Співвідношення понять соціалізація, адаптація, розвиток формування, становлення , виховання



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Співвідношення понять соціалізація, адаптація, розвиток формування, становлення , виховання



Адаптація – це пристосування до умов соц.. життя , оволодіння особистістю певною роллю під час входження у нову соціальну ситуацію. Адаптація є одним із елементів соціалізації адже людина перед тим як засвоювати новий досвід , повинна пристосуватися до нього.

Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу зовнішніх і внутрішніх детермінант її розвитку. Поняття формування більш звертає уваги на психологічні процеси , а пон соціалізація – на всі проц., які стос особистості.

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

у широкому соціальному, йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе»;

у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями;

у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі, куратора в вищому навчальному закладі), щоб досягти певної мети в студентському колективі;

у гранично вузькому, коли педагог або батько вирішують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у юнака прагнуть виховати чесність, ввічливість). (Педагогіка / За редакцією Ю. К. Бабанського).

Розвиток хар.з точки зору фізіологічного зростання організму , це зміни у психиці людини , що відбуваються не лише під впливом зовнішніх чинників а й під впливом чітко зумовлених біологічних чинників.

Спільне у пон. Роз. І .соц, те , що вони відбуваються під впливом зовнішніх чинників. Відмінне: для роз. Є дуже важливими внутрішні чинники , фізіологічні зміни.

Становлення - це процес перетворення людського індивіда на особистість , це взаємодія індивіда з соц.. оточенням з урахуванням саморозвитку і самовихованням . Становлення є частиною соціалізації.

Сфери соціалізм

Сфера соціалізації — середовище дії, в якому відбувається процес розширення та примноження соціальних зв'язків індивіда із зовнішнім світом.

Сфери соціалізації : 1 діяльність 2спілкування 3 самосвідомість(передбачає формування я-концепції, осмислення соц. Статусу засвоєння різних соц. Ролей цінностей, моралі.

У діяльності людина виражає себе як суспільний індивід, проявляє особистісні смисли, виявляє самостійність, ініціативу, творчість та професіоналізм, засвоює нові види активності. У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та сприйняття людьми одне одного. Сфера самосвідомості передбачає становлення “Я-концепції” індивіда, осмислення свого соціального статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації.

Що стосується діяльності, то протягом усього процесу соціалізації індивід має справу з розширенням «каталогу» діяльностей, тобто освоєнням все нових і нових видів діяльності. Друга сфера - спілкування - розглядається в контексті соціалізації також з боку його розширення і поглиблення, що само собою зрозуміло, коли незабаром спілкування нерозривно пов'язане з діяльністю. Розширення спілкування можна розуміти як множення контактів людини з іншими людьми, специфіку цих контактів на кожному віковому рубежі.

Нарешті, третя сфера соціалізації - розвиток самосвідомості особистості. У найзагальнішому вигляді можна сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образу його Я.

Способи соціалізм.

Спосіб соціалізації – це конкретні види взаємодії індивіда з соц..середовищем за допомогою яких індивід засвоює соц..досвід, активно залучається до соц. Життя .

Способи соціалізації залежать від особистості і можуть бути внутрішніми і зовнішніми, залежати від умов життя .

Способи соціалізації індивідуалізація; - актуалізація «я» ; -самореалізація; -інтеграція; -взаємодія.

Індивідуалізація - . Процес виділення людини як відносно самостійного суб'єкта в ході історичного розвитку суспільств, відносин.

Актуалізація — поняття, що означає оновлення інформації згідно з достовірними на момент мовлення даними. Це формув я-концепції, усвідомл себе як окремого індивіда.

Самореалізація - реалізація існуючого потенціалу, здійснення своїх наявних бажань, своїх знань, умінь і здібностей, своїх сьогоднішніх уявлень про себе і своєму шляху в житті.Я роблю в житті те, що хочу і вмію, а мені за це платять (будь-якими ресурсами: грошима, часом, теплотою і так далі).Соціальна самореалізація - досягнення соціальної успішності такої і стільки, скільки хочеться особисто мені, а не з об'єктивних мірками соціальної успішності. Жіночий самореалізація - здійснення жінкою свого жіночого потенціалу.

Інтеграція - прилучення особистості до норм і цінностей спільноти, світових соціальних інституцій та до цивілізації за рахунок розвитку і збагачення національної культури.

Соц взаємодія - засвоєння індивідом ідеалів, цінностей соціального життя шляхом саморозвитку та виховання і сприяння прогресу соціального оточення.

За тоталітарних умов життєдіяльності особи спостерігаються, на думку Е. Фромма, такі способи соціалізації, як мазохізм (моральне приниження, підкорення), садизм (набуття над іншими необмеженої влади), деструкція (людина позбувається почуття власного безсилля шляхом руйнації навколишнього середовища), конформізм (відмова від власного «Я», уніфікація «Я»).

