Сутність поняття особистість.

Філософія: особистість – це людський індивід в аспекті його соціальних якостей, що формуються у процесі діяльності і суспільних відносин.

Психологія: особистість - це індивід як суб’єкт соц. Відносин та свідомої діяльності.

Педагогіка: особистість – це людина,як суспільний індивід, суб’єкт пізнання та активного перетворення світу,яка володіє мовою та здатна до праці.

рівні структури особистості:

• перший рівень — це генетично обумовлені, успадковані компоненти структури особистості, психофізіологічні задатки;

• другий рівень — індивідуально-психологічні властивості, що формуються на основі генетично обумовлених;

• третій рівень — соціально значущі компоненти, ті властивості, які формуються під впливом соціальних зв'язків та відносин, в процесі діяльності людини.

Поняттям "індивід" позначається людина як окремий представник людського роду. Він є основою формування особистості. Тобто особистість є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його людських властивостей.

Індивідуальність — це успадковані й набуті, особливі й специфічні якості (природні, фізіологічні, психологічні, соціальні і т. п.), які відрізняють одну людину від інших. у понятті особа розкриваються предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних об'єктів — груп, інститутів, організацій тощо, соціальна роль, яку відіграють окремі соціальні верстви у життєдіяльності суспільства якщо поняття "особистість" вживається стосовно кожної людини, то поняття "особа" соціальну сутність людини конкретизує узагальнено.

Особистість характеризують такі ознаки:

— розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

— відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

— свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

— особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

— індивідуальність (несхожість на інших).

Особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.

Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда визначає індивідуальність.

46. Чинники формування особистості;

1. біолог – спадковість.

2. Середов – соц.

3. Вих. – соц..

4. Д-сть (деякі вчені).

В історії психології мали місце біологізаторські, соціологізаторські та соціобіологізаторські концепції формування особистості. Домінування конкретної концепції залежало від надання переваги певній методологічній позиції:

біологічній чи соціальній. Конкретний вибір визначає ідеали, цілі, принципи, зміст, методи, форми виховної роботи зі підростаючим поколінням та її результат.

Прибічники біологізаторських концепцій у формуванні й розвитку особистості провідну роль відводять природно-біологічному началу і вважають, що основні психічні властивості особистості ніби закладені в самій природі людини, що визначає її життєву долю (Е. Торндайк, К. Бюлер, А. Дженсен та ін.). Особливо яскраво цей напрям проявляється в аналізі біологічної природи злочинності (Ч. Ломброзо). Прихильники цього напряму підкреслюють не тільки «природженість», а й «схильність» людини до злочину. Причини злочину вони виводять із чисто біологічних і біопсихічних якостей людей. Наприклад, злочинність у дитячому середовищі обґрунтовують особливостями організму дітей, наявністю в них вроджених агресивних схильностей (X. Джонс, Л. Стайнер). Частково цієї ж точки зору дотримуються Ж. Піаже, А. Маслоу, К. Роджерс. Наприклад, на думку А. Маслоу, головним компонентом процесу розвитку є самоактуалізація, яка формується не під впливом середовища, а тільки на базі внутрішніх здібностей індивіда – фізіологічних потреб і потреби у безпеці.

Їхні опоненти – прихильники соціологізаторських концепцій, дотримуються думки про те, що в поведінці людини немає нічого вродженого і кожна її дія – це лише peзультат зовнішньої стимуляції. Тому шляхом маніпулювання зовнішніми подразниками людини, регулюючи лише пі взаємини з іншими людьми, можна досягти розвитку особистості (Б. Скіннер, А. Бандура та ін.).

Треті намагаються затушувати крайності як перших, таю і других.

Процеси становлення особистості

Рівні становлення людини як особистості:

-Біологічний - Біологічний рівень припускає аналіз таких факторів, як вік, спадковість, темперамент, стать, стан здоров'я лідера і т.д. Ці якості виступають детермінантами поведінки і визначають деякі особистісні риси. Темперамент, наприклад, додає індивідуальну своєрідність поведінці, вчинкам, позначається на особливостях емоціонального вираження поглядів. Вікові характеристики також відіграють роль у прояві різних рис і психічних функцій. Серед біологічних характеристик мають значення і чисто фізичні дані, які визначають витривалість, силу, енергійність, працездатність лідера.

- Психологічний - розгляд основних психічних функцій і психічних процесів — таких, як воля, емоції, сприйняття, пам'ять, здібності, інтелект, характер лідера і т.д.

- Соціальний - структури особистості відображає загально соціальні позиції і погляди лідера на суспільство і світ у цілому.

- Світоглядний.

