Громадські, дитячі та молодіжні об'єднання як інститут соціалізації і соціального виховання підростаючого покоління

 

На початку ХХІ століття перед українським народом з новою силою постала проблема пошуку спільної консолідуючої ідеї, су- часної моделі соціально-економічного устрою та приватного життя, співзвучної необхідності подальшої демократизації суспільних від- носин, пошуку консенсусу у виробленні стратегії розбудови в Укра- їні економіки та громадянського суспільства.

На сьогоднішньому щаблі історичного поступу України ви- рішального значення набуває увага до молоді і, зокрема, до про- блем її соціалізації та соціального виховання. На рівні ЮНЕСКО, “Римського клубу”, міжнародних культурологічних організацій розв’язання кардинальних проблем виховання й соціалізації моло- дого покоління пов’язується з ліквідацією суперечностей між уста- леними старими формами, методами і засобами виховання й за- вданнями формування сучасної особистості, що поєднує пошуки й активне впровадження у зазначені процеси нових, нестандартних форм, методів і засобів соціально-педагогічного впливу на юнаків і дівчат, формування у молодої людини здатності до самостійного, критичного мислення, швидкого засвоєння нових знань і адаптацію до швидкоплинних реалій сьогодення.

Аналізуючи проблеми соціалізації й виховання, не варто забу- вати, що вони є похідними від суспільних процесів, соціальних зру- шень. Фактор часу –“темпоральний феномен” – має бути головним у підходах до аналізу зазначених проблем, адже внаслідок соціально- економічних і культурологічних змін старяться певні світоглядні орі- єнтації на життєві пріоритети й виникає потреба в нових педагогічних підходах до описання сучасних чинників виховання й соціалізації.

З таких позицій, наприклад, стає зрозумілою непродуктивність абстрактної постановки про передумови, мету та методи вихован- ня молоді без урахування реального соціально-економічного та ідеологічного стану українського суспільства, його нагальних еко- номічних, соціально-політичних, національно-етнічних, морально- психологчних, екологічних та інших проблем, його внутрішньої стратифікації та тенденцій її еволюції.

Сучасна орієнтація українського суспільства на європейські і Північно-Американські моделі соціального устрою потребує деталь- ного ознайомлення з європейськими і Північно-Американськими підходами до вирішення проблем соціалізації і виховання молодого покоління, творчого запозичення найбільш ефективних форм, мето- дів і засобів соціально-педагогічного впливу на юнаків і дівчат.

Варто зазначити, що завдяки колективним зусиллям представ- ників Європейського Союзу в Європі створені всі умови для форму- вання громадян нового типу – творчих, мобільних, демократичних, підприємливих; людей, які поділяють загальнолюдські гуманістич- ні цінності світової цивілізації. Своє місце у цій системі посів і єв- ропейський молодіжний рух. Проте відсутність у науковому базисі педагогіки конкретно-соціологічних даних і соціологічних концеп- цій стосовно ролі і значення діяльності громадських дитячих і моло- діжних об’єднань у загальному процесі соціалізації і виховання мо- лодого покоління позбавляють теоретиків і практиків можливостей адекватного розуміння особливостей взаємозв’язку різноманітних аспектів і складових не тільки індивідуального розвитку молодої особи, але й системної цілісності впливу діяльності громадських ди- тячих і молодіжних об’єднань, яка значною мірою спрямовує і сти- мулює цей розвиток.

Цілісне розуміння ролі і сутності дитячого і молодіжного рухів в соціально-педагогічному контексті за таких умов деформується, оскільки відсутнім є глибокий аналіз їхньої діяльності, її соціалі- заційної і виховної спрямованості. Звідси існуюча й сьогодні про- блема дослідженості національних дитячого і молодіжного рухів як інституту соціалізації і соціального виховання особистості.

Зазначимо, що соціально-педагогічна зумовленість особли- востей соціалізації й соціального виховання членів громадських дитячий і молодіжних об’єднань, своєю чергою, залежить від регі- ональних, соціально-економічних, культурно-історичних, політико- ідеологічних особливостей української нації. Пізнання цих обста- вин і дає нам можливість зрозуміти сутність участі дитячого руху в процесі виховання, а молодіжного руху – в процесі підготовки мо- лоді до самостійного трудового життя та виконання громадянських обов’язків. Продиктовано це тим, що об’єктивність соціалізації має певну специфіку, Так, Н. М. Лавриченко зазначає, що особливу роль у процесі соціалізації відіграють ідеологія, релігійні та філософські доктрини. “Проте як ідеальні регулятиви соціально-педагогічної

діяльності, які відображають її глибинні спонуки та закономірнос- ті, ці ідеї існують і діють на всіх рівнях суспільної та індивідуальної свідомості і, насамперед, на рівні масової буденної свідомості”.

