Національне виховання як складова соціального виховання школярів

Одним з актуальних сьогодні в Україні напрямів виховної роботи є національно-патріотичне виховання, спрямоване на формування у людини вмінь навичок та звичок культурної, толерантної поведінки в суспільстві, а саме соціалізації особистості.

У Конституції України зазначено: «Держава сприяє консолідації й розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».

Необхідність «відродження українського народу, його історичної свідомості» відображена й в Декларації про державний суверенітет України. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні підкреслюється: «Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвиткові культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями». Входячи з цього, національне виховання дітей і дорослих потребує постійної уваги державних інститутів громадських організацій, усіх навчальних закладів України.

Формування нової людини, що дійсно усвідомлювала б себе громадянином незалежної України, уміла відстоювати інтереси нації, держави – найважливіше завдання української школи, яка, нарешті, стає національною, починає спиратися на здобутки вітчизняної етнопедагогіки та етнопсихології.

Розвиток українського національного характеру, національно забарвлених ціннісних орієнтацій повинно сьогодні стати основною, системотворчим чинником у побудові навчально-виховного процесу закладів освіти, що і забезпечить об’єднання завдань, форм і методів педагогічної роботи в єдине ціле на національному ґрунті.

В умовах реалізації європейського вибору України завдання національного виховання дітей та молоді у закладах освіти набувають особливої значущості, оскільки пов’язуються з формуванням толерантності, морально-правової та національної свідомості, виконанням громадських обов’язків перед народом України, становленням високої гідності людини, групи, нації.

Рівень розвитку національної гідності визначає ставлення людини до власних обов’язків у сфері навчання, праці, відносин з іншими людьми тощо. Тому, вважаємо, що гармонійна соціалізація людини у соціумі, де існує ціла низка етнічних культур, субкультур, вірувань, конфесій, є можливою, насамперед, за умови формування в індивіда розуміння та позитивного сприйняття власної етнічної приналежності, розвитку національної гідності. Тобто, якщо соціалізація є універсальним механізмом трансляції культури, зокрема національної від покоління до покоління, еволюції культури, то формування національної гідності, з одного боку є продуктом соціалізації, а, з іншого – потужним чинником, що спрямовує процес соціального становлення людини у позитивне русло.

Вченими обґрунтовано передумови формування національної гідності людини:

- акцентування уваги людини на її духовних цінностях;

- розвиток почуттів совісті і честі як механізмів самооцінки своїх дій;

- знання історії свого народу;

- знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;

- володіння багатством рідної мови [БІЙЧУК Галина Леонідівна ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук: 13.00.02 - теорія і методика навчання (українська література). – Київ, 2003. – 22 с.]

Наведені вище передумови можуть бути покладені в основу визначення критеріїв оцінки ефективності процесу формування національної гідності, а саме: зацікавленість людини у сфері духовних цінностей; моральний розвиток людини, використання найвищих здобутків людської моралі для самооцінки своїх дій; усвідомлення особистістю своєї національної приналежності; знання історії свого народу, володіння національною культурою; уявлення про походження та становлення української нації, її морально-духовні цінності; знання щодо культури, традицій, звичаїв, віри свого народу; володіння багатством рідної мови та шанобливе ставлення до неї; розуміння сутності національного ідеалу; критичне ставлення до недоліків національного характеру та вміння їх викорінювати у власній поведінці, звичках, переконаннях. На основі наведених критеріїв можна дослідити стан сформованості національної гідності школярів та впливати на цей стан шляхом організації певного педагогічно-керованого процесу.

Аналіз праць вчених(М. Борисова, М. Боришевського, Ю. Руденка, Л. Савки, Т. Сиротенко та інших) показує, що накопичені у народному історико-культурному досвіді засоби впливу на особистість, формування в неї загальнолюдських та національних цінностей, якостей, характеристик, зокрема і національної гідності, є дуже різноманітним.

Вважаємо доцільним звернути увагу на ті засоби, використання яких є найефективнішим у формуванні національної гідності школярів.

По-перше, таким засобом є безумовно рідна українська мова – одна з найдавніших і найбільш розвинутих мов світу, вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуро-творчу та духовно-творчу, роль у становленні особистості. «Мова відбиває в собі психологію, культурні здобутки народу і навіть його зв’язки з іншими народами. Носієм цього всього є слово», - зазначав Г. Ващенко.

Другим засобом формування національної гідності є такий здобуток народної педагогіки як родовід. Через розуміння зв’язку поколінь людина найбільш повно усвідомлює культурні надбання, ідейно-моральні норми народу, до якого належить, відчуває основоположну роль загальнолюдських та національних цінностей у житті людини та нації, у розвитку їх культури і духовності. Від роду до народу, нації - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної свідомості і повноцінності, громадської зрілості та гідності. В умовах вивчення свого роду, продовження його справ, реалізації мрій і надій, дослідження генетичного коріння, родовідного дерева, тобто в процесі родовідного виховання, виникають психологічний комфорт, упевненість у своїх силах і можливостях; підвищується зацікавленість людини у сфері духовних цінностей, стимулюється її моральний розвиток, відбувається усвідомлення особистістю своєї національної приналежності; збагачуються знання історії свого народу, підвищується рівень володіння національною культурою.

