Соціальне виховання як цілеспрямований процес духовного розвитку людини і суспільства

Поняття соціалізації було розглянуто як процес залучення людини до системи суспільних відносин, формування соціального досвіду, становлення й розвитку як особистості. Розширення і поглиблення соціалізації має місце у трьох основних сферах: діяльності, спілкування і самосвідомості

У сфері діяльності здійснюється процес усвідомлення її необхідності, можливості, опанування різними видами, орієнтування в них, оцінювання результатів і корекція.

У сфері спілкування має місце розширення кола спілкування, збагачення його змісту, поглиблення пізнання себе та інших людей, розвиток навичок спілкування.

У сфері самосвідомості здійснюється формування власного образу, осмислення своєї соціальної приналежності, соціальної ролі, формування самооцінки тощо.

Соціалізація – це складний процес, який має велику кількість параметрів і характеристик, описується сукупністю критеріїв та обмежень. Цей процес здійснюється за етапами, і на кожному етапі діють особливі інституції: сім'я, школа, неформальні об'єднання, трудові колективи, творчі об'єднання тощо. Кожний із них здійснює на індивіда певні впливи. Уся сума впливів на психіку людини, спрямована на підготовку її до участі у виробничому, громадському і культурному житті суспільства, називається вихованням. У вузькому розумінні виховання є планомірним впливом на вихованця сім'ї, дошкільних закладів, школи, позашкільних закладів, інших закладів освіти. Мета виховання – розвиток виявленого обдарування, особистісних якостей. Виховання – це процес, що здійснюється у педаго гічній системі, він вивчається педагогікою разом із процесами навчання і розвитку.

Виховання у широкому смислі іменується соціальним вихованням. Змістовну сторону цього поняття було розкрито в роботах К.Д.Ушинського, який вважав, що для виховання важливо знати людину у сім'ї, серед народу, серед людства, у будь-якому віці. У перші роки радянської влади проблема соціального виховання була однією з головних у педагогіці. Це обумовлено такими факторами:

· важким соціальним становищем дітей після революції – сирітством, безпритульністю, правопорушеннями;

· бажанням радянської влади дати освіту соціально незахищеним

верствам населення;

· розвитком педології, основним завданням якої було одержання

систематизованих знань про дитину, необхідних для її успішного навчання і виховання.

У Педагогічній енциклопедії, яку було видано в кінці 20-х років, є розділ "Система соціального виховання у Росії", в якому підкреслюється, що найбільш важливою ланкою системи народної освіти є соціальне виховання. Таке положення існувало до 1936р., коли було прийнято постанову "О педагогических извращениях в системе наркомпросов", згідно з якою педологія була названа реакційною, буржуазною лженаукою, і педологічну практику було ліквідовано. Термін "соціальне виховання" було названо "аморфним'' (Н.К.Крупська) і згодом було замінено терміном "комуністичне виховання" з такими складовими: моральне, трудове, естетичне, фізичне.

Сучасний період можна схарактеризувати як відродження со­ціального виховання. Цьому сприяли дослідження багатьох учених: М.А.Галагузової, О.О.Бодальова, Н.П.Бурої, І.Д.Звєрєвої, А.Й.Капської, Л.Г.Коваль, А.О.Малько, 3.0.Малькової, Л.І.Міщик, І.М.Шнчук, В.Д.Семенова, І.М.Трубавінової, Л.А.Штефан та інших.

З точки зору М.А.Галагузової, соціальне виховання обме­жується лише допомогою в освіті і вихованні дітей, які потребують її в період включення в соціальне життя.

Л.І.Міщик розглядає соціальне виховання як "метод соціа­льної роботи, націлений на зміну та формування особистості учня".

На відміну від М.А.Галагузової та Л.І.Міщик, у дослідженні Н.П.Бурої "соціальне виховання – це педагогічно орієнтована і доцільна система сприяння особистості в оптимальній реалізації здібностей та можливостей на всіх вікових етапах розвитку людини, в різ­них сферах мікросередовища особистості з використанням потенціалу всіх суб'єктів виховного процесу". У цьому визначенні соціальне виховання розглянуто як сприяння особистості (своєрідний вплив, що межує з допомогою), але тільки у сфері мікросередовища. Тобто Н.П.Бурая ототожнює виховання у вузькому смислі із соціальним вихованням.

Л.Г.Коваль, І.Д.Звєрєва, С.Р.Хлєбік розглядають соціальне виховання як систему соціально-педагогічних, культурних, сімейно-побутових та інших заходів, спрямованих на оволодіння та засвоєння дітьми і молоддю загальнолюдських і спеціальних знань, соціаль­ного досвіду з метою формування у них сталих ціннісних орієнтацій та адекватної соціально спрямованої поведінки. Автори розглядають виховання як систему заходів, а не як сукупність впливів, як це прийнято в сучасній педагогіці.

А.О.Малько теж розглядає соціальну педагогіку як систему заходів, спрямованих на становлення та реалізацію духовного потенціалу людини, групи, суспільства; на гуманізацію відносин у соціумі. Автор побачила зміну суті соціального виховання в його гуманізації. О.О.Бодальов, 3.0.Малькова стверджують, що у соціальному вихованні головне – це створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, як особистості та індивідуальності.

Тенденція розгляду виховання в широкому смислі як соціального виховання відбито в першому томі Російської педагогічної енциклопедії. Соціальне виховання визначено як цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини.

У сучасній педагогічній літературі не визначено співвідношення понять, виховання, соціальне виховання, соціалізація. На наш погляд, соціалізація – це складний процес, що здійснюється в соціально-педагогічній системі. Слід визначити компоненти системи, що сприяють процесу соціалізації: мету, принципи, зміст, методи і форми.

Виховання слід розглядати в широкому і вузькому смислах; виховання у вузькому смислі відбувається в педагогічній системі (школи, вищого закладу освіти тощо), а виховання в широкому смислі – соціальне виховання – має місце в соціально-педагогічній системі. По відношенню до процесу соціалізації, виховання виступає як сукупність зовнішніх впливів або внутрішніх, якщо мова йде про самовиховання. Безумовно, розглянуті питання потребують подальших досліджень.