Виявлення реального стану вирішення проблеми дитячої інвалідності

 

Нині, коли ринкова політика змусила частково демократизу- вати державні структури і зробити кілька кроків у бік лібералізації економіки, соціальні працівники і соціальні педагоги знайшли себе в соціальній політиці стосовно дітей з обмеженими функціональни- ми можливостями. Вони повернули професійну діяльність не в бік політичних реформ, а до людини, зосередившись на створенні міс- цевих організацій, різних громад, які добре знають потреби жителів і тому роблять усе, щоб підтримати задоволення їхніх потреб.

Не можна однозначно стверджувати, що питання соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами перебуває десь на задвірках сі- мейної політики. Навпаки, проблемі захисту дітей з обмеженими функціональними можливостями в останні роки приділяється все більше уваги. Позитивну роль у цьому відіграв Закон України від 16

листопада 2000 року “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, де вперше порушене питання про необхідність пошуків шляхів і механізмів поліпшення життя таких дітей та створення умов для їхньої інтеграції в суспільство; Поста- нова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів».

Деталізації заходів з удосконалення системи підготовки і пере- підготовки спеціалістів для роботи з цією категорією дітей є відобра- женням уваги держави до цієї проблеми у затвердженій в Концеп- ції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів у Положенні про міжвідомчу координаційну раду з питань ранньої соціальної реабі- літації дітей-інвалідів, Постанові Кабінету міністрів (від 12 жовтня 2000 року) та Положенні про навчально-реабілітіційний центр (На- каз Міністерства освіти й науки України від 28 серпня 1997 року). Певним стимулом в активізації соціально-реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами став Указ Президента України від 2 грудня 2002 року “Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалід- ністю”, на який відгукнулися обласні і міські державні адміністрації, соціальні служби для молоді, управління у справах сім’ї та молоді.

Ці документи поєднані основною ідеєю з Конвенцію ООН про права дитини, в якій статтею 23 визначається право дитини-інваліда вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, спри- яють формуванню впевненості в собі, а також право дитини на осо- бливе піклування, доступ до освіти, відновлення здоров’я, забезпе- чення соціального, культурного і духовного життя.

Ці положення знайшли також відображення і в Національній програмі “Діти України”, в якій реабілітація дітей-інвалідів розгля- дається як проблема національного значення, що потребує першо- чергового розв’язання.

І якщо до 90-х років XXІ століття соціальна політика щодо ін- валідів мала, переважно, компенсаційний характер, коли вся увага концентрувалась на грошових виплатах, то сьогодні, у XXІ столітті, створення реабілітаційних центрів передбачає завдання іншого ха- рактеру: адаптацію дітей і молодих інвалідів до соціального і життє- вого середовища, створення умов для реалізації інтересів та потреб інвалідів.

Важливим кроком у створенні умов для активної життєдіяль- ності стала Постанова Кабінету Міністрів України “Про Компенса-

ційну програму розв’язання проблем інвалідності”, прийнята 1992 році, у якій викладений комплекс дій, спрямованих на поетапне ви- рішення проблем інвалідів у сфері:

- профілактики інвалідності, медичної, соціально-трудової реабі- літації;

- надання інвалідам протезно-ортопедичної допомоги і забезпе- чення транспортними засобами;

- культури, відпочинку, фізкультури та спорту;

- поліпшення матеріально-побутових умов проживання;

- поширення наукових досліджень із проблем інвалідності;

- створення інвалідам рівних можливостей та умов для здобуття освіти, їх реабілітація в освітніх закладах.

Для фінансування робіт і державних програм із соціального за- хисту інвалідів постановою Кабінету Міністрів України від 18 лип- ня 1991 року № 92 створений Фонд соціального захисту інвалідів з відділеннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Киє- ві і Севастополі.

Враховуючи основні причини розвитку дитячої інвалідності (спадкові хвороби, вроджені вади розвитку та дитячий травматизм), з метою зниження негативного впливу цих факторів на стан здоров’я населення України в навчальні плани загальноосвітніх закладів вве- дені предмети, які засобами просвітницької роботи стимулюють мо- лодь до здорового способу життя – “Фізична культура і здоров’я” та “Основи безпеки життєдіяльності людини”.

У вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації, незалеж- но від форм власності, Державними стандартами вищої освіти пе- редбачається вивчення курсу ”Безпека життєдіяльності людини” як обов’язкової загальноосвітньої дисципліни, що містить розділи долікарської допомоги і валеології. Передбачається вивчення май- бутніми вчителями курсів “Основи валеології” і “Основи медичних знань” як складових фахової підготовки педагогів усіх профілів.

Водночас, з урахуванням реальної ситуації в Україні розроблена ціла система соціального захисту інвалідів, це, зокрема:

- пенсійне забезпечення;

- державне соціальне страхування;

- державна соціальна допомога;

- система пільг та компенсацій як соціальна підтримка;

- соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи;

- фінансове забезпечення програм соціального захисту інвалідів;

- медичне забезпечення інвалідів;

- освіта інвалідів;

- соціальна і професійна реабілітація тощо.