Вихід українського дитячого і молодіжного рухів в кінці 90-х років ХХ століття на принципово новий рівень розвитку, початок їхнього оформлення в повноцінний інститут соціалізації й соціаль- ного виховання потребують наукового обґрунтування і відповідних дій як з боку вчених, так і державних інституцій.

Розв’язання цих завдань гальмується низкою суперечностей, зо- крема між:

- глобалізацією процесу соціалізації молодого покоління, загаль- ноєвропейською тенденцією до уніфікації виховних орієнтирів і особливостями національних систем виховання та соціалізації, що протидіють культурологічній глобалізації;

- зростанням ролі дитячого і молодіжного рухів в житті суспіль- ства та відсутністю науково-педагогічного осмислення зазначе- ного явища;

- необхідністю врахування впливу діяльності громадських дитя- чих і молодіжних об’єднань на процеси формування особистості і відсутністю досліджень національних дитячого і молодіжного рухів як інституту соціалізації і соціального виховання молодо- го покоління;

- оцінкою діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань з боку вітчизняних науковців як ефективного чинника соціалі- зації і відсутністю відповідного наукового забезпечення зазна- ченої оцінки;

- вимогами органів влади щодо посилення впливу суспільних ін- ститутів на процес формування світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних переконань молодого покоління та не розробленіс- тю механізму залучення сучасних дитячого і молодіжного рухів до цього процесу;

- необхідністю залучення до організації діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань соціальних педагогів, соціаль- них працівників і практичних психологів та їхньою реальною участю в ній;

- еобхідністю залучення соціально активної частини громадян до волонтерської діяльності, боротьби з поширенням ВІЛ/СНІД, наркоманії серед молоді і реальною участю у ній членів моло- діжних організацій.

Розв’язання означених суперечностей потребує обґрунтування змісту діяльності громадських дитячих та молодіжних об’єднань, функцій і завдань національних дитячого і молодіжного рухів, їх- ньої ролі в процесі соціалізації й соціального виховання.

На початку ХХІ століття реальністю нашої дійсності стало іс- нування численного спектру різноманітних громадських дитячих і молодіжних об’єднань та їхня активна участь у процесі соціалізації й соціального виховання як підростаючого, так і молодого поколінь, що не може не викликати інтересу до цієї проблематики.

Водночас, реально оцінюючи формування соціально- педагогічних засад діяльності дитячих і молодіжних організацій, варто визнати, що вони все ще знаходяться в стадії становлення і са- мовизначення, перебувають під впливом різноманітних соціальних, педагогічних і психологічних факторів, серед яких головними є:

- наростаючий процес глобалізації процесу соціалізації молоді;

- криза традиційних ідейно-моральних і духовно-етичних ціннос- тей та формування нових;

- незадовільне матеріальне становище значної частини підлітків та молодих людей, а також розчарування діями політичних пар- тій і державних інституцій призвели до того, що молодь все біль- ше турбують проблеми захисту її соціальних прав;

- недостатня ефективність державної молодіжної політики та партнерської співпраці з суб’єктами молодіжного руху;

- аморфний соціально-педагогічний стан громадських дитячих та молодіжних об’єднань, болючість переходу від періоду роман- тизму до соціально значущої і суспільно корисної діяльності. Аналіз цілого ряду наукових праць підтверджує висновок

А. Й. Капської про те, що успіх процесу соціалізації “залежить не лише від об’єктивних причин, але зумовлюється низкою суб’єктивних об- ставин, оскільки передбачається активна діяльність особистості з перетворення соціальних умов для власного розвитку, формування і відокремлення особистісних якостей відповідно до власних ідеалів і переконань” [9, С. 11]. Важливим є судження А. Й. Капської про те, що інститутами соціалізації молодого покоління є сім’я, неформаль- ні групи, навчальні групи, об’єднання, масова комунікація, спільно- ти, дитячі та молодіжні організації, в яких особистість долучається до системи норм і цінностей, і які виступають своєрідними транс- форматорами соціального досвіду”.

