Шляхи оптимізації соціальної роботи, спрямованої на ресоціалізацію осіб, які знаходяться в пенітенціарних закладах

Соціальна робота в пенітенціарній установі не аналогічна соціальній роботі в звичайних умовах. Вона відрізняється, по-перше, тим, що виховно-виправні впливи є основним чинником, що детермінує процес виправлення, де соціальний працівник виступає одним з учасників. По-друге, виховна політика виправних установ передбачає комплекс заходів і норм поведінки, обов'язкових для засуджених. По-третє, ці політика і заходи повинні проводитися в суворій відповідності до принципів Кримінально-виконавчого кодексу. А саме: загальноправових, таких як законність, гуманізм, демократизм, рівність засуджених перед законом, а також диференціації та індивідуалізації – облік індивідуальних особливостей особистості засудженого та його поведінки.

Слід зазначити, що стан пенітенціарної системи вказує на те, що в цій сфері потрібні певні зрушення, зміни, можливо, в деяких аспектах навіть реформування. Ці зміни повинні торкатись як законодавства, так і роботи в пенітенціарній сфері на місцях.

Перспективи розвитку соціальної роботи в пенітенціарній сфері в нашій країні дуже великі, оскільки пенітенціарна соціальна робота сполучає в собі знання з різних галузей наук про суспільство і людину, адже, як відомо, соціальна робота носить міждисциплінарний характер, що дозволяє використовувати в своїй діяльності методики різних наук. В пенітенціарній соціальній роботі особливо важливо те, що вона носить універсальний характер, що дозволяє максимально точно і правильно розглянути проблему кожного клієнта і побудувати оптимальний саме для нього вихід з даної проблеми, чого не може зробити ні психологія, яка розглядає тільки психологічні аспекти, ні право, яке розглядає тільки правову сторону проблеми. Соціальна робота дозволяє побачити весь спектр умов необхідних для допомоги клієнту. Інститут пенітенціарної соціальної роботи важливий ще й тому, що, людина, яка знаходиться на волі, може вирішити свою проблему шляхом обговорення її з різними фахівцями, до яких вона може звернутися у будь-який момент, як тільки цього побажає, засуджений же, через істотне обмеження своїх прав і свобод, просто не має можливості звернутися до кого-небудь по допомогу. Таким чином, можна стверджувати, що соціальна робота в пенітенціарній системі грає дуже важливу роль у забезпеченні необхідними умовами тих людей, які знаходяться в місцях позбавлення волі.

Таким чином, соціальна робота в українських пенітенціарних установах знаходиться на початковому етапі свого розвитку і потребує подальшого теоретико-методологічного обґрунтування. Діяльність соціального працівника в пенітенціарних закладах ґрунтується на загальних засадах соціальної роботи, але має специфічні особливості. Можна визначити наступні напрямки і перспективи розвитку пенітенціарної соціальної роботи в Україні:

‒ комплексний і ґрунтовний аналіз західного досвіду соціальної роботи в пенітенціарній системі;

‒ теоретико-методологічне обґрунтування спеціальної теорії соціальної роботи в пенітенціарній системі;

‒ професіоналізація кадрів з соціальної роботи з ув’язненими (перепідготовка соціальних працівників, запровадження спеціалізації в даній галузі, підвищення правової освіти соціальних працівників тощо);

‒ оптимізація співпраці та розвиток соціального партнерства між відділами Державної пенітенціарної служби України, МВС України і соціальними службами;

‒ розвиток розгалуженої системи державних і недержавних закладів (центрів, підтримуючих мереж, волонтерських груп), що здійснюють соціально-психологічну реабілітацію та ресоціалізацію осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі [34].

