Стан соціальної роботи з ресоціалізації ув’язнених у пенітенціарних закладах України та Запорізької області

За останній час пенітенціарна система зазнала певних трансформацій, про що свідчить, перш за все, ухвалення Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів». Цей нормативно-правовий акт значно розширив права та можливості засуджених у пенітенціарних установах. До основних, на нашу думку, можна віднести такі зміни в кодексі:

‒ керівник адміністрації установи виконання покарань несе персональну відповідальність за розміщення засуджених, що прибули до установи. При цьому забороняється розміщення таких осіб у приміщеннях разом із особами, що мають дві або більше судимостей, а також особами, які можуть негативно на них вплинути за своїми психологічними якостями;

‒ засуджені до обмеження волі мають право носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них, гроші, мобільні телефони та аксесуари до них, цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць тощо [24, с. 19].

Ці та інші зміни були внесені з метою покращення та вдосконалення пенітенціарної системи, поступового приведення її у відповідність до міжнародних стандартів, сприяння адаптації та ресоціалізації засуджених, допомоги у підтриманні зв’язків ув’язнених з близькими та родичами під час відбування покарання, що позитивно впливає на особистість засудженого. Також даний закон сприяє попередженню деструктивного впливу осіб, які неодноразово відбували покарання на тих, хто потрапив до установ пенітенціарної системи вперше. Зміни також торкнулися аспектів медичного та пенсійного забезпечення засуджених, трудової сфери, а саме питань оплати праці, тривалості її та можливості витрачати власні кошти.

Осмислення й оцінка проблем сучасної пенітенціарної системи передбачає визначення орієнтирів і форм діяльності щодо їх вирішення, в якій беруть участь фахівці соціальної роботи. Аналіз існуючої пенітенціарної системи дозволяє виокремити ряд проблем, які зумовлені сучасною ситуацією в країні, функціями виправних установ та професійною підготовкою спеціалістів. До них можна віднести наступні:

‒ передбачається, що процес перевиховання може бути ефективним при конформній поведінці, що проявляється з боку ув'язненого, проте не враховується психологічний стан засудженого після арешту та умови середовища, в які потрапляє людина в місцях позбавлення волі;

‒ тотальність виправних впливів по відношенню до всіх засуджених не враховує їх індивідуальних і особистісних особливостей (особливостей культури, освіти, соціального статусу, психології і т. д.), в результаті цього втрачається найважливіший суб'єктивний ресурс перевиховання;

‒ ігнорується зворотній зв'язок між системою виправних впливів і ставленням до неї самих засуджених і порушуються їх рольові очікування;

‒ система заходів, що містять виправні впливи, практично виключає ставлення засуджених до цих впливів, що в цілому знижує їх ефективність;

‒ стереотипи сприйняття засуджених персоналом пенітенціарної установи та суспільством [3, с. 77].

Під час написання роботи авторка ознайомилась із досвідом ресоціалізації чоловіків у Біленьківській виправній колонії № 99 Запорізької області. Установа заснована у 1962 році у с. Біленьке Запорізького району. Її інтенсивний розвиток припадає на 1970-ті роки. В 1978 та 1979 роках Міністерство внутрішніх справ УРСР закріпило за колонією звання «Колонія високопродуктивної праці та зразкової поведінки». Колонія була базовою установою управління ВТУ УВС виконавчого комітету Запорізької обласної ради по впровадженню та розповсюдженню передового досвіду роботи. В колонії тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини [29]. Система ресоціалізації в даній установі керується Кримінально-виконавчим кодексом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, а також різноманітними методичними вказівками.

Так, відповідно до статей 94, 96 Кримінально-виконавчого кодексу у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу, ресоціалізації, посиленого контролю, соціальної реабілітації. У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць. У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців. У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації [12]. Засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації, розподіляються по відділеннях соціально-психологічної служби і розміщуються в жилих приміщеннях з локальним сумісним проживанням членів відділення. Кожному засудженому надається індивідуальне спальне місце, яке визначає начальник відділення. Як правило, засуджений зараховується до складу одного відділення соціально-психологічної служби на весь період перебування в даній установі. Однак, за виняткових обставин (конфліктні стосунки між окремими засудженими, реорганізація відділень, хвороба засудженого) допускається (за мотивованим письмовим наказом начальника установи з урахуванням думки начальника відділення) переведення засуджених з одного відділення до іншого.

В дільницях ресоціалізації утримується фактично основна маса засуджених. Основними завданнями цієї дільниці є створення оптимальних умов відбування покарання, проведення із засудженими масових заходів та групових занять соціально-психологічного та культурно-просвітницького напрямків тощо [16, с. 9]. На кожного засудженого розробляється індивідуальна програма підготовки його до звільнення. Ця програма вважається реалізованою, якщо здійснені в повному обсязі заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного та психокорегуючого характеру і вони мали позитивний вплив на засудженого; засуджений дотримується обов'язків, визначених у Кримінально-виконавчому кодексі та Правилах внутрішнього розпорядку установи; у засудженого відсутні протягом останніх шести місяців злісні порушення встановленого порядку відбування покарання та інші порушення режиму протягом останніх трьох місяців на час розгляду на комісії колонії питання про доцільність переведення засудженого до дільниці ресоціалізації; мало місце сумлінне ставлення до праці.

Відповідно до статті 101 КВК України засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені з дільниці ресоціалізації: у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки – до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття: не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості; не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутної частини покарання.