С. Я. Харченко підкреслює, що “для нас все більш актуальною постає виявлення І. Я. Коном однієї із головних макросоціальних тенденцій, яка полягає у зміщенні значущості конкретних агентів соціалізації. Ця тенденція має пряме відношення до всього молодіж- ного руху. Перебудовні процеси надали дітям і молоді широкі мож- ливості самоутвердження не тільки в межах традиційних інститутів соціалізації, але й поза ними. Одним із таких масових проявів цих можливостей самореалізації і стали дитячі та молодіжні громадські об’єднання. Їхня роль визначається реальною можливістю реалізації потреби в самоутвердженні, самовизначенні, самостійності особис- тості” [10, С. 12].

М. П. Гур’янова, підкреслюючи особливу роль дитячого і мо- лодіжного рухів у здійсненні соціального виховання, зазначає, що “дитячі і молодіжні об’єднання – це різновид соціально-педагогічної діяльності дітей і молоді у відкритому мікросередовищі. Тому їх можна розглядати як один із методів і ефективну форму соціально- го виховання, як самодостатній соціальний інститут, який відіграє важливу роль в особистісному самовизначенні молодої людини” [1,

c. 249–250].

Важливою проблемою є соціалізації дівчат і молодих жінок, адже значну частину членів сучасних громадських молодіжних об’єднань складає саме жіноча молодь. Зокрема, Г. М. Лактіонова вказує на те, що “великий потенціал для здійснення превентивного виховання, соціальної профілактики мають молодіжні організації. Саме тому підтримка їх діяльності, турбота про підготовку лідерів цих організацій з числа здібних до громадської діяльності дівчат, залучення юнок до соціальної творчості, участі у русі милосердя, волонтерської діяльності є також складовими соціальної профілак- тики” [7, С. 17].

Аналізуючи соціалізаційні процеси у Західній Європі, Н. М. Лав- риченко зазначає, що “в сучасній європейській спільноті набувають дедалі більшої ваги та значення як агента соціалізації виробничі структури та об’єднання підприємців, а також різноманітні громад- ські, професійні, молодіжні, етнічні групи та течії”[293, С. 152].

На нашу думку, особливо великий потенціал розвитку особис- тісних рис і моральних властивостей молодої людини закладений в діяльність сучасних громадських дитячих і молодіжних об’єднань. Як зазначає М. П. Гур’янова, “дитячі і молодіжні об’єднання – це, насамперед, соціальний рух та соціально-педагогічна діяльність,

для яких характерними є елементи самоорганізації, самостійності, солідарності, взаємодопомоги …” [1, С. 250]. Проте потенціал зазна- ченої діяльності для прискорення саморозвитку і самореалізації мо- лодої людини може бути реалізований лише у випадку, коли вона стає активним суб’єктом цієї діяльності. Для цього необхідно, щоб діяльність у молодіжних організаціях дозволяла молодій людині за- довольняти як мінімум дві потреби – у співробітництві і в досягнен- ні.

Сучасний дитячий і молодіжний рух ми розглядаємо як функ- ціонування інституту соціалізації і соціального виховання підрос- таючого покоління.

Зазначене трактування функціональної сутності національного молодіжного руху дає можливість розглядати його як фокус систе- ми соціально-педагогічного впливу на процес соціалізації і соціаль- ного виховання особистості.

Таким чином, основним завданням соціально-педагогічної діяль- ності сучасних громадських дитячих і молодіжних об’єднань є спри- яння процесу соціалізації і соціального виховання молоді.

Звідси випливає важливий теоретичний висновок, а саме: свідо- ма і цілеспрямована соціалізація молоді в межах спілки молоді (ди- тячої спілки) є результатом організованої соціально-педагогічної ді- яльності. Відповідно, педагогічним змістом соціально-педагогічної діяльності є цілеспрямоване засвоєння членами молодіжної (ди- тячої) організації соціального досвіду. Тому процес інтеріоризації суспільних уявлень, ідеалів, цінностей і норм, форм поведінки, спо- собу і стилю життя, життєвих мотивацій і потягів ми розглядаємо як опосередковане відображення соціально-педагогічної діяльності. Необхідно також зазначити, що процес інтеріоризації, на нашу дум- ку, відбувається також у результаті функціонування міжособистіс- них відносин, психологічних впливів, міжособистісних взаємодій і спілкування. Таким чином, діяльність спілки молоді (дитячої спіл- ки) постає у двох рівнях: як процес предметної і як процес духовно- психологічної діяльності, що і дає право розглядати соціально- педагогічну діяльність сучасних громадських дитячих і молодіжних об’єднань у контексті не лише педагогіки, а й соціальної психології.

