Методологічні засади дослідження проблеми ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах

ВСТУП

Затребуваність дослідження проблеми ресоціалізації засуджених зростає у зв’язку із своєрідним реформуванням пенітенціарної системи, пріоритетним напрямком якої є застосування до утримання засуджених міжнародних стандартів, які покликані забезпечити успішну адаптацію ув’язнених до умов ізоляції, а також сформувати моделі поведінки, які необхідні для успішного входження в соціум після їх звільнення. В таких випадках виникають емоційно-психологічні, організаційно-технічні, комунікативно-культурні, нормативно-правові проблеми, котрі потребують негайного рішення.

Актуальність дослідження. Зростання важливості питання ресоціалізації засуджених обумовлена тим, що, по-перше, засуджені в Україні є групою соціального виключення, що є реальною небезпекою для суспільства, і, по-друге, існування такої соціальної групи призводить до ситуації, коли пенітенціарна система неспроможна нейтралізувати негативні наслідки, пов’язані з виконанням покарань.

Праці радянських авторів, у яких висвітлювалися проблеми діяльності установ виконання покарань і які стосувалися ресоціалізації засуджених, багато в чому втратили свою актуальність. У них висвітлювалися такі пропозиції, які призводили не до ресоціалізації засуджених, а до їх десоціалізації. Більше того, питання ресоціалізації в цих працях розглядалися як другорядні на фоні більш, як це здавалося, важливого завдання боротьби з рецидивною злочинністю. Наука приділяла більшу увагу до наслідків, ніж до причин. Серед сучасних науковців, які займались розробкою проблемних питань державного управління пенітенціарною системою, важливе місце займають О. В. Беца, О. М. Джужа, В. П. Пєтков, В. М. Трубніков, А. О. Яровий та інші. Велику увагу проблемам реформування вітчизняної пенітенціарної системи приділили Л. В. Багрій-Шахматов, В. М. Дрьомін, В. А. Льовочкін, О. Б. Пташинський, О. С. Стефанов і т.д. Особливо треба виділити наукові праці Г. О. Радова, який заклав основи концепції соціально орієнтованої пенітенціарної системи України, а також напрацювання Д. В. Ягунова, який займається питаннями реформування пенітенціарної системи України та має доробки у сфері ресоціалізації засуджених.

Власне питання ресоціалізації засуджених в Україні розглядалися в працях вітчизняних науковців, але ця проблема аналізувалася більше зі сторони кримінально-виконавчого права. По-перше, визнавалося, що засуджені потребують певних соціальних послуг, але їх ресоціалізація не визнавалася комплексним напрямком державної соціальної політики. По-друге, увага приділялася ресоціалізації засуджених, які вже відбули покарання; ресоціалізація у пенітенціарних установах фактично залишалася поза увагою.

Також слід зазначити, що актуальність даної теми викликана ще й протиріччям між трактуваннями поняття ресоціалізації. З одного боку, прийнято вважати, що засуджені в місцях позбавлення волі проходять процес десоціалізації, який руйнує моральні основи особистості і який носить незворотній характер, адже в подальшому неможливо відновити втрачені цінності, норми та соціальні ролі. З іншого ж боку, існує думка, що в пенітенціарній установі здійснюється ресоціалізація, яка в тій чи іншій мірі змінює установки засуджених, їх цілі, норми та цінності життя.

Об’єктом дослідження є чоловіки, які перебувають в установах пенітенціарної системи.

Предметом дослідження є методики соціальної роботи, спрямовані на ресоціалізацію засуджених, які знаходяться в закладах пенітенціарної системи.

Метою дослідження є аналіз сучасної пенітенціарної системи, а саме в сфері ресоціалізації засуджених, розробка пропозицій щодо підвищення ефективності та удосконалення цього процесу.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

проаналізувати стан дослідження проблеми ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах;

‒ дати характеристику головних понять, які є своєрідним понятійно-категоріальним апаратом з даної теми;

‒ охарактеризувати принципи і методи дослідження соціальної роботи з реабілітації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах;

‒ дослідити соціально-психологічний стан особи, яка знаходиться у закладі пенітенціарної системи;

‒ розкрити сутність методик соціальної роботи з особами, які перебувають у місцях позбавлення волі;

‒ проаналізувати основні етапи ресоціалізації чоловіків, які знаходяться в закладах пенітенціарної системи;

‒ охарактеризувати стан соціальної роботи з ресоціалізації ув’язнених в Україні та Біленьківській виправній колонії №99 Запорізької області зокрема;

‒ запропонувати шляхи оптимізації соціальної роботи, спрямованої на ресоціалізацію чоловіків, які відбувають покарання в закладах пенітенціарної системи.

