Заклади освіти як чинник соціального виховання дітей та молоді

 

Виховні організації - це державні і недержавні організації, основним завданням яких є соціально виховання певних вікових груп населення. За ознакою входження людини в склад виховної організації можна виділити обов’язкові організації (школи), добровільні (клуби, дитячі та юнацькі об'єднання та ін.), примусові (спеціалізовані заклади для дітей з антисоціальною поведінкою, психічними та іншими аномаліями). За юридичним статусом виховні організації поділяються на державні, громадські, комерційні, конфесійні, приватні. За ступенем відкритості-закритості: відкриті (школи), інтернатні, закриті (спеціалізовані заклади).

В процесі соціалізації дітей, підлітків та молоді виховні організації насамперед здійснюють соціальне виховання й, звичайно, як будь-які людські спільноти, впливають на своїх членів в процесі взаємодії членів організації стихійно. Основними функціями виховних організацій в процесі соціалізації можна вважати такі: приєднання людини до культури суспільства; створення умов для індивідуального розвитку і духовно-ціннісної орієнтації; автономізація підростаючих поколінь від дорослих; диференціація вихованців у відповідності з їхніми особистісними ресурсами стосовно до реальної соціальної-професійної структури суспільства [Житомир].

Освітні заклади створюються для забезпечення реалізації суспільного ідеалу особистості, провідних соціальних груп, для репродукції та розвитку суспільства. Система освітніх закладів будь-якої країни є провідним фактором соціалізації, зокрема соціального виховання. Головною метою системи навчально-виховних закладів освіти є адаптація до існуючих цінностей культури суспільства, окремих його груп. Проте, при орієнтації країни на внутрішній розвиток, адаптація відбувається таким чином, що вона не гальмує, а навпаки забезпечує підвалини для індивідуалізації (процес формування неповторних, унікальних рис) особистості, групи. Тому структура, організація, зміст соціально-педагогічної діяльності у системі освітніх закладів залежить від відповідних провідних соціальних цінностей суспільства.

Шкільний соціальний педагог – діє в загальноосвітній або професійній школі, позашкільних і дошкільних установах, соціальних притулках дитячих будинках, школах-інтернатах, школах реабілітації й інших освітніх установах. В організації своєї роботи дає пріоритети створенню здорового мікроклімату в колективі, гуманізації між особових відносин, сприяє реалізація здатностей кожного, захисту інтересів особистості, організації дозвілля, включенню в соціальну корисну діяльність, вивчає спеціальні проблеми школярів і вчителів, вживає заходів до їхнього рішення. Підтримує постійний зв’язок з родинами учнів. Особлива увага приділяє проблеми захисту дитини від батьківської жорстокості, егоїзму, уседозволеності.

Донедавна в загальноосвітніх навчальних закладах функції соціального педагога певною мірою виконували класні керівники, вихователі груп продовженого дня, організатори дитячих колективів, тренери та керівники гуртків, заступники директорів з навчально-виховної та виховної роботи.

Листом Міністерства освіти і науки України від 15.06.2004 р. № 1/9 - 324 "Про внесення змін і доповнень до нормативів чисельності практичних психологів та соціальних педагогів навчальних закладів" з 2004-2005 навчального року в штатні розклади закладів освіти введено ставки практичних психологів і соціальних педагогів із розрахунку 1 ставка на 700 учнів міської школи.

Соціально-педагогічна діяльність в закладах освіти здійснюється, за Статтею 22 Закону України "Про освіту" [Закон України "Про освіту"//Освіта.- 1996, 21 серпня.]. Соціальні педагоги шкіл входять до психологічної служби (разом із психологом) навчально-виховного закладу і безпосередньо підпорядковуються адміністративно – керівникові закладу, методично – Міському центру практичної психології і соціальної роботи. Соціальні педагоги керуються у роботі Положенням про психологічну службу системи освіти України (наказ Міністерства освіти України за № 127 від 03.05.99 року).

Базовою основою для соціально-педагогічної діяльності загальноосвітнього навчального закладу є також Конвенція ООН про права дитини (1989), Концепція національного виховання (1994), постанова «Про вдосконалення керівництва виховною роботою в закладах Міносвіти України» (1994), «Концепція виховання у національній системі освіти» (1996), «Національна програма «Діти України» (1996), Національна доктрина розвитку освіти в Україні, сучасний вітчизняний та зарубіжний досвід соціально-педагогічної діяльності та інші нормативні документи.

Основними принципами діяльності соціального педагога у школі є законність, дотримання і захист прав дитини, деференційність, системність, індивідуальний підхід, доступність, конфіденційність, відповідальність за дотримання етичних та правових норм.

Основною метою діяльності соціального педагога є створення соціальних умов для життєдіяльності, різнобічного розвитку категорій дітей, захист їх конституційних прав, здійснення соціального супроводу проблемних сімей, рання профілактика злочинності і правопорушень. На думку вчених, мета соціально-педагогічної роботи в навчальному закладі полягає також у сприянні успішному вирішенню учнями власних проблем. Засоби досягнення цієї мети - вивільнення і розвиток ресурсів учня і його соціального оточення, забезпечення необхідних соціальних змін, навчання, виховання та самовиховання особистості [Шульга, В. В. Соціальний педагог у загальноосвітньому навчальному закладі [Текст]: методичні рекомендації. - К.: Ніка-Центр, 2004. -124 с.].

