Особоивості соціалізації в сім'ях різного типу

• за кількістю дітей: бездітна, або інфертільной, сім'я, однодетная, малодітна, багатодітна;

• за складом: неповна сім'я, окрема, проста або нуклеарна, складна (сім'я декількох поколінь), велика родина, материнська сім'я, родина повторного шлюбу;

• за однорідністю соціального складу: соціально гомогенні (однорідні) та гетерогенні (неоднорідні) сім'ї;

• по сімейному стажу: молодята, молода сім'я, сім'я, чекає дитини, сім'я середнього подружжя, старшого подружнього віку, літні подружні пари;

• за якістю відносин та атмосфері в сім'ї: благополучна, стійка, педагогічно слабка, нестабільна, дезорганізована;

• за географічною ознакою: міська, сільська, віддалена (райони Далекого Півночі);

• по соціальній мобільності: реактивні сім'ї, родини середньої активності та активні сім'ї;

• за ступенем кооперації спільної діяльності: традиційні, колективістські та індивідуалістичні;

• за станом психологічного здоров'я: здорова сім'я, невротична сім'я, віктімогенная сім'я.

На процес соціалізації членів сім’ї впливає її тип. У них розглядаються різні типи сімей – молода, нуклеарна, похила, бездітна, багатодітна, складна, неповна, позашлюбна (вільна), сім’я середнього віку [2; 4; 5; 6]. Кожен з цих типів сімей має свої ознаки, особливості, що зумовлюють, в свою чергу, особливості проходження процесу соціалізації.

Молодою сім’єю вважають подружню пару на початковій стадії її розвитку, з дітьми чи без них, що триває близько п’яти років. Ознакою сучасності стає зростання кількості таких сімей (переважний вік подружжя 21-24 роки). До їх особливостей можна віднести процеси пізнання партнера і себе в стосунках з ним. Значна кількість молодих сімей живуть з батьками, часто вони стикаються з матеріальними, і житловими проблемами, що певною мірою впливає на процес соціалізації її членів. З одного боку, проживання з батьками може уповільнити його, а з іншого – забезпечити членам молодої сім’ї умови, за яких вони зможуть більше часу приділити своєму професійному зростанню, спілкуванню, дозвіллю, спорту тощо. Проживання молодої сім’ї окремо від батьків сприяє розвитку їх власної сім’ї, створеннявласного устрою.

Сім’я середнього віку представляє собою своєрідний колектив, відносини в якому можна визначити як виховання вихователів. Якщо сім’ї до цього періоду не вдалося створити свого устрою, заснованого на співдружності, знайти спільний вид діяльності, що об’єднував би її членів, створити свої сімейні традиції життєдіяльності, організації спільного дозвілля, однією з проблем такого подружжя стає рутинність сімейного життя. До цього періоду більшість проблем (освіта, житло, кар’єра, виховання дітей, набуття друзів) уже розв’язані. Це зумовлює іноді зниження життєвої активності її членів, що, з одного боку, може негативно позначитися на процесі соціалізації дітей цієї сім’ї а, з іншого боку, коли вивільнений від розв’язання проблем час дозволить її дорослим членам проявити соціальну активність, навпаки, забезпечити успішність цього процесу.

Похила сім’я являє собою похилу діаду. В цей період виникають ряд об’єктивно існуючих проблем у житті членів сім’ї, коли вона повинна адаптуватися до нових умов. Це пов’язано з досягненням пенсійного віку, появою проблем із здоров’ям, участю у вихованні онуків. З одного боку, її члени, проживаючи самостійно, можуть присвятити значну частину свого життя розв’язанню своїх особистих проблем, з іншого, проживаючи з дітьми, вони значною мірою можуть впливати на процес соціалізації своїх онуків. Найбільш поширеною в сучасних умовах є нуклеарна сім’я, яка складається із чоловіка, дружини і дітей (здебільшого – це сім’я, яка складається з трьох – чотирьох членів). З одного боку, така сім’я має певні переваги, оскільки, відокремившись від батьків, самостійно створює свій власний сімейний устрій, з іншого – батьки у такій сім’ї змушені розв’язувати свої економічні, житлові та інші проблеми самостійно. Це спричинює скорочення часу, необхідного для виховання дітей, прояву своєї соціальної активності. Оскільки, в силу обставин, батьки молодого подружжя, живучи окремо, не завжди можуть приділити необхідний час для виховання дітей, молоді батьки звертаються до соціальних інститутів. Функції виховання і навчання дітей в цій сім’ї беруть на себе дошкільні виховні заклади і школа. Саме вони здебільшого розв’язують проблеми соціалізації особистості. Якщо сім’я спрямована на виховання своїх дітей, вона співпрацює з соціальними інститутами виховання, що зумовлює успішність протікання процесу соціалізації дітей. За відсутності такої спрямованості у процесі соціалізації особистості можна спостерігати окремі викривлення.