Враховуючи зазначене, нашу увагу привертають не лише соціально-педагогічні, а й соціально-психологічні засади діяльнос- ті громадських дитячих і молодіжних об’єднань, їхнє комплексне

(симбіозне) науково-методологічне осмислення в загальному кон- тексті соціалізації і соціального виховання цієї категорії молоді.

Отже, основне завдання сучасних громадських дитячих і мо- лодіжних об’єднань полягає у формуванні образу і виявленні сут- ності процесу діяльності членів молодіжного (дитячого) об’єднання як колективу однодумців, як відповідно організованої соціально- педагогічної системи, підсистемам якої властиві відносна самостій- ність, специфічність та ефективність різних видів впливу на процес соціалізації і соціального виховання цієї категорії дітей і молоді.

Кожна підсистема має власне соціальне і виховне спрямування, яке знаходить своє відображення у загальній меті, формах, методах і засобах соціально-педагогічної діяльності.

На підставі наведеного вище можна дійти висновку, що в осно- ві уявлення про молодіжні і дитячі громадські об’єднання як інсти- туту соціалізації і соціального виховання є положення про те, що різноманітна діяльність соціально значущого і суспільно корисного спрямування членів сучасних громадських дитячих і молодіжних об’єднань і є соціально-педагогічною або виховною і соціалізую- чою діяльністю. Це дозволяє вважати, що соціальний досвід, який діти, підлітки і молоді люди набувають у процесі спільної (колектив- ної) діяльності, міжособистісних відносин, взаємодій і спілкування як члени дитячої або молодіжної організації, не тільки суб’єктивно засвоюється, а й активно опрацьовується, інтеріоризується, стає джерелом соціалізації і соціального виховання їхньої особистості.

Виходячи із зазначеного, ми вважаємо, що процес соціалізації і соціального виховання членів сучасних громадських дитячих і молодіжних об’єднань забезпечується завдяки узгодженості моти- вів, а також гармонійного поєднання і співвідносності соціально- педагогічних, соціально-психологічних і організаційно-педагогічних умов їхньої спільної (колективної) діяльності.

Метою соціально-педагогічної діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань є сприяння процесу самовиховання, самовдос- коналення, саморозвитку, самореалізації, самовизначення юної інди- відуальності в контексті формування здатності одночасно функціо- нувати на трьох рівнях.

Перший – індивідуальний. Під час колективної діяльності член спілки молоді (дитячої спілки) набуває певних знань, сам формує власні стандарти поведінки, життєву мету, “Я-концепцію” особис- тості. У нього формується внутрішньоспілкова ідентичність (він

знає, у що вірити, чого хоче, що йому подобається, а що ні), впевне- ність у своїх силах, здатність до ініціативи, активних цілеспрямова- них дій.

Другий рівень – міжособовий – спроможність члена молодіжної (дитячої) організації адекватно взаємодіяти зі своїми товаришами, іншими людьми. Для цього він активно засвоює правила ролевої поведінки в організації, набуває навиків толерантного ставлення до своїх товаришів, вмінь адекватно реагувати на проблемні і супереч- ливі ситуації, навички спілкування, здатність до передавання і при- йняття інформації, продукування нових ідей і пропозицій.

На третьому рівні формуються здатності сприяти функціону- ванню громадського дитячого чи молодіжного об’єднання – соціаль- на адекватність. У процесі спільної діяльності у членів об’єднання формується готовність до виконання різноманітних доручень, висо- ке почуття єдності, готовність працювати заради визначеної мети, прагнення реалізувати свої особистісні цілі на основі узгодження їх із цілями і завданнями молодіжного (дитячого) об’єднання. У до- сягненні цього рівня велику роль відіграють розум і воля члена спіл- ки молоді (дитячої спілки).

