Сутність понять «дозвілля» та «дозвільна діяльність». Основні ознаки дозвільної діяльності у порівнянні з навчальною (трудовою).

Педагогіка дозвілля як складова частина загальної педагогіки значною мірою специфічна і має якісну визначеність. Історично склалося так, що інтерпретація теоретичних постулатів педагогіки усе є підконтрольною домінуючій у суспільстві соціальній і духовній силі – пануючій ідеологи, релігійної конфесії, державній політиці та ін. Так, наприклад, ідеологія Спарти на перший план ставила фізичне виховання, середньовічне християнство – покору, Відродження – свободу думки, а підходи до педагогіки у вітчизняній історії радянського періоду – пріоритет ідейно-політичного і трудового виховання

мас.

Світ занадто складний, щоб якась одна цілісна система або ідеологія могли визначати цілі і завдання виховання. В основі педагогічних цілей і завдань повинні бути закладені загальнолюдські цінності, без яких неможливо створити конструктивні відношення людини з природою, людини з людиною, неможливо повернути праці зміст і гідність, зробити життя самоцінним, повнокровним. Загальнолюдські цінності коштують вище за інтереси як такі, чиї б вони не були. Тому повноцінним виховний процес є тільки в тому випадку, коли він виходить не з зовнішньо поставлених і обумовлених цілей та завдань, а з загальногуманістичного підходу до особистості як суб'єкта власної діяльності, спонукуваної особистими потребами

й інтересами.

Людина виховується у складній системі відношень з зовнішнім середовищем, у процесі власної життєдіяльності в цьому середовищі. її не можна сформувати або зробити як якусь річ, одержати як результат зовнішнього впливу І тільки через механізм цієї власної діяльності або разом з іншими вона буде формуватися під її впливом. Тому визначення предмета педагогіки дозвілля виходить зі сталого положення про те, що особистість формується і розвивається в діяльності. Діяльність як основний чинник становлення, формування і розвитку особистості базується на біологічних та соціальних потребах, що обумовлюють життєву активність людини.

Оскільки педагогічний процес здійснюється шляхом організації діяльності, а життєва активність особистості виявляється у різноманітті діяльностей, визначимо ту діяльність, на якій базується педагогіка дозвілля. Оскільки дозвілля – часова категорія, критерієм визначення необхідної діяльності є час.

Відповідно до диференціації сукупного соціального часу він поділяється на два основні структурних компоненти: робочий і позаробочий. У свою чергу позаробочий час для кожної окремої людини наповнений різною за своїм характером та змістом діяльністю – працею, навчанням, побутом і діяльністю вільною від побуту, навчання і праці. Ця діяльність визначилася як вільна, як діяльність що обирається сама по собі, мотив якої – потреба в самій цій діяльності. Інакше кажучи, це така діяльність, що здійснюється людиною тому, що їй так хочеться, тому, що вона продиктована особистими потребами й інтересами, а не викликана під тиском зовнішніх обставин, що змушують її до неї.

Дійсно, людина не може не працювати, бо вона повинна заробляти собі на життя. Працюючи, вона не може не виконувати ті вимоги, що супроводжують працю. Будучи членом товариства і знаходячись з ним у численних трудових і ділових зв'язках, людина не може ігнорувати свої обов'язки, обумовлені цими зв'язками. Точно так вона не може не задовольняти свої потреби в їжі, в благоустрої, веденні свого побуту.

Організована навчальна діяльність так само не сприймається людиною як діяльність, вільна від зовнішньої доцільності. І це правомірно, оскільки навчання є діяльністю необхідною, а час, що втрачається на неї, відповідно робочий.

Альберт Швейцер, який працював лікарем багато років в одному з самих глухих районів Екваторіальної Африки, розповідаючи про свою лікарську діяльність у книзі "Листи з Ламбарене", неодноразово відзначав, що тубільці працюють від випадку до випадку. їм не потрібно багато працювати, тому що природа достатньо забезпечує ледве не всім необхідним для підтримки життя. Тубілець влаштовувався на роботу тільки тоді, коли йому були потрібні гроші для якої-небудь мети, не пов'язаної з його безпосереднім існуванням (наприклад, купити прикраси або спиртне). Подібні цілі вторинні й привнесені ззовні. Дитя природи, пише А. Швейцер – стає надійним працівником лише тою мірою, в якій вона з людини вільної перетворюється в людину підневільну.

