Сутність поняття «соціалізації особистості»: основні теорії, механізми та інститути

У гуманітарні науки термін «соціалізація» прийшов з|із| політекономії, де в свій час первинним значенням було «усуспільнення» землі|грунт|, засобів|кошт| виробництва.

Соціалізація особистості відбувається за рахунок цілеспрямованого впливу на особистість різних факторів соціального середовища. Тому необхідно детальніше розглянути, які саме будуть результати впливу цих факторів на процес соціалізації учня в сім’ї.

Автором терміну «соціалізація» стосовно людини є|з'являтися,являтися| американський соціолог Ф. Р. Гідінгсоном, який в 1887 р. в книзі «Теорія соціалізації» привів його значення до сучасного - «розвиток соціальної природи або характеру|вдача| індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя» [13; С. 290].

До середини 20 століття соціалізація переросла в самостійну область досліджень. Сьогодні проблему соціалізації, її окремі аспекти вивчають філософи, етнографи, соціологи, психологи, кримінологи, представники інших наук. Представники не біхевіоризму та біхевіоризму (Б. Скінер, А. Бандура, В. Уолтерс) почали вивчати соціалізацію, як соціальне навчання. В тей час, представники символічного інтеракціонізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) досліджували соціалізацію, як ре­зультат взаємодії людей; а прихильники структурного функціоналізму сприймали соціалізацію як процес рольового тренування.

Почнемо з того, що особистості людей формуються в процесі їх інтеракції один з одним. На характер інтеракцій впливають такі фактори, як: вік, інтелектуальний рівень, стать і вага. Візьмемо в приклад те, що, у нашому суспільстві цінується саме стрункість, тому у струнких людей більшою мірою розвинене почуття власної гідності, ніж у повніших. Також важливим фактором є середовище. Дитина, що виросла в умовах бідності та голоду, зазвичай відстає від однолітків по фізичному і розумовому розвитку. Також, слід відзначити, що особистість значною мірою формується на основі власного індивідуального досвіду. Проблеми зі здоров’ям будуть викликати у дитини постійну тривогу; передчасна смерть рідної людини вселить недовіру та нездатність полюбити когось, по причині страху знову втратити близьку йому людину. Іншим важливим аспектом формування особистості є культура: ми засвоюємо культуру, що склалася в нашому суспільстві, під впливом батьків, вчителів, однолітків. Чарльз Хортор Кулі і Джордж Герберт Мід Кулі вважали, що особистість формується на основі безлічі взаємодій людей в навколишнім світом. У процесі цих інтеракцій люди створюють своє «Дзеркальне Я», воно в свою чергу складається с трьох елементів: того, як на нашу думку, нас сприймають інші; того, як на нашу думку, вони реагують на те, що бачать та того, як ми відповідаємо на сприйняту нами реакцію інших. Ця теорія надає важливого значення нашому способу мислення, наших думок і почуттів інших людей [13; C. 285].

Американський психолог Джордж Герберт Мід у своєму аналізі процесу розвитку нашого «Я» стверджував, що «Я» - продукт соціальний, що він формується на основі взаємовідносин з іншими людьми. Спочатку, будучи маленькими дітьми, ми не здатні пояснювати собі мотиви поведінки інших. Навчившись осмислювати свою поведінку, діти роблять перший крок в життя. Навчившись думати про себе, вони можуть думати і про інших; дитина починає набувати відчуття своєї особистості.

Мід вважав, що процес формування особистості включає три різні стадії. Однією з них, як і у З. Фрейда була стадія імітації. На цій стадії діти копіюють поведінку дорослих, не розуміючи цього. Маленький хлопчик може «допомагати» батькам вичистити уявним або іграшковим предметом для прибирання. Слідом за цим починається ігрова стадія, коли діти розуміють поводження як виховання визначених ролей: лікаря, пожежного, міліціонера; в процесі своєї гри вони відтворюють ці ролі. Граючи в лялькі, маленькі дівчатка зазвичай говорять з ними так, як говорять з ними їх батьки і відповідають, як це роблять вони самі. Перехід від однієї ролі до іншої розвиває в дітях здатність додавати своїм думкам та діям такий зміст, який додають їм інші члени суспільства, - це наступний важливий крок у процесі усвідомлення свого «Я».

