Методи соціально-педагогічної діяльності у дозвільній сфері.

Методи педагогіки дозвілля – це шляхи і способи здійснення виховного і освітнього процесів у сфері вільного часу.

Вибір того або іншого методу залежить від форми реалізації дозвільної діяльності – групової або масової. Для групових форм реалізації дозвілля головним методом є метод педагогічної організації спільноти на основі сумісної дозвільної діяльності. Для масових форм – метод створення педагогічних ситуацій, що задовольняють потреби людини в спілкуванні, враженнях розважального або пізнавального характеру, співпереживанні і емоційній розрядці. Процес реалізації кожного з цих основних методів спирається на сукупність окремих методик, що дозволяють із найбільшою повнотою вирішувати конкретні виховні або просвітні завдання. Розглянемо названі методи.

Звернемося насамперед до методу, що дозволяє включати людину в масову дозвільну діяльність шляхом створення відповідних педагогічних ситуацій. Домінуючий характер тут мають ті педагогічні ситуації, які створюють умови для спілкування.

Емоційне спілкування відбувається в інтимних, нерегламентованих формах і не потребує особливих умов. Достатньо прийти один до одного в гості, посидіти в кафе або побродити із приятелем по вулиці. І хоча здійснити емоційне спілкування достатньо просто людина постійно відчуває його дефіцит. Цей дефіцит викликаний тією роз'єднаністю, що породжується сучасним способом життя і тими умовами, в яких воно відбувається.

Нині відсутня та компактність проживання, що була властива громаді. Для того, щоб зустрітися і поспілкуватися міському жителю потрібно подолати чималу відстань і витратити чимало часу. Неформальні контакти між людьми стають епізодичними, зуроченими до якоїсь події або дати в житті одного з членів дозвільної спільноти.

 

Телебачення владно вторглося у дозвілля, обрушило на людину потік подій, фактів, ввело в будинок кожного славетних і цікавих людей, зробило його учасником різноманітних подій. Воно охопило багато сторін особистого і громадського життя. Люди стали менше відвідувати кіно, читати, спілкуватися між собою, влаштувавшись на пасивне проведення вільного часу.

Люди, самі не усвідомлюючи того, перетворилися в учасників ілюзорного світу. Сприйняття вулиць, міст, катастроф, військових дій, засідань парламентів, спортивних змагань, що змінюють одне одного як у музичному кліпі, послужливо звільнило людину від розумового навантаження, фізичних зусиль, духовного пориву, але при цьому залишило незадоволеними багато потреб і, насамперед, потребу в спілкуванні.

Чим старіше людина, тим важче їй увійти в неформальний контакт з іншою людиною. У п'ять років легко й просто підійти до такого ж, як і ти, протягнути іграшку і сказати: "Давай грати разом". У вісімнадцять – наздогнавши дівчину на вулиці запитати: " А як вас звуть?" Коли людині за тридцять, іграшку не протягнеш і з незнайомим так просто не заговориш.

Людина не може підійти просто так і заговорити. Сказати, наприклад, що сьогодні гарна погода або, що фільм, показаний учора по телебаченню, торкнувся цікавої проблеми. Його сприймуть, принаймні, дивним. Щоб така розмова відбулася, вона повинна бути мотивованою: загальною метою, загальним настроєм, загальним інтересом.

Наявність незадоволених потреб, нереалізованих намірів призводить до виникнення психічних напружень. Через подібність умов життя і психічного взаємовпливу в групах напруженість і нестійкість стають рисами суспільної психології, шукають виходу і розрядки. Такий вихід, така розрядка у всіх суспільствах створювалася і створюється шляхом організації масових свят. У культовій практиці церкви – через систему обрядів і культових дій, у державній через систему календарних святкових дат загальнонародного, регіонального або місцевого значення. Наприклад, святкування Дня незалежності або Дня міста. Свято розкріпачує поведінку людини, породжує спільні емоції, переживання, робить спілкування мотивованим, створює радісний, веселий настрій.

Настрій відноситься до числа самих масових явищ суспільної психології, що впливають на всі боки життєдіяльності людини. Дозвілля, наповнене яскравими враженнями і переживаннями, насичене позитивними емоціями сприяє зберіганню і зміцненню життєстверджуючого настрою.