Крім цього, доречним на нашу думку є проведення наступних заходів:

‒ ухвалення достатньої кількості законів та підзаконних актів, які б стосувалися саме пенітенціарної сфери; реформувати існуюче законодавство, більш чітко прописати права та обов’язки персоналу пенітенціарних установ, описати, як саме повинна проходити соціальна робота з ресоціалізації засуджених;

‒ створити Державну службу ресоціалізації засуджених;

‒ запровадити пробацію, яка б поєднувала елементи контролю і біла б більше сфокусована на індивідуальній роботі з засудженим, його супроводі та підтримці, ніж на покаранні;

‒ віддати перевагу більше індивідуальним методам роботи зі злочинцями, менше груповим, але в жодному разі не масовим;

‒ по можливості пріоритет надавати альтернативним санкціям порівняно з ув’язненням;

‒ переглянути підойми трудової діяльності в’язнів;

‒ установити юридичну відповідальність за відмову в прийомі на роботу звільненого, який був направлений центрами зайнятості або місцевими органами влади;

‒ виділити з державного та місцевого бюджетів кошти на соціальну та трудову реабілітацію осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

‒ удосконалити систему контролю за персоналом установ пенітенціарної системи задля попередження жорстокого поводження з ув’язненими, ввести регулярні перевірки (можливо, навіть незаплановані) задля об’єктивнішої оцінки ситуації на місцях;

‒ робота із сім’єю засудженого, адже саме вона буде тим інститутом, який допоможе чи, навпаки, стане перепоною на шляху ресоціалізації особи після звільнення. Членам сім’ї також потрібна допомога соціального працівника, адже для них ув’язнення та весь період перебування в пенітенціарній установі є тяжким випробуванням. Необхідно попередити ситуацію, коли родичі можуть відвернутися від засудженого, соромитись його або взагалі викреслити із життя;

‒ робота із засудженим навіть після звільнення, адже процес ресоціалізації є тривалим, а особа відвикла від тих норм, правил та порядків, які панують у суспільстві;

‒ відпрацювання форм і методів залучення волонтерських та інших громадських організацій до участі у процесі соціального супроводу осіб, які відбувають покарання, не пов`язані з позбавленням волі.

Це, звичайно, не весь перелік заходів, але поступова реалізація хоча б цих пунктів є запорукою покращення пенітенціарної системи, прирівняння її до європейських стандартів. Адже пенітенціарна система є частиною національної політики нашої країни і покращення цієї сфери приведе до підвищення рівня та статусу в цілому.

Третій розділ присвячено дослідженню стану сучасної пенітенціарної системи України, її проблем та розробці можливих шляхів вдосконалення цієї сфери.

В першому підрозділі «Стан соціальної роботи з ресоціалізації ув’язнених у пенітенціарних закладах України та Запорізької області» були проаналізовані зміни в кримінальному законодавстві, які були викликані прийняттям Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів», такі як дозвіл на тримання мобільного телефону, збільшення кількості побачень із рідними тощо; зазначений ряд проблем, які і досі існують в пенітенціарній системі нашої країни, таких як ігнорування індивідуальності особистості засудженого, відсутність зворотнього зв’язку між установою та ув’язненими та інше; було ознайомлено із досвідом ресоціалізації осіб у Біленьківській виправній колонії №99 Запорізької області через створення дільниць ресоціалізації, трудового виховання тощо; зазначений перелік завдань, які покладаються на пенітенціарну установу з метою проведення успішної ресоціалізації.

Другий підрозділ «Шляхи оптимізації соціальної роботи, спрямованої на ресоціалізацію осіб, які знаходяться в пенітенціарних закладах» був присвячений розробці та опису основних заходів та напрямів покращення ситуації в пенітенціарній системі. Було зроблено висновки, що зміни повинні торкнутися законодавства, методів роботи із засудженими, які мають бути більш індивідуалізовані, потрібно удосконалити систему контролю за персоналом виправних закладів, більше уваги приділяти роботі із сім’єю, яка також є надзвичайно важливою. Також слід сказати, що позитивний досвід зарубіжних країн в цій сфері має бути гарним прикладом та стимулом для змін.