Необхідно зазначити, що соціально-педагогічна діяльність су- часних громадських дитячих і молодіжних об’єднань характери- зується, насамперед, метою і завданнями дитячих і молодіжних об’єднань. Мета соціально-педагогічної діяльності спілки молоді (дитячої спілки), на нашу думку, не є суто суб’єктивним утворен- ням, довільно продукованим інтелектуальними зусиллями членів спілки. Вона загалом має об’єктивний характер і продукована комп- лексним поєднанням суспільних потреб і сподівань молодого поко- ління, його прагненням до відкриття для себе (і завдяки власним зу- силлям) нових соціальних перспектив самореалізації, саморозвитку і самоактуалізації. Ми вважаємо, що існує тенденція об’єктивації молодіжними (дитячими) організаціями спільної мети діяльності, зростання її цінності для членів молодіжної (дитячої) організації в процесі активної взаємодії з її досягнення. Отже, у процесі актив- ної діяльності спілки молоді (дитячої спілки), яка має яскраво ви- ражений соціально-педагогічний характер, відбувається своєрідне особистісне привласнення й одночасно підвищення значущості цієї мети для члена спілки.

У створенні типології і структурної моделі соціально- педагогічної діяльності сучасних громадських дитячих і молодіжних

об’єднань ми також виходили із систематики діяльності, запропоно- ваної М. С. Каганом, а саме: наявності трьох елементів діяльності: суб’єкта, об’єкта та активності суб’єкта [4]. Як суб’єкт соціально- педагогічної діяльності ми розглядаємо як членів громадських ди- тячих і молодіжних об’єднань, так і колектив об’єднання. Важливою основою для визначення методологічних основ функціонування на- ціональних дитячого і молодіжного рухів як інститутів соціалізації і соціального виховання є наукова позиція А. В. Петровського, який розглядає взаємодію між суб’єктами діяльності як акт опосередку- вання, “причому опосередковуючою ланкою для індивідума є вже не сам об’єкт діяльності, не її суть, а особистість іншої людини як співучасника діяльності” [8, С. 23].

Аналізуючи механізм соціально-педагогічної діяльності дитя- чого чи молодіжного об’єднання ми вважаємо, що, насамперед, не- обхідно, щоб кожен його член зміг в процесі знайти для себе спри- ятливу позицію, слушну як щодо суб’єктивної задоволеності, так і щодо мети спілки молоді (дитячої спілки). Це можливо, якщо у гро- мадському молодіжному (дитячому) об’єднанні функціонують різні види діяльності, що відрізняються різноманітністю змісту і форм організації кожної з них. Природньо, що розмаїття видів діяльності та її зміст об’єктивно обмежуються специфікою тієї чи іншої спілки молоді (дитячої спілки) та її фінансовими і матеріальними можли- востями.

Відомо, що ефективність будь-якої діяльності, в тому числі і соціально-педагогічної, міра задоволеності від участі в ній пов’язані з її характером – репродуктивним або творчим. Саме творчий ха- рактер діяльності найбільшою мірою сприяє саморозвиткові й само- реалізації молодої людини чи підлітка, розкриттю її (його) особис- тісного потенціалу, формуванню творчих здібностей і властивостей. Це висуває перед активом громадських дитячих чи молодіжних об’єднань завдання максимального насичення діяльності об’єднань різноманітними суспільно корисними справами, активним викорис- танням розробленої І. П. Івановим методики організації колектив- них творчих справ [2].

Отже, соціально-педагогічна діяльність спілок молоді (дитячих спілок) має, з одного боку, по можливості задовольняти і розвивати інтереси, потреби, здібності молодої людини, створювати умови для вирішення нею завдань, які постають перед спілкою, а також актуаль- них проблем; з іншого – бути соціально-орієнтуючою, тобто створю-

вати умови для саморозвитку і самовиховання членів громадських дитячих чи молодіжних об’єднань, у т.ч. професійну орієнтацію, про- фесійну підготовку, участь в господарському та економічному житті країни, розробці інноваційних технологічних проектів, тобто поєд- нувати оволодіння різноманітним досвідом предметно-практичної і духовно-творчої діяльності. Це отримує своє підтвердження і в до- слідженні О. Г. Карпенко: “для підліткових об’єднань за інтересами притаманні такі виховні функції: залучення підлітків до суспільної культури; формування соціально-спрямованої особистості підлітка; розвиток творчої індивідуальності підлітка. Водночас, такі тимчасо- ві об’єднання виконують ще й специфічні функції: компенсації, ак- туалізації, інтеграції та інтенсифікації виховного впливу” [5, С. 68].