Організація масових свят – це своєрідний педагогічний процес. Його своєрідність полягає у тому, що виховний вплив на людину здійснюється побічно. У явищах виховання ніколи не буває однозначних залежностей і на певну соціально-педагогічну ситуацію, а тим більше в сфері дозвілля, завжди впливає багато чинників, що не піддаються обліку. У процесі масової дозвільної діяльності урахування цих чинників може носити гранично узагальнений характер. Так, наприклад, при нестабільному економічному і політичному стані суспільства значні витрати на проведення святкових заходів можуть викликати реакцію роздратованості і неприйняття. Хтось може вважати все, що відбувається під час свята, занадто заорганізованим і нецікавим та ін. Але які б не були відхилення в сприйнятті святкових ситуацій, їх загальний педагогічний вплив веде до закріплення в почуттях і свідомості людини суспільних цінностей – патріотичних, історичних, художніх, формує відношення до цих цінностей. Позитивні емоції, що виникають під час свят, розширюють цілепокладальну активність людини, сприяють зародженню нових потреб, виявляючи тенденцію до віддачі інформації в самих різних її проявах – від посилення міжособових контактів до творчості.

Традиційні народні свята сприяють відтворенню та закріпленню суспільно схвалених взаємовідносин між людиною і навколишнім соціальним і природним середовищем. Прикладом можуть бути свята російської берези в Росії, в Україні – Івана Купала, у Латвії – ліго, у таджиків – навруз, в узбеків – лола і т.д.

Спільність масової дозвільної діяльності завжди є наслідком внутрішньо обумовленої потреби в цій діяльності. Подібна потреба не може виникнути у людини як привнесена зовні, як наслідок одностороннього впливу з боку окремого суб'єкта, хто б ні виступав у його якості – людина або держава. Потреба в спільній масовій дозвільній діяльності формується у процесі історичного розвитку суспільства, в процесі утворення відповідних традицій, соціальних стереотипів поведінки і засобів реалізації вільного часу.

Стимулом для виникнення потреби в масовій дозвільній діяльності часто є переломні періоди в житті суспільства, коли спільність настроїв, потреба в співпереживанні з приводу того, що відбувається, потреба в єднанні із собі подібними спонукає людину вийти на вулицю у пошуках контактів, дій, за допомогою яких можна було б висловити свої почуття.

У новій історії нашого суспільства такими періодами були 20-ті роки XX ст. під час загального емоційного підйому, викликаного очікуванням позитивних змін, райдужними перспективами майбутнього щасливого життя, у роки 60-ті – час духовного розкріпачення і суспільної ініціативи. Проводилися ходи, театралізовані видовища, вечори поезії, масові конкурси і концерти самодіяльної пісні. Але поступово цей ентузіазм згаснув під натиском ідеології, що насаджувала форми масового проведення дозвілля. Центром передсвяткового очікування і проведення стала групова дозвільна діяльність, а формою – застілля.

Діяльність завжди предметна. Предметність – один із найважливіших її ознак. Відсутність загального для маси предмета дозвільної діяльності перетворює кожного учасника свята в пасивного споглядальника того, що відбувається, а саме свято – у видовище. І хоча цілий ряд елементів свята у формі ігор і змагань може створювати умови для групової взаємодії, така взаємодія недовгочасна, переважно індивідуальна і з завершенням акту взаємодії група припиняє своє існування.

Водночас, видовище в більшому або меншому ступені залежно від свого змісту так само впливає на людину. В даному випадку інструмент впливу вже не взаємодія, а спільне переживання. Співпереживання (емпатія) – це такий психологічний механізм, що емоційно об'єднує людей на основі загального відношення до факту, предмета або явища, в даному випадку – до видовища.

Співпереживання, що викликаються такими видовищами як, наприклад, футбол, створюють тривалий піднесений настрій у випадку перемоги "своєї" команди, спонукають болільника до контактів для обговорення перипетій матчу.

Цей психологічний феномен добре відомий і широко експлуатується для формування суспільного настрою піднесеності й емоційної розрядки.

Істотніше впливає на людину сприйняття сценічних і екранних творів мистецтва, спектаклів і художніх кінофільмів. Тут характер співпереживання відрізняється від того, що виникає під час масових видовищ. Людина вступає в емоційні контакти не з спільнотою, а з героями п'єси або фільму. Таке співпереживання більш глибоке і захоплює не стільки емоційну, скільки чуттєву й інтелектуальну сфери людини. Воно може надалі призвести до ідентифікації себе з героєм, вплинути на подальшу життєдіяльність. У цьому механізмі співпереживання і плягає психологічний вплив мистецтва.