Принципи соціалізації.

Прниципи соціалізації: принцип системності, який передбачає вплив на особистість як мікро-, так і макросередовища, які тісно взаємодіють, взаємовпливають і взаємодетермінують одне одного;

принцип діяльності, що обумовлює активну взаємодію особистості з іншими людьми, в яку індивід вступає в ході діяльності і спілкування, тобто наявний неперервний цілісний процес засвоєння особистістю об'єктивної дійсності завдяки включенню в діяльність;

принцип двосторонньої взаємодії особистості і соціального середовища, взаємообумовленість процесу входження особистості в систему суспільних відносин і водночас відтворення цих відносин в системі сімейних, товариських, навчальних, виробничих та інших зв'язків;

принцип особистої активності та вибірковості дозволяє розглянути людину не як пасивну ланку в процесі соціалізації, а як особистість, спроможну активно діяти і самостійно вибирати соціальні умови власного розвитку та формувати власне «Я», виходячи з власного бачення ідеалів і переконань».

Стадії соціалізації

Вікові стадії соціалізації за Еріксоном

1. Раннє дитинство (від 0 до 1 року)

ДОВІРА ДО ЛЮДЕЙ як взаємна любов, прихильність, взаємне визнання батьків і дитини, задоволення потреб дітей у спілкуванні й інших життєво важливих потреб

НЕДОВІРА ДО ЛЮДЕЙ як результат поганого звертання матері з дитиною, ігнорування, зневаги її, позбавлення любові. Занадто раннє або різке відлучення дитини від грудей, її емоційна ізоляція

2. Пізнє дитинство (від 1 до 3 років)

САМОСТІЙНІСТЬ, ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ. Дитина дивиться на себе як на самостійну, але ще залежну від батьків людину

СУМНІВ У СОБІ І ГІПЕРТРОФОВАНЕ ПОЧУТТЯ СОРОМУ. Дитина почуває свою непристосованість, сумнівається у своїх здібностях, випробує позбавлення, недоліки в розвитку елементарних рухових навичок (наприклад, ходінні). Слабко розвинута мова, сильне бажання сховати свою ущербність від навколишніх людей, почуття сорому

3. Раннє дитинство (близько 3-5 років)

АКТИВНІСТЬ. Жива уява, активне вивчення навколишнього світу, наслідування дорослих, включення в статеворольову поведінку, ініціативність

ПАСИВНІСТЬ. Млявість, відсутність ініціативи, інфантильне почуття заздрості до інших дітей і людей, пригніченість, ухильність, відсутність ознак статеворольової поведінки, почуття провини

4. Середнє дитинство (від 5 до 11 років)

ПРАЦЬОВИТІСТЬ. Виражене почуття обов’язку і прагнення до досягнень, розвиток пізнавальних і комунікативних умінь і навичок. Постановка перед собою і розв’язання реальних завдань, спрямованість фантазії й гри на кращі перспективи, активне засвоєння інструментальних і предметних дій, орієнтація на завдання

ПОЧУТТЯ ВЛАСНОЇ НЕПОВНОЦІННОСТІ. Слаборозвинені трудові навички, уникнення складних завдань, ситуацій змагання з іншими людьми, гостре почуття власної неповноцінності, приреченість на те, щоб усе життя залишатися посередністю. Відчуття тимчасового затишку перед бурею або періодом статевої зрілості, конформність, рабська поведінка, почуття даремності докладених зусиль під час розв’язання різних завдань

5. Статева зрілість, підлітковість і юність (від 11 до 20 років).

ЖИТТЄВЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ. Розвиток тимчасової перспективи - планів на майбутнє, самовизначення у питаннях: яким бути? і ким бути? Активний пошук себе й експериментування в різних ролях. НАВЧАННЯ. Чітка статева поляризація у формах поведінки. Формування світогляду. Взяття на себе лідерства в групах однолітків і при потребі підпорядкування їм. Становлення індивідуальності

ПЛУТАНИНА РОЛЕЙ. Зсув і змішування тимчасових перспектив: думка не тільки про майбутнє, а й про минуле. Концентрація душевних сил на самопізнанні, сильно виражене прагнення розібратися в самому собі на шкоду відносинам із зовнішнім світом, або рольова фіксація. Втрата трудової активності. Суміш форм статеворольової поведінки, ролей у лідерстві. Плутанина в моральних і світоглядних установках

6. Рання дорослість (від 20 до 40-45 років).

БЛИЗЬКІСТЬ ДО ЛЮДЕЙ. Прагнення до контактів з людьми, бажання присвятити себе іншим людям. Народження і виховання дітей. Любов і робота. Задоволеність особистим життям

ІЗОЛЯЦІЯ ВІД ЛЮДЕЙ. Уникання людей, особливо близьких, інтимних відносин із ними. Труднощі характеру, нерозбірливі відносини і непередбачена поведінка. Невизнання, ізоляція, перші симптоми відхилень у психіці, розладів, що виникають під впливом нібито існуючих загрозливих сил. Стан самотності

7. Середня дорослість (від 40-45 до 60 років).