Підневільна ж людина змушена витрачати весь свій час на турботу про хліб насущний, втрачає у собі людину. Це добре помітив Генрі Дейвід Торо в своїй популярній книзі "Уолден, або життя в лісі, " написаній у першій половині XIX століття. Говорячи про соціальні вади американського суспільства свого часу, Торо пише, що робітник не має дозвілля, щоб зберегти в собі людину.

Але праця не завжди є "підневільна". Вона може виступати і як вільна діяльність. Це станеться у тому випадку, коли праця буде для людини не обов'язком, а власною потребою.

Такий характер праці ми спостерігаємо, наприклад, у людей творчих, для яких робота і творчість є щось неподільне. І письменник, і художник, і композитор трудяться не стільки заради результату (хоча, безсумнівно і заради нього), а тому що відчувають потребу в своїй діяльності.

Як потреба в самій діяльності може виступати і навчання, і побутові справи.

Вже починаючи з часів Античності вільна діяльність розглядається як вищий прояв людського духу, а дозвілля – як вище благо. Все людське життя, – писав Арістотель, – розпадається на заняття і дозвілля, а вся діяльність людини спрямована частково на необхідне і корисне, частково на прекрасне... Адже потрібно, щоб громадяни мали можливість займатися справами і вести війну, але, що ще краще, насолоджуватися світом і користуватися дозвіллям, чинити необхідне і корисне, більш того – прекрасне. Дозвілля, на думку Арістотеля, містить вже в самому собі і задоволення, і щастя, і блаженство, і все це випадає на долю незайнятих людей, а в державі, що бажає мати прекрасний лад, громадяни повинні бути вільними від турбот про предмети першої необхідності.

Свобода і дозвілля – цими двома речами я володію в такій повноті і ціную їх у такій мірі, що немає у світі монарха, який був би настільки багатий, щоб купити їх у мене, – говорив Р. Декарт.

З огляду на те, що в даний час діяльна активність людини все ще не є вільною від турбот про предмети першої необхідності та від соціальних обов'язків, а розходження між вільним часом в мірі розвитку його свободи все ще носять істотний характер, вільна діяльність продовжує залишатися суспільним ідеалом. Тому діяльність на дозвіллі як частина позаробочого часу є діяльністю дозвільною, що обумовлює її сутність І специфіку.

Тому діяльність на дозвіллі як частина позаробочого часу є діяльністю дозвільною, що обумовлює її сутність І специфіку.

Специфічні особливості дозвільної діяльності:

♦ її дійсний мотив – потреба особистості в самому процесі цієї діяльності;

♦ вона може бути різноманітна по своєму предмету;

♦ на відміну-від інших видів діяльності, цілі й зміст яких закладені в них самих, цілі й зміст дозвільної діяльності обираються людиною залежно від її морального розвитку і культурного рівня;

♦ дозвільна діяльність може носити соціально корисний характер, характер соціально нейтральний, бути замкнутою у системі вузькогрупових цінностей і мати характер соціально негативний, асоціальний.

2. РІВНІ дозвільної діяльності.

Особливості дозвільної діяльності створюють визначену структуру дозвілля, яка відповідає прогресивному ускладненню і розвитку потреб у виді рівнів, що відрізняються один від одного своєю психологічною, культурною значимістю. При цьому один рівень відрізняється від іншого не стільки конкретним змістом діяльності, скільки ступенем інтелектуальної та емоційної включеності в неї, ступенем духовної активності.

Оскільки рівень реалізованої діяльності визначається рівнем розвитку особистості, педагогічною діяльністю у сфері дозвілля є підвищення цього рівня, тобто педагогічний процес у сфері дозвілля є цілеспрямованою організацію дозвільної діяльності, планомірним переведенням її на вищий рівень.

