Запобігання розвитку проблеми суїциду у шкільному середовищі

 

За даними Державного комітету статистики: за останні роки значно збільшилася кількість суїцидів серед підлітків та молоді, що навчається. Як стверджує статистика, Україна посідає одне з провідних місць у Європі за кількістю самогубств. За даними Державного комітету статистики на 100 тис. чоловік доводиться 22 самогубства. Смерть від суїциду посідає друге місце в Україні після природної смерті та смерті від зовнішніх причин [Операчук Г.О. Профілактика суїцидальної поведінки молоді // Культура безпеки, екології та здоров’я. – 2010. - №2. – С. 30 – 39.].

Самогубство (суїцид) - вільне і навмисне припинення свого життя. При суїциді людина має мету і мотив, який спонукає її до дії. Причина суїциду - невирішений конфлікт особистості з самою собою або з оточенням і психосоціальна дезадаптація. Розрізняють істинні суїциди і демонстративно-шантажні; суїциди у вигляді помсти, уникнення, самопокарання, відмови від життя як такого. Суїцидальна спроба має дві фази: оборотну і необоротну Окрім самої спроби самогубства до суїцидальної поведінки належать й: антівітальні переживання; пасивні суїцидальні думки; суїцидальні задуми, наміри.. Найбільш схильні до суїцидальної поведінки підлітки та люди похилого віку.

У радянські часи існувало переконання, що суїцид – явна ознака психічного захворювання. Тобто кожний суїцидент отримував звання ненормального, а тих, кого вдалося врятувати, довічно ставили на облік до психіатра.

Важко переоцінити заслугу відомого психіатра А. Г. Амбрумової, яка зуміла фактично довести те, що більшість суїцидентів – люди практично здорові і вперше заснувала для них у Москві телефон довіри, а також кризовий стаціонар, у якому, зокрема, здійснювалося попередження самогубств.

Соціальному педагогу, як і будь-якому працівнику школи, перш за все, потрібно усвідомити, що не кожний потенційний самовбивця – психічно хворий. Сьогодні вважається, що роздуми про самогубство частіше за все ознака не відсутності, а певного «надлишку» розуму. Така поведінка може бути характерною для вразливих творчих осіб, обдарованих дітей тощо.

Взагалі суїцид – не привід для осуду. Звичайно, людина вибрала не найкращий і не найрозумніший спосіб вирішення проблем. Не її вина, а її біда в тому, що інших способів вона знайти не зуміла. Суїцидальними людьми, особливо підлітками, часто керують амбівалентні почуття. Вони відчувають безнадійність, і в той же самий час сподіваються на порятунок. Часто аргументи за і проти суїциду настільки урівноважені, що підлітку щоб не вчинити самогубство досить коли близькі люди у критичні хвилини виявляють теплоту, турботу, розуміння. Нажаль, згідно з результатами соціально-психологічних досліджень: 27,2 % дітей віком 10 -17 років іноді втрачають бажання жити; 17,8% - вважають, що нікому «немає до них діла»; 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини; 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту [Настільна книга соціального педагога / Автори – уклад.: О.Є. Марінушкіна, І.М. Вишнева, В.В. Носенко. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. - С. 155 – 204].

Соціальному педагогу важливо знати під час бесіди з суїцидальною людиною про психологічні особливості осіб схильних до самогубства. Адже схильності до суїцидальної поведінки залежать від психологічного типу особи. Крім того, виявляється потенційний взаємозв'язок між суїцидальною поведінкою і агресивністю учня. Сприяє розвитку суїцидальної поведінки дитини й порушення внутрішньосімейних відносин, жорстоке ставлення оточення, позиція підлітка в сім'ї і в класі, характерологічні особливості і тип акцентуації, ризик депресії у підлітків та ін.

Зазначені характеристики учнів визначаються психологічною службою школи за допомогою відомих психологічних методик, наприклад Розенцвейга, А. Басса-А. Дарки (Додаток 20) [Лабораторный практикум по специальной психологии / Автор-состав. Льдокова Г.М. – Елабуга: Изд-во ОАО «Алмедиа», - 2007.] чи інших, спостереження за поведінкою учня, опитування його близьких. Діагностика має носити комплексний характер, оскільки універсальної психодіагностичної методики для визначення суїцидального ризику у дитини сьогодні не існує.

