Статус соціального педагога. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Статус соціального педагога.



Питання про сучасний юридичний, економічний, соціальний статус фахівця - соціального педагога пов'язане з об'єктивно зростаючою роллю фахівця, що безпосередньо організує контакти з родиною, трудовим колективом, установами культури, школою й іншими соціальними інститутами. Статус сучасного соціального педагога формується під впливом сьогоднішніх реалій. У якісно новому соціальному статусі фахівця домінуючими ознаками є його професійна компетентність і висока кваліфікація в стимулюванні й організації індивідуальної або сімейної, групової діяльності.

Разом з тим соціальний статус сучасного соціального педагога зложився в останні роки, в умовах досвіду, вільного від твердої регламентації й адміністрування. Цей статус визначається соціальною роллю фахівця, діяльність якого є важливою сполучною ланкою між жителями соціуму. Він як би ставить соціальний діагноз, вивчає психологічні й вікові особливості, здатності людини, вникає в світ його інтересів, у коло спілкування, в умови його життя й виявляє проблеми особистості.

Таким чином, соціальний педагог може працювати як штатна одиниця загальноосвітніх, культурно-досугових, спортивно-оздоровчих установ, служби соціального захисту й соціального забезпечення правоохоронних органів, а також здійснювати у встановленому порядку індивідуально-трудову діяльність.

Соціальний педагог є професійним працівником соціуму. Для надання ефективної соціальної допомоги такий фахівець має бути здатним забезпечувати допустиме та доцільне посередництво поміж особистістю, родиною, з одного боку, та суспільством, державними і громадськими структурами, з іншого. Ці взаємини регулюються чинним законодавством, що декларує певні обов’язки та є гарантом особистих прав і свобод громадян. Але формальне ставлення до норм закону, відчуження юридичної практики від повсякденного життя обумовлюють величезні пробіли в правосвідомості потенційних клієнтів соціальних педагогів та працівників, що впливає на їхні подальші взаємини з цілою низкою суб’єктів суспільства, на самовизначення у житті, ціннісні орієнтації та сенс буття взагалі.

Вміння впливати на ставлення поміж людьми, стимулювати клієнта до активної діяльності та побудови позитивної життєвої позиції на основі рівного діалогу – одні з найважливіших рис соціальних педагогів та працівників. Для досягнення кінцевої мети своєї роботи соціальний педагог повинен координувати дії певного кола державних та недержавних організацій та установ, поєднувати зусилля клієнта та відповідних його проблемі структур. Часто останнім та рішучім аргументом при коректуванні проблемної ситуації стає закон, що допомагає врегулювати її. Ті моральні норми, що покладені в основу такого закону, засвоюються з тім більшою успішністю, з якою ефективністю та силою застосовується та діє відповідний юридичний документ. Цим обумовлюються такі загальні вимоги до соціального педагога, як:

- знання чинного законодавства;

- знання функції і права системи державних і соціальних інститутів;

- вміння забезпечити допустиме та доцільне соціально-педагогічне втручання у процес соціалізації дітей, підлітків та молоді;

- вміння надавати допомогу сім’ї та традиційним інститутам виховання;

- вміння координувати зусилля державних та недержавних організацій для позитивної самореалізації дитини-клієнта;

- вміння захищати права дітей, підлітків та молоді.

Для реалізації вищезазначеного спеціаліст із соціальної педагогіки повинен знати:

- права неповнолітніх, інвалідів;

- основи законодавства в галузі соціально-правового захисту сім’ї та дитинства (постанови, розпорядження, накази, нормативні та інші керівні матеріали з питань соціального захисту цієї сфери);

- засоби, форми та методи соціально-педагогічної роботи з різними групами дітей та дорослого населення, -

 

та вміти:

- діагностувати та давати практичні рекомендації з проблем, пов’язаних з питанням реалізації прав дитини в сім’ї, суспільстві;

- оперувати положеннями нормативних актів щодо вирішення практичних проблем, пов’язаних із сім’єю, особистістю;

- впливати, в допустимих формах, на виховання дітей у сімейно-побутовому середовищі, надавати професійну допомогу сім’ям;

- надавати допомогу та підтримку педагогічно занедбаним дітям та підліткам;

- на різних рівнях забезпечувати профілактику різноманітних відхилень фізичного, психічного та соціального характеру;

- виявляти та використовувати можливості соціальних інститутів суспільства у зміцненні авторитету жінки-матері, батька, сім’ї, надавати їм конкретну педагогічну допомогу у вихованні дітей.