Реалії сьогодення вимагають від активу спілок молоді (дитя- чих спілок) постановки і вирішення нових соціально-педагогічних завдань, пошуку як більш ефективних форм залучення юнаків і ді- вчат до молодіжних формувань, так і вдосконалення внутрішньос- пілкової роботи з ними. На порядок денний поставлено питання необхідності вдосконалення діяльності як самих молодіжних (дитя- чих) організацій, так і форм їхньої взаємодії із соціальним середови- щем. Тому особливо актуальною видається проблема комплексного соціально-педагогічного і соціально-психологічного осмислення сутності діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань, їхнього місця і ролі в системі соціалізації і соціального виховання. А, значить, актуалізується і проблема розробки методології нових під- ходів до організації наукових досліджень щодо вивчення ефектив- ності соціально-педагогічного впливу молодіжних організацій як на своїх членів, так і на неспілкову молодь. На нашу думку, зазначена проблема може бути вирішена лише на підставі всебічного вивчення й аналізу сутності соціальної і виховної діяльності дитячих і моло- діжних формувань, всього молодіжного руху як інституту соціаліза- ції і соціального виховання підростаючого і молодого поколінь.

Тому привертає увагу концепція дослідника В. Т. Кабуша, який вважає, що цілісна система виховання має розвиватися як ієрархія виховних систем. В її структурі має бути регіональна система, яка формується з урахуванням місцевих умов в районі, місті, області. Але центральне місце в ієрархії систем посідає соціально-педагогічна система [3, С. 133].

Виходячи із викладеного вище, ми вважаємо, що комплек- сний аналіз громадського молодіжного (дитячого) об’єднання як

соціально-педагогічної системи має принципове значення для по- дальшого розвитку досліджень діяльності організованих дитячих чи молодіжних структур і галузі педагогічної теорії. Власне, такий аналіз дасть можливість глибше вивчати, осмислювати й узагальню- вати сутність соціальної, виховної і самовиховної діяльності спілок молоді (дитячих спілок) та їхнього соціально-педагогічного потен- ціалу. Зазначений підхід до організації наукових досліджень може стати основою для синтезу і систематизації нагромадженого фактич- ного матеріалу про соціально-педагогічну діяльність організованих дитячих і молодіжних формувань. Відповідно, дослідження процесу соціалізації, виховання і самовиховання членів громадських дитя- чих і молодіжних об’єднань мають розвиватися як складова части- на педагогічної науки, струнка система органічно взаємозв’язаних знань, що перебувають в науково обґрунтованому співвідношенні.

Запропонована концепція розгляду національних дитячого і мо- лодіжного рухів як соціального інституту соціалізації і соціального виховання базується на загальній теорії побудови педагогічних сис- тем. Розробка зазначеної концепції та її апробація передбачає, зо- крема, класифікацію діяльності дитячих і молодіжних організацій за її соціально-педагогічною спрямованістю, за співвідношенням і наявністю діючих у них елементів системи національного вихован- ня, а також розробку відповідно спрямованих технологій соціально- педагогічної діяльності.

На сьогоднішній день проблема полягає не стільки у вивченні соціальної і виховної діяльності громадських дитячих і молодіжних об’єднань, скільки у дослідженні процесу формування молодіжної (дитячої) організації як соціально-педагогічної системи; у науко- вий розробці форм, методів і засобів виховного впливу молодіжної (дитячої) організації на своїх членів, а також шляхів і форм їхнього впровадження в практику соціальної і виховної роботи громадських дитячих і молодіжних об’єднань.

Доцільно особливо зазначити, що науково-педагогічне осмислен- ня сутності сучасних дитячого і молодіжного рухів має виявити осно- вні взаємозв’язки і взаємозалежності, без аналізу і врахування яких неможливо забезпечити ефективне функціонування молодіжної (ди- тячої) організації як організованої соціально-педагогічної системи.

Таким чином, дитячий і молодіжний рух по праву можна вважа- ти ефективно діючим соціальним інститутом соціалізації і соціаль- ного виховання підростаючого і молодого покоління.

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Охарактеризуйте поняття «соціально-педагогічна діяльність громадського дитячого (молодіжного) об’єднання»?