ВИСНОВКИ

Зрілість кожного суспільства визначається ставленням до соціально вразливих категорій населення, до яких можна віднести і людей, які знаходяться в місцях позбавлення волі. Якщо говорити про пострадянський простір, то багатьом країнам СНД в цій сфері властива ситуація, яка характеризується соціальною занедбаністю цієї категорії населення. Це відбувається і через те, що в суспільстві сформувалась думка про пенітенціарну систему як про щось закрите та негативне. Розглядаючи питання про місце Державної кримінально-виконавчої служби України та Державної пенітенціарної служби загалом в системі влади нашої країни, необхідно відзначити, що органи виконання покарань ще з часів Радянського Союзу були відокремлені від інших органів держави і суспільства в цілому, вони за своєю суттю були закритою системою, яка діяла під гаслами «перековування» засуджених, спрощуючи пенітенціарну функцію як таку. Втрата пенітенціарної функції системою виконання покарань веде до заміни механізмів ресоціалізації на механізми ізоляції. Реалізація пенітенціарної функції передбачає наявність дієвих механізмів, націлених на максимальну нейтралізацію наслідків перебування людини у виправних установах і створення умов для її ресоціалізації. Досягнення такої мети обумовлює включення зусиль інших органів держави і суспільних інституцій.

У результаті роботи були досліджені методологічні, теоретичні та практичні засади дослідження соціальної роботи з ресоціалізації засуджених, які перебувають у пенітенціарних установах.

На основі здійсненого аналізу, згідно до поставлених завдань, отримано наступні висновки:

1. Проаналізовано стан дослідження проблеми ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах. Було виявлено, що ресоціалізація ув’язнених досліджувалась з різних позицій - кримінального та кримінально-виконавчого права, психології, пенітенціарної педагогіки та у працях соціологів, однак досі не вироблено єдиної точки зору щодо змісту соціальної роботи з ресоціалізації чоловіків, які перебувають у пенітенціарних закладах. Вагомим внесок в дослідження та розробку цієї теми зробили О. М. Неживець, Д. В. Ягунов, А. Х. Степанюк, І. В. Шмаров, Г. О. Радов та інші, які займались питаннями реформування пенітенціарної системи, ресоціалізації засуджених, досліджували різні аспекти цього явища, як з позиції кримінальної психології, так і з точки зору науки державного управління. Саме завдяки їх працям теоретична база з окресленої теми є досить вагомою, однак, в той же час, питання про стан та розвиток пенітенціарної системи, а також ресоціалізацію засуджених залишаються актуальними та потребують подальших досліджень та опрацювання.

2. Визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження соціальної роботи з ресоціалізації чоловіків, які перебувають в пенітенціарних закладах. Ресоціалізація є відносно новим поняттям, яке Кримінально-виконавчий кодекс України, фахівці з пенітенціарної психології та педагогіки, а також науковці трактують по-різному, саме тому на сьогодні немає сталого визначення цього поняття. Пенітенціарну систему держави можна визначити як сукупність органів державної влади і громадських інституцій, що об'єднані на інтегрально-функціональних засадах навколо центрального органу пенітенціарного управління, на який покладена реалізація єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Основними функціями пенітенціарної системи є охоронна, попереджувальна, правоохоронна, соціальна, інтегральна, інформаційна та інші. Кримінальний виконавчий кодекс України визначає засудженого як обвинуваченого, обвинувачувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. При цьому Конституція України додає, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

3. Розкриті принципи і методи дослідження даної теми. Серед основних принципів, які використовувались в процесі написання роботи можна виділити принцип об’єктивності, розвитку та історизму, системності, термінологічний принцип. При цьому використовувалися як загальнонаукові методи, такі як аналіз і синтез, конкретизації, системний аналіз, так і спеціальні, серед яких можна назвати контент-аналіз, статистичний метод та метод обробки даних. Ці принципи та методи дозволили розглянути питання ресоціалізації засуджених об’єктивно та різносторонньо, виділити головне та другорядне, проаналізувати статистичні дані тощо.

4. Досліджено соціально-психологічний стан особи, яка знаходиться в закладі пенітенціарної системи. Виявлено, що більшості ув'язнених притаманні специфічні емоційні стани – недовірливість, підозріливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агресивність, а також пригніченість, почуття власної неповноцінності, незахищеність, туга, апатія. Вони зумовлені такими чинниками, як ізоляція від суспільства, тотальна регламентація життєдіяльності, обмеження у задоволенні потреб тощо.