Гіпотеза: якщо підібрати оптимальні методи та методики соціальної роботи та правильно їх застосувати, то можна досягти позитивних результатів стосовно ресоціалізації особи, яка перебуває у пенітенціарному закладі.

РОЗДІЛ 1

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЧОЛОВІКІВ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ПЕНІТЕНЦІАРНИХ ЗАКЛАДАХ

 

 

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ЧОЛОВІКІВ У ПЕНІТЕНЦІАРНИХ УСТАНОВАХ

 

 

Основні етапи ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних установах

Дослідження ресоціалізації як процесу дозволяє виділити ряд органічно пов’язаних етапів, що складають його структуру: допенітенціарна, пенітенціарна та постпенітенціарна ресоціалізація. У свою чергу, кожен етап складається з більш конкретних періодів.

Перший етап ресоціалізації – допенітенціарний – період, який починається з моменту скоєння злочину та арешту, продовжується в ході досудового слідства (перебування в слідчому ізоляторі) та судового процесу. Основними соціально-психологічними механізмами на цьому етапі виступають усвідомлення провини через нанесення шкоди суспільству, каяття та засудження власної злочинної поведінки. Основним змістом психологічної роботи є просвітницька та виховна робота, спрямована на попередження рецидивів, загальноосвітнє навчання, психологічна підтримка через усвідомлення провини.

Другий, основний, етап процесу ресоціалізації – пенітенціарний – відбувається з моменту прибуття засудженого до пенітенціарної установи і закінчується звільненням. Механізмами на цьому етапі виступають адаптація до умов позбавлення волі, виховання, перевиховання, виправлення та самовиховання, підготовка засуджених до звільнення, що відбуваються у процесі соціально-виховної та психологічної роботи за наступними напрямами:

‒ всебічне (моральне, розумове, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, статеве) виховання;

‒ загальна середня, професійно технічна та вища освіта;

‒ участь у гуртках самодіяльності та самоврядуванні;

‒ звернення до релігії як засобу виправлення;

‒ суспільно корисна праця;

‒ дотримання режиму й самодисципліна;

‒ психологічна допомога (корекція негативних і девіантних якостей особистості, нейтралізація негативних соціально-психологічних явищ у концентрованому середовищу правопорушників, надмірного звикання до умов ізоляції від суспільства тощо);

‒ підтримка соціально корисних зв'язків із сім’єю, друзями, колегами тощо;

‒ попередня підготовка засуджених до звільнення (забезпечення контролю і зворотного зв’язку між установою виконання покарань та сім’єю, місцевими органами влади, регіональними центрами зайнятості населення, навчальними закладами) та ін.

І, нарешті, третій, постпенітенціарний етап ресоціалізації засуджених починається тоді, коли особа потрапляє на волю. Провідними механізмами процесу ресоціалізації на цьому етапі виступають соціальна реабілітація та соціальна адаптація. Основним змістом соціальної роботи на цьому етапі виступає патронаж осіб, звільнених із пенітенціарної установи, спрямований на відновлення або ж встановлення соціально корисних відносин і статусу; вирішення проблем забезпеченості житлом, працевлаштування; корекцію індивідуальних рис, що заважають соціальній адаптації; захист прав і представлення інтересів звільненого; нейтралізацію негативного впливу соціального середовища; здійснення психологічної підтримки; закріплення досягнутих у процесі виконання покарання позитивних результатів і досягнення цілей ресоціалізаційного процесу. Результатом проходження цього етапу повинна стати реінтеграція.

Сам процес ресоціалізації осіб, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі підрозділяється на такі етапи:

‒ підготовка засуджених до звільнення наприкінці терміну відбування ними покарання;

‒ надання звільненим соціальної допомоги після звільнення на волю;

‒ трудове та побутове влаштування осіб, звільнених з установ виконання покарань;

‒ психологічна допомога та підтримка, необхідність в якій виникає через те, що засудженому потрібно відновлювати свої соціальні зв’язки та налагоджувати спілкування з оточенням тощо.