Рідна історія – ще один вагомий засіб формування національної гідності людини. З історії родоводу починається історія рідного народу, повага до нього формується в процесі пізнання історичних фактів, відомостей, наукових знань історії Батьківщини - України. Отже, історія розкриває найцінніше духовне багатство - знання про виникнення, становлення і розвиток свого народу, нації, Вітчизни. Говорячи про українську історію, дослідник історико-педагогічної спадщини І. Зоц підкреслює: «вона – бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Сьогодні, коли ми заходились будувати на своїй землі свою домівку-державу, - без своєї кришталево чистої криниці не впоратись» [Зоц І.О. Набуття морального досвіду слухачів підготовчих відділень та підготовчих курсів через ознайомлення з історією Голодомору\\ Гуманізм та освіта: IX міжнародна науково-практична конференція електронне наукове видання матеріалів конференції. - conf.vstu.edu.ua/humed/2008/1/]. Дійсно, вивчаючи історію України, людина глибоко засвоює першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на території нашої України, що сприяє підвищенню національної свідомості громадянина, формуванню національної та особистої гідності.

З рідною історією пов'язаний такий засіб формування національної гідності людини як краєзнавство, якому належить провідна роль у формуванні основ духовності особистості. Засвоєння національних цінностей починається з краєзнавства - історичного, етнографічного, географічного, літературного. Краєзнавча робота спрямовується на збереження неповторних національних ландшафтів, їх первозданності, біосфери рідного краю, охорону скіфських курганів і козацьких могил та інше. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, молодь прилучається до героїки минулих епох, трудових подвигів, справ і мистецьких традицій дідів та прадідів. Краєзнавча діяльність створює умови для глибокого засвоєння регіональних особливостей національного життя (етнографічних, фольклорних, мовних, тощо) для формування гідності людей як представників певної місцевості, поваги до свого рідного краю.

Формування національної гідності людини можливо й шляхом спілкування з рідною природою. Природа є одвічним вихователем людини, вона – не тільки всеосяжна матерія, джерело Буття, а й безсмертний Дух, горнило Свідомості, джерело морально-етичних та духовних орієнтацій людини [Абрамчук О. В. Формування ціннісних орієнтацій студентів ВТНЗ у навчально-виховному процесі\\ Гуманізм та освіта: IX міжнародна науково-практична конференція електронне наукове видання матеріалів конференції. - conf.vstu.edu.ua/humed/2008/1/]. У праці «Виховання волі і характеру» Дійсно, природа рідного краю – сама по собі є впливовим засобом формування національної гідності. Народна виховна мудрість із колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Сьогодні однією з причин порушення єдності людини з природою стало те, що тривалий період нехтувалися численні засоби національної системи виховання, спрямовані на формування в молоді екологічного світобачення.

Народний календар є невід’ємним засобом народного виховання. Це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності відзначаються народом протягом року. Народний календар - енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючого покоління.

Наш народ виробив багатющу символіку, яка виникла та усталювалась протягом століть і стосується істотних сторін, доленосних подій у житті української нації, держави, духовності. На думку дослідників [Дем’янюк Т.Д. Зміст та методика народознавчої роботи в сучасній школі. – К.: ІСДО, 1996. – 108 с., с.6], символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст, спрямованість і є дієвим засобом формування національної гідності. Українська символіка виконує історично-важливу функцію консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту, об'єднання споконвічних українських земель в єдину суверену державу. Національна символіка України - герб (тризуб), прапор (синьо-жовтого кольору), гімн «Ще не вмерла в Україні», в історичній пам'яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України.

Національне мистецтво як найяскравіше втілення творчого потенціалу народу завжди було масовим, дійсно народним заняттям, і це необхідно враховувати при використанні мистецтва як засобу педагогічного впливу. Адже «щоб формувати духовну культуру підростаючого покоління з найповнішим використанням можливостей народного мистецтва, недостатньо забезпечення умов для опанування системою знань і вмінь, включення в художню діяльність, необхідно виховувати ціннісне ставлення до мистецтва через проведення різноманітних виховних заходів, які будуть доповнювати дозвілля молоді, її вільний час» [О.В. Гречановська Технологія написання сценарію\\ Гуманізм та освіта: IX міжнародна науково-практична конференція електронне наукове видання матеріалів конференції. - conf.vstu.edu.ua/humed/2008/1/].

За умови грамотного використання соціально-педагогічних засобів (Додаток 23) можна виховувати в молоді любов та повагу до рідної землі, природи; формувати поняття про побут та культуру народу; створювати уявлення про походження та становлення української нації, її морально-духовні цінності; знайомити студентство з видатними діячами українського мистецтва, з героями життя та міфів; збільшувати зацікавленість юнаків та дівчат у сфері культурних цінностей; сприяти усвідомленню особистістю своєї національної приналежності; розширювати знання щодо традицій, звичаїв, віри свого народу; ознайомлювати молодь зі скарбами рідної мови та ін.