Лікбез» (теоретичний мінімум) соціального педагога 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лікбез» (теоретичний мінімум) соціального педагога



 

Виходячи з розуміння соціального педагога як «менеджера» впливів соціального середовища на розвиток особистості, зазначимо, що концепція діяльності такого фахівця базується на таких соціально-педагогічних категоріях, як «соціалізація», «соціальне виховання», «соціальне середовище», «чинники соціалізації» та «агенти соціалізації».

Соціалізація - історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні даному суспільству. Кожна людина є об’єктом процесу соціалізації, оскільки суспільство у цілому та окремі його групи зацікавлені у тому, щоб кожний індивід успішно опанував ролі чоловіка або жінки (полоролева соціалізація), створив міцну сім’ю (сімейна соціалізація), зміг би компетентно увійти у соціальне та економічне життя суспільства (професійна соціалізація). Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні.

Процес включення індивіда у систему суспільних відносин має двосторонній характер. 3 одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, притаманний даному, суспільству, а з іншого - активно відтворює у своїй діяльності та відносинах систему соціальних, зв'язків, яка закодована у соціальному досвіді людства. Тому, сутність соціалізації полягає у постійному динамічному сполученні протилежних процесів уособлення та пристосування людини в умовах певного суспільства.

Уособлення – процес автономізації людини у суспільстві, результатом якого є становлення людської індивідуальності у ціннісних орієнтаціях (ціннісна автономія), власних прихильностях (емоційна автономія), шляхах вирішення життєвих ситуацій (поведінкова автономія) [Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Под ред. В. А. Сластенина. - 5-е изд., доп. - М.: Издательский центр «Академия», 2005. - 200 с.]. Виходячи з цього, важливим механізмом соціалізації виявляється індивідуалізація – прагнення індивіда бути особистістю, формування у людини індивідуальних рис, якостей, цінностей, установ, що особливо активізується у підлітковому віці.

Пристосування (соціальна адаптація) – процес або результат прояву взаємної активності людини та суспільства, що передбачає оволодіння індивідом соціальними нормами, цінностями, пріоритетами, культурним досвідом цього суспільства. Засвоєння певних норм, оцінок, типових соціальних ситуацій, вирішення нагальних проблем шляхом використання засобів стимулювання соціальної поведінки та дій називається соціальною адаптацією. Завдяки дії цього механізму індивід виявляє свою соціальну активність (або пасивність), виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, тобто процес соціалізації здійснюється більш активно і динамічно.

Соціальна адаптація - це процес активного пристосування індивіда до зміненого середовища за допомогою різних засобів. В умовах нестабільного соціально-економічного статусу суспільства проблеми соціальної адаптації мають важливе значення, Це пов'язане з тим, що соціальна адаптація особистості мас дві форми; активну, коли індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно вводить у промес соціалізації, і пасивну, коли він не вступає у взаємодію з середовищем, не прагне змінити його, визнати пануючі у ньому норми, оцінки, засоби діяльності. Показником низької соціальної адаптації є перехід в інше соціальне середовище, аномалії (різні види порушень в ціннісно-нормативній системі суспільства), відхилення у поведінці.

Проблеми соціальної адаптації особливо гостро відчуваються у молодіжному середовищі. Вони позначаються і на психічному здоров'ї молодої людини, і на формуванні її ціннісних норм, і на формах поведінки. Зростання кількості дітей, схильних до девіантної поведінки, свідчить про домінування саме низької соціальної адаптації ц їх соціальному розвитку. Тому категорія соціальної адаптації стає предметом поглибленого вивчення, практично-методичної розробки і безпосереднього втручання соціального педагога.

Механізми соціалізації підростаючих поколінь, пов’язані із процесом соціального пристосування виявляються в процесі ідентифікації, інтеграції та інтеріоризації.

Ідентифікація (лат. ототожнювати) - процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, який допомагає оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, приймати соціальні ролі. Виділяють три форми ідектифікації:

а) пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною людиною (наприклад) уподібнення одному з батьків у ранньому дитинстві або кіногерою у підлітковому віці). Ця форма домінує на початкових етапах соціалізації особистості;

6) прирахування до певної номінальної соціальної групи (вікової, національної тощо). Наприклад, соціальні межі поведінки у зв'язку із зарахуванням себе до тієї чи іншої вікової групи (порівняно з реальним віком особи) можуть проходити між інфантилізмом та акселерацією, "дорослістю";

в) зарахування (з відчуттям належності) себе особою певної соціальної групи, колективу, малої групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється у спільній діяльності, насамперед, у трудових колективах. Тому цей механізм соціалізації діє на більш свідомих етапах розвитку людини [Социальная педагогика/социальная работа http://socpedagogika.narod.ru Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч. посібник. - К.:ІЗМН, 1997. - 392с., С.5-6].

Інтеріоризація суспільних ідеалів у молодіжному середовищі пов'язана з пошуками реальних "прикладів для наслідування" та з характером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Інтеграція – формування рис та якостей людини, що забезпечують їй особистісний розвиток у складі певної групи. Інтеграція відбувається переважно у молодіжному віці, хоча зберігається протягом усього життя. Нажаль сьогодні вплив середовища на людину далеко не завжди є позитивним. Тому, у процесі соціалізації людина мусить бути здатною протистояти тим чи іншим несприятливим життєвим обставинам.