Окрім того, ресоціалізація включає індивідуально-профілактичну роботу із засудженими, до якої можна віднести:

‒ виявлення, попередження та ліквідація конфліктних ситуацій серед ув’язнених;

‒ боротьба з впливом кримінальної субкультури, для чого необхідно розробити нову систему орієнтації соціальних та духовних цінностей, в якій особливу увагу приділяти індивідуально-профілактичній роботі з лідерами угруповань та вивчати їх соціальне оточення;

‒ покращення підготовки кадрів для кримінально-виконавчої системи як в цілому, так і кадрів, компетентних в боротьбі із злочинністю в пенітенціарних закладах, які б навчались за спеціальними програмами, адже саме висококваліфіковані кадри є одним із найважливіших компонентів ресоціалізації засуджених [25].

Таким чином, ресоціалізація чоловіків, які знаходяться в пенітенціарних установах є багатогранним явищем, яке має свої етапи та механізми реалізації і яке включає в себе низку аспектів, таких як індивідуально-профілактична робота, налагодження стосунків із суспільством, різні види допомоги засудженим тощо. Тільки беручи до уваги всі ці аспекти можна проводити повноцінну роботу щодо ресоціалізації ув’язнених.

Другий розділ присвячений дослідженню соціально-психологічного стану осіб, які перебувають в пенітенціарних закладах, методик соціальної роботи з ресоціалізації зазначеної групи осіб, а також основних етапів ресоціалізації чоловіків, які відбувають покарання в пенітенціарних установах.

В першому підрозділі «Дослідження соціально-психологічного стану осіб, які перебувають у пенітенціарних закладах» були зазначені специфічні стани, які притаманні більшості ув’язнених, такі як недовірливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агресивність, пригніченість, туга тощо. Встановлено, що певні події, поворотні пункти можуть особливо впливати на зміни та прояви психічних станів. В якості таких подій можуть виступати арешт, суд, винесення вироку, перші місяці перебування в пенітенціарному закладі, а також побачення з рідними та ін. Були зазначені зовнішні прояви зміни психічних станів, до яких можна віднести міміку, жести, інтонації тощо. Правильніше уявлення про психічні стани засудженого можна отримати шляхом зіставлення всіх зовнішніх ознак і комплексного їх вивчення. А це, в свою чергу, дозволить виділяти типові психічні стани, що повторюються в схожих обставинах, і тим самим передбачати з достатньою достовірністю поведінку ув'язненого в тих або інших умовах; розпізнавати нетипові для даного ув'язненого ситуативні або випадкові стани і тим самим уникати помилок при його характеристиці; шляхом створення відповідних умов закріплювати певні психічні стани і перетворювати їх на стійкі риси особистості, а також своєчасно усувати стани, здатні при відомих обставинах переростати в негативні риси характеру.

Другий підрозділ «Методики соціальної роботи з ресоціалізації осіб, які перебувають в пенітенціарних установах» присвячений основним методам, засобам та напрямам соціальної роботи, які використовуються при роботі із засудженими чоловіками. Що стосується методів, то тут можна зазначити наступні: переконання, навіювання, регулювання міжособистісних стосунків, передача інформації, «вибух» тощо. Основними засобами виправлення та ресоціалізації, які встановлені на законодавчому рівні є режим, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Ці засоби мають на меті позитивний вплив на особистість правопорушника, вони зберігають соціально корисні зв’язки засуджених із зовнішнім світом, підвищують відповідальність ув’язнених за свою поведінку, активно впливають на формування в особи світогляду, етичних якостей, забезпечують надання правової, психологічної та медичної допомоги засудженим.

У третьому підрозділі «Основні етапи ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних установах» було виділено етапи роботи, які пов’язані між собою та складають структуру процесу ресоціалізації – допенітенціарний, пенітенціарний, постпенітенціарний. Кожен із зазначених етапів складається з більш конкретних періодів та містять в собі різноманітні механізми роботи із засудженими.

