Методики соціальної роботи з ресоціалізації осіб, які перебувають в пенітенціарних установах

Згідно зі статтею 6 Кримінально-виконавчого кодексу України, ресоціалізація є «свідомим відновленням засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві». В цій же статті вказується, що необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого. Виправлення засудженого – процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив [12].

Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів. В органах і установах пенітенціарної системи проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності [19].

Процес корекції та ресоціалізації особистості засуджених, хоча і є надзвичайно складним, але може бути здійсненим за допомогою наступних психологічних методів:

‒ переконання – реалізується, як правило, під час індиві­дуальних співбесід і поєднує цілі вивчення та впливу на особистість засудженого. За допомогою переконання роз'яснюється сутність і кінцева мета дій адміністрації; обґрунтовуються шляхи та засоби її досягнення; змінюються ціннісні орієнтації та погляди засуджених;

‒ навіювання – передбачає прямий (безпосереднє звернення до засудженого) або непрямий (за допомогою фільмів, музики, художньої літератури), вербальний або невербальний, емоційно забарвлений вплив на психіку з метою формування певного психічного стану чи спонукання до певних дій. Навіювання здійснюється за рахунок послаблення свідомого контролю та завдяки безумовному авто­ритету людини, що впливає;

‒ регулювання міжособистісних стосунків – здійснення системного та цілеспрямованого впливу на сферу міжособистісного спілкування засуджених, на стосунки, які формуються між ними і співробітниками установи, роди­ною з метою профілактики та вирішення конфліктів, формування доцільної структури групи засуджених тощо;

‒ передачі інформації – спеціальний і цілеспрямований добір інформації позитивного чи негативного змісту, що надходить до засудженого (наприклад, про життя його родини) з метою поширення соціального досвіду, регулюючого впливу на психічний стан, підвищення трудової активності тощо;

‒ «вибуху» – специфічний метод миттєвого впливу (наприклад, створення спеціальної ситуації завдяки попередній домовленості з іншими її учасниками, де б виявились його несвідомі прагнення чи можливості), який може раптово перевернути основні цінності та бажання людини. Метод передбачає тривалу попередню роботу вихователя по накопиченню певних передумов ефективності впливу, а також тривалу роботу після застосування «вибуху» для закріплення у засудженого почуттів, моделей поведінки, що виникли [31].

Серед основних напрямів професійної діяльності фахівця з соціальної роботи в пенітенціарній установі, які сприятимуть ресоціалізації засуджених, можна назвати наступні:

‒ організація і забезпечення соціального захисту категорій, що особливо мають потребу, засуджених, задоволення їх базових потреб;

‒ сприяння в забезпеченні прийнятних соціально-побутових умов у період попереднього розслідування та відбуття покарання, в здобутті допомоги профільних фахівців (психологів, медиків тощо);

‒ допомога в пошуку соціально прийнятного середовища, точки соціального інтересу (сім'я, освіта, релігія, мистецтво і т.д.);

‒ виявлення соціально-позитивного потенціалу особи, допомога в соціальному розвитку: підвищення соціальної культури, зміна ціннісних орієнтацій, підвищення рівня соціального самоконтролю;

‒ формування (підтримка, розвиток і зміцнення) соціально корисних зв'язків між засудженими і зовнішнім світом (сім'єю, іншими соціальними інститутами);

‒ організація заходів щодо підготовки до звільнення: відновлення трудових і професійних навиків, формування досвіду міжособистісних стосунків і спілкування, готовності задовольняти свої потреби некримінальним способом;

‒ надання допомоги у вирішенні питань працевлаштування, житлово-побутових і інших соціальних проблем осіб, які звільняються, і звільнених з виправної установи; сприяння у відновленні їх соціального статусу, здобутті законних пільг, соціально-правовій реабілітації;

‒ сприяння інтеграції діяльності виправної установи з різними державними, суспільними структурами, організаціями щодо надання необхідній соціальної допомоги засудженим в пенітенціарний і постпенітенціарний періоди [18, с. 129].