Соціальному педагогу разом із психологом слід спостерігати за дитиною групи ризику, знаходити приводи частіше спілкуватися з нею, провести поглиблені психологічні дослідження та вивчення соціальної ситуації і оточення учня. Зустрічі мають бути завжди позитивно спрямованим, присвяченими, наприклад, вивченню виявленого обдарування дитини, у жодному разі, не обговоренню її поведінки або результатів успішності.

Навіть застосування комплексу методик не може гарантувати стовідсоткове виявлення потенційного суїцидента. Фахівці можуть встановити лише схильність учня до подібної поведінки. Тому ані соціальний педагог, ані психолог не має етичного права розголошувати у педагогічному колективі або під час спілкування з батьками свої особисті міркування, основані на результатах спостережень за учнем, видаючи їх за відповідний «соціальний діагноз».

Не зважаючи на складність діагностування можливості суїциду, запобігти суїцидальним спробами учня цілком реально. Майже кожний, хто всерйоз думає про самогубство, так чи інакше, дає зрозуміти оточуючим про свій намір. Самогубства, як правило, не виникають раптово, імпульсно, непередбачувано або неминуче. Вони є останньою краплею в чаші проблеми дезадаптації, що поступово погіршується. Серед тих, хто намагається вчинити суїцид, від 70 до 75% тим або іншим чином розкривають свої прагнення. Іноді це лише натяки, часто ж загроза є легко помітною. Дуже важливо те, що 3/4 тих, хто потім вчиняє самогубства, спочатку упродовж найближчих тижнів і місяців відвідують лікарів, психологів, педагогів, працівників соціальних служб з якого-небудь приводу. Вони шукають можливості висловитися і бути вислуханими. Проте дуже часто лікарі, соціальні працівники і сім'я не звертають на це уваги.

Hе слід довіряти поширеному міфу про те, що «хто говорить про самогубство, ніколи цього не зробить». Заява про можливий суїцид може бути і демонстрацією, але може бути і закликом про допомогу. Провести чітку межу навіть фахівцю дуже складно.

Соціальному педагогу слід знати синдроми поведінки підлітків, що вказують на готовність до суїциду:

- тривожно-ажитована поведінка, зовні навіть схожа на піднесення, проте, з проявами метушні, поспіху;

- затяжні порушення сну: підлітка переслідують страшні сни з картинами катаклізмів, катастроф, аварій або зловісних тварин;

- напруга афекту, що періодично розряджається зовні не мотивованою агресією;

- депресія, апатія, мовчазність: підліток важкий на підйом, тікає від обов'язків, безглуздо проводить час, в поведінці помітне заціпеніння, сонливість;

- виражене відчуття нікчемності, вини, сорому за себе, виразна невпевненість в собі. Цей синдром може маскуватися демонстративною бравадою, зухвалою поведінкою;

- важко протікаючий пубертат («дорослішання») з вираженими соматичними ендокринними і нервово-психічними порушеннями;

- вживання алкоголю, токсикоманія, наркоманія.

Важливо переключити потенційного самовбивцю з думки про суїцид. Але у жодному разі не говорити йому: "Та ти не думай про це!", так не можна прямо відрадити людину не думати про суїцид. Краще переключити його думки на інший цікавий для нього предмет.

Соціальному педагогу слід пам’ятати та донести до вихованців, що будь-який суїцид – це особисте, усвідомлене рішення самої людини. І розпоряджатися своїм життям – невід'ємне право кожної особи. Оскільки краща профілактика суїциду – дати можливість кожному відчути це право, так само як і право шукати інші методи для розв’язання проблем. Якщо учень відчуває себе потрібним хоча б самому собі, якщо він має право голосу хоча б стосовно себе самого – вже тому життя стає для нього досить великою цінністю. З цих питань соціальний педагог може проводити з учнями виховні та профілактичні заняття (Додаток 21), сприяти вивченню дітьми своєї особистості, розумінню своєї соціальної цінності.

Часто суїцидальні спроби підлітка провокують, так звані, кризисні ситуації. Криза - стан людини при блокуванні його цілеспрямованої життєдіяльності в проблемній момент розвитку особистості. Затяжна криза несе в собі загрозу соціальної дезадаптації, нервово-психічного або психосоматичного страждання, суїциду. Хронізація кризи властива людям з вираженою акцентуацією характеру, незрілим світоглядом, збідніністю життєвих установок.