Система соціальної реабілітації дитини лише тоді зможе спрацю- вати на повну потужність, якщо вона у своїй сукупності сприятиме відновленню фізичного, психічного і соціального статусу дитини з ва- дами більш якісно при значно менших фінансових витратах, оскільки основні витрати лягають на плечі батьків, котрі виховують дитину.

Така система характеризується відкритістю та доступністю, на- ближена до місця проживання дитини, що дозволяє батькам або особам, які їх замінюють, брати участь у реабілітаційному процесі. Діти не вилучаються із сім’ї, не порушуються біологічні, фізіологіч- ні та психологічні зв’язки дитини з матір’ю, рідними та близькими людьми.

Вирішуючи комплексно питання дитячої інвалідності та реабі- літації, відділення Фонду соціального захисту інвалідів акцентують основну увагу на підтримці діяльності і створенні реабілітаційних центрів для дітей-інвілідів.

Створення системи ранньої соціальної реабілітації дітей- інвалідів при здійсненні професійної, медичної та соціальної реабі- літації осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями дає змогу завершити формування цілісної реабілітаційної системи в Україні, проводити цілеспрямовану загальнодержавну політику, запроваджувати новітні реабілітаційні методики, спільними зусил- лями спрямувати їх на допомогу дітям-інвалідам.

Оптимальним варіантом, як стверджують дослідники, батьки і спеціалісти, є спеціалізована служба “Центри соціально-психолого- педагогічної реабілітації дітей та молоді з обмеженими функціональни- ми можливостями” (далі – служба), діяльність якої регламентує Поло- ження, розроблене Державним центром соціальних служб для молоді”.

Із метою оптимального вирішення проблеми соціального захис- ту і підтримки дітей з обмеженими функціональними можливос- тями УДЦССС, Державним комітетом у справах сім’ї та молоді, а також Державним інститутом проблем сім’ї та молоді було проведе- не соціологічне дослідження “Соціальна адаптація дітей та молоді з функціональними обмеженнями”, яке дозволило виявити основні соціальні проблеми дітей і молоді з функціональними обмеженнями та їхніх батьків, окреслити можливі шляхи удосконалення процесу вирішення проблем цієї групи.

Висновки, зроблені після проведення опитування методом ан- кетування респондентів трьох категорій, показали, що основні про- блеми дітей і молоді з функціональними можливостями зосередже- ні у 8 основних сферах:

- матеріальне забезпечення (різниця між реальним прожитковим мінімумом і встановленими виплатами по інвалідності, брак реалізації встановлених законодавством пільг і нестача деяких додаткових, недостатність безкоштовного забезпечення техніч- ними і медичними засобами лікування, реабілітації, компенсації вад і захворювань);

- медичне обслуговування (недостатня кількість і якість послуг безкоштовного лікування, а також профілактики, реабілітації і ранньої діагностики, брак спеціалізованих закладів і кваліфіко- ваних фахівців, особливо в невеликих поселеннях, нестача за- ходів щодо оздоровлення і санаторного лікування, зокрема брак путівок для дітей з батьками);

- психологічна допомога дітям і батькам (нестача відповідних осередків і фахівців, матеріально-технічного та інформаційно- методичного забезпечення інноваційних методів роботи);

- освіта і професійне навчання (нестача спеціальних груп у дитя- чих садках і спеціальних класів у загальноосвітніх школах, спе- ціальних шкіл, особливо в малих поселеннях, недостатня якість надомного навчання і спеціальної підготовки педагогів, що його здійснюють, недостатність закладів професійного навчання і можливостей безкоштовного продовження освіти);

- працевлаштування дітей і батьків (невиконання законодавчих квот щодо працевлаштування, нестача спеціальних робочих місць, прийнятного режиму і умов праці, брак можливостей на- домної праці, спеціалізованих підприємств, недостатність зу- силь Державної служби зайнятості);

- спілкування, заняття улюбленими справами (нестача осередків

– клубів, денних центрів соціальної адаптації, центрів соціально- психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обме- женнями – спеціалізованих служб ЦССМ, творчих майстерень тощо, інноваційних форм роботи – груп взаємодопомоги, спеціальних змін у таборах відпочинку тощо, інших форм роботи державних і громад- ських організацій, які займаються проблемами інвалідності);

- підготовка дітей і молоді до самостійного життя (нестача цен- трів соціальної адаптації, центрів соціально-психологічної ре-

абілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями – спеціалізованих служб ЦССМ, закладів професійної орієнтації і навчання, діяльності щодо сприяння працевлаштуванню, ство- рення спеціалізованих служб знайомств тощо);

- вільне пересування (невиконання вимог законодавства щодо присто- сування будівельних споруд і транспорту до потреб людей з функці- ональними обмеженнями, певна нестача транспортних пільг). Виявлення реальних проблем дітей і молоді з обмеженими

функціональними можливостями потребує вирішення низки акту- альних питань.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Характеристика законодавчої бази стосовно захисту дітей і мо- лодих інвалідів.

2. Дати аналіз реальної необхідності соціального захисту інвалі- дів.

3. Визначити основні сфери, в яких проявляються проблеми дітей та молоді з функціональними обмеженнями, і окреслити по од- ній із них можливі шляхи вирішення.