Загальна характеристика ситуації розвитку молодшого школяра

За сучасною класифікацією молодший шкільний вік охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Основою для визначення вікових меж цього періоду є час навчання дітей у початкових класах, зокрема нижня межа пов`язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. Найбільш характерною обставиною цього періоду є те, що дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли в дитини, особливо в перші місяці навчання, поєднуються риси дошкільного дитинства з особливостями школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, коли можливості дитини не відповідають вимогам життя, особливо з боку школи і батьків. Але цей період, як і попередній, має величезні нові можливості для психічного та особистісного розвитку дитини.

Симптомом, що розділяє дошкільний і молодший шкільний вік, є «симптом утрати безпосередності»: між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент - з’ясування того, що принесе дитині та чи інша діяльність. Це внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для дитини здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення від того місця, яке дитина займе в стосунках із дорослим чи іншими людьми. Тут вперше виникає емоційно-смислова орієнтувальна основа вчинку.

Анатомно-фізіологічні можливості молодшого школяра. Протягом молодшого шкільного віку відбувається дальший ріст і розвиток організму дитини. Але з віком темп росту дітей обох статей уповільнюється, а збільшення ваги прискорюється. За цими показниками хлопчики випереджають дівчаток. У збільшенні грудної клітки дівчатка у 9 років досягають хлопчиків, а в 10 - уже випереджають. На цьому етапі у дитини змінюються пропорції тіла, зокрема співвідношення голови та довжини тіла.

Кістково-м`язовий апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в ньому ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, кистей рук, що негативно позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм. Далі розвивається м`язова система молодших школярів. Збільшується вага всіх м`язів щодо ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м`язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку, добре ходячи й бігаючи, ще недосконало координують рухи, здійснювані дрібними м`язами. Першокласникові важко писати в межах рядка, координувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які викликають швидку втому. Тому в 1-му класі слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження дрібних м`язів пальців і кисті. З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м`язів. Рухи їх стають більш координованими, точними, удосконалюється техніка письма.

Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі було чисте повітря. Продовжується ріст серцевого м`яза. Артерії у школяра пропорційно дещо ширші, ніж у дорослого, і саме цим моделюється особливість артеріального тиску. Частота серцевих скорочень у молодшого школяра стійкіша, ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється.

Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. Відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює можливості для цілеспрямованої довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає функціональне значення другої сигнальної системи, слово набуває узагальнюючого значення, як і в дорослої людини. У молодших школярів підвищується рухливість нервових процесів, що дає їм змогу швидко змінювати поведінку відповідно до вимог учителя. Спостерігається більша, ніж у дошкільнят, урівноваженість процесів збудження та гальмування, хоча перші переважають.

Нервова система молодших школярів характеризується високою пластичністю, тобто здатністю фіксувати впливи середовища та готовністю реагувати на них. Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі і синтезі вражень від зовнішнього світу, в утворенні тимчасових зв`язків, у виробленні нових дій та операцій, у формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинуті всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Так, очі, завдяки пластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправляти їх постави, то це може призвести до підвищення очного тиску, до нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.

У фізичному розвитку молодшого школяра виявляється вплив дозрівання. Воно відкриває нові можливості для його діяльності, розгортання та поглиблення дійових зв`язків із соціальним оточенням, водночас саме ним і стимулюється. Про це свідчить загальне прискорення (акселерація) фізичного розвитку дітей у всіх вікових періодах.

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну всього способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. По-перше, дитина починає виконувати суспільно важливу діяльність, - вона вчиться, і значущість цієї діяльності певним чином оцінюється оточуюченням. Якщо гру дитини батьки могли перервати у будь-який момент, вважаючи, що час їсти чи що дитина вже достатньо награлася, наприклад, виконання домашніх завдань дорослі ставляться з повагою.

Навчальна діяльність як діяльність з яскраво вираженою суспільною значущістю ставить дитину в об’єктивно нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, певним чином перебудовує взаємини в сім`ї. Психолог Д. Ельконін зазначає: “саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування”.