РОЗДІЛ 3

ВИСНОВКИ

Зрілість кожного суспільства визначається ставленням до соціально вразливих категорій населення, до яких можна віднести і людей, які знаходяться в місцях позбавлення волі. Якщо говорити про пострадянський простір, то багатьом країнам СНД в цій сфері властива ситуація, яка характеризується соціальною занедбаністю цієї категорії населення. Це відбувається і через те, що в суспільстві сформувалась думка про пенітенціарну систему як про щось закрите та негативне. Розглядаючи питання про місце Державної кримінально-виконавчої служби України та Державної пенітенціарної служби загалом в системі влади нашої країни, необхідно відзначити, що органи виконання покарань ще з часів Радянського Союзу були відокремлені від інших органів держави і суспільства в цілому, вони за своєю суттю були закритою системою, яка діяла під гаслами «перековування» засуджених, спрощуючи пенітенціарну функцію як таку. Втрата пенітенціарної функції системою виконання покарань веде до заміни механізмів ресоціалізації на механізми ізоляції. Реалізація пенітенціарної функції передбачає наявність дієвих механізмів, націлених на максимальну нейтралізацію наслідків перебування людини у виправних установах і створення умов для її ресоціалізації. Досягнення такої мети обумовлює включення зусиль інших органів держави і суспільних інституцій.

У результаті роботи були досліджені методологічні, теоретичні та практичні засади дослідження соціальної роботи з ресоціалізації засуджених, які перебувають у пенітенціарних установах.

На основі здійсненого аналізу, згідно до поставлених завдань, отримано наступні висновки:

1. Проаналізовано стан дослідження проблеми ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах. Було виявлено, що ресоціалізація ув’язнених досліджувалась з різних позицій - кримінального та кримінально-виконавчого права, психології, пенітенціарної педагогіки та у працях соціологів, однак досі не вироблено єдиної точки зору щодо змісту соціальної роботи з ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах. Вагомим внесок в дослідження та розробку цієї теми зробили О. М. Неживець, Д. В. Ягунов, А. Х. Степанюк, І. В. Шмаров, Г. О. Радов та інші, які займались питаннями реформування пенітенціарної системи, ресоціалізації засуджених, досліджували різні аспекти цього явища, як з позиції кримінальної психології, так і з точки зору науки державного управління. Саме завдяки їх працям теоретична база з окресленої теми є досить вагомою, однак, в той же час, питання про стан та розвиток пенітенціарної системи, а також ресоціалізацію засуджених залишаються актуальними та потребують подальших досліджень та опрацювання.

2. Визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження соціальної роботи з ресоціалізації чоловіків, які перебувають в пенітенціарних закладах. Ресоціалізація є відносно новим поняттям, яке Кримінально-виконавчий кодекс України, фахівці з пенітенціарної психології та педагогіки, а також науковці трактують по-різному, саме тому на сьогодні немає сталого визначення цього поняття. Пенітенціарну систему держави можна визначити як сукупність органів державної влади і громадських інституцій, що об'єднані на інтегрально-функціональних засадах навколо центрального органу пенітенціарного управління, на який покладена реалізація єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Основними функціями пенітенціарної системи є охоронна, попереджувальна, правоохоронна, соціальна, інтегральна, інформаційна та інші. Кримінальний виконавчий кодекс України визначає засудженого як обвинуваченого, обвинувачувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. При цьому Конституція України додає, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

3. Розкриті принципи і методи дослідження даної теми. Серед основних принципів, які використовувались в процесі написання роботи можна виділити принцип об’єктивності, розвитку та історизму, системності, термінологічний принцип. При цьому використовувалися як загальнонаукові методи, такі як аналіз і синтез, конкретизації, системний аналіз, так і спеціальні, серед яких можна назвати контент-аналіз, статистичний метод та метод обробки даних. Ці принципи та методи дозволили розглянути питання ресоціалізації засуджених об’єктивно та різносторонньо, виділити головне та другорядне, проаналізувати статистичні дані тощо.

4. Досліджено соціально-психологічний стан особи, яка знаходиться в закладі пенітенціарної системи. Виявлено, що більшості ув'язнених притаманні специфічні емоційні стани – недовірливість, підозріливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агресивність, а також пригніченість, почуття власної неповноцінності, незахищеність, туга, апатія. Вони зумовлені такими чинниками, як ізоляція від суспільства, тотальна регламентація життєдіяльності, обмеження у задоволенні потреб тощо.

5. Розкрито сутність методик соціальної роботи з особами, які перебувають в місцях позбавлення волі. Згідно з Кримінально-виконавчим кодексом України основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Серед основних методів, за допомогою яких процес ресоціалізації може бути здійснений було виділено переконання, навіювання, регулювання міжособистісних стосунків та інші.