 

Аналізуючи даний предмет, слід згадати відомі точки зору українських дослідників проблеми. Так, Т.Калашник, визначаючи шість основних напрямів соціальної роботи, стверджує, що: “Перший з них – діагностичний. Він включає в себе соціальну паспортизацію класів та школи,…співробітництво з шкільним практичним психологом.

Другий напрямок – медико-психологічний. Він передбачає забезпечення медико-психологічної консультативної допомоги в соціумі, патронажну роботу…, роботу із сиротами, напівсиротами та дітьми-інвалідами.

Третій охоплює дитячі та молодіжні ініціативи.

Далі йде (четвертий) методично-інформаційний блок. До нього входять консультації в наукових центрах, методичні семінари, заняття в школі соціального педагога і таке інше.

П’ятий напрямок – педагогічна анімація та дозвілля: народні, дитячі та сімейні свята…І нарешті шостий – робота з проблемними сім’ями.”

Н.Бура, підкреслюючи пошуковий, експериментальний характер своєї моделі шкільної соціальної служби, виділяє три напрямки її діяльності: навчально-дослідницький, навчально-методичний та діагностико-консультативний. «Перший напрямок включає в себе соціологічні дослідження по проблемам соціального розвитку школярів, соціально-педагогічної підготовки вчителів та батьків з використанням новітніх інформаційних технологій; проведення порівняльних досліджень в рамках співробітництва.

Другий включає до себе соціально-педагогічну підготовку учнів, педагогів та батьків (проведення семінарів, конференцій, тренінгів, навчальних курсів і т.ін.), розробку та апробацію методичного забезпечення нових підходів в роботі педагогів та вихователів з проблем соціальної педагогіки.

Третій заключається в діагностиці особистісного розвитку школярів, педагогів, батьків; профорієнтації старших школярів; індивідуальних та групових консультаціях з проблем педагогічного впливуна школярів з девіантною поведінкою, дітей з неблагополучних сімей та з особистих проблем учнів, педагогів та батьків.”

В колективній статті “Проблеми соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні” І.Звєрєва, Л.Коваль та І.Хохлова виділяють три пріоритетних напрямку соціальної роботи з вищезазначеною категорією населення:

- соціальна профілактика

- соціальне обслуговування (соціальні послуги та соціальна допомога (підтримка))

- соціальна реабілітація

Зміст цих напрямків роботи автори розкривають наступним чином:

Соціальна профілактика – вид соціальної дії, спрямованої на локалізацію, обмеження, виявлення, попередження і запобігання соціальних відхилень, негативних явищ.

Соціальне обслуговування – вид соціальної дії…з метою задоволення духовних, естетичних, моральних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних, матеріальних та інших інтересів дітей та молоді, тобто націлених на добробут людей; містять соціальну і матеріальну допомогу тим, то нездатний задовольнити свої потреби.

В свою чергу соціальне обслуговування включає в себе:

- соціальні послуги – комплекс соціальних дій державних установ, відповідних громадських і приватних організацій, спрямованих на створення та покращення умов життєдіяльності дітей та молоді, можливостей їх самореалізації; реалізацію особистісних, політичних і соціальних прав, а також культурних запитів молодої людини;

- соціальну допомогу (підтримку) – вид соціальної дії щодо забезпечення необхідного для особистості рівня освіти і культури, відповідних умов організації дозвілля та відпочинку, сприяння працевлаштуванню, а також надання гарантованого державою рівня матеріальної підтримки дітей та молоді, сімей, які мають дітей, з урахуванням їх матеріального і фізичного стану, складу сім’ї, віку, здоров’я…з метою задоволення потреб, необхідних для нормальної життєдіяльності в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації, а також створення умов для самореалізації.

Соціальна реабілітація – від соціальної дії, спрямованої на реалізацію системи організаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих, та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного стану, честі, гідності, прав і свобод дітей і молоді, які їх потребують через соціальну незахищеність, хворобу або інші соціальні причини.

Таким чином, можна зробити висновок, що соціально-педагогічний захист дитини – це система засобів, заходів, що:

а) сприяє запобіганню міжособистісних конфліктів, формує позитивні відносини між людьми;

б) сприяє розвитку здібностей і інтересів особистості, захисту її прав;

в) формує і розвиває особистісні якості індивіда, необхідні для позитивної життєдіяльності.