Усвідомлюючи цю роль мистецтва, К.С. Станіславський писав про те, що не варто називати театр школою. Ні, театр – розвага. Нам не вигідно випускати з наших рук цього важливого для нас елемента. Нехай люди завжди ходять у театр, щоб розважатися. Але ось вони прийшли, ми зачинили за ними двері, напустили темряви – і ми можемо вливати їм у душі усе, що захочемо.

Поряд зі святами, діяльністю закладів мистецтва, що створюють певний формуючий вплив на людину, склалася ціла система заповнення масового дозвілля, яка не переслідує ніяких виховних завдань. Ця система, яка одержала назву шоу – бізнесу, являє собою чисто комерційну діяльність з прибутком із самих найрізноманітніших видовищ, у тому числі і низинного характеру: стриптиз, секс шоу, порнофільми.

Заборона на подібні видовища розцінюється як зазіхання на свободу особи, а прямий вплив на формування негативного відношення до подібного проведення дозвілля – процес суперечливий. У масовій свідомості таке відношення створюється відповідною суспільною думкою, але при цьому завжди залишається категорія людей, яка цю думку не поділяє.

Відношення до порно- і секс видовищ залежить як від рівня культури суспільства, так і від культури окремої особистості і, у кінцевому рахунку, є особистою справою кожної зрілої людини.

Вирішальною рисою шоу-бізнесу є ринковий умонастрій, що трактує всю продукцію як предмет споживання, підпорядкований економічним розумінням, а не внутрішній логіці змісту. Особливого значення набуває імітація. Те, що одержало успіх у споживача, тиражується у великій кількості поліпшених або погіршених варіантів, нагадуючи своєрідні хвилі або цикли. Через деякий час усе це набридає, що змушує продюсерів "розкручувати" новий вид видовищ. При цьому вони-повинні враховувати той факт, що масова продукція шоу-бізнесу втрачає спокушену аудиторію, що поряд із розмаїтістю і новизною вражень потребує і певного рівня запропонованих їй видовищ. Задовольняється ця вимога створенням значимих у художньому відношенні програм, залученням майстрів мистецтва і т.д. Але оскільки це не підлягає по самій своїй суті тиражуванню, а, отже, не приносить максимального прибутку, шоу-бізнес спрямовує свою діяльність на менш досвідченого та умінь прикладного характеру, до занять технічною, науковою, художньою творчістю.

При всіх розходженнях дозвільних об'єднань їх можна розділити усього на дві групи – ті, що виникли і функціонують самостійно й організовані соціальними інститутами.

Найбільше поширеним як у теорії так і в практиці терміном,' що охоплює всі організовані на базі соціальних інститутів форми групової дозвільної діяльності, є "клубне об'єднання". Визначення "клубне" у даному випадку пов'язане не з місцем дії, а несе в собі інформацію про характер самої спільності, про її культурне призначення, добровільність, спільність інтересів, певний склад учасників, визначений соціальний статус і, що найістотніше, про включеність у сферу педагогічного впливу.

За аналогією з терміном "клубне об'єднання" усі інші дозвільні спільності можуть бути позначені терміном "позаклубні об'єднання". Різниця в способах їхнього виникнення та існування визначає і різницю в шляхах формування спільної групової дозвільної діяльності.

Першим кроком на цьому шляху є виявлення і залучення в сферу педагогічного впливу позаклубного об'єднання, надання йому статусу "клубного".

Виходячи зі структурних компонентів методики педагогічної організації групової дозвільної діяльності, її можна зобразити трьома етапами.

♦ Перший – виявлення і залучення учасників групової дозвільної діяльності в сферу впливу соціального інституту дозвілля.

♦ Другий – оформлення групової дозвільної діяльності на базі соціального інституту дозвілля, надання її формам статусу клубного об'єднання.

♦ Третій – безпосереднє здійснення обраної за змістом дозвільної діяльності під цілеспрямованим методичним керівництвом.

Всі три етапи є реалізацією єдиної системи виховних дій, спрямованих на перетворення конкретного об'єкта, тобто, реалізацією певної педагогічної програми.

Педагогічна програма, як і будь-яка система, формується виходячи з виявлених основних системостворюючих чинників, містить у собі такі компоненти, як мета і модель результату; завдання, що випливають з змісту мети; характеристику об'єкта виховання; інструментарій, що використовується педагогом; характеристику умов.

Мета педагогічної програми – сприяти всебічному і гармонійному розвитку особистості в сфері дозвілля, модель результату – така соціальна спільність, функцією якої в суспільному поділі праці є формування соціально цінних якостей особистості в сфері дозвілля, спільність, в котрій міжособові відношення у високому ступені опосередковані змістом спільної дозвільної діяльності.