Таким чином, перехід до шкільного життя пов`язаний, головним чином, зі зміною типу провідної діяльності з ігрової на навчальну.

По-друге, шкільне життя вимагає систематичного та обов`язкового виконання низки правил, обов`язкових для всіх, котрим підпорядковується поведінка дитини в школі. Вона повинна вчасно прийти в школу, дотримуватись правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Підпорядкування цим правилам вимагає від дитини вміння регулювати свою поведінку, висуває суттєві вимоги до довільності діяльності, вміння підпорядковувати її свідомо поставленим цілям.

Таким чином, відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової.

По-третє, зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов’язків накладає відбиток на стосунки з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало входить у контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, тоді як у дитячому садку у групових вона постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами “дорослої” моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною рисою взаємин молодших школярів є те, що їх дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку та ін.).

Усе життя в школі пов`язане з особистістю вчителя, а його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя дитячого садка. Якщо вихователь певною мірою виконує функції батьків, то стосунки з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності та є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, більш діловими і стриманими. У зв`язку з цим для вчителя дуже важливо мати правильне уявлення про особистість учня в перші дні навчання та допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.

Як зазначає Л.Столяренко, ситуація формування особистості у молодшому шкільному віці включає в себе три фази: адаптацію, індивідуалізацію та інтеграцію. Вони дають школяреві можливість увійти в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності має дифузний характер. Ця група керується педагогом. Учитель, порівняно з вихователем дитячого садка, є більш референтним (авторитетним) для дітей тому, що він, використовуючи арсенал оцінок, регулює стосунки дитини з іншими дорослими, перш за все з батьками, формує їх ставлення до неї та її ставлення до себе як до «іншого». Фактором в розвитку особистості молодшого школяра, на думку дослідника, є не стільки сама навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості та старанності дитини.

Таким чином, перехід дитини з сім`ї та сімейного виховання у школу, в систему шкільного навчання і виховання – важливий, складний і важкий процес за багатьма показниками. Найбільш характерною рисою цього періоду є те, що дошкільник стає школярем. У його житті відбуваються суттєві зміни, докірно змінюється соціальна ситуація розвитку: зміна провідної діяльності, зміна режиму життя (перехід до шкільного режиму), зміна провідної психічної саморегуляції (від мимовільної до свідомо вольової), перехід до нових суспільних і міжособистісних стосунків (з однолітками, вчителями), зміна основних соціальних та моральних настанов, вихід в активну соціальну сферу відносин та діяльності. Усі ці зміни життя стають могутнім чинником формування особистості дитини, розвитку її процесів та властивостей.

Характеристика провідної діяльності молодшого школяра. Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність, яка з моменту вступу до школи опосередковує всю систему його стосунків. Дослідники виділяють ряд особливостей навчальної діяльності молодшого школяра. Під час неї дитина засвоює знання та вміння, вироблені людством; набуває вміння підпорядковувати свою роботу на різних заняттях обов`язковим для всіх правилам як суспільно-виробленій системі. Підпорядкування правилам формує у дитини вміння регулювати свою поведінку та вищі форми довільного керування нею.

Навчальна діяльність має певну структуру. Її компонентами є: 1) навчальні задачі; 2) навчальні дії; 3) дії контролю; 4) дії оцінки. Ця діяльність пов`язана перш за все із засвоєнням молодшими школярами теоретичних знань. При розв`язуванні навчальних задач діти оволодівають загальними способами орієнтації у відношеннях між відомими та невідомими величинами, явищами, складовими предметів тощо. Навчальні дії спрямовані на засвоєння дітьми саме цих способів. Важливе місце в загальній структурі навчальної діяльності посідають дії контролю та оцінки, які дозволяють школярам відстежити правильне виконання навчальних дій, а потім виявляти та оцінювати успішність розв’язання всієї навчальної задачі.

Процес навчальної діяльності у початкових класах підпорядкований певним закономірностям. Одна із них полягає в тому, що весь процес викладання в молодших класах будується на основі розгорнутого надавання дітям головних компонентів навчальної діяльності, і діти включаються в їх активне виконання. Детальне розкриття передумов навчальної ситуації (труднощі розв`язку конкретно-практичних задач, необхідність пошуку загального способу їх аналізу) та її ролі служать однією із суттєвих умов розвитку пізнавальної активності дітей, їх інтересу до навчання.

