля- ду і життєвих принципів. Подібне розширене тлумачення усклад- нює розуміння самого феномена особистості та її суті і призводить до неможливості розмежування завдань повноцінного розвитку, на- вчання та виховання людини.

На наш погляд, найбільш обґрунтованим і логічним є поняття особистості як особливий спосіб існування людини, як члена сус- пільства, як представника певної соціальної групи, тобто соціокуль- турної реальності. Такий підхід широко представлений у психології і добре узгоджується із соціально-філософським та соціологічним підходами. А це якраз дозволяє розглядати проблему становлення та розвитку особистості з позиції міждисциплінарної, а по суті – соціально-педагогічної.

Розглянемо більш детально ті характеристики особистості, в яких відображається її соціокультурна природа. Саме за рахунок подальшого уточнення та конкретизації цих характеристик нам ви- дається можливим визначити предмет і основну функцію соціаль- ної педагогіки як науки та практичної дисципліни. Достатньо чітко феномен особистості виявляється в позиції людини, у взаємовід- носинах її з іншими людьми, розкривається у її життєвих цілях та мотивах, у засобах поведінки і дій стосовно своїх загальних цілей та завдань. Таким чином, поняття особистості тісно пов'язане з по- няттям позиції і співвідносних з поняттями соціальної ролі і соці- ального статусу. Під поняттям соціальної ролі найчастіше розумі- ють програму, яка відповідає очікуваній поведінці людини в тій чи іншій соціальній групі. По власне – це заданий, визначений статус участі особи в житті суспільства. Поняття «статус» описує поведін- ку людини, введеної до системи соціальних відносин, що склалися, де для неї відведені місце та засіб дії, тип нормативної поведінки у статусній системі, яку регулюють наші стосунки і дії. Хоча поняття

статусу і ролі є адекватними характеристиками особистості з боку її зовнішніх, найбільш очевидних проявів, вони не охоплюють самої суті особистості. Суть особистості пов'язана із здатністю людини діяти вільно, самостійно та відповідально, тобто виходити за межі статусно-рольових обмежень та нормативних розпоряджень. Місце людини в соціальному житті може бути задане, продиктоване во- лею і обставинами. Одночасно це саме місце в житті мусить бути вибране, знайдене, завойоване самою людиною, за її власною волею і вільно усвідомленим вибором. У такому випадку варто говорити про вибір людиною позиції в житті, про її особистісне самовиражен- ня, а позицію можна вважати найбільш цілісною характеристикою людини як особистості. Особистість в такому аспекті – це людина, що вільно, самостійно і відповідально визначає своє місце в житті, в суспільстві, в культурі.

На підставі сказаного стає зрозуміло, що особистість – це цілком соціокультурне утворення, суб'єкт, що вільно визначився та виро- бив свою позицію у просторі культури і в часі історії. Проте особис- тість – це не раз і не назавжди сформована якість, стан, структура, а засіб дій, образ буття, суб'єкт дій. Кожна людина повинна утвер- джувати себе як особистість, обираючи та обстоюючи власні пози- ції. Отож, особистість – є специфічний спосіб існування людини, а відтак можна говорити і про особливе особистісне буття людини. Таким чином, буття забезпечується завдяки особистісним утворен- ням. Ці утворення, своєю чергою, формуються та складаються лише за умови виходу людини на особливий рівень життєдіяльності, при веденні людиною індивідуального способу життя. Особистість – це повне самовизначення людини у всій сукупності дій, стосунків з ін- шими, її спрямувань та орієнтацій.

Таким чином, соціальна педагогіка як наука покликана узагаль- нювати результати, що стосуються закономірних відносин, логіки взаємозв'язків, структурно-функціональних взаємодій всіх складо- вих, які утворюють зміст процесу соціалізації. Як практична дис- ципліна, соціальна педагогіка покликана будувати технології, що забезпечують успішне проходження процесів, які стосуються соці- алізації. Тепер ці технології соціалізації втілюються у вигляді різ- них соціальних служб, покликаних часом. Водночас особистість не лише засвоює соціальний досвід, але й реалізує свої задуми, будує відносини на свій розсуд, тобто виступає суб'єктом соціальних від- носин. Суб'єктність в соціальних стосунках є результатом сформо-

ваності особистісного рівня. Завдяки наявності особистісного рівня стає можливим індивідуальне самовизначення як умови самореалі- зації особи. Саме останнє є втіленням справжньої соціальної при- роди людини.

Варто зазначити, що саморегуляція особи можлива не всупереч суспільству, а завдяки йому, тобто через засвоєння та творче вико- ристання різноманітного соціального досвіду. Сам процес особистіс- ного самовизначення та самореалізації є найбільш повним втіленням соціальної природи людини. При такому розумінні призначення та завдань соціальної педагогіки, закономірності та технології вихо- вання потрапляють у сферу її інтересів. На основі викладених вище положень, що стосуються соціальної природи людини, предметом соціальної педагогіки варто вважати закономірні відносини, логіку взаємозв'язків, структурно-функціональні взаємодії всіх складових, які утворюють зміст процесу соціалізації, особистісного самовира- ження та самореалізації. Основною метою соціальної педагогіки як науки є інтеграція знань про соціальну природу особистості як пе- дагогічної мети. Головною метою соціальної педагогіки як практич- ної дисципліни слід вважати побудову технологій, що забезпечують подолання відчуження особистості від своєї справжньої соціальної природи.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Розкрити зміст поняття “соціальна педагогіка”.

2. У чому полягає особливість соціальної педагогіки як практичної діяльності?

3. Дати змістову характеристику особистості як суб'єкта соціалізу- ючого процесу.

4. Визначити ознаки соціальної педагогіки, відмінні від загальної педагогіки.

5. Охарактеризувати найбільш важливу ознаку соціальної педаго- гіки.

 

Література

 

1. Василькова Ю. В., Василькова Т. А. Социальная педагогика. – М.: Академия, 1990.

2. Капська А.Й. Соціальна робота: навч. посіб. – К.: Центр навчаль- ної літератури, 2005.

3. Мигович І. І. Соціальна робота. – У.: Поличка «Карпатського краю», 1997.

4. Міщик Л. І. Соціальна педагогіка. – З.: ЗДУ, 1999.

5. Мудрик А. В. Введение в социальную педагогику. – М.: 1997.

6. Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. Полтавця. – К.: КМ “Академія”, 2000.

7. Соціальна педагогіка. Підручник / За ред. А. Й. Капської. – К.: Центр навч. літератури, 2006.