6. Проаналізовано основні етапи ресоціалізації чоловіків, які знаходяться в закладах пенітенціарної системи. Ресоціалізація засуджених складається з трьох етапів: допенітенціарна, пенітенціарна та постпенітенціарна ресоціалізація. У свою чергу, кожен етап складається з більш конкретних періодів, в межах яких проводяться певні специфічні заходи. Це явище є багатогранним та включає в себе низку аспектів, таких як індивідуально-профілактична робота, налагодження стосунків із суспільством, різні види допомоги засудженим тощо.

7. Охарактеризовано стан соціальної роботи з ресоціалізації ув’язнених в пенітенціарних закладах. Проаналізовано зміни в статусі засудженого відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів». Цей нормативно-правовий акт значно розширив права та можливості засуджених у пенітенціарних установах. Було ознайомлено із досвідом ресоціалізації засуджених у Біленьківській виправній колонії №99 Запорізької області. Описано досвід функціонування дільниць ресоціалізації, умови, за яких засудженого переводять до дільниці, основні завдання, які покладені на неї.

8. Запропоновано шляхи оптимізації соціальної роботи, спрямованої на ресоціалізацію ув’язнених у пенітенціарних закладах. Визначено основні напрямки, в яких мають відбутися зміни, серед яких аналіз західного досвіду, професіоналізація кадрів, оптимізація співпраці між відділами Державної пенітенціарної служби України, зміни в національному законодавстві, увага до індивідуальних якостей засудженого, вдосконалення системи контролю за роботою персоналу в установах виконання покарання, робота із сім’ями засуджених тощо.

Отже, можна зробити висновок, що соціальна робота в українських пенітенціарних установах знаходиться на початковому етапі свого розвитку і потребує подальших трансформацій, які мають відбуватись як на теоретико-методологічному, так і на практичному рівнях. Ресоціалізація є обов’язком держави та повинна мати гнучку систему заходів, яка передбачає індивідуальний підхід до кожного засудженого. Саме дотримуючись основних принципів соціальної роботи в пенітенціарному закладі, а також підібравши методики, необхідні конкретному ув’язненому, можна стверджувати, що процес ресоціалізації матиме позитивні наслідки.

Гіпотеза доведена.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2012 р. / Судова статистика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/45621B3620E398D6C2257AA0003BDFE1

2. Бабушкин А. В. Основы социальной работы в пенитенциарных учреждениях [Текст] / А. В. Бабушкин. – М. – АКИ, 1996. – 324 с.

3. Баграева Е. Г. Субкультура осужденных и их ресоциализация. / Е. Г. Баграева. – Москва, 2001. – 321 с.

4. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях [Электронный ресурс] / Сост. и предисл. В. С. Овчинского / Ч. Беккариа. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 184 с. – Режим доступа: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Bekkar/_Index.php

5. Бочелюк В. Й. Юридична психологія. Навч. пос. / В. Й. Бочелюк. – К.: «Центр учбової літератури», 2010. – С. 69-81.

6. Варій М. Й. Загальна психологія: Навчальний посібник [Електронний ресурс] / М. Й. Варій / 2-ге видан., випр. і доп. – К.: «Центр учбової літератури», 2007. – 968 c. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/psihologiya/psihologiya_-_variy_my

7. Греса Н. В. Психологічні чинники усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями: автореф. дис... канд. психол. наук / Н. В. Греса; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2008. – 20 c. – укp.

8. Дебольский М.Г. Психология криминальной среды / М.Г. Дебольский // Прикладная юридическая психология. – М.: Юнити, 2001. – С. 119-125.

9. Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі: Резолюція 45/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_206

10. Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Підручник / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько. – 2-ге вид., перероб. і доп. – X.: Право, 2008. – 240 с.

11. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

12. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11 липня 2003р. № 1129-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/page

13. Кримінально-виконавче право: підручник / В. В. Голіна, А. Х. Степанюк, О. В. Лисодєд та ін. – Х.: Право, 2011. – 328 с.

14. Кукушин В. С. Коррекционная педагогика / В. С. Кукушин. – Ростов-н/Д.: Издательский центр «МарТ», 2002. – 374 с.

15. Маруков А. Тюремное население планеты земля / А. Маруков // Человек: преступление и наказание. – Рязань, 2000. – № 1. – С. 66-71.