Систематична і системна робота дитини у навчальних ситуаціях починається з першого класу, але вміння самостійно ставити перед собою навчальні (пізнавальні) задачі, що передують розв`язкові конкретно-практичних задач, виникає у неї значно пізніше. Проявляється воно так: якщо школяр отримує серію конкретно–практичних задач, то він, по-перше, прагне знайти загальний спосіб їх розв`язку, а не намагається шляхом спроб і помилок послідовно розв`язати кожну з них окремо; по-друге, дитина знаходить цей спосіб, аналізуючи одну чи дві задачі, які тепер стають для неї об`єктом теоретичного розгляду загальних зв`язків та умов. В умінні перетворювати конкретно-практичні задачі в навчально-теоретичні, в результаті чого засвоюються способи розв’язування типових задач, а також стратегії пошуку способу розв’язку теоретичних (нетипових) задач, проявляється найбільш високий рівень розвитку функціональної та навчальної діяльності школярів.

У цьому виявляється наявність у дітей справді пізнавальних інтересів. Дійсно, коли дитина прагне отримати не просто той чи інший конкретний і частковий результат, а знайти загальний спосіб отримання всіх результатів даного типу, то це засвідчить її бажання зрозуміти суттєві зв`язки і відношення предмета, що вивчається. Таке прагнення лежить в основі бажання і здатності вчитися. Якщо в молодшому шкільному віці таке прагнення недостатньо сформоване, то надалі ні сумлінність, ні старанність не можуть стати психологічним джерелом радісного та ефективного навчання. Ним може стати лише прагнення до розуміння внутрішнього змісту самих навчальних предметів. Виникнення та зміцнення такого прагнення суттєво відображається на змісті основних інтересів школярів 3-4 класів. Значну кількість часу вони приділяють тепер не лише іграм, але й читанню спеціальної літератури про подорожі, вчених та ін. Обсяг отриманої при цьому інформації часто виходить за межі шкільних програм з того чи іншого предмета.

Таким чином, п ротягом молодшого шкільного віку простежується певна динаміка ставлення дітей до навчання. Спочатку вони прагнуть до нього як до суспільно-корисної діяльності взагалі. Потім їх приваблюють окремі прийоми навчальної роботи (читати, писати, малювати). Врешті, вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні задачі в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Педагогові важливо зберегти та посилити інтерес дітей до школи. Йому варто знати, які мотиви на даному етапі є найбільш значущими для дитини, щоб з урахуванням цього будувати навчання.

Навчання молодших школярів треба розуміти не як грубий тиск на дитину чи “витіснення” із свідомості школяра дитячих понять більш розвинутими поняттями дорослих, а як перебудову під дією педагогічних впливів ставлень дитини до навколишньої дійсності, як зміну характеру діяльності.

У молодших школярів урок повинен складатися з декількох частин, об`єднаних спільною метою. Це означає, що діяльність дітей повинна бути обов`язково різноманітною. Значне місце тут відводиться діям з предметами. Найбільш характерним для занять з дітьми цього віку є включення в них елементів гри. В ситуації дидактичної гри дитина засвоює програму значно легше та успішніше, ніж у ситуації навчального заняття, особливо якщо вона недостатньо готова до навчання.

Важливе завдання педагога полягає у забезпеченні розвитку творчої особистості. Цього можна досягти, надаючи дітям можливість експериментувати. Важливою особливістю дитячого експериментування є те, що в ньому наявні дві суперечливі тенденції: перетворення уявлень, образів, понять, реальних предметів, умови задачі розкривають перед дитиною нові сторони та властивості об`єктів, а нові знання, в свою чергу, породжують нові питання, нові, більш складні перетворення. А це веде до розвитку.