Формування особистості відбувається під час вирішення завдань:

- природокультурні завдання;

- досягнення на певному етапі анатомічного і фізичного розвитку;

- соціально- культурні (засвоєння моралі цінностей, пізнання)

- соціально – психологічні завдання (ставлення особистості до інших людей, формування свідомості та самосвідомості;

У формуванні особистості дві протилежні тенденції: типізація – віднесення себе до певного типу людей; індивідуалізація – виділення себе із ряду інших людей.

Соціалізація підлітків.

Молоді підлітки

Старші підлітки

Молодші підлітки

Психологічні новоутворення: -особистісне самаствердження, дорослість; - потреба в спілкуванні з однолітками; - засвоєння цінностей і норм поведінки; - перегляд сформованих раніше цінностей, світогляду (критичне мислення);

ВІДМІННІСТЬ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ:

-зміна ідеалів; - розширення комунікативних зв’язків; - зміна ієрархії цінностей; - зниження рівня самореалізації підлітка; -

Старші підлітки

заввершення формування соціальних цінностей, установок, розуміння соц. Норм; - накопичення досвіду спілкування; - продовжується зосередження на навчанні, але змінюється мотивація навчання;

Чинники соціалізації старшокласників: - матеріальні умови життєдіяльності дитини; - особливості життєдіяльності старшокласника (нахили, здібності, вміння); - якість виховного впливу,що здійснює школа, сімя інші соц. Інституції.

Соціалізація підлітків

Для соціальної психології значний інтерес становлять характерні для підліткового віку явища акселерації та інфантилізму.

Акселерація (лат, acceleratio — прискорення) — прискорений соматичний розвиток І фізіологічне дозрівання підлітка, що виявляється у збільшенні маси тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

Ці особливості нерідко породжують різноманітні психологічні колізії — смислові бар'єри, конфлікти, афективні форми поведінки тощо.

Інфантилізм (лат. infantilis — дитячий) — збереження в психіці й поведінці підлітка особливостей, притаманних дитячому віку.

Такий підліток вирізняється незрілою емоційно-вольовою сферою, що проявляється у несамостійності рішень і вчинків, почутті незахищеності, заниженій критичності щодо себе тощо. Посилюють інфантилізм не лише різні аномалії діяльності мозку та залоз внутрішньої секреції, а й недоліки освіти та виховання

У зв'язку з нерівномірним прискоренням росту, непропорційним розвитком кісток і м'язів у підлітків настає тимчасова дисгармонія в координації рухів, що викликає серйозні емоційні переживання, адже їм хочеться подобатися собі та іншим, мати привабливу зовнішність.

Важливим соціально-психологічним новоутворенням підліткового віку є дорослість. Виявляється вона як новий рівень домагань, що прогнозує майбутній стан, якого підліток фактично ще не досяг. Це породжує типові вікові конфлікти та їх відображення в самосвідомості підлітка.

найважливішими стають стосунки з однолітками. Так виявляються глибинні потреби підлітків у розгортанні соціально-моральних зв'язків.

Чим гірші стосунки підлітка з дорослими, тим частіше він звертається до однолітків і більше від них залежить. Значну роль у становленні та особистісному самовизначенні підлітків відіграють референтні групи як інститути соціалізації.

Референтна (лат. refero — повідомляю) група — реальна чи умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як еталоном, орієнтуючись у своїх вчинках І самооцінці на її норми та цінності.

Ціннісні орієнтації референтної групи значною мірою визначають соціально-психологічне обличчя підлітка.

Підліткам властива акцентуація характеру (поняття запроваджене німецьким психіатром і психологом Карлом Леонгардом (1904—1988)).

Акцентуація (лат. accentuo — наголошую) характеру (грец. Charakter — риса, особливість) — надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, що є крайніми варіантами норми.

Особливості зрілих

Зрілою особою вважають людину,яка вміє реалізувати свої життєві задуми,перспективи і яка здатна від самовизначення перейти до самореалізації.

Самореалізація характеризує зрілу особистість.

СФЕРИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ: -професійна, - сімейно – побутові відносини; - спілкування; - виховання дітей.

АсПЕКТИ ЗРІЛОЇ ОСОБИСТОСТІ: -психологічна зрілість; - особистісна зрілість; - соц. Зрілість; - соц. Псих зрілість;

КРИТЕРІЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЗРІЛОСТІ: широкі межі власного Я, - соціальні контакти; - демократизація емоційної стійкості (сприймання світу реальним); - розвиток здатності до самопізнання, усвідомлення своїх сильних і слабких сторін.; - здатність бачити цілісну картину світу, свідчить про сформовану систему цінностей;

КРИТЕРІЇ ОСОБИСТІСНОЇ ЗРІЛОСТІ (ставлення до себе та власної діяльності з точки зору активності, творчості) людина виявляє різну особистісну зрілість, яка залежить від рівня роз особистості.

І рівень – залежність - за певних оставин може бути певною або частковою.

ІІ рівень – незалежність сприятливий рівень для особистісної зрілості і для інших компонентів зрілості.