Критерієм визначення рівнів дозвільної діяльності виступає відношення суб'єкта цієї діяльності до її процесу, пасивне або активне. На цій підставі виділяються такі рівні дозвільної діяльності: споживання, творчість, екстеріоризація.

Аналіз занять на дозвіллі, зроблений на матеріалі вітчизняних і закордонних досліджень, свідчить про те, що домінуючим заняттям є споживання культурних благ. Споживання може носити як індивідуальний характер, так і спільний. Дослідження, проведені авторами, говорять про те, що майже 80% людей разом відвідують кінотеатри, театри, лекторії, виставки та ін. Таке становище спостерігається у різноманітних об'єднаннях типу клубів аматорів кіно, клубів цікавих зустрічей, а також гуртків, змістом діяльності яких є набуття їхніми членами знань у якому-небудь виді занять.

Таким чином, споживання ми можемо визначити як перший рівень дозвільної діяльності. Але поняття "споживання" має досить високий рівень узагальнення. Насправді споживання містить у собі цілу сукупність різноманітних підрівнів дозвільної діяльності, що піддається у свою чергу ієрархічній класифікації.

Споживання може бути пасивним, активним і цілеспрямовано активним.

♦ Пасивне споживання як нижчий рівень розвитку дозвільної діяльності складається з таких видів занять, як перегляд телепередач, читання розважальної літератури, прогулянки, відвідання видовищ, прийом гостей, застілля та ін.

♦ Активне споживання – риболовля, полювання, турпоходи і туризм, відвідування театрів, виставок та ін.

♦ Цілеспрямоване активне споживання складається з різних захоплень – занять спортом, подорожей, колекціонування і т.п.

Активне цілеспрямоване споживання є вищим рівнем споживання. Активна цілеспрямована дозвільна діяльність, орієнтована на оволодіння відповідними духовними цінностями, виступає як основна передумова для виникнення творчості.

В зв'язку з тим, що людина не може розвиватися в межах тільки споживання, її розвиток обов’язково припускає зміщення потреб на створення. Реалізація цих потреб, як правило, призводить до творчості. Творчість як рівень дозвільної діяльності з достатньо високим ступенем узагальнення, охоплює всі ті види занять на дозвіллі, коли людина з суб'єкта споживання перетворюється в суб'єкта творення.

Отже, виділивши споживання і творчість як два найбільш системо створюючи рівні дозвільної діяльності, підкреслимо їх ієрархічну залежність і зумовленість (споживання передує творчості), їх взаємопроникнення. Споживання духовних цінностей може носити як пасивний, так і активний характер. У цьому останньому випадку йому буде властива творча основа, тому що активність особи – це вже творчість.

У свою чергу творчість, в яких би формах вона не виражалася, завжди містить у собі споживання духовних цінностей, без яких вона не могла б здійснюватися.

В зв'язку з тим, що творчість щодо споживання виступає як вищий рівень дозвільної діяльності, можна було б фіксувати як найвищий, тобто кінцевий, підпорядковуючи педагогічні зусилля його досягненню.

І хоча така позиція існує, прийняти її як правомірну неможливо. По-перше, вищий прояв творчості, – як відзначав Л.С.Виготський, – дотепер доступний тільки деяким обраним геніям. По-друге, у повсякденному житті творчість є необхідною умовою існування. І по-третє, новизна в творчості не чимось абсолютним, вона носить не тільки об'єктивний, але і суб'єктивний характер.

Творчість може бути для себе; творчість для себе і найближчого оточення; творчість для себе, найближчого оточення і для усіх. В основу наведеної диференціації покладено принцип новизни результату творчої діяльності. Своєї новизни, своїми відкриттями наповнені й діяльність новачка і дилетанта, – й діяльність великого майстра. Різниця в тому, що "відкриття" новачка або дитини – це "відкриття для себе" того, що вже давно створено людством і подається новим поколінням як культура, яку потрібно опанувати, зробити своєю. Не лише відкриття "для себе", але і відкриття для нас, "для інших" може не бути творчим об'єктивно.

