Характеристика основних проблем виховання в сім’ї



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характеристика основних проблем виховання в сім’ї



На всіх етапах розвитку суспільства виховній функції сім’ї надавалося дуже велика значення. На засадах рівноправності і взаємоповаги подружжя були побудовані взаємини в родині, які створювали сприятливі умови для справедливого розподілу праці і спільного розділення відповідальності батьків щодо дитини. Якщо відзначити прогресивні зміни в розвитку сім’ї, можна побачити фактори, які ускладнюють розвиток. Таким чином, зміни положення жінки в соціумі почало викликати протиріччя між її соціальними ролями. Звісно ж, це негативно позначилося на сімейних відносинах і вихованні дітей.

У сфері суспільного виробництва зайнятість жінки призводить до ослаблення корегування поведінки дитини, недостатність уваги до їхнього виховання. Крім того, протиріччя між сімейною роллю та професії жінки виступає однією з головних причин зниження народжуваності. У зв’язку з цією проблемою випливає те, що в сім’яг виховують одну дитину. А.С. Макаренко стверджував, що виховання єдиної дитини є більш важною справою, ніж виховання декількох дітей. Як правило, концентрація батьків на одній дитині максимальна, що веде за собою відокремлення дитини від труднощів, зайве опікунство. Труднощі такого виховання, за словами А.С. Макаренка, закладені у відсутності колективного, соціального впливу на його особистість [5; С. 187]

Якщо говорити про сучасну сім’ю, не можна обійти той факт, що зростає кількість розлучень. Це явище унеможливлює розвиток нових основ сімейних відносин та моральних норм.

На думку В.О. Сухомлинського, чим більше цінностей буде в побуті буде надаватися в розпорядження молодшого покоління, тим важче буде виховання, буде більша потреба у відповідальності всіх, хто причетний до виховання [13; С. 290-293].

Останній десяток років сім’я стає предметом пильної уваги педагогів, соціологів та психологів. На відміну від інших виховних установ родина здатна впливати на всі сторони та особливості людини протягом всього життєвого шляху. Такий величезний діапазон виховних функцій родини підкріплюється глибокою специфікою її ідеологічного і психологічного впливу, що в свою чергу несе за собою необхідність цієї ланки в процесі формування особистості. Специфіка виховання полягає в взаємовідносинах всієї її ланок і побудові спорідненості. Відомо, яку силу таїть в собі материнська любов. Таке дорогоцінне почуття складає фундамент особистості та сприяє формуванню важливих моральних та етичних почуттів.

Також специфіка виховання у родині полягає в тому, що вона починається від самого народження людини, в час коли вона найбільше потребує догляду з боку батьків. Перебування тривалий час в постійному спілкуванні з батьками дитина поступово включається в життя сімейного колективу та усі сфери соціального життя. В родинному колі дитина задовольняє біологічні та моральні потреби, засвоює важливі моральні поняття. Все це сприяє формуванню установок моральності, виробляє навички і звички, формує поведінку дитини.

Як було проаналізовано, головною проблемою соціалізації учня в сім’ї є несприятливі явища, що були сприйняті дитиною, що тягне за собою низку негативних навичок та звичок, які з часом стають її індивідуальністю та нормою поведінки. Іншими словами, ці якості і є відображенням якостей навколишнього середовища і осіб які знаходяться в набору. Вродженими явищами дитини можна назвати тільки темперамент і ступінь швидкості міркувань та дій.

З часом дитина переживає імітаційний період, який являє собою набір навичок, звичок та мови. Насправді, дитина є рушійною силою і для удосконалення самих батьків, особливо щодо їхньої прямоти, правдивості і вміння в корегуванні, аналізуванні і складання норм своєї поведінки стосовно дитини. В приклад можна взяти, коли мати стурбована розвитком дитини, то вона стане стежити за своїми діями і словами в родинному колі і в колективі, цим самим вона буде сприяти власному удосконаленню, а відповідальність між словом і діями привчить дитину до безпосередності, правдивості і щирості, цим самим поклавши свій моральний розвиток [20; С. 160]

Всім нам відомо, що все виховання (в родині, в школі) зводиться до того, що тебе примушують «учити», причому під цим словом часто мають на увазі:ь «стягнути», «покарати». Це не вірний, рутинний педагогічний прийом примусового характеру, який панує в стінах школи і в сімейному побуті. Дитина, яку будуть постійно готувати і попереджати, знати всі його вимоги і бажання відвикне стежити за собою і за своїми потребами.

Ласки і ніжності зі сторони батьків приводять до помилкових і лицемірних відносин до матері і до людей.

Отже, похід дитини до школи зумовлює собою інше оточення, середовище, тому завдання вчителя полягає в особливому терпінні по відношенню до дитини. Вчитель повинен корегувати свої дії згідно з родиною дитини, щоб знати його особистість, не травмувати її.