Чим характеризується пізнавальний інтерес школярів? Насамперед, він має виразну інтелектуальну спрямованість на пошук нового у предметах, явищах, подіях, що супроводжується бажанням познайомитися з ним. Це майже завжди усвідомлене ставлення до предмету цього інтересу. Крім того, цей інтерес завжди має велике емоційне забарвлення (здивування, захоплення тощо) та пов`язується з бажанням дізнатися, радістю від пошуку, почуттям успіху і можливої невдачі. Він проявляється у вольових діях, спрямовуванні власних зусиль на пізнання нових сторін довколишньої дійсності.

У зв`язку із засвоєнням нової ролі - ролі учня - в дітей виникають значні труднощі. Вони пов`язані із режимом дня, змістом емоцій, джерелом яких є стосунки з класоводом, ровесниками та батьками, а також першими невдачами у навчанні.

Учитель має враховувати загальні закономірності засвоєння дитиною навчальної діяльності:

1. Він має добре ознайомити школярів з основними компонентами навчальної діяльності й поступово залучити їх до активного та самостійного виконання (самооцінювання, самоконтроль, поставлення цілей).

2. Детально ознайомити учнів із послідовністю виконання навчальних дій, виділивши серед них ті, що мають здійснюватися у предметному і розумовому планах.

3. У перших класах учні діють у навчальних ситуаціях за вказівками вчителя. У II - IV класах поступово окремі компоненти навчальної діяльності виконуються самостійно: діти визначають свої можливості при розв`язуванні задач, висловлюють думку про те, яку оцінку вони одержать.

4. Основне завдання вчителя - навчити учнів загальних способів розв`язування конкретно-практичних задач. Пізніше діти мають навчитися перетворювати їх у навчально-теоретичні.

Керівництво процесом навчання полягає в спонуканні та в керуванні зовнішньою і внутрішньою активністю учня, в результаті чого він розвивається як особистість, засвоює знання, виробляє вміння та необхідні навички.

На розвиток особистості молодшого школяра впливають, окрім навчальної, інші види діяльності: малювання, конструювання, аплікація, ліплення, музика, праця тощо. Конструювання передбачає специфічні прийоми, визначені способи дії та побудови конструкцій. Розглянемо особливості художньої діяльності молодших школярів. Засвоєнню цих видів діяльності дітьми молодшого шкільного віку сприяє не тільки їх доступність та привабливість, але й вікові особливості. Розповідь – один із найулюбленіших видів художньо-мовної діяльності учнів молодших класів. Використовуються різні її види – за картиною, за іграшками, за словесним зразком. Особливе місце посідає вигадування історій, казок. Із задоволенням школярі займаються музичною діяльністю.

Малювання є найпопулярнішим серед усіх видів образотворчого мистецтва. Для цього віку найбільш характерним є схематизм малюнків. Дитина має труднощі в зображенні динаміки предметів. У малюнку дитина виражає емоційне ставлення до світу. На якість малюнків впливає загальний фізичний та психологічний стан дитини.

Ліплення дозволяє зобразити явище, предмет у тривимірному просторі. Дитина може передавати форму всього, що її оточує. Займаючись аплікацією, учні вчаться вирізати з паперу різноманітні сюжети, узори, орнаменти. Усі види художньої діяльності сприяють розвиткові уяви, всього інтелекту, засвоєнню рухів, виробленню навичок і, безумовно, їх здібностей та особистісних якостей.

Праці належить особлива роль у розвитку молодшого школяра. Вона має дві характерні форми: самообслуговування і виготовлення іграшок-саморобок. Включення дітей у самообслуговування є доброю психологічною основою для виховання у них поваги до праці дорослих, розуміння значення праці у житті людини, готовності до фізичного напруження.

Необхідно створювати умови, за яких дитина переживала б за свої обов`язки із самообслуговування: вимогу бути чистим, охайним, утримувати порядок на робочому місці. Це треба поєднувати зі створенням таких умов, за яких дитина змушена самостійно упорядкувати свої речі. Необхідно також давати завдання, які б були корисними для всіх, - підмести, полити квіти, витерти порох. Це вчить дитину не тільки спільно працювати, але й долає негативні егоїстичні риси. Вимогливість до дітей, надання їм самостійності, емоційна підтримка, в тому числі і через педагогічно-обгрунтовану оцінку - умови участі дітей у праці. У ній вони мають учитися планувати свою роботу, добирати необхідні інструменти, оцінювати себе та долати труднощі.