Особливу увагу при прийнятті рішення про переведення до дільниці соціальної реабілітації слід приділяти таким чинникам:

‒ ступінь небезпечності засудженого, його наміри на подальше відбування покарання, можливість самостійно дотримуватися вимог режиму в умовах відсутньої ізоляції та обмеженого нагляду;

‒ наявність даних, що свідчать про можливість або наміри вчинення втечі (перебував у розшуку під час слідства, дезертирував із Збройних Сил тощо);

‒ ступінь алкогольної та наркотичної залежності;

‒ ставлення засудженого до праці, наявність робочої спеціальності, кваліфікація;

‒ стан здоров'я та працездатність засудженого;

‒ соціальне оточення засудженого, сімейний стан та зв'язки з рідними;

‒ віддаленість дільниці соціальної реабілітації від місця проживання засудженого та вірогідність впливу цього чинника на поведінку [13, с. 195].

Специфіка соціальної роботи в даній установі полягає в наступному:

‒ вона ведеться всередині соціальних організмів з різним ступенем ізольованості, засуджені відбувають покарання як в камерах, так і працюючи в поселеннях, займаючись сільським господарством, будівництвом тощо;

‒ її об’єктом є особи з високим індексом соціального неблагополуччя та підвищеною стресогенністю;

‒ соціальна робота нерозривно пов’язана з виконанням кримінального покарання;

‒ соціальна робота не припиняється із закінченням виконання покарання, оскільки колишній ув’язнений потребує ресоціалізації і адаптації до зовнішнього світу, його правил і норм [2, с. 84].

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що соціальну роботу в пенітенціарних установах слід розглядати як самостійний вид діяльності, який передбачає допомогу та підтримку засудженого, захист його інтересів та прав, сприяння ресоціалізації як в виправному закладі, так і при підготовці до звільнення.

Основними завданнями соціальної роботи, спрямованої на ресоціалізацію засуджених в установах пенітенціарної системи України в цілому та Запорізької області зокрема можна визначити:

‒ розвиток і зміцнення соціально-корисних зв’язків між ув’язненими і зовнішнім світом;

‒ підвищення і розвиток соціального статусу ув’язненого, допомога у встановленні соціально-позитивних горизонтальних зв’язків з іншими особами, допомога в зміні соціального статусу;

‒ сприяння в забезпеченні прийнятних соціально-побутових умов для відбування покарання;

‒ допомога в соціальному розвитку ув’язненого, включаючи підвищення його соціальної культури, зміну нормативно-ціннісної орієнтації, підвищення рівня самоконтролю;

‒ сприяння ув’язненим в отриманні допомоги фахівців, зокрема в сфері психології, психіатрії і т.д.;

‒ організація і забезпечення соціального захисту тих категорій ув’язнених, які потребують її (пенсіонери, інваліди);

‒ допомога ув’язненим у пошуках соціально прийнятного для них середовища, точки соціального інтересу (робота, сім’я, релігія, мистецтво і т.д.);

‒ допомога у вирішенні конфліктних ситуацій [21, с. 49].

Це лише приблизний перелік завдань, об’єм якого насправді більш значний. Він включає також завдання формування у засуджених знання вимог, що пред’являються до членів суспільства, усвідомлення зміни соціальної установки, тренування правослухняної поведінки в умовах звичайного життя, виявлення несформованих (нерозвинених) здібностей і т.д. До завдань процесу ресоціалізації слід віднести і здійснення лікувальної діяльності, надання психологічної і соціальної допомоги засудженим у період їх перебування в установах, виконуючих покарання.

Цей перелік свідчить про те, що деякі завдання властиві тільки соціальній роботі, інші є суміжними між соціальною роботою і оперативною діяльністю, виховною і освітньою роботою, психологією, тобто робота з ресоціалізації засуджених проводиться комплексно, охоплюючи багато граней та орієнтуючись на різні потреби.

До основних функцій, які покладаються на соціального працівника в пенітенціарній установі з метою полегшення його ресоціалізації відносять:

‒ складання спільно із засудженими і адміністрацією виправної установи план навчання і роботи в період позбавлення волі;

‒ допомога засудженим у подоланні психологічної кризи у зв’язку із знаходженням їх під арештом;

‒ сприяння в адаптації їх до середовища виправного закладу;

‒ організація вільного часу і культурного дозвілля засуджених;

‒ захист і спостереження за дотриманням прав і свобод засуджених;

‒ правова і психологічна допомога родичам ув’язненого в рішенні проблем пов’язаних з позбавленням його волі;

‒ підготовка ув’язненого до виходу на свободу, сприяння в пошуку йому житла і роботи;

‒ регулювання відносин засуджених і персоналу для уникнення владного свавілля [34, с. 271].

Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогодні ситуація в пенітенціарній системі поступово зрушує з місця, приймаються нормативно-правові акти, які покликані привести у відповідність європейські норми, що стосуються засуджених та наше законодавство. Так, скасовано заборони, що розривають соціальні зв’язки, зняті обмеження в листуванні, скасовані такі стягнення, як позбавлення засуджених побачень з близькими родичами тощо. В структурі виправних колоній, серед яких і Біленьківська виправна колонія №99 функціонують кілька дільниць, серед яких і дільниця ресоціалізації, діяльність якої орієнтована на створення оптимальних умов відбування покарання, проведення із засудженими масових заходів та групових занять соціально-психологічного та культурно-просвітницького напрямків тощо. На нашу думку, діяльність даної дільниці, в суміжності із дільницями соціальної реабілітації та адаптації, а також при належній увазі до роботи в даній сфері, можуть стати дійсно дієвим способом ресоціалізації засуджених як до умов установи пенітенціарної системи, так і до життя в суспільстві. Адже дана система покликана забезпечити засудженому відбування покарання, але в той же час, не вимагає повністю відкинути норми та цінності життя за межами закладу, дозволяє підтримувати зв’язок із близькими, що також є важливим для особистості засудженого.