Вплив етнічних процесів сучасного укр суспільства на соціалізацію молоді

Етнічні процеси — істотна зміна в ході історичного розвитку окремих етнічних елементів, частин етносів та етносів в цілому, а також поява нових етнічних спільнот. Етнічні процеси відбуваються стихійно і багато в чому незалежно від свідомості й волі людей.

Термін «Етнічні процеси» було вжито в 20х pp. XX ст. М. Я. Марром. Однак розгляд деяких видів етнічних процесів відбувався ще в XIX ст. Головна увага при цьому приділялася процесам асиміляції, що виникала під час всебічних контактів великих і розвинених етносів з невеликими іноетнічними групами, які потрапляли в їх середовище і згодом були поглинуті. Проте аналіз таких процесів був неповним, об'єктивні чинники їх розвитку недооцінювалися.

Етноси не ізольовані один від одного. Поряд чи навіть в складі однієї держави проживають несхожі етнічні спільності. Вони приречені на співіснування, взаємний вплив. Взаємодія етносів, що зумовлює сутнісні зрушення в їх житті називається етнічними процесами. Розрізняють еволюційні та трансформаційні етнічні процеси.

Еволюційні етнічні процеси виявляються в значній зміні будь-якого із основних елементів етносу, і перш за все – мови і культури, а також зміни соціальної (класово-професійної) структури етноса, його статево-вікового складу тощо.

Трансформаційний етнічний процес охоплює зміни, що ведуть до переміни етнічної приналежності: заключним етапом їх є зміна етнічної самосвідомості. Трансформаційні етнічні процеси поділяються на роз’єднуючі та об’єднуючі. Об’єднуючі етносоціальні процеси протікають у вигляді консолідації, асиміляції, інтеграції. Консолідацією називають злиття кількох самостійних близьких за мовою і культурою народів в один, новий, більший етнос (міжетнічна консолідація), або ж внутрішнє згуртування народу за рахунок ліквідації відмінностей між наявними групами (внутрішня консолідація).

Прикладом міжетнічної консолідації може служити злиття східнослов’янських племен в єдину давньоруську народність в ІХ – ХІІ ст., а внутрішньої консолідації – ліквідація відмінностей між баварцями, саксонцями та іншими німецькими народностями в XIX – XX ст.

Асиміляція – це розчинення одного етносу чи його частини в іншому, чисельнішому, внаслідок чого втрачається багато природніх етнічних властивостей і набуваються нові. В сучасному світі асиміляційні процеси відбуваються найбільш інтенсивно в розвинутих країнах – Італія, Англія, Данія, Швеція та ін. В них уже сформовані державні етноси асимілюють малі етнічні спільності і окремих індивідів.

Дуже повільно і складно відбуваються процеси міжетнічної інтеграції – взаємодії всередині держави чи на міжнародному рівні кількох етносів, що дуже відрізняються однин від одного своєю мовою, культурою, і яка веде до появи в них спільних рис. Внаслідок цього формуються не нації, а міжетнічні спільноти.

За етнічним складом населення України досить різноманітне. В сучасних умовах на її території проживають представники 130 націй і народностей. Більшість населення – українці. Їх чисельність сягає 37,5 мільйонів. Помітна чисельність і інших слов’янських народів: росіян, білорусів, поляків, чехів, словаків, болгарин ін. Помітно зросла в останні роки кількість кримських татар.

Українці мають багатий і в основному позитивний досвід взаємодії з іншими етнічними утвореннями, з якими їм довелося жити в складі єдиної держави. Разом з тим в області міжнаціональних відносин у нас в країні існують і певні проблеми, які заважають нормальному розвиткові українського суспільства. Відверто політичного характеру етнічний рух набув серед кримських татар. В усіх перипетіях кримської політики татари виявили послідовну лояльність до України та її державності. Водночас вони не менш послідовні в прагненні національного самовизначення. Форму цього самовизначення вони ще не сформулювали, однак, зрозуміло, що в їхній особі частина громадян України – потенційних членів української політичної нації, вважатиме себе якоюсь окремою національною спільністю. Паралельно з ними частина росіян Криму, серед яких переважають проросійські настрої, теж навряд чи вважатимуть себе членами української нації, навіть у політико-державному розумінні.

Певне занепокоєння викликає діяльність груп інтелектуалів у Закарпатті, які намагаються спрямувати культурний рух українців краю в русинофільське річище. Мова йде про спроби

З другої половини 80-х рр. XX ст. Україна, як і інші республіки Радянського Союзу, вступає в епоху так званого етнічного ренесансу. Головними причинами етнічного відродження стала політика перебудови, демократизації і гласності, яку взялися проводити тодішні радянські лідери.

Із проголошенням Україною свого державного суверенітету, виникло питання щодо того, яким шляхом продовжуватиме розвиватися сучасна українська нація.

До моменту проголошення незалежності України (серпень, 1991 р.) життя і діяльність української нації в основному протікали в рамках так званої східноєвропейської або етнічної моделі. Тобто, як і решта недержавних націй Східної Європи (литовці, словаки, естонці та ін.), українська нація розбудовувалася на народній основі, так би мовити, "знизу — догори": інтелігенція плекала національну культуру, національна культура засвоювалася народом, з'являлися культурні, громадські інститути і врешті — прагнення до політичної незалежності.

Процеси взаємодії порівняно до розвинених етнічних груп грунтовно розроблені наприк. XIX — на поч. XX ст. західними, переважно американськими вченими. Крім поняття «асиміляція», в якому підкреслювалися психологічні аспекти, пов'язані зі зміною самосвідомості, вчені вживали для аналізу початкових етнічних контактів поняття «акомодація» чи «адаптація», для пояснення зміни елементів культури — «акультурація»; для позначення фізичного змішування етнорасових груп —«амальгамація»; для соціальноекономічного єднання — «інтеграція» тощо.

За національним складом Україна відноситься до мононаціональних держав. Українці становлять абсолютну більшість населення України. Більшість українців проживає на своїх етнічних землях, де сформувався український народ. На цих землях українці завжди мали чисельну перевагу над іншими національними та етнічними групами.

З-поміж багатьох складних етнічних проблем, центральною є проблема державно-правових форм об'єднання етносів [1, c. 33]. Звідси постала і залишається актуальною відома проблема (і для сучасної України також), модель якої держави обиратимуть для співжиття всі етноси: унітарну державу, федерацію чи конфедерацію.

На Закарпатті відб асиміляція: цигани, німці, словаки

Етнічні проблеми:

Визнаємо найперше те, що численні спроби під час роботи різних конференцій, «круглих столів», зібрань іншого характеру розробити і запровадити щось на кшталт «Концепції державної етнополітики України» до сьогодні не були достатньо результативними, що означає велику складність цієї проблеми і її практичного розв'язання. Тут треба значно більше політичної волі та бажання політиків, державних діячів загальнонаціонального рівня.

Друге. Серйозні міжетнічні проблеми в поліетнічних державах може спричиняти принципове розходження етнічних кордонів життя етносів з їх географічними кордонами, визначеними і встановленими. Це питання особливо активно постає під час обговорення проблеми «корінних народів», «титульних націй».

За всієї складності, часто протиріччя, синтезу національних і загальнолюдських інтересів в Україні, етнополітичні проблеми все ж слід вирішувати з урахуванням того, що:

а) найдавнішим і найбільшим корінним етносом були і є українці;

б) життя всіх етносів в Україні потрібно будувати в умовах демократичних, толерантних відносин між усіма етносами;

в) основним завданням громадян України всіх на ціональностей, спільно з титульним етносом, є тво рення і зміцнення єдиної, суверенної української держави.