Як у теорії, так і в практиці перший і другий етапи здебільшого не розчленовуються, а розглядаються як єдиний процес. Частіше за все цей процес здійснюється як запрошення аматорів – одиночок у створюване клубне об'єднання (як правило за допомогою оголошення) або шляхом добору кількох людей, авторитетних в своєму оточенні і здатних захопити інших, які, підключивши до роботи майбутнього керівника, зуміють допомогти організувати і налагодити планомірну діяльність об'єднання.

Подібне рішення початкових етапів педагогічної організації групової діяльності цілком правомірне, але тільки лише як окремий випадок. По-перше, подібна методика виходить із зовнішньо поставлених цілей та завдань, припускаючи сформовану потребу потенційних членів об'єднання в організаційній роботі. По-друге, залишається відкритим одне з найскладніших питань, пов'язаних із залученням до сфери впливу дозвільного закладу, як і яким чином повинні відбуватися добір і підключення ядра ентузіастів, які бажають і можуть стати практичними організаторами об'єднання.

Як одне з можливих вирішень цього питання розглядається виникнення стійких груп під час масових заходів. Так, наприклад, відвідування музичних вечорів і концертів у клубі може сприяти об'єднанню аматорів музики, а відвідування постійного лекторію з тієї або іншої проблеми науки – зблизити слухачів, що цікавляться даною проблемою.

Безсумнівно, масові форми дозвільної діяльності сприяють інтеграції її учасників і можуть привести до формування групової дозвільної діяльності і виникнення на її основі клубних об'єднань. Але подібну інтеграцію також не варто абсолютизувати, тому що вона охоплює тільки ту частину людей, що так чи інакше вже знаходяться у сфері впливу дозвільного закладу. За даними численних досліджень нині соціальні інститути дозвілля і, зокрема, клубні заклади, в структурі дозвілля посідають далеко не перше місце. Отже, особливу гостроту набуває рішення такого завдання, як залучення у сферу впливу дозвільного заснування позаклубних об'єднань. Саме позаклубне об'єднання варто розглядати як потенційну основу клубних об'єднань.

♦ По-перше, позаклубні об'єднання найпоширеніша форма групової дозвільної діяльності.

♦ По-друге, групи, що виникають у процесі масової дозвільної діяльності, поза педагогічною організацією також є об'єднаннями позаклубними.

♦ По-третє, клубні об'єднання, що сформувалися на основі учасників, що включилися індивідуально в його діяльність, у якості свого ядра все рівно мають групу, що виникла на основі спільного інтересу до якогось виду діяльності, або на основі самої цієї діяльності

Спостереження за діяльністю клубних об'єднань і бесіди з їхніми керівниками, проведені під час пошуково-констатуючого експерименту, показали, що основу клубних об'єднань, створених з ініціативи закладу дозвілля, як правило, складає група ентузіастів, групова дозвільна діяльність яких склалася ще до її оформлення на його базі.

Таким чином, створення клубного об'єднання є наслідком двох взаємоспрямованих процесів. Один із них здійснюється з ініціативи соціального інституту дозвілля, що пропонує набір різноманітних за своїм змістом видів дозвільної діяльності. Другий – з ініціативи членів позаклубних об'єднань, що відчувають потребу в суспільному статусі, професійному керівництві, визначеній матеріальній базі та ін.

Обидва ці процеси повинні органічно зливатися у роботі закладів дозвілля, тому що вони функціонально закладені в їхню діяльність.

Водночас, на практиці таке органічне злиття відбувається далеко не завжди. Обумовлено це, в першу чергу, тим, що набір занять, запропонований дозвільними закладами, обмежений і не задовольняє існуючі інтереси в сфері групової дозвільної діяльності. До того ж багато форм групової роботи лише формально можуть розглядатися як клубні об'єднання. Це, з одного боку, гуртки, в яких здійснюється цілеспрямоване одержання прикладних знань, умінь і навичок. З іншого – об'єднання художньої самодіяльності, участь у яких розглядається її учасниками як друга професія. Ні в першому, ні в другому випадку групова діяльність не є дозвільною, а виступає як навчальна або професійна.

Дані чинники породжують у потенційних членів клубних об'єднань уявлення про те, що види діяльності, які їх цікавлять, не знайдуть підтримки, тому що вони не збігаються з тими, що їм пропонують дозвільні заклади. В зв'язку з цим у процесі виявлення і залучення учасників групової дозвільної діяльності особливу гостроту набуває руйнація сформованої установки щодо дозвільного закладу.