16. Методичний посібник для представників ЗМІ щодо співпраці з органами та установами Державної пенітенціарної служби України: навч. посіб. / Упоряд. Мукшименко А. П. [та ін.]. – К, 2010. – 92 с.

17. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими [Електронний ресурс] // Прийнято на першому Конгресі Організації Об’єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками в 1955р. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_212

18. Мокрецов А. И. Рабочая книга пенитенциарного психолога / А. И. Мокрецов, В. П. Голубева, А. В. Шамиса. – М., 1998. – 230 с.

19. Науково-практичний коментар до Кримінально-виконавчого кодексу України [Електронний ресурс] / [І. Г. Богатирьов, О. М. Джужа, О. І. Богатирьова та ін.]. – К.: Атіка, 2010. – 344 с. – Режим доступу: http://legalexpert.in.ua/komkodeks/uik.html

20. Неживець О. М. Забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі [Текст]: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / О. М. Неживець; Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. – 20 с.

21. Основи пенітенціарної психології [Текст] / [Н. П. Крейдун, О. М. Лактіонов, А. В. Сорока, С. І. Скоков]. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. – 140 с.

22. Основні принципи поводження з в'язнями: Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_230

23. Пенитенциарная психология, педагогика и совершенствование организации воспитательной роботы с осужденными в ВТК / [под ред. В. Н. Синева и В. И. Кривуши]. – Киев: РИО КИВД при УАВД, 1993. – 413 с.

24. Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів: Закон України від 08.04.2014 №1186-VII // Голос України. – 6 травня 2014р. – № 87 (5837). – С. 18-20.

25. Рибчак О. І. Етапи та види ресоціалізації засуджених [Електронний ресурс] / О. І. Рибчак / Калуська районна державна адміністрація, 2013. – Режим доступу: http://rda.if.ua/n/viddil_nadzvychajnyh_sytuacij/2013/10/24/2751/view

26. Синьов В. М. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців / В. М. Синьов, Г. О. Радов, В. І. Кривуша, О. В. Беца. – К.: МП «Леся», 1997. – 272 с.

27. Степанюк А. Х., Яковець І. С. Кримінально-виконавчий кодекс України: наук.-практ. коментар / А. Х. Степанюк, І. С. Яковець. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 560 с.

28. Теорія держави і права. Академічний курс: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

29. Установи кримінально-виконавчої системи Запорізької області [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrprison.org.ua/files/docs/1214881427.pdf

30. Хохряков Г. Ф. Парадоксы тюрьмы [Текст] / Г. Ф. Хохряков. – М.: Юрид. лит., 1991. – 222 с.

31. Юридична психологія: підручник [Електронний ресурс] / Д. О. Александров [та ін.]; заг. ред. Л. І. Казміренко, Є. М. Моісеєв. – К.: КНТ, 2007. – 359 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/10981205/psihologiya/penitentsiarna_psihologiya

32. Ягунов Д. В. Державне управління пенітенціарною системою України: механізми ресоціалізації засуджених [Текст]: автореферат дис.... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 Механізми державного управління / Д. В. Ягунов. – О.: Б. в., 2004. - 20 с.

33. Ягунов Д. В. Пенітенціарна система України: історичний розвиток, сучасні проблеми та перспективи реформування: монографія / Ягунов Д. В. – О.: ПП Чабаненко, 2006. – 443 с.

34. Ягунов Д. В. Ресоціалізація засуджених як напрямок соціальної політики держави [Текст] / Д.В. Ягунов // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Юридична література, 2003. – №17. – С. 270–277.

35. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. Посібник [Електронний ресурс] / В. В. Ягупов – К.: Либідь, 2002. – 560 с. – Режим доступу: http://eduknigi.com/ped_view.php?id=67

ВСТУП

Затребуваність дослідження проблеми ресоціалізації засуджених зростає у зв’язку із своєрідним реформуванням пенітенціарної системи, пріоритетним напрямком якої є застосування до утримання засуджених міжнародних стандартів, які покликані забезпечити успішну адаптацію ув’язнених до умов ізоляції, а також сформувати моделі поведінки, які необхідні для успішного входження в соціум після їх звільнення. В таких випадках виникають емоційно-психологічні, організаційно-технічні, комунікативно-культурні, нормативно-правові проблеми, котрі потребують негайного рішення.