Новоутворення молодшого шкільного віку. На основі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку. Включаючись у навчальну діяльність, діти поступово підпорядковуються її вимогам, а виконання цих вимог передбачає появу нових якостей психіки, відсутніх у дошкільнят.

У молодшому шкільному віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності та усвідомленості всіх психічних процесів і їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування, яке відбувається завдяки первинному засвоєнню системи понять (розвиваються довільна пам`ять, увага, мислення, довільною стає організація діяльності). Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами. Відбувається це повільно і поступово, але вимоги, які ставляться до дітей з перших днів перебування в школі, передбачають досить високий рівень розвитку довільності. Кожен школяр вчиться керувати своєю увагою згідно з вимогами, які ставить до нього школа, вчитель, навчальна діяльність. Дитині хочеться дивитись у вікно, адже на спортивному майданчику хлопці грають у футбол, але потрібно слухати пояснення нового способу розв`язання задачі, щоб правильно виконати завтрашню контрольну роботу. Постійне дотримування таких “ треба”, керування своєю поведінкою на основі заданих зразків сприяє розвиткові у дітей довільності як особливої властивості психічних процесів.

Ще одним важливим новоутворенням молодшого шкільного віку є внутрішній план дій. При виконанні тих чи інших завдань з різних предметів діти переважно шукають найкращі шляхи їх розв’язку, вибирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше “кроків” власних дій може передбачити дитина і чим старанніше вона може зіставити різні їх варіанти, тим більш успішно вона буде контролювати фактичний розв`язок задачі. Необхідність контролю та самоконтролю в навчальній діяльності, а також ряд інших особливостей, - наприклад, вимога словесного звіту, оцінка, - створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки, внутрішньо.

Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду праці – навчання. Дії планування, контролю, оцінки набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виділення взаємопов’язаних окремих етапів. Що я роблю? Як я роблю? Чому я роблю так, а не інакше? У відповідях на такі запитання про власні дії і народжується рефлексія – якісно нова властивість людської психіки.

Ще одним новоутворенням є усвідомлення власних змін в результаті розвитку навчальної діяльності. Одна з важливих вимог навчальної діяльності полягає в тому, що діти повинні розгорнуто обгрунтовувати справедливість своїх висловлювань і дій. Багато прийомів такого обгрунтування показує вчитель. Необхідність розрізняти зразки суджень і самостійні спроби їх побудувати передбачає формування у молодших школярів уміння ніби збоку розглядати та оцінювати власні думки та дії. Це вміння лежить в основі рефлексії як важливої якості, що дозволяє розумно і об`єктивно аналізувати свої судження та вчинки з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності. Рефлексія проявляється у можливості виділяти особливості власних дій і робити їх предметом аналізу. Якщо дошкільник в абсолютній більшості випадків орієнтується на індивідуальний досвід, то молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими він оволодіває в діалозі з дорослими.

Рефлексія перетворює не тільки пізнавальну діяльність школярів, але й характер їх ставлень до оточення та до себе. Розвиток рефлексії змінює погляд дітей на світ, змушує, (можливо, вперше) не просто приймати на віру все те, що вони в готовому вигляді отримують від дорослих, але й виробляти власні погляди, власну думку, уявлення про цінності, значущість учіння. Звичайно, в молодшому шкільному віці усвідомлення особистого ставлення до світу та інших тільки виникає, воно перш за все охоплює відносно більш знайому дітям сферу – навчальну.

За концепцією відомого американського психолога Еріксона, у молодшому шкільному віці формується таке важливе особистісне утворення, як почуття соціальної і психологічної компетенції (при несприятливому розвитку - соціальної і психологічної неповноцінності), а також почуття диференціації своїх можливостей. На його думку, стимулювання мотиву компетентності є важливим фактором формування особистості в цей період.

Завдяки розглянутим новоутворенням психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання в середній школі. Але слід зазначити, що ці складні системні утворення проходить у цей період лише початковий етап формування.