Модель соціально-педагогічної діяльності школи перебуває ще у стадії формування. Вона складається із двох взаємообумовлених частин: внутрішньої і зовнішньої. На цій основі А.Малько [Малько, А. Соціальна педагогіка в школі [Текст]: Культурологічний аспект. // Рідна школа. – 2001 №3 с. 36-40] пропонує власну структурну модель соціально-педагогічної діяльності освітнього закладу, що складається з внутрішньої та зовнішньої частин соціально-виховної діяльності закладу, які взаємодоповнюють одна одну.

Внутрішкільна соціально-педагогічна діяльність полягає в діагностуванні об'єктів соціального виховання, управлінні соціально-виховною діяльністю. На основі діагностування (соціологічного, психологічного, педагогічного, соціально-педагогічного) рівня сформованості соціального досвіду, соціальної вихованості, потреб та інтересів дітей, плануються заходи соціального працівника з охорони та захисту прав дитини.

Поряд із цим проектується здійснення соціального виховання за трьома напрямами: організація життєдіяльності з метою формування людяності; соціально-педагогічна корекція позицій та поведінки дитини, відхиленої від допустимих норм; соціально-педагогічна реабілітація. Реалізація цих частин соціального виховання відбувається у процесі створення та функціонування культурно-виховного простору школи. Він складається з таких взаємопов'язаних виховних сфер: традицій школи (історія, свята, гімн, герб, прапор, норми одягу, вітання тощо), виробництва (навчальний процес, догляд за приміщенням школи, присадибними ділянками), інформаційної системи (бібліотечно-інформаційний центр, газета, телебачення, радіо, комп'ютерна мережа, архів), мистецтва та дозвілля (гуртки, секції, клуби, театри, музеї, художня і музична школи), економіки (грошова одиниця, стипендії, гранти) тощо [Малько, А. Соціальна педагогіка в школі [Текст]: Культурологічний аспект. // Рідна школа. – 2001 №3 с. 36-40].

Зовнішня соціально-педагогічна діяльність створює можливості для застосування набутих у школі знань, умінь та навичок, досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу та творчої діяльності у реальному житті в активній про соціальній діяльності. Крім цього, спрямовується на педагогізацію соціального середовища, яке оточує школярів, що покликане гармонізувати вплив різноманітних чинників соціалізації на процес цілісного становлення особистості дитини.

Від традиційних сфер діяльності, які пов'язані з аналізом та вирішенням проблем людей (психологія, соціологія, педагогіка тощо), соціально-педагогічна робота відрізняється перш за все своїм інтегральним характером. Соціальний педагог сприймає учня як цілісного індивіда, поєднуючи різні сторони його особистості, в той час як суміжні спеціалісти підходять до вирішення проблем однобоко, однак цілісне бачення учня дозволяє вчасно прийти йому на допомогу. Важливою особливістю соціально-педагогічної роботи в загальноосвітній школі, на відміну від суміжних сфер діяльності, є її посередницький характер, до того ж цей елемент виступає не як периферійний, а як центральний [Малько, А. Соціальна педагогіка в школі [Текст]: Культурологічний аспект. // Рідна школа. – 2001 №3 с. 36-40, 131].

Соціальний педагог виступає посередником між учнем і соціумом. За умови більш детального аналізу посередництва можна виділити декілька напрямів його здійснення:

- між учнем і різноманітними структурами й установами;

- між учнем та вчителями і вихователями;

- між дитиною та батьками;

- між учнем та іншими спеціалістами, які залучаються до вирішення виховних та навчальних проблем учня (тренери, керівники гуртків тощо);

- між учнем та різними групами ровесників, молодіжними групами тощо.

Ефективне здійснення соціальним педагогом посередницької функції можливе в разі дотримання таких умов:

- розуміння соціальним педагогом проблем учня, його здатності перейматися змістом проблеми дитини;

- адекватного представлення (презентації) і вираження (репрезентації) проблем учня;

- наявності знань про існування соціальних ресурсів різних закладів та установ, що займаються проблемами дітей та молоді;

- наявності знань про інструментальні можливості суміжних професій, представники яких залучаються до вирішення проблем учня;

- уміння забезпечувати порозуміння різних спеціалістів та їх ефективне співробітництво;

- довіри до соціального педагога учня і тих людей, з якими у нього виникли проблеми (що досягається завдяки професіоналізму і бездоганній роботі соціального педагога) [Социальная педагогика [Текст]: Учебное пособие для студентов выс-шых учебных заведений / Под ред. В. А. Микитина. - М.: Гуманит. изд. центр Владос, 2002. - 272 с.].

Орієнтовний перелік документів, які соціальний педагог веде у школі:

1. Соціальний паспорт школи.

2. Папка “Нормативні документи соціального педагога”.

3. План роботи на рік.

4. План роботи на місяць.

5. Список категорійних дітей.

6. Соціально-психологічний паспорт дітей, що потребують підвищеної педагогічної уваги.

7. Графік роботи на тиждень.

8. Журнал щоденного обліку роботи.

9. Журнал проведення профілактичної роботи і пропаганди здорового способу життя.

10. Журнал патронажної роботи та обліку матеріальної допомоги.

11. Протоколи індивідуальних консультацій соціального педагога.

12. Протоколи засідань Ради профілактики.

13. Статистичний звіт про роботу соціального педагога.

14. Картотека дітей, що знаходяться під опікою.

15. Список дітей-сиріт та дітей, що залишились без піклування батьків і проживають з опікунами.