Актуальність дослідження. Зростання важливості питання ресоціалізації засуджених обумовлена тим, що, по-перше, засуджені в Україні є групою соціального виключення, що є реальною небезпекою для суспільства, і, по-друге, існування такої соціальної групи призводить до ситуації, коли пенітенціарна система неспроможна нейтралізувати негативні наслідки, пов’язані з виконанням покарань.

Праці радянських авторів, у яких висвітлювалися проблеми діяльності установ виконання покарань і які стосувалися ресоціалізації засуджених, багато в чому втратили свою актуальність. У них висвітлювалися такі пропозиції, які призводили не до ресоціалізації засуджених, а до їх десоціалізації. Більше того, питання ресоціалізації в цих працях розглядалися як другорядні на фоні більш, як це здавалося, важливого завдання боротьби з рецидивною злочинністю. Наука приділяла більшу увагу до наслідків, ніж до причин. Серед сучасних науковців, які займались розробкою проблемних питань державного управління пенітенціарною системою, важливе місце займають О. В. Беца, О. М. Джужа, В. П. Пєтков, В. М. Трубніков, А. О. Яровий та інші. Велику увагу проблемам реформування вітчизняної пенітенціарної системи приділили Л. В. Багрій-Шахматов, В. М. Дрьомін, В. А. Льовочкін, О. Б. Пташинський, О. С. Стефанов і т.д. Особливо треба виділити наукові праці Г. О. Радова, який заклав основи концепції соціально орієнтованої пенітенціарної системи України, а також напрацювання Д. В. Ягунова, який займається питаннями реформування пенітенціарної системи України та має доробки у сфері ресоціалізації засуджених.

Власне питання ресоціалізації засуджених в Україні розглядалися в працях вітчизняних науковців, але ця проблема аналізувалася більше зі сторони кримінально-виконавчого права. По-перше, визнавалося, що засуджені потребують певних соціальних послуг, але їх ресоціалізація не визнавалася комплексним напрямком державної соціальної політики. По-друге, увага приділялася ресоціалізації засуджених, які вже відбули покарання; ресоціалізація у пенітенціарних установах фактично залишалася поза увагою.

Також слід зазначити, що актуальність даної теми викликана ще й протиріччям між трактуваннями поняття ресоціалізації. З одного боку, прийнято вважати, що засуджені в місцях позбавлення волі проходять процес десоціалізації, який руйнує моральні основи особистості і який носить незворотній характер, адже в подальшому неможливо відновити втрачені цінності, норми та соціальні ролі. З іншого ж боку, існує думка, що в пенітенціарній установі здійснюється ресоціалізація, яка в тій чи іншій мірі змінює установки засуджених, їх цілі, норми та цінності життя.

Об’єктом дослідження є чоловіки, які перебувають в установах пенітенціарної системи.

Предметом дослідження є методики соціальної роботи, спрямовані на ресоціалізацію засуджених, які знаходяться в закладах пенітенціарної системи.

Метою дослідження є аналіз сучасної пенітенціарної системи, а саме в сфері ресоціалізації засуджених, розробка пропозицій щодо підвищення ефективності та удосконалення цього процесу.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

проаналізувати стан дослідження проблеми ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах;

‒ дати характеристику головних понять, які є своєрідним понятійно-категоріальним апаратом з даної теми;

‒ охарактеризувати принципи і методи дослідження соціальної роботи з реабілітації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах;

‒ дослідити соціально-психологічний стан особи, яка знаходиться у закладі пенітенціарної системи;

‒ розкрити сутність методик соціальної роботи з особами, які перебувають у місцях позбавлення волі;

‒ проаналізувати основні етапи ресоціалізації чоловіків, які знаходяться в закладах пенітенціарної системи;

‒ охарактеризувати стан соціальної роботи з ресоціалізації ув’язнених в Україні та Біленьківській виправній колонії №99 Запорізької області зокрема;

‒ запропонувати шляхи оптимізації соціальної роботи, спрямованої на ресоціалізацію чоловіків, які відбувають покарання в закладах пенітенціарної системи.

Гіпотеза: якщо підібрати оптимальні методи та методики соціальної роботи та правильно їх застосувати, то можна досягти позитивних результатів стосовно ресоціалізації особи, яка перебуває у пенітенціарному закладі.

РОЗДІЛ 1

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЧОЛОВІКІВ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ПЕНІТЕНЦІАРНИХ ЗАКЛАДАХ