"Для інших" може створюватися сам продукт дозвільної діяльності. Подібне відбувається тоді, коли суб'єкт цієї діяльності "оприлюднить її результати", поділиться з іншими її продуктом.

І тут не грає ролі форма, в який це здійснюється. Важливо не стільки, чи запропоновано продукт сприйняттю чи використанню, скільки сам факт вчинку, що можна розцінити як акт суспільний, як соціальну віддачу. Виникнення такої соціальної віддачі – процес природний, зумовлений самою сутністю людини.

Наочно цей процес ілюструється розповіддю одного з членів об'єднання аматорів антикварних автомобілів: "Скажемо, перед нами стоїть завдання побудувати старий автомобіль. Починається інтенсивне вивчення літератури, опанування й удосконалення навичок роботи з інструментами, виникає "магнітне поле" "відповідальної залежності", що приводить до консолідації колективу. А клуб одержує в результаті діючу (не бутафорську) модель для фестивалів, карнавалів, засіб пересування, технічно підготовлених активістів, які опанували фах слюсаря по ремонту автомобілів. Вони не бояться забруднити руки в мазуті і, засвоївши основи водійського братерства, готові завжди прийти на допомогу колезі".

Таким чином, дозвільна діяльність послідовно пройшла два основних етапи свого розвитку: від рівня споживання (накопичення знань, опанування навичок) до рівня творчості. Здавалося б тут ми маємо справу тільки з цими двома рівнями. Проте для самих учасників об'єднання основним є ще один етап. Етап, коли результати їхньої творчості стають надбанням інших людей.

Все це свідчить про те, що дозвільна діяльність піднялася ще на один рівень – рівень екстеріоризаціі, тобто ^х винесення назовні результатів діяльності. Перехід від рівня творчості до рівня соціальної віддачі, винесення результатів діяльності назовні включає людину в систему широких суспільних зв'язків, а його дозвільна діяльність починає набувати характеру суспільно корисної і значимої

Практично будь-яка соціально корисна діяльність у сфері дозвілля може набути характеру суспільної. Зміст дозвільної діяльності має тут значення оскільки він більшою або меншою мірою, швидше або повільніше може сприяти винесенню результатів цієї діяльності назовні.

Екстеріоризація дозвільної діяльності особистості або групи – поняття не однозначне. Вона може здійснюватися поширення знань, ідей, художніх цінностей та іншої інформації з метою формування відповідних поглядів, уявлень, емоційних станів, а також як організація соціально корисної дозвільної діяльності інших людей.

В практиці діяльності дозвільних об'єднань екстеріоризація здійснюється як демонстрація результатів групової дозвільної діяльності – показ спектаклю, виступ хору, оркестру, експонування виставки та ін, як пропаганда, тобто поширення знань, поглядів, учень, як організація дитячого і дорослого дозвілля.

Всі ці три напрямки змістовно і якісно різноманітні, що дозволяє розглядати їх як підривні екстеріоризаціі – демонстрація, пропаганда, організація діяльності.

Структура основних підрівнів екстеріоризації певною мірою умовна, особливо у відносно перших двох підрівнів. Демонстрація результатів діяльності вже акт пропагандистський. Але безсумнівно, поширення-відповідних ідей – лише передумова реалізації цих ідей – на практиці. Пропаганда, яка розвивається у певну діяльність по перетворенню відповідних суспільних відносин, є свідченням того, що група стала у визначеній мірі творцем цих суспільних відносин.

У якому б вигляді не проявлялася соціальна віддача, вона свідчить про високий рівень дозвільної діяльності, про свідоме й активне відношення до неї людини.

Наведений матеріал свідчить про те, що дійсним мотивом дозвільної діяльності у сфері дозвілля є потреба в самій цій діяльності, яка продиктована особистими потребами й інтересами людини, а не виникла під тиском зовнішніх обставин, що змушують до неї. Дозвільна діяльність – багаторівнева структура, основними рівнями якої є споживання, творчість і екстеріоризація, що і визначає предмет педагогіки дозвілля. Предметом педагогіки дозвілля є цілеспрямований, планомірний і систематичний виховний процес організації дозвільної діяльності і піднесення її на вищий рівень розвитку.