Усебічне виховання дитини з самого дитинства під силу кожній людині. Виховати дитину можна, якщо тільки ті дійсно цього захочеш. Зовсім інша справа – перевиховання. Якщо дитина була вихована неправильно, тоді потрібно безліч прийомів, з врахуванням того, що це вже наполовину сформована особистість. Візьмемо в приклад такий випадок, коли перевиховання допомогло, але не слід забувати, що ця дитина вже багато чого втратила. Якщо б виховання з самого початку було вдалим, він взяв би більше від життя, вийшов в життя біль сильним та підготовленим і як наслідок, більш щасливим [21; С. 178].

Те, що дитина набуває в ранні роки, вона зберігає протягом всього життя. Важливість родини обумовлена тим, що дитина в ній перебуває протягом значної частини свідомого життя і до моменту надходженні в школу, вона більше ніж на половину сформована особистість.

Позитивний вплив родини на індивідуальність дитини полягає в непотрібності інших людей і їхньої думки, що разом з тим не завдає загрози інших людей в вихованні цієї дитини. Ряд дослідників підкреслює, що цінність сім’ї витісняється цінністю індивідуалізації, фінансовому достатку, що може вести за собою до кількості неблагополучних сімей. Проте, якщо проаналізувати цю думку, то родина, що пригнічила сімейний комфорт, повинна досягати успіхів у інших сферах, задовольняючи потреби в своєму «Я». Але відомо, що в більшості неблагополучних сімей такого немає.

Дослідження І.С. Артюхова та Т.М. Кухтевіча навпаки, констатують першорядну значущість цінності сім’ї. Стверджують що функції всієї сімейної системи тісно зв’язані не стільки з місцем родини в індивідуальній ієрархії, скільки з тим, які цінності та індивідуальні потреби члени сім’ї реалізують у родинній сфері [4; С. 41-42].

Основні параметри виховання і класифікації стилів виховання, які представлені в роботах А.Я.Варги, В.І, Гарбузова та А.І, Захарова ставлять в центр уваги ті аспекти і стиль виховання, які викликають значні відхилення від гармонійного розвитку особистості дитини, тобто порушення виховання: надмірність заборон або їх недостатність, ігнорування потреб дитини [4; С. 44].

Отже, у кожній сім’ї при народженні дитини складається певна, не завжди обдумана її членами, система виховання. При урахуванні завдань, цілей і методів того, що може бути і не може бути допущеним у ставленні до дитини. Наведемо кілька прикладів типів сімейного виховання:

1. «Виховання по типу Попелюшки». Батьки надмірно прискіпливі до дитини, вимагають послуху, дотримання порядку і карають дітей за недотримання своїх поставлених норм. При такому виховання, як правило, батьки готують з дітьми уроки, всіма силами «вичавлюють» з дитини самостійність. Діти відповідають на такий тиск плачем та безпорадністю. Така надмірна вимогливість обертається для дитини повним відторженням до навчання. Дитина стає боязкою, перебуває під страхом покарань і образ. У таких дітей з’являється прагнення до самовираження інструментами агресивності та конфліктності.

2. «Виховання постійною опікою». Такий тип виховання проявляється добрим ставленням до дітей і при цьому контролюють кожен крок дитини, заборона на все, що не корегується і не задовольняє батьків. Постійна опіка призводить до позбавлення самостійності, придушення ініціативності і унеможливлює прояв своїх здібностей. Такі діти виростають залежні і нетовариські, повністю не пристосованими до життя людьми.

3. «Виховання по типу «кумира» сім’ї». Такий стиль виховання означає виконання всіх вимог дитини. Всі члени родини прагнуть задовольнити бажання свого «чада». Наслідки такого виховання несуть за собою споживацьке ставлення до оточуючих, і з часом, повну безвідповідальність.

4. «Виховання байдужістю». Дитина не отримує достатнього тепла і уваги, стає наданою самій собі і ніким не контролюється. Ніхто не прагне навчити його розумінню «добра і зла». Як правило, у таких дітей простежуються серйозні порушення в поведінці.

5. «Виховання подарунками». При такому типі виховання батьки приділяють мало уваги дитині, відкупаючись від них подарунками. Батьки доручають виховання своїх дітей іншим людям, аби діти не заважали їм робити кар’єру. На зміну батьківської любові, турботи і тепла приходить нагорода та подарунок [8; С. 33-35].

Отже, ми можемо зробити висновок, що стилі виховання потрібно обирати з максимальною прискіпливістю і обережність, щоб запобігати методів і засобів, які спричиняють відхилення від гармонійного розвитку індивідуальності дитини (порушень виховання, завищення вимог, ігнорування потреб). За проаналізованими проблемами в соціалізації особистості дитини можна визначити , що в кожній родині існують правила поведінки і обов’язки, але батьки дуже часто слідкують не за власним виконанням цих правил, а за тим, як виконує їх дитина.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.009 с.)