Компоненти політичної соціалізації

Когнітивний:

1. Політична поінформованість.

2. Уявлення про ознаки, що підтверджують належність особистості до тієї чи іншої політ. спільноти і відрізняють її від інших політ. спільнот;

3. Комплекс уявлень про риси притаманні члену спільноти (політичні стереотипи)

4. уявлення про риси які притаманні окремій особі, політичному лідеру, або риси які притаманні мені як виборцю;

5. Політична самосвідомість - одна з форм самосвідомості, що стосується розумінню та спрйняття особистістю свого я в політичній системі суспільства;

6. Політична ідентичніссть - усвідомлення себе як субєкта політичної системи, що відбуваєтьсяв процесі засвоєння політ. досвіду, політ. культури; політична ідентифікація на різних рівнях: міжособистісний, міжгруповий, інституційний.

Емоційний - повязаний з економічним ставленням до політ. системи до уряду до політики;

1. Політичний інтерес - механізм включення субєкта в політику, в політичні відносини;

2. Політичне ставлення 1активність, 2компетентні спостерігачі, 3 компетентні критикі, 4 пасивні громадяни, 5 аполітичні, відчужені.

Поведінковий - обєднує явища, феномени, що повязані з політичною поведінкою людей

1. діяльність і участь у політичних партіях;

2. Членство в партіях політ блоках.

3. Участь у виборах, референдумах.

Проблеми соціалізації молоді як предмет держ політики та громадських відносин.

Державна політика — відносно стабільна, організована та цілеспрямована діяльність органів державної влади стосовно певного питання чи комплексу питань, яка здійснюється ними безпосередньо чи опосередковано і впливає на життя суспільства

Приклади державної політики:

Державна молодіжна політика

Державна політика інформатизації

Демографічна політика

Нова економічна політика

Русифікація

Отже, актуальність теми дослідження обумовлюється:

1) підвищенням ролі молоді у формуванні державної політики, реальною її участю в модернізації суспільства. Яскравим прикладом політичної участі молодих людей стали вибори Президента України у 2004 році. На процес їх політичної соціалізації активно впливали політичні партії, молодіжні громадські організації, лідери нації. Скажімо, кількість молодіжних громадських організацій з 79 у 2001 році зросла до 121 у 2004 році [9];

2) необхідністю створення можливостей для самореалізації молоді в політичній сфері. Молоді люди повинні вміти використовувати свої політичні, соціально-економічні, культурні права й свободи і водночас сумлінно виконувати політико-правові обов’язки. В цьому контексті процес політичної соціалізації молоді має сутнісне значення, оскільки формування громадянина відбувається в ході засвоєння нею певної системи цінностей, орієнтацій, навичок, політичних ролей;

3) розширенням інформаційних можливостей суспільства, що потребує відкритості й доступності інформації, нового знання тощо [20]. Про попит на знання свідчить значне збільшення кількості молоді з середньою та вищою освітою;

4) розширенням можливостей громадянського суспільства. Сьогодні, коли формуються демократичні його основи, важливим є залучення громадян до суспільних справ за власним вибором, самостійне ухвалення рішень, свідоме здійснення вчинків і особиста відповідальність за їх результати;

5) системною кризою, викликаною переходом до ринкових відносин, подолання якої потребує якісно іншого рівня свідомості членів суспільства.

Головними завданнями державної молодіжної політики є:

вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;

координація зусиль всіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Головними принципами державної молодіжної політики є:

повага до поглядів молоді та її переконань;

надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;

правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;

сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДІ ЧЕРЕЗ ЗАЛУЧЕННЯ ДО ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Активна соціалізація, перетворення молоді з пасивних членів суспільства на активних діячів, і творців власного життя і майбутнього свого і країни, відбувається за допомогою засвоєння і відтворення соціальних норм в соціальному житті. Таким чином вплив і пріоритетність певних агентів соціалізації змінюється на даному етапі, сім'я вже не відіграє провідну роль, однак на її місці постає соціум - університет, робота, ширші соціальні контакти, які молодь знаходить в неформальній освіті, участі в громадських організаціях.

Законами України молодь має право брати активну участь в суспільному житті, проявляти себе, свої інтереси на загально громадському рівні. Участь в громадських організаціях є гарним кроком для інтериорізації соціальних норм та для того щоб молодь зрозуміла модель функціонування суспільства, віднайшла своє місце в ньому та заявила про себе. А разом з тим активна залученість молоді до громадського сектору сприяє розвитку демократизації суспільства. Однак чи має інтерес сучасна молодь до розвитку громадянського суспільства? Очевидно, це питання не легке.

Дослідники наголошують на необхідності активізації діяльності організацій, які, на їхню думку мають соціальну базу і практику що все частіше відходять від реальних сподівань молодих людей та їх інтересів. На додаток, організації повинні знайти спосіб, щоб залучити молодих людей, які не належать до жодної організації. Нові можливості виникають головним чином за рахунок нових комунікаційних технологій, особливо Інтернету. Він сприяє доступу до інформації і здається, що краще задовольняє вимоги молоді до участі, які в природі поступово переміщується з колективної участі на індивідуальні форми.

Виникають молодіжні організації переважно внаслідок усвідомлення неформальною групою молодих людей необхідності "акту формалізації " своїх внутрішньо групових відносин задля досягнення більшої ефективності у втіленні спільних цілей. Цим актом формалізації і є створення організації. Іншими словами, відбувається формалізація внутрішньої ієрархії та відносин.

Самодіяльна група може бути створена власними силами чи ініційована "дорослими " на початку діяльності організації. Часто пізніше групу однодумців взагалі змінює група функціонерів, практично позбавлена будь-якої самодіяльності - чи дуже обмежена в своїх діях.

Молодіжні організації часто можуть бути ініційовані ззовні - державою, політичними партіями, громадськими об'єднаннями тощо. Більше того, це поступово перетворюється на провідний спосіб утворення організації, і сьогодні базою для створення молодіжних об'єднань виступають вже не молодіжні субкультури, а здебільшого спільність тих чи інших інтересів їх засновників. Саме задля їх досягнення молодь, іноді навіть не протиставляючи себе дорослим, об'єднується в організації.