Саме такі учні потребують допомоги в період переживання кризи, який сприймається не тільки як важкий період життя, але й як глухий кут. У ситуації кризи при спробі подолання стресового стану людина переживає певний вид фізичного та психологічного перевантаження. Емоційна напруга і стреси можуть приводити або до оволодіння новою ситуацією, або до зриву і погіршення виконання життєвих функцій, суїциду.

Соціальному педагогу важливо розуміти, що хоча деякі ситуації можуть бути стресовими для усіх людей, для особливо вразливих учнів вони виявляються справжніми кризами. Вразливим учням важливо, щоб їх зрозуміли та підтримали оточуючі, важливо дати їм зрозуміти, що вони потрібні іншим і унікальні як особистість.

Кризової називають ситуацію, коли учень стикається з перешкодою у реалізації важливих життєвих цілей і коли він не може впоратися з цією ситуацією за допомогою звичних засобів.

Соціальному педагогу слід пам'ятати про те, що кризові ситуації і кризи різноманітні як саме життя людини. Основні види криз, повз які він не може пройти, наступні: кризи розвитку; кризи відносин; кризи стану душі; кризи втрат; кризи сенсу життя; психічні кризи; морально-естетичні кризи.

Серед усього розмаїття виділяються два типи кризових ситуацій: зумовлені змінами в природному життєвому циклі (наприклад, підлітковий вік) і травмуючими подіями життя (наприклад, втрата близької людини). Особливу увагу соціальному педагогу слід звертати на учнів, у житті яких обидва типа кризових ситуацій накладаються один на один (наприклад, розрив з коханою людиною у підлітковому віці, розлучення батьків під час переходу дитини з молодшої у середню школу тощо).

Ситуації, що належать до розряду критичних, в своїй основі можуть мати об'єктивний і суб'єктивний компоненти. Об'єктивний компонент представлений впливами зовнішнього, предметного і соціального, світу в той час як суб'єктивний полягає у сприйнятті і оцінці дитиною ситуації як критичної.

Ситуації, які реально чи потенційно мають несприятливий результат для особистості, можна розділити на два класи: обумовлені особливостями самої дитини, для їх розв’язання необхідно обов’язково залучати психолога, а іноді й дитячого психотерапевта; детерміновані особливостями соціальних взаємовідносин учня, умов його існування. До розв’язання останніх – слід залучати працівників соціальних служб, правоохоронних органів тощо.

В. Балакірєв і Л. Додсон (1996 р.) розробили ефективну методику соціально-психологічної допомоги дітям і підліткам у кризових ситуаціях. Методика складається з констатуючої та психокорекційної частин.

Констатуюча частина включає три зустрічі-сесії з групами або класами. Теми сесії: «Типи кризових ситуацій», «Зміст і вираз переживань у кризових ситуаціях» і «Способи подолання кризових ситуацій». Зустрічі проводяться за одним сценарієм:

- групове обговорення запропонованої соціальним педагогом та психологом теми;

- виконання індивідуальних творчих завдань;

- обмін враженнями та обговорення в групі. Допомога організаторів полягає в проясненні того, що хоче дитина відобразити у творчій роботі, схвалення, заохочення до самостійних дії.

Після зустрічі з фахівцем необхідно продовжити контакт з батьками та дитиною, можлива й сімейна соціально-педагогічна чи психологічна терапія.

Соціальний педагог має донести до педагогічного колективу та батьків принципи встановлення довіри між вихователями і підлітком в кризовому стані (Додаток 22). До вчителів важливо донести такі рекомендації щодо спілкування з дитиною у кризовому стані:

- створювати щадні умови навчання;

- висловити небайдуже ставлення до дитини;

- не нав’язливо регулювати відносини дитини з учнями в класі (гуманність, доброта, терпимість), створити в класі відчуття комфорту і безпеки.

Працюючи з підлітками в кризових ситуаціях, соціальний педагог разом із психологом можуть застосовувати різні техніки: ментального переживання, внутрішнього діалогу, самовизволення та ін. Соціальний педагог, працюючи з учнями шкіл може реалізовувати профілактичні та корекційні програми, наприклад «Програму корекційно-розвивальної і профілактичної роботи зі школярами «групи ризику» (Додаток 22)