Особливістю цих теорій є те, що соціалізація в них розглядаєть­ся, перш за все, як процес соціальної адаптації, пристосування осо­бистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм правил тощо. Водночас у працях цих дослідників було чимало важливих по­зицій, які можна використовувати в соціально-педагогічній діяль­ності. Зокрема Ч. Кулі ввів поняття «первинна група» і розкрив її цінність у процесі формування особистості. При цьому соціаліза­цію він розглядав як результат соціальної взаємодії людей у певній групі. Відповідно до поглядів Т. Парсонса, індивід включаючись в соціальну систему, шляхом інтернаціоналізації загальноприйня­тих норм засвоює загальні цінності, в результаті чого дотримання загальноприйнятих стандартів стає частиною його мотиваційної структури, потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважає сім'ю [1; С. 174].

З. Фрейд також виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі та друзі. Ідентифікація – спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів. Їхні цінності та норми, зразки поведінки як свої власні. Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. З.Фрейд відзначає, що почуття сорому і провини тісно зв’язані один з одним і майже нерозрізнені. Однак між ними існують відмінності. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини зв’язано з внутрішніми переживаннями, із самооцінкою людини своїх вчинків. Покарання тут відбувається само собою, що контролюється формою, яка називається совістю [7; С. 347].

Суспільство здійснює вплив на особистість через інститути соціалізації.
Вони характеризуються стійкою формою організації спільної діяльності, установленим комплексом правил, принципів, норм, що їх регулюють. Водночас інститути соціалізації є різновидами особливих соціальних зв’язків, що забезпечують цілісність взаємодії особи і суспільства; заданим набором доцільно орієнтованих стандартів поведінки особи в конкретних ситуаціях.
Сім’я є одним з найважливіших інститутів соціалізації особистості, адже саме ця ланка суспільства зумовлює спосіб життя дитини, її соціальне існування, впливає на формування нових соціальних якостей, вмінь та навичок. Родина – найголовніший інститут соціалізації не тільки дитини, але і його батьків, близьких родичів, сусідів. У сім’ї діти засвоюють основні соціальні знання, уміння та навички, необхідні для життя у суспільстві, а дорослі демонструють приклади соціально виваженої й морально-етичної поведінки, готовності до співробітництва, злагоди, гармонії жити і працювати разом, забезпечувати свої соціальні, матеріальні та морально-духовні запити. За допомогою такого механізма як освіта, дитина пристосовується до цінностей у даному суспільстві, а дорослий навчається адаптуватись до різних змін. Людина адаптується до життя у суспільстві через засвоєння правил поведінки, присвоєння досвіду міжособистісних відносин, культури мовлення.

Культура як соціальний інститут, який вбирає усі створені людиною духовні цінності, є основним джерелом освіти, навчання й виховання.

Іншим інститутом, що має таке ж, важливе значення для успішної соціалізації дитини, як і сім’я, є освіта. Через освіту особистість також долучається до цінностей, які панують у суспільстві. Набуваючи в процесу освіти знання, вона не тільки розвивається, але й адаптується до життя в суспільстві. Релігія як соц. Інститут являє собою складне суспільне явище, цілісну систему особливих уявлень, почуттів, установ і різних об’єднань віруючих. Вічні духовні цінності, такі як, любов і турбота про ближнього в духовному вихованні не змінні [19; С. 25].

Отже, можна зробити висновок, що під поняттям «соціалізація особистості» можна розуміти процес і результат засвоєння позитивного досвіду попередніх поколінь. Також цим поняттям визначають засвоєння соціальних умінь і навичок спілкування, діяльності, різних соціальних ролей, стереотипів, установок, придатних для успішної життєдіяльності варіантів стилю поведінки. Соціалізація особистості охоплює усі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому бути повноправним членом суспільства. Також можна зазначити, що це поняття включає стихійні та спонтанні процеси формування особистості. В результаті цього процесу проходить в декілька стадій, а саме: дитинство, шкільний вік, юність, молодість, дорослість та старість. Поряд з цим, розглядаючи процес соціалізації, необхідний його аналіз у зв’язку з формуванням особистості в процесі взаємодії соціальних груп, колективів і індивідуальності. У результаті можна стверджувати, що основними інститутами соціалізації є родина, навчальні колективи, трудові колективи, а також освіта, культура, мистецтво та релігія.