Слід сказати, що застосування зазначених методів та напрямів соціальної роботи є необхідним, про це свідчать результати досліджень, які свідчать, що в пенітенціарних закладах випадки психічних розладів трапляються на 15 % частіше, ніж на волі. Причиною цього є нездатність людей адаптуватися до нового, ворожого середовища. Ув’язнені живуть у стані постійного напруження, хронічного стресу, часто відбуваються незворотні зміни у психіці, що призводить до деструкції особистості [14, с. 148].

Саме тому професійним завданням пенітенціарного соціального працівника є створення сприятливого середовища, що передбачатиме захист інтересів і прав засудженого всіма встановленими законом способами, сприятиме виправленню і поверненню його в суспільство.

Таким чином, ресоціалізація зорієнтована на досягнення важливої мети – запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Саме тому процес виконання покарання в пенітенціарних закладах є комплексною діяльністю, що здійснюється системою передбачених законом та розроблених спеціалістами засобів та методів. Ці методи є важливою запорукою ресоціалізації ув’язнених осіб, створення в них моделей законослухняної поведінки та попередження наступних правопорушень, забезпечення достатнього рівня поінформованості ув’язнених стосовно їх прав, обов’язків тощо.

 

Основні етапи ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних установах

Дослідження ресоціалізації як процесу дозволяє виділити ряд органічно пов’язаних етапів, що складають його структуру: допенітенціарна, пенітенціарна та постпенітенціарна ресоціалізація. У свою чергу, кожен етап складається з більш конкретних періодів.

Перший етап ресоціалізації – допенітенціарний – період, який починається з моменту скоєння злочину та арешту, продовжується в ході досудового слідства (перебування в слідчому ізоляторі) та судового процесу. Основними соціально-психологічними механізмами на цьому етапі виступають усвідомлення провини через нанесення шкоди суспільству, каяття та засудження власної злочинної поведінки. Основним змістом психологічної роботи є просвітницька та виховна робота, спрямована на попередження рецидивів, загальноосвітнє навчання, психологічна підтримка через усвідомлення провини.

Другий, основний, етап процесу ресоціалізації – пенітенціарний – відбувається з моменту прибуття засудженого до пенітенціарної установи і закінчується звільненням. Механізмами на цьому етапі виступають адаптація до умов позбавлення волі, виховання, перевиховання, виправлення та самовиховання, підготовка засуджених до звільнення, що відбуваються у процесі соціально-виховної та психологічної роботи за наступними напрямами:

‒ всебічне (моральне, розумове, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, статеве) виховання;

‒ загальна середня, професійно технічна та вища освіта;

‒ участь у гуртках самодіяльності та самоврядуванні;

‒ звернення до релігії як засобу виправлення;

‒ суспільно корисна праця;

‒ дотримання режиму й самодисципліна;

‒ психологічна допомога (корекція негативних і девіантних якостей особистості, нейтралізація негативних соціально-психологічних явищ у концентрованому середовищу правопорушників, надмірного звикання до умов ізоляції від суспільства тощо);

‒ підтримка соціально корисних зв'язків із сім’єю, друзями, колегами тощо;

‒ попередня підготовка засуджених до звільнення (забезпечення контролю і зворотного зв’язку між установою виконання покарань та сім’єю, місцевими органами влади, регіональними центрами зайнятості населення, навчальними закладами) та ін.

І, нарешті, третій, постпенітенціарний етап ресоціалізації засуджених починається тоді, коли особа потрапляє на волю. Провідними механізмами процесу ресоціалізації на цьому етапі виступають соціальна реабілітація та соціальна адаптація. Основним змістом соціальної роботи на цьому етапі виступає патронаж осіб, звільнених із пенітенціарної установи, спрямований на відновлення або ж встановлення соціально корисних відносин і статусу; вирішення проблем забезпеченості житлом, працевлаштування; корекцію індивідуальних рис, що заважають соціальній адаптації; захист прав і представлення інтересів звільненого; нейтралізацію негативного впливу соціального середовища; здійснення психологічної підтримки; закріплення досягнутих у процесі виконання покарання позитивних результатів і досягнення цілей ресоціалізаційного процесу. Результатом проходження цього етапу повинна стати реінтеграція.