2. Сучасні дитячі і молодіжні організації ще перебувають в стадії становлення і самовизначення, перебувають під впливом різно- манітних соціальних, педагогічних і психологічних факторів. Назвіть ці фактори.

3. У чому, на вашу думку, полягає основне завдання функціону- вання сучасних дитячих і молодіжних об’єднань?

4. Охарактеризуйте можливу співпрацю соціального педагога з дитячими і молодіжними громадськими об’єднаннями?

5. Дайте визначення дитячому чи молодіжному громадському об’єднанню як соціально-педагогічній системі.

 

Література

 

1. Гурьянова М. П. Сельская школа и социальная педагогика: Ме- тод. пособ. – Мн.: Амалгфея, 2000.

2. Иванов И. П. Педагогика коллективных творческих дел. – К.: Освіта, 1992.

3. Кабуш В. Т. Воспитание школьников в условиях обновления об- щества. – Мн.: ИПКУ, 1994.

4. Каган М. С. Человеческая деятельность / Опыт системного ана- лиза. – М.: Политиздат, 1974.

5. Карпенко О. Г. Соціальне становлення особистості підлітка в тимчасових об’єднаннях за інтересами: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.05. – К., 1999.

6. Лавриненко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси: Монографія / Лавриченко Н. М. – К.: Віра ІНСАЙТ, 2000.

7. ЛактионоваГ.М. Теоретико-методологическиеосновысоциально- педагогической работы с женской молодежью в условиях крупно- го города: Автореф. дис. … д-ра пед. наук: 13.00.05. – К., 1999.

8. Петровский А. В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М.: По- литиздат, 1982.

9. Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. А. Й. Капської.

– К.: Центр навчальної літератури, 2003.

10. Харченко С. Я. Социально-педагогические основы подготовки учителя к работе с детскими общественными объединениями: Дисс. … д-ра пед. наук: 13.00.01. – М., 1993.

§ 2. Виховні можливості громадських об'єднань у формуванні соціальної активності підлітків

 

Проблема пошуків інтегративних форм виховної роботи з під- ростаючим поколінням сьогодні є архіактуальньною. Це поясню- ється тим, що у підлітковому віці помітно скорочується кількість дітей, котрі задовольняються спілкуванням лише у колі сім'ї, і при цьому збільшується кількість тих, що прагнуть до спілкуван- ня в інших сферах їх життя: на вулиці, клубах за інтересами, в секціях.

Безперечно, збільшення часу, який підлітки проводять поза школою і поза родиною приводить їх до створення певних рефе- рентних груп, товариств. При цьому їх роль для підлітків є більш значущою, ніж учителів чи батьків. Ця особливість якраз і спонукає підлітків до об'єднань, які іноді є керованими педагогами, а іноді є неформальними і переважно різновіковими [1]. Це дозволяє ствер- джувати, що створення неформальних об'єднань, які іноді мають негативістські тенденції, засвідчує недосконалість і неефективність виховної роботи з підлітками.

Неформальні групи – „це не обов'язково об'єднання одноліт- ків, в них можуть бути люди, які хоч і відрізняються за віком, але об'єднані системою відносин, вони володіють спільними цінностями і відокремлені від інших певним принципом відмежованості“ [2].

Дослідники Г. Троцко [4], А. Мудрик [2], Ю. Поліщук [3] ви- значили, що близько 83–88% школярів є учасниками груп, які з'являються спонтанно, але часто існують досить тривалий час. Під- літкові ненацькі об'єднання, на думку дослідників, характеризують- ся достатньо високим рівнем організованості, ефективною саморе- гуляцією, віковою і групповою субкультурою.

Що приваблює підлітків у цих групах?

Вивчення їх діяльності засвідчує, що привабливість полягає, пе- редусім, у можливостях самоврядування і самоствердження підліт- ків у процесі спільної творчої життєдіяльності. Хоча, слід зазначити, що спрямованість цієї життєдіяльності проявляється в досить широ- кому діапазоні. В Україні функціонують групи як з яскраво вираже- ною соціально-значущою спрямованістю чи соціально-прийнятною орієнтацією, так і групи, які не мають певних видів занять, вони пе- ребувають у режимі вільного спілкування.