Повне розчинення в соціумі деякої частини молоді свідчить про відсутність тієї активності, яка дозволяє вибірково сприймати та оцінювати оточуючу дійсність. У зв'язку з цим, соціальне виховання – «педагогічно орієнтована і доцільна система сприяння особистості в оптимальній реалізації здібностей та можливостей на всіх вікових етапах розвитку людини, в різних сферах мікросередовища особистості з використанням потенціалу всіх суб'єктів виховного процесу» (Н. Бура [Бурая Н.П. Соціальна робота: Навч. посіб. — X.: Ун-т внутр. справ, 1996. — 104 с., с 18]) – стає ще одним важливим механізмом соціалізації особистості.

Зазначимо, що соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування вихованця, так і в умовах стихійного впливу чинників суспільства на особистість. Призначення соціального виховання полягає в тому, щоб сприяти процесу соціалізації допомогти вихованцеві вижити в умовах соціальних негараздів, криз і революцій - екологічної, енергетичної, інформативної, комп'ютерної тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому, людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. Ці процеси стулюють не пасивну адаптацію (пристосування людини до вимог суспільства), а розвиток у людини прагнення до активного творчого самоствердження у суспільстві.

У наведеному вище визначенні соціальне виховання розглянуто як сприяння особистості (своєрідний вплив, що межує з допомогою), але тільки у сфері мікросередовища. Л. Коваль, І. Звєрєва, С. Хлєбік розглядають соціальне виховання як систему соціально-педагогічних, культурних, сімейно-побутових та інших заходів, спрямованих на оволодіння та засвоєння дітьми і молоддю системою загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування у них сталих ціннісних орієнтацій та адекватної соціально спрямованої поведінки [Л. Коваль, І. Звєрєва,, с.25]. А. Малько (Рижанова) теж розглядає соціальне виховання як систему заходів, спрямованих на становлення та реалізацію духовного потенціалу людини, групи, суспільства; на гуманізацію відносин у соціумі [А. Малько, с. 5].

Вирішальне значення у формуванні поведінки, яка б відповідала суспільному ідеалу, в переорієнтації та перебудові свідомості особи має самовиховання. Воно починається з осмислення себе як члена суспільства, своїх позицій в ньому, ставлення до природи, Батьківщини, людей, сім'ї, ровесників. Процес самовиховання стає успішним лише тоді, коли дитина починає розуміти себе, осмислювати своє місце в світі, замислюватись над своїм майбутнім.

Інша провідна категорія соціальної педагогіки - соціальне середовище. У психології та педагогіці (Л. Виготський, А. Макаренко, О. Сухомлинський, С. Шацький) соціальне середовище визначається як суб'єктивно пережита людиною об'єктивна реальність. Соціальне середовище - це своєрідний показник інтеріоризації (опанування) особистістю культури, рівня соціального розвитку, способу життя, цінностей суспільства.

Вплив соціального середовища на формування особистості здійснюється лише в тому випадку і тією мірою, якою особистість сама в результаті активного ставлення до соціального середовища здатна взяти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. В такому разі правомірно говорити про співвідношення провідного впливу соціального середовища і конкретного ставлення до нього особистості Ці характеристики становлять зміст соціальної ситуації. Залежно від вікових особливостей, умов проживання, внутрішніх процесів розвитку особистості змінюються її переживання, ставлення до оточуючого світу, тобто формується соціальна ситуація розвитку.

Соціальна ситуація складається у середовищі під впливом різних чинників (факторів) соціалізації. Термін «чинники соціалізації» досить ґрунтовно розкрито у працях російського вченого А. Мудрика [Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. вузов. – М.: Издательский центр «Акамедия», 2002. – с. 6]. Соціалізація протікає у взаємодії дітей та підлітків з величезною кількістю різних умов, які тією чи іншою мірою впливають на розвиток особистості. Ці умови, що діють на людину, прийнято називати чинниками. Реальні можливості виховного потенціалу суспільства соціальна педагогіка розглядає у зв'язку із системою діючих соціальних чинників, серед яких першорядне значення мають сім'я, сусідство, навчальний і трудовий колектив, друзі, неформальні групи, засоби масової інформації, а також мистецтво, політика, економіка; екологія, їх урахування. Крім того, важливим чинником є забезпечення педагогічно доцільної організації взаємодії індивіда з середовищем, яка і є головним завданням соціального педагога. Через взаємини школи і сім'ї здійснюється взаємозв'язок із позашкільним середовищем. У зв'язку з цим школа повинна стати відкритою соціально-педагогічною системою, через яку здійснюється формування творчої спрямованості людської діяльності [Коваль], а виникнення соціальної педагогіки як нового напряму педагогічних знань може бути розглянуто як результат посилення соціальної функції загальної педагогіки [Дмитренко].