Сім’я вважається бездітною, якщо в ній протягом десяти років подружнього життя немає дітей. Результати соціально-психологічних опитувань свідчать, що часто причиною такої ситуації стає навіть не стан здоров’я, не відсутність бажання мати дітей, а недостатні можливості утримувати їх, хоча на першому місці молоді батьки вказують причину, пов’язану з бажанням спочатку зробити кар’єру, щоб мати можливість забезпечити життя дитини на належному рівні. До категорії багатодітних сімей відносять сім’ї, які мають трьох і більше дітей. Ці сім’ї вирізняються досить високим рівнем згуртованості. У ній утворюється різновіковий дитячий колектив, який бере на себе багато господарських турбот. У взаємовідносинах членів багатодітної сім’ї особливо значуще поважне ставлення до старших та лідерство старших за віком. З одного боку, процес соціалізації дітей з таких сімей часто протікає без особливих проблем, але, з іншого – в сучасних умовах недостатній рівень матеріальної забезпеченості таких сімей іноді вносить у цей процес певні ускладнення. У наш час дещо зменшилася кількість складних сімей. Це сім’я, яка складається з повних сімей кількох поколінь, сімей з двох і більше подружніх пар. Можна відмітити, що тривалість існування складних сімей невисока, оскільки з часом молода сім’я або старше покоління вибувають із неї за різними причинами. Якщо у таких сім’ях виникають проблеми, пов’язані із спілкуванням між представниками різних поколінь або через вибір способів виховання дитини, ведення домашнього господарства, це може негативно вплинути на процес соціалізації дитини. Якщо ж члени такої сім’ї спрямовані на конструктивне співіснування на спільній території, це значно полегшує протікання цього процесу.

Характерною ознакою сучасності стало зростання кількості неповних сімей, які складаються з дитини або кількох дітей і одного з батьків. Така сім’я утворюється в результаті розлучення, довгої відсутності чи смерті одного з батьків, а також народження позашлюбної дитини. Проблеми, що виникають у такій сім’ї (недостатня матеріальна забезпеченість, зайнятість батьків на роботі або кількох роботах, надмірна втомленість тощо), часто негативно впливають на процес соціалізації дитини.

Позашлюбна або вільна сім’я являє собою існуючий тривалий час юридично не оформлений союз чоловіка і жінки з дітьми чи без них. Така сім’я виникає в разі дошлюбних відносин чоловіка і жінки, що можуть призвести до шлюбу або виникнення материнської сім’ї в такому випадку позашлюбної. Певна незахищеність прав дитини в такій сім’ї також може негативно вплинути на процес її соціалізації.

На наш погляд, створюючи типологію сімей, необхідно в основу класифікації покласти певні критерії. Так, за критерієм тривалості сімейного життя можна розглядати молоду сім’ю, сім’ю середнього віку, і похилу сім’ю. За критерієм наявності дітей, можна розглядати нуклеарну, бездітну, багатодітну сім’ю. За критерієм складу сім’ї можна виділити нуклеарну, неповну, складну сім’ю. За юридичною відповідальністю існують шлюбна та позашлюбна сім’я. З урахуванням висловленого вище типологія сімей для характеристики дещо ускладнюється.

Як будь-яка класифікація ця типологія сімей є досить схематичною, оскільки кожна сім’я за критерієм тривалості сімейного життя може бути і нуклеарною, і бездітною, і неповною, і складною, і шлюбною, і позашлюбною. Отже, це, з одного боку, значно розширює характеристику кожної сім’ї, а, з іншого – вимагає всебічного аналізу стосунків у її межах з метою пошуку адекватних шляхів взаємин з нею. Тип сім’ї, в якій виховується дитина багато в чому визначає результат виховання, процес соціалізації особистості, з одного боку, а, з іншого – вимагає індивідуального підходу для взаємодії з нею з боку соціальних інститутів виховання, соціального педагога, соціального працівника як суб’єктів виховання. Слід зазначити також, що сім’я в процесі своєї життєдіяльності може змінити місце в класифікації. Знання особливостей кожного типу сімей необхідно для вдосконалення соціально-педагогічної роботи з ними, для надання їй кваліфікаційної допомоги у вирішенні сімейних проблем.

На соціаліз впливає стилі сімейного вих.:

1. Авторитарний стиль. Авторитарні батьки у вихованні дотримуються традиційного канону: авторитет, влада батьків, беззастережне слухняність дітей. Як правило, при цьому спостерігається низький рівень вербальної комунікації, застосовуються покарання, заборони і вимоги відрізняються ригідністю і жорстокістю. Формується залежність, нездатність до лідерства, відсутність ініціативи, пасивність, низька ступінь соціальної і комунікативної компетентності, низький рівень соціальної відповідальності з моральної орієнтацією на зовнішній авторитет і владу. Хлопчики нерідко демонстрували агресивність і низький рівень вольової і довільної регуляції.

2. Ліберальний стиль. Ліберальні батьки навмисно ставлять себе на один щабель з дітьми. Дитині надається повна свобода: він повинен до всього прийти самостійно, на підставі власного досвіду. Ніяких правил, заборон, регламентацій поведінки немає. Реальна допомога та підтримка з боку батьків відсутній. Рівень очікувань щодо досягнень дитини в сім'ї не декларується. Формується інфантильність, висока тривожність, відсутність незалежності, страх реальній діяльності та досягнень. Спостерігається або уникнення відповідальності, або імпульсивність.

3. Демократичний стиль. Демократичні батьки, мотивуючи свої вчинки і вимоги, прислухаються до думки дітей, поважають їх позицію, розвивають самостійність суджень. В результаті діти краще розуміють батьків, ростуть розумно слухняними, ініціативними, з розвиненим почуттям власної гідності. Діти бачать в батьках зразок громадянськості, працьовитості, чесності, моральності і бажання виховати їх такими, якими є самі батьки.