Відомий дослідник цієї проблеми І. Кон [1] зазначає, що за соціально-психологічним статусом ці групи можна поділити за приналежністю, в яких підліток реально перебуває (шкільний ко- лектив, різні секції, клуби, гуртки), референтні групи, до яких він не належить, але на які він орієнтується і на думку яких зважає та співвідносить свою поведінку і самооцінку. Причому ці групи за кількістю поділяються на великі (шкільні організації, вболівальни- ки спортклубу) і малі, в яких взаємовідносини є особистими, – „очі в очі“. За тривалістю і стабільністю свого існування групи можуть бути постійними, тимчасовими і ситуативними; за просторовим розміщенням вони можуть бути: дворовими, квартальними, можуть функціонувати в межах певної установи (школа, клуб, підприєм- ство, бар), або розпорошеними (це підлітки, які живуть далеко один від одного, об'єднані спільним хобі, станом здоров'я, видами спор- ту тощо). За типом лідерства вони можуть бути демократичними або авторитарними. За ціннісною спрямованістю – просоціальними (соціально позитивна спрямованість) або асоціальними (соціально- нейтральними) та антисоціальними.

Звичайно, об'єднання, групи ровесників відіграють у житті під- літків досить істотну роль. Часто вони входять у формалізовані і не- формальні групи, спілкування в яких має суттєву різницю.

Причому, як зазначає А. Мудрик [2], основні механізми соці- ального виховання у формалізованих об'єднаннях – це інструмен- тальний міжособистісний, а у неформальних – стилізований і між- особистісний. Саме у неформальних взаємовідносинах підлітків простежується часто емоційна насиченість міжособистісних контак- тів, оскільки прагнення проявити себе як особистість, індивідуалізу- ватися в референтній групі потребує від них пошуків нових каналів трансляції своєї особистості, що, на їх думку, забезпечує можливості для самовираження і самоутвердження.

Практика дозволила виявити один парадокс: майже всі громад- ські рухи виростають із стихійних, набуваючи певних організацій- них форм. При цьому, як стверджує відомий дослідник цієї про- блеми Ю. Й. Поліщук, мотивом (предметом потреби), що сприяє появі соціально-педагогічної установки щодо необхідності створен- ня і функціонування об'єднання, є палке бажання (життєва необ- хідність) в об'єднанні за інтересами, у самодіяльній і незалежній від державних інституцій, школи (вищого навчального закладу), бать- ків діяльності та спілкуванні [3, С. 96].

Зважаючи на те, що основним новоутворенням у свідомості під- літків (І. Булах) є поява відчуття дорослості, яке проявляється у ба- жанні бути і вважатися дорослими. Сьогодні, коли простежується зменшення ролі школи у процесі виховання, а на сім'ю в її кризовому стані сподівання невелике, то саме підліткові громадські об'єднання можуть стати джерелом потреби саморозвитку і середовищем його реалізації.

Цілком закономірно, що у зв'язку з цим зростають соціально- педагогічні функції різних дитячих і молодіжних об'єднань, які є специфічними, індивідуалізованими соціально-виховними систе- мами. Сучасна ситуація в громадських рухах надає підлітку право пошуку і вибору прийнятного і привабливого для нього за метою і масштабами діяльності об'єднання.

Цілком очевидним є те, що підлітки у всі часи прагнуть, шука- ють і створюють писані і неписані закони і правила, за якими вони хочуть жити, спілкуватись, самовиражатись, самореалізовуватись. Адже реформування політичної системи нашої держави докорінно змінило характер і структуру дитячого руху, який завжди був одним із факторів розвитку особистості.

Сьогодні науковці і практики повинні заново осмислити фе- номен дитячого руху, визначити місце в межах підліткового віку, виявити можливості у вирішенні як соціальних, так і виховних за- вдань стосовно підліткового покоління. Вкрай необхідна розробка принципів і технологій роботи в дитячому русі, адекватних його су- часному стану і перспективним можливостям.

Останні роки кінці ХХ початку ХХІ ст. можна відзначити синх- ронними процесами диференціації і консолідації, появою одних формувань і припинення діяльності інших, долання труднощів рос- ту і прояву, багатогранністю реформованих, відроджених і „новона- роджених“ організаційних структур, різними соціальними орієнти- рами.

Такими показниками і пояснюється той факт, що сучасні під- літкові об'єднання набули визнання не лише як явище педагогічне, яке є самостійним фактором розвитку особистості, але й