Як бачимо, існує велике розмаїття чинників соціалізації, фактично не всі вони навіть виявлені, з відомих далеко не всі ґрунтовно вивчені, а про ті чинники, які досліджувалися, знання нерівномірні. Усі досліджені фактори соціалізації умовно можна об'єднати в групи: мегафактори (мега - дуже великий, загальний) - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі; макрофактори (макро - великий) - країна, етнос, суспільство, держава, які впливають на соціалізацію всіх, хто живе в певних країнах (цей вплив опосередковано двома іншими групами факторів); мезофактори (мезо - середній, проміжний), умови соціалізації великих груп людей, виділених: за особливостями місцевості і типом поселення, в яких вони живуть (регіон, село, місто, селище); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення та ін.); по приналежності до тим чи іншим субкультурам.

Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередковано через четверту групу - мікрофактори. До них відносяться чинники, що безпосередньо впливають на конкретних людей, які з ними взаємодіють, - сім'я і рідні, сусідство, групи однолітків, виховні організації, громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціум.

Усі ці чинники різною мірою впливають на кожну конкретну людину. Динаміка їх розвитку і впливу залежить як від рівня розвитку суспільства, економічного рівня, ментальності, культури, історії, традицій, так і від індивідуальних якостей особистості, її інтересів, прагнень, уподобань.

Враховуючи багаторівневість структури соціальною середовища на макрорівні, особливе значення для соціалізації дітей та молоді мають:

• спосіб життя, тобто сукупність умов, які забезпечують життєдіяльність на всіх рівнях розвитку погреб, установок, диспозицій особистості;

• умови, що забезпечують реалізацію нагальних потреб особистості (екологічних, житлово-побутових);

• умови, що забезпечують самоствердження, самовиявлення особистості на рівні соціальних потреб (професійне становлення, задоволення культурних потреб тощо).

Процес входження особистості в етнокультурні відносини, національну систему виховання та освіти сприяє соціалізації молоді на мезорівні. Об'єднуючи сукупність багатьох елементів, мезорівень забезпечує:

• освітні орієнтації, властиві для суспільства;

• формування культурних цінностей та їх відповідність загально людським;

• збереження і відтворення генофонду нації та розвиток її інтелектуального потенціалу.

Мікрорівень - це конкретні умови життя кожної особистості (сім'я, група, колектив), її розвитку в соціально орієнтованих установах, громадських об'єднаннях та організаціях. Соціалізація особистості на мікрорівні забезпечує:

• продуктивні умови спілкування, як домінуючого виду діяльності молоді;

• формування соціальною статусу і репутації особистості;

• розвиток нормативно ціннісної системи відносин особистості.

Найважливішу роль в тому, якою виросте людина, як пройде її становлення відіграють люди, в безпосередній взаємодії з якими плине її життя, - агенти соціалізації. На різних вікових етапах склад агентів змінюється: по відношенню до дітей та підлітків такими виступають батьки, брати і сестри, родичі, однолітки, сусіди, вчителі; в юності чи молодості в число агентів входять також представники субкультур, друзі, колеги по навчанню чи роботі, чоловік або дружина. За своєю роллю у соціалізації агенти розрізняються залежно від того, наскільки вони значущі для людини, як будується взаємодія з ними, в якому напрямі і якими засобами вони чинять свій вплив.

Важливим аспектом соціальної педагогіки виступає керування обставинами (чинниками), які прямо або опосередковано діють на вихованців, організація цих обставин в оптимальну систему, що забезпечує суспільству необхідний виховний ефект. На думку, А. Мудрика, провідні завдання соціальної педагогіки як науки саме й полягають у:

• вивченні дії об'єктивних і суб'єктивних чинників соціального середовища, характеру їх впливу на формування особистості;

• дослідженні закономірностей та перспектив соціально-педагогічної взаємодії особистості та середовища;

• розробці механізмів регулювання й корекції відносин особистості та суспільства.

Вирішення цих завдань здійснюється соціальною педагогікою у межах сучасного відрізку часу, стосовно конкретної держави, з урахуванням найближчих перспектив її розвитку. Практичний зміст указаних вище завдань реалізується у соціальній діяльності суспільства, зокрема у роботі соціального педагога, і полягає у:

• визначенні шляхів створення оптимального режиму навчально-виховного процесу в навчальних закладах в умовах мікросередовища;

• створенні педагогічних технологій інтеграції виховних зусиль суспільства ("педагогіки середовища", за визначенням С. Шацького);

• дослідженні факторів, що впливають на відхилення у поведінці неповнолітніх;

• вивченні впливу соціального середовища на формування рівня соціальної зрілості особистості та готовності випускників шкіл, технікумів, коледжів тощо до виконання необхідних суспільству соціальних функцій і ролей; підтримка та соціальна реабілітація дітей, які живуть у несприятливих соціальних умовах.

Таким чином, соціальний педагог має бути фахівцем, покликаним позитивно впливати на розвиток дитини, вивчаючи та використовуючи виховний потенціал різних чинників оточуючого середовища і агентів соціалізації. Це новий тип вихователя – «менеджера середовища», що, як бачимо, не має нічого спільного з функцією шкільного кур’єра, яку сьогодні часто виконує шкільний соціальний педагог.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 132; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.230.9.187 (0.009 с.)