5. Розкрито сутність методик соціальної роботи з особами, які перебувають в місцях позбавлення волі. Згідно з Кримінально-виконавчим кодексом України основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Серед основних методів, за допомогою яких процес ресоціалізації може бути здійснений було виділено переконання, навіювання, регулювання міжособистісних стосунків та інші.

6. Проаналізовано основні етапи ресоціалізації чоловіків, які знаходяться в закладах пенітенціарної системи. Ресоціалізація засуджених складається з трьох етапів: допенітенціарна, пенітенціарна та постпенітенціарна ресоціалізація. У свою чергу, кожен етап складається з більш конкретних періодів, в межах яких проводяться певні специфічні заходи. Це явище є багатогранним та включає в себе низку аспектів, таких як індивідуально-профілактична робота, налагодження стосунків із суспільством, різні види допомоги засудженим тощо.

7. Охарактеризовано стан соціальної роботи з ресоціалізації ув’язнених в пенітенціарних закладах. Проаналізовано зміни в статусі засудженого відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів». Цей нормативно-правовий акт значно розширив права та можливості засуджених у пенітенціарних установах. Було ознайомлено із досвідом ресоціалізації засуджених у Біленьківській виправній колонії №99 Запорізької області. Описано досвід функціонування дільниць ресоціалізації, умови, за яких засудженого переводять до дільниці, основні завдання, які покладені на неї.

8. Запропоновано шляхи оптимізації соціальної роботи, спрямованої на ресоціалізацію ув’язнених у пенітенціарних закладах. Визначено основні напрямки, в яких мають відбутися зміни, серед яких аналіз західного досвіду, професіоналізація кадрів, оптимізація співпраці між відділами Державної пенітенціарної служби України, зміни в національному законодавстві, увага до індивідуальних якостей засудженого, вдосконалення системи контролю за роботою персоналу в установах виконання покарання, робота із сім’ями засуджених тощо.

Отже, можна зробити висновок, що соціальна робота в українських пенітенціарних установах знаходиться на початковому етапі свого розвитку і потребує подальших трансформацій, які мають відбуватись як на теоретико-методологічному, так і на практичному рівнях. Ресоціалізація є обов’язком держави та повинна мати гнучку систему заходів, яка передбачає індивідуальний підхід до кожного засудженого. Саме дотримуючись основних принципів соціальної роботи в пенітенціарному закладі, а також підібравши методики, необхідні конкретному ув’язненому, можна стверджувати, що процес ресоціалізації матиме позитивні наслідки.

Гіпотеза доведена.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2012 р. / Судова статистика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/45621B3620E398D6C2257AA0003BDFE1

2. Бабушкин А. В. Основы социальной работы в пенитенциарных учреждениях [Текст] / А. В. Бабушкин. – М. – АКИ, 1996. – 324 с.

3. Баграева Е. Г. Субкультура осужденных и их ресоциализация. / Е. Г. Баграева. – Москва, 2001. – 321 с.

4. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях [Электронный ресурс] / Сост. и предисл. В. С. Овчинского / Ч. Беккариа. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 184 с. – Режим доступа: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Bekkar/_Index.php

5. Бочелюк В. Й. Юридична психологія. Навч. пос. / В. Й. Бочелюк. – К.: «Центр учбової літератури», 2010. – С. 69-81.

6. Варій М. Й. Загальна психологія: Навчальний посібник [Електронний ресурс] / М. Й. Варій / 2-ге видан., випр. і доп. – К.: «Центр учбової літератури», 2007. – 968 c. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/psihologiya/psihologiya_-_variy_my

7. Греса Н. В. Психологічні чинники усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями: автореф. дис... канд. психол. наук / Н. В. Греса; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2008. – 20 c. – укp.

8. Дебольский М.Г. Психология криминальной среды / М.Г. Дебольский // Прикладная юридическая психология. – М.: Юнити, 2001. – С. 119-125.

9. Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі: Резолюція 45/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_206

10. Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Підручник / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько. – 2-ге вид., перероб. і доп. – X.: Право, 2008. – 240 с.

11. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

12. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11 липня 2003р. № 1129-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/page

13. Кримінально-виконавче право: підручник / В. В. Голіна, А. Х. Степанюк, О. В. Лисодєд та ін. – Х.: Право, 2011. – 328 с.