Професійна підготовка соціального педагога спирається на великі науково обґрунтовані знання, що охоплюють:

· особистість дитини, її фізичний, духовний і соціальний розвиток, нормальне та девіантне поводження;

· об'єднання й угруповання людей (родина, мала група, шкільний колектив, колектив однолітків і ін.);

· систему установ, що надають соціальну допомогу населенню;

· основи теорії, методики і окремих технологій по роботі з різними категоріями дітей і дорослих у різних умовах;

· соціально-правові і соціально-економічні основи діяльності соціального педагога;

· методи керування і планування професійної і науково-дослідної діяльності в соціально-педагогічній сфері.

Високий рівень професійної підготовки дозволяє випускникам спеціальності "Соціальна педагогіка" успішно працювати в установах:

· освіти (дитячі сади, школи, дитячі будинки, дитячі притулки, ПТУ, установи додаткової освіти й ін.);

· соціального захисту населення (центри соціального обслуговування, центри соціальної допомоги родині і дітям, соціальні притулки для дітей і підлітків, соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, центри допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків, реабілітаційні центри для дітей і підлітків з обмеженими можливостями та ін.); комітети зі справ молоді;

· у системі органів внутрішніх справ (приймачі-розподільники для дітей і підлітків, спецінтернати, спецПТУ для дітей, що скоїли правопорушення, дитячі колонії, ювенальні суди для підлітків і ін.);

· система позашкільного виховання (дворові дитячі клуби, будинки дитячої творчості, молодіжні гуртожитки, будинку відпочинку для підлітків, освітні молодіжні центри, центри профорієнтації, центри зайнятості й ін.);

· позавідомчого характеру (центри родини і дитинства, центри дозвілля, центри здоров'я й ін)

· ССДСМ (центр СССДМ, центр репродуктивного здоров'я дитини, центр соціальної реабілітації, притулок)

 

В рамках попереджувально-профілактичної роботи фахівець з соціальної педагогіки може сприяти створенню механізму попередження і подолання негативних впливів у соціально-правовому, юридичному плані. Це можуть бути групові форми правової освіти (лекторії, зустрічі за круглим столом, конференції, групи взаємопідтримки, обміну досвідом, навчальні групи) та індивідуальні (відвідання сімей, надання консультацій, “правові папки” для індивідуального ознайомлення з правами дитини та ін.). Головне завдання такої освіти – формування позитивного сприйняття положень Конвенції, їх професійне юридичне та педагогічне тлумачення, з’ясовування місця представників різних структур і організацій у реалізації прав дитини, прав і обов’язків суб’єктів Конвенції, відпрацьовування шляхів, схем, механізмів впровадження її норм у життя кожної окремої дитини, сім’ї. Сфера такої діяльності: заклади освіти, позашкільного виховання, охорони здоров’я, правопорядку, СССДМ, системи соціального контролю, МВС.

 

Організаторська робота соціального педагога, за результатами нашого дослідження, буде полягати в організації діяльності по правовій адаптації дитини, координації зусиль по створенню педагогічно-правового оточення, допомозі у створенні взаємозв’язку дитини, батьків та ін. з медичними, освітніми, правовими, культурними закладами, благодійницькими організаціями. Сфери діяльності: освітні, культурні заклади, заклади охорони здоров’я, СССДМ, система соціального контролю.

 

Охоронно-захисна функція фахівця із захисту прав дитини бачиться у використанні наявної бази правових норм для захисту прав та інтересів дитини, сприяння застосуванню заходів державного примусу та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані протиправні дії щодо дитини та її оточення. Сфера діяльності: система соціального контролю, СССДМ, МВС.

 

Виходячи з вищенаведених функцій соціального педагога – спеціаліста із захисту прав дитини, можна визначити головні його завдання:

1) формування позитивного сприйняття положень Конвенції, їх професійне юридичне та соціально-педагогічне тлумачення;

2) визначення місця представників різних структур і організацій у реалізації прав дитини, прав і обов’язків суб’єктів Конвенції, відпрацьовування шляхів, схем, механізмів впровадження її норм у життя кожної окремої дитини, сім’ї;

3) організація діяльності по правовій адаптації дитини, координація зусиль по створенню педагогічно-правового оточення, допомога у створенні взаємозв’язку дитини, батьків та ін. з медичними, освітніми, правовими, культурними закладами, благодійницькими організаціями;

4) сприяння застосуванню заходів державного примусу та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані протиправні дії щодо дитини та її оточення.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 148; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.117.191 (0.032 с.)