ТВОРЧІСТЬ. Продуктивна і творча робота над собою і з іншими людьми. Зріле, повноцінне, різноманітне життя, задоволеність сімейними стосунками, гордість за своїх дітей. Навчання і виховання нового покоління

ЗАСТІЙ. Егоїзм, егоцентризм, непродуктивність у роботі. Рання інвалідність. Виняткова турбота про самого себе, всепрощення собі

8. Пізня дорослість (понад 60 років).

ПОВНОТА ЖИТТЯ. Постійні роздуми про минуле, його спокійна, зважена оцінка. Прийняття прожитого життя. Здатність примиритися з неминучим. Розуміння того, що смерть не страшна. Стан умиротворення

РОЗПАЧ. Відчуття того, що життя прожите даремно, що часу залишилося занадто мало, що воно летить занадто швидко. Усвідомлення безглуздості, втрата віри в себе й інших людей. Бажання прожити життя заново, прагнення одержати від нього більше, ніж було отримано. Відчуття відсутності у світі порядку, наявності в ньому доброго, розумного початку. Острах смерті, що наближається

За характером ставлення до трудової діяльності : 1 дотрудова(дошкільна стадія навчання у школі );2 трудова ( стадія навчання у вищій школі коли людина перебуває в трудовому колективі ) ; 3 післятрудова ( пенсія).

За Піаже : 1 сенсорно-моторна( характерна для дитини до 3 років) – діти запам*ят об*єкти оточ світу;

2 передопераційна (від 2 до 7 років) , діти навчаються розуміти символи;

3 стадія конкретних ситуацій ( діти вчаться мислити) ;

4 стадія формальних операцій здатність до аналізу абстрактнихпроблем і планування на майбутнє;

5 Стадія розвитку мисленнєвих навичок .

За Мідом : 1 Імітація( діти копіюють поведінку дорослих ;

2 Рольові ігри (соц..ролі у процесі гри)4; 3 колективні ігри ( дитина засвоює навички соціалізації)

Відмінності між соціалізм дітей і дорослих

Діти: 1 засвоюють базові ціннісні орієнтації; 2 діти здатні засвоювати соц..норми ; 3 формується мотиваційна поведінка .

Дорослі : 1 Змінюють свою поведінку ; 2 можуть оцінити моц норми ; 3 оволодіння

Навичками , щ вілповідаюьб тим соц..ролям , що виконую доросла людина.

Інститути соціалізації

Інститути соціалізації — установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.

Інститути первинної соціалізації — сім'я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників.

Сім'я формує найперші і найміцніші суспільні зв'язки. У сім'ї людина починає володіти мовою, засвоює головні елементи культури. Сім'я формує ідентичність людини в категоріях статі, раси, нації, релігії, певної соціальної страти.

Компанія друзів, на відміну від родини, складається з індивідів однакового віку й однакового суспільного статусу. Якщо суспільний статус у сім'ї особа набуває автоматично, то у групі ровесників його треба заробити. Особливістю соціалізації в компанії друзів є те, що процес соціалізації тут відбувається без будь-якого плану, на відміну від сім'ї і школи, де соціалізація особи відбувається за певним планом. Компанія друзів виконує функцію послаблення зв'язків дитини з сім'єю. Вона пропонує дитині додаткові моделі поведінки норми і цінності, іноді альтернативні щодо тих, які пропонує сім'я.

Інститути вторинної соціалізації — армія, суд, церква, засоби масової інформації та ін.

Школа — це соціальний інститут, який безпосередньо відповідає за надання особі певної інформації, формування вмінь, навичок і прищеплення цінностей, які суспільство вважає необхідними для життя у ньому.

Школа показує дитині цілком інше оточення, ніж те, яке вона пізнала у сім'ї. У школі дитина прилучається до світу "чужих": вчитель трактує всіх дітей однаково, оцінює дітей за те, що вони роблять, а не за те, ким вони є. У школі діти знайомляться з формалізованою системою оцінювання: балами, табелями, відзнаками, грамотами. Це докорінно інша система, ніж практика неформального оцінювання в родині. У школі діти вчаться також багатьох інших вмінь, що є важливими в міжособистісних стосунках: робити що-небудь почергово, ділитися з іншими, бути в порівнянні з однолітками.

Засоби масової комунікації (радіо, телебачення, кіно, книги, газети і журнали, Інтернет, касети і компакт-диски, тощо) впливають на соціалізацію, пропонуючи додаткові, часто альтернативні моделі соціальних ролей, суспільних норм і цінностей.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.254.246 (0.019 с.)