Безпосередньо сам процес виявлення групових форм дозвільної діяльності може спиратися на вже відомі в практиці прийоми і способи збору необхідної інформації: анкетні опитування, бесіди, спостереження.

Методика залучення у сферу діяльності дозвільного закладу – це система спеціально організованих заходів. Вибір того або іншого заходу визначається конкретними умовами і тими педагогічними завданнями, що потрібно буде розв'язати.

З огляду на специфіку дозвільної діяльності і домінуючі мотиви її реалізації на етапі залучення заходи повинні моделювати умови, що дозволяють створити поле взаємного тяжіння між дозвільними закладами і позаклубними об'єднаннями, викликати контакти між їх членами, активізувати ініціативу. Такими заходами можуть стати вечір-зустріч з цікавим позаклубним об'єднанням, виставка предметних результатів їх діяльності, вечір відпочинку позаклубних об'єднань і т.п.

Проведення подібних заходів може поставити їх в один ряд з іншимимасовими заходами і не дати бажаного результату якщо не відбудеться перехід членів позаклубних об'єднань від пасивного сприйняття того, що відбувається, до активної участі в організації та проведенні заходів.

Практика свідчить про те, що великі можливості для стимулювання активності в сфері дозвілля створюють ігрові ситуації. Гра як педагогічна ситуація – це свобода емоційних проявів, психологічне розкріпачення учасників, що робить духовну цінність засобом спілкування, єднання і зближення. Відтворюючи соціальні відношення між людьми поза умовами безпосередньої утилітарної діяльності, гра повною міроювідповідає сутності й специфіці діяльності дозвільної.

Звертаючись до гри, варто враховувати, що в даному аспекті вона цінна не сама по собі, а тим педагогічним результатом, до якого ми прагнемо. Таким результатом повинні бути потреби в прояві групової активності та виникнення позитивної установки стосовно дозвільного закладу як до бази постійної реалізації групової дозвільної діяльності. Це завдання може бути вирішене шляхом проведення конкурсних заходів, у яких позаклубні об'єднання виступають як колективний суб'єкт змагання. Участь у підготовці конкурсного заходу сприяє консолідації групи, веде до підвищення рівня групової дозвільної діяльності (особливо в тих випадках, коли вона знаходиться на рівні споживання), стимулює ініціативу. Виникає педагогічна ситуація змагання, підвищується продуктивність діяльності під впливом присутності інших груп, починають діяти соціально-психологічні механізми зараження, копіювання. І як наслідок – потреба в подібному проведенні дозвілля, в повторному переживанні позитивного емоційного стану.

У зв'язку з тим, що в більшості випадків групова дозвільна діяльність знаходиться на рівні споживання, значна частина позаклубних об'єднань може зазнати труднощів під час підготовки до участі в конкурсному заході, що створює умови для підключення до їхньої діяльності педагога, а іноді і повного включення в неї. Ефективність цієї стадії повною мірою залежить від професійної озброєності і педагогічної майстерності, від того, з яким тактом педагог зуміє це зробити.

Постійні контакти з працівниками дозвільних закладів, матеріальна база і приміщення, що надаються у розпорядження позаклубних об'єднань для групової дозвільної діяльності, створюють передумови для їхнього закріплення і педагогічної організації. Це закріплення здійснюється в межах педагогічної ситуації вільного вибору. Ситуація вільного вибору створюється

для того, щоб члени позаклубних об'єднань розглядали своє включення у сферу впливу закладу як самостійне рішення і відчували відповідальність за його прийняття.

Прийняття такого рішення декількома об'єднаннями або навіть одним з них створює ситуацію "невимушеної примусовості", зміст якої полягає в тому, що з'являється приклад для копіювання, що спонукає до аналогічної дії.

Дана ситуація залучення знаменує перехід до другого етапу педагогічної організації – оформлення групової дозвільної діяльності на базі дозвільного закладу і надання її формам соціального статусу клубного об'єднання. Цей етап спирається на виховний потенціал групової дозвільної діяльності. У цей період визначається головний за змістом вид групової дозвільної діяльності об'єднання, розробляються і затверджуються документи, що регламентують його діяльність. Залежно від змісту групової дозвільної діяльності вирішується питання про необхідність професійного керівництва.

Література:

Воловик А.Ф., Воловик В.А. Педагогика досуга, М.: Московский психолого-социальный институт, издательство "Флинта", 1998 – 240 с.