Сам процес ресоціалізації осіб, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі підрозділяється на такі етапи:

‒ підготовка засуджених до звільнення наприкінці терміну відбування ними покарання;

‒ надання звільненим соціальної допомоги після звільнення на волю;

‒ трудове та побутове влаштування осіб, звільнених з установ виконання покарань;

‒ психологічна допомога та підтримка, необхідність в якій виникає через те, що засудженому потрібно відновлювати свої соціальні зв’язки та налагоджувати спілкування з оточенням тощо.

Окрім того, ресоціалізація включає індивідуально-профілактичну роботу із засудженими, до якої можна віднести:

‒ виявлення, попередження та ліквідація конфліктних ситуацій серед ув’язнених;

‒ боротьба з впливом кримінальної субкультури, для чого необхідно розробити нову систему орієнтації соціальних та духовних цінностей, в якій особливу увагу приділяти індивідуально-профілактичній роботі з лідерами угруповань та вивчати їх соціальне оточення;

‒ покращення підготовки кадрів для кримінально-виконавчої системи як в цілому, так і кадрів, компетентних в боротьбі із злочинністю в пенітенціарних закладах, які б навчались за спеціальними програмами, адже саме висококваліфіковані кадри є одним із найважливіших компонентів ресоціалізації засуджених [25].

Таким чином, ресоціалізація чоловіків, які знаходяться в пенітенціарних установах є багатогранним явищем, яке має свої етапи та механізми реалізації і яке включає в себе низку аспектів, таких як індивідуально-профілактична робота, налагодження стосунків із суспільством, різні види допомоги засудженим тощо. Тільки беручи до уваги всі ці аспекти можна проводити повноцінну роботу щодо ресоціалізації ув’язнених.

Другий розділ присвячений дослідженню соціально-психологічного стану осіб, які перебувають в пенітенціарних закладах, методик соціальної роботи з ресоціалізації зазначеної групи осіб, а також основних етапів ресоціалізації чоловіків, які відбувають покарання в пенітенціарних установах.

В першому підрозділі «Дослідження соціально-психологічного стану осіб, які перебувають у пенітенціарних закладах» були зазначені специфічні стани, які притаманні більшості ув’язнених, такі як недовірливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агресивність, пригніченість, туга тощо. Встановлено, що певні події, поворотні пункти можуть особливо впливати на зміни та прояви психічних станів. В якості таких подій можуть виступати арешт, суд, винесення вироку, перші місяці перебування в пенітенціарному закладі, а також побачення з рідними та ін. Були зазначені зовнішні прояви зміни психічних станів, до яких можна віднести міміку, жести, інтонації тощо. Правильніше уявлення про психічні стани засудженого можна отримати шляхом зіставлення всіх зовнішніх ознак і комплексного їх вивчення. А це, в свою чергу, дозволить виділяти типові психічні стани, що повторюються в схожих обставинах, і тим самим передбачати з достатньою достовірністю поведінку ув'язненого в тих або інших умовах; розпізнавати нетипові для даного ув'язненого ситуативні або випадкові стани і тим самим уникати помилок при його характеристиці; шляхом створення відповідних умов закріплювати певні психічні стани і перетворювати їх на стійкі риси особистості, а також своєчасно усувати стани, здатні при відомих обставинах переростати в негативні риси характеру.

Другий підрозділ «Методики соціальної роботи з ресоціалізації осіб, які перебувають в пенітенціарних установах» присвячений основним методам, засобам та напрямам соціальної роботи, які використовуються при роботі із засудженими чоловіками. Що стосується методів, то тут можна зазначити наступні: переконання, навіювання, регулювання міжособистісних стосунків, передача інформації, «вибух» тощо. Основними засобами виправлення та ресоціалізації, які встановлені на законодавчому рівні є режим, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Ці засоби мають на меті позитивний вплив на особистість правопорушника, вони зберігають соціально корисні зв’язки засуджених із зовнішнім світом, підвищують відповідальність ув’язнених за свою поведінку, активно впливають на формування в особи світогляду, етичних якостей, забезпечують надання правової, психологічної та медичної допомоги засудженим.

У третьому підрозділі «Основні етапи ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних установах» було виділено етапи роботи, які пов’язані між собою та складають структуру процесу ресоціалізації – допенітенціарний, пенітенціарний, постпенітенціарний. Кожен із зазначених етапів складається з більш конкретних періодів та містять в собі різноманітні механізми роботи із засудженими.

РОЗДІЛ 3