14. Кукушин В. С. Коррекционная педагогика / В. С. Кукушин. – Ростов-н/Д.: Издательский центр «МарТ», 2002. – 374 с.

15. Маруков А. Тюремное население планеты земля / А. Маруков // Человек: преступление и наказание. – Рязань, 2000. – № 1. – С. 66-71.

16. Методичний посібник для представників ЗМІ щодо співпраці з органами та установами Державної пенітенціарної служби України: навч. посіб. / Упоряд. Мукшименко А. П. [та ін.]. – К, 2010. – 92 с.

17. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими [Електронний ресурс] // Прийнято на першому Конгресі Організації Об’єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками в 1955р. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_212

18. Мокрецов А. И. Рабочая книга пенитенциарного психолога / А. И. Мокрецов, В. П. Голубева, А. В. Шамиса. – М., 1998. – 230 с.

19. Науково-практичний коментар до Кримінально-виконавчого кодексу України [Електронний ресурс] / [І. Г. Богатирьов, О. М. Джужа, О. І. Богатирьова та ін.]. – К.: Атіка, 2010. – 344 с. – Режим доступу: http://legalexpert.in.ua/komkodeks/uik.html

20. Неживець О. М. Забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі [Текст]: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / О. М. Неживець; Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. – 20 с.

21. Основи пенітенціарної психології [Текст] / [Н. П. Крейдун, О. М. Лактіонов, А. В. Сорока, С. І. Скоков]. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. – 140 с.

22. Основні принципи поводження з в'язнями: Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_230

23. Пенитенциарная психология, педагогика и совершенствование организации воспитательной роботы с осужденными в ВТК / [под ред. В. Н. Синева и В. И. Кривуши]. – Киев: РИО КИВД при УАВД, 1993. – 413 с.

24. Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів: Закон України від 08.04.2014 №1186-VII // Голос України. – 6 травня 2014р. – № 87 (5837). – С. 18-20.

25. Рибчак О. І. Етапи та види ресоціалізації засуджених [Електронний ресурс] / О. І. Рибчак / Калуська районна державна адміністрація, 2013. – Режим доступу: http://rda.if.ua/n/viddil_nadzvychajnyh_sytuacij/2013/10/24/2751/view

26. Синьов В. М. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців / В. М. Синьов, Г. О. Радов, В. І. Кривуша, О. В. Беца. – К.: МП «Леся», 1997. – 272 с.

27. Степанюк А. Х., Яковець І. С. Кримінально-виконавчий кодекс України: наук.-практ. коментар / А. Х. Степанюк, І. С. Яковець. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 560 с.

28. Теорія держави і права. Академічний курс: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

29. Установи кримінально-виконавчої системи Запорізької області [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrprison.org.ua/files/docs/1214881427.pdf

30. Хохряков Г. Ф. Парадоксы тюрьмы [Текст] / Г. Ф. Хохряков. – М.: Юрид. лит., 1991. – 222 с.

31. Юридична психологія: підручник [Електронний ресурс] / Д. О. Александров [та ін.]; заг. ред. Л. І. Казміренко, Є. М. Моісеєв. – К.: КНТ, 2007. – 359 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/10981205/psihologiya/penitentsiarna_psihologiya

32. Ягунов Д. В. Державне управління пенітенціарною системою України: механізми ресоціалізації засуджених [Текст]: автореферат дис.... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 Механізми державного управління / Д. В. Ягунов. – О.: Б. в., 2004. - 20 с.

33. Ягунов Д. В. Пенітенціарна система України: історичний розвиток, сучасні проблеми та перспективи реформування: монографія / Ягунов Д. В. – О.: ПП Чабаненко, 2006. – 443 с.

34. Ягунов Д. В. Ресоціалізація засуджених як напрямок соціальної політики держави [Текст] / Д.В. Ягунов // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Юридична література, 2003. – №17. – С. 270–277.

35. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. Посібник [Електронний ресурс] / В. В. Ягупов – К.: Либідь, 2002. – 560 с. – Режим доступу: http://eduknigi.com/ped_view.php?id=67