Характерні особливості учбової діяльності молодших школярів

1. Учіння є провідною діяльністю у молодшому шкільному віці, оскільки воно сприяє виникненню таких позитивних змін у психічному розвитку і розвитку особистості дитини:

- засвоєнню навичок читання, письма, лічби і т.д.;

- оволодінню певними знаннями з різних галузей науки, що виступають необхідним мінімумом для систематичного засвоєння основних наук у середніх класах;

- формуванню повноцінних мотивів учіння, насамперед, пізнавального інтересу;

- розвитку довільного характеру пізнавальних процесів, здатності до самостійної, творчої, пізнавальної діяльності;

- розвитку вольових якостей характеру, а також вмінню дитини керувати своїми емоціями і почуттями.

2. Приходячи до школи, дитина здебільшого характеризується наявністю утилітарних (особистісно-прагматичних) мотивів учіння. В процесі шкільного навчання вчитель повинен розвивати у молодших школярів пізнавальні та соціальні мотиви учіння.

Пізнавальні мотиви – це мотиви, які безпосередньо пов’язані зі змістом і структурою учбової діяльності. Це інтерес до знанб, прагнення ними оволодівати. Найбільш дійовим мотивом даної групи є пізнавальний інтерес.

Соціальні – пов’язані з усвідомленням дитиною соціального значення учіння.

Утилітарні (особистісно-прагматичні) – це мотиви забезпечення власних інтересів за рахунок учіння (мотиви престижу, уникнення неприємностей, захоплення у класі першого місця з метою тиску на інших дітей тощо).

Шляхи і засоби формування пізнавального інтересу молодших школярів:

1. Новизна матеріалу, що вивчається, із усвідомленням змісту і практичної значущості учбового матеріалу;

2. Активізація пізнавальної діяльності дітей за рахунок використання оптимально складних пізнавальних завдань, за рахунок створення проблемних ситуацій, використання елементів діалогового навчання, творчих завдань.

3. Індивідуалізація та диференціація навчання.

4. Психологічно-обгрунтована оцінка знань учнів.

5. Формування зацікавленості дітей із змістом учіння шляхом використання творів літератури, мистецтва, ТЗН, наочності, створення ігрових моментів та організація ігрових уроків.

Етапи формування інтересу до учіння (динаміка):

І. Виникає інтерес до школи як до нової ситуації, бажання йти до школи, позитивне сприймання факту вступу в школу. Велике значення має поведінка батьків, вихователя в дитсадку. Шкідлива попередня підготовка до школи (за 1-2 місяці до школи), бо пропадає новизна.

ІІ. Виникає інтерес до шкільного життя та атрибутики (зовнішні ознаки приналежності до школярів), що дуже важливо.

ІІІ. Вчитель повинен сформувати інтерес до результату праці, тобто бажання те, що робить учень зробити якомога краще. Цьому сприяє похвала вчителя, виставки кращих робіт. Пізніше оцінка у вигляді балу, починаючи з високої окремим учням.

ІV. Формування інтересу до змісту учіння (предмету, теми, конкретного завдання). Особливо важливе використання таких засобів, прийомів (це ж і прийоми, засоби активізації, оптимізації учбової діяльності):

- розкриття учням та усвідомлення ними практичної, життєвої, значимості матеріалу;

- новизна виучуваного матеріалу, несподіваність;

- доступність та відповідність матеріалу вікові;

- використання наочності, ТЗН;

- ігрові ситуації, завдання;

- використання різноманітних видів, методів навчання (від пояснення до проблемного та діалогового навчання);

- використання творів мистецтва;

- індивідуальний підхід та диференціація навчання.

V. Перехід до інтересу до самого процесу учіння, набування знань, виконання завдань

Вимоги до психологічно правильної оцінки молодших школярів

- об'єктивна (справедлива) – незалежно від нашого ставлення до учнів;

- конкретна – точно вказувати чи усно, чи позначкою, що добре, що погано у відповіді;

- оптимістична, особливо у ставленні до слабших дітей обов'язково, крім недоліків, вказувати на те, що краще, що вдалося сьогодні краще, ніж вчора;

- індивідуальна – оцінюємо дитину, порівнюючи її результати з попередніми, а не тільки і не стільки з результатами інших дітей;

- усна, особливо в перших класах – оцінка-коментар у вигляді похвали чи засудження, задоволення – незадоволення, щоб діти не звикали працювати заради високої оцінки в балах, вони повинні працювати заради виконання своїх обов'язків, щоб порадувати батьків;

- не зловживати низькими оцінками, до неї звикають, в дитини складається враження, що вона не може зробити, тому не хоче цього робити. Не можна оцінкою за поведінкою замінювати оцінку за успішність.

Розвиток психічних пізнавальних процесів у молодшому шкільному віці

Основне новоутворення молодшого шкільного віку – формування довільності психічних пізнавальних процесів.

Сприймання.

Віковою особливістю сприймання молодших школярів є його слабка або мала диференційованість, тобто діти не розрізняють і плутають схожі об’єкти (слова, букви, звуки). Причиною такої слабкої диференційованості сприймання є слабкість поглибленого та організованого аналізу при сприйманні.

Сприймання молодших школярів має місний зв’язок з практичною діяльністю. Дитина на перших етапах шкільного навчання сприймає лише ті об’єкти, з якими безпосередньо діє і які пов’язані з метою та особливостями її практичної діяльності. На цьому етапі головною метою виступає дія, а сприймання є передумовою досягнення цієї мети. В процесі шкільного навчання під впливом вчителя змінюється співвідношення між сприйманням і діяльністю. У 3-4 класах основною метою стає сприймання, а дія виступає передумовою такого сприймання.

Сприймання молодших школярів характеризується емоційністю, тобто, насамперед сприймаються предмети, які викликають безпосередній інтерес та захоплення. Нейтральний матеріал сприймається важче.

Завданням вчителя є розвиток довільності сприймання, перетворення цього сприймання в особливу специфічну діяльність. З цією метою вчитель використовує такі шляхи:

- спеціально організовує сприймання дітьми певних об’єктів, вчить їх виділяти суттєве у тих об’єктах, що сприймаються;

- використання прийому порівняння;

- вчитель вчить учнів робити словесний звіт про те, що вони сприйняли.

Увага.

Віковими особливостями уваги є:

- переважання мимовільної уваги над довільною;

- обсяг уваги молодших школярів менше ніж у дорослої людини;

- розподіл уваги утруднений;

- увага характеризується малою стійкістю;

- переключення уваги молодших школярів розвинене недостатньо.

Шляхи розвитку довільної уваги:

- поєднання вчителем близької мотивації діяльності з більш віддаленою;

- оптимальний темп викладення матеріалу;

- розвиток у школярів вмінь виділяти головне, суттєве у матеріалі.

Пам’ять.

Пам’ять у молодшому шкільному віці розвивається у 2-х основних напрямках:

- відбувається розвиток і збільшення питомої ваги словесно-логічної, смислової пам’яті у порівнянні з образною;

- збільшується здатність дитини управляти своєю пам’яттю та її процесами (запам’ятання, відтворення, зберігання, забування).

У молодшому шкільному віці на перших етапах навчання переважає механічне запам’ятовування над смисловим. Причинами такого переважання є:

- відносно гарний розвиток механічної пам’яті у молодших школярів, тобто діти здатні запам’ятати дослівно даний матеріал, не усвідомлюючи його суті;

- молодші школярі ще не здатні диференціювати мнемічні завдання (який матеріал слід запам’ятати дослівно, який достатньо переказати, а який взагалі не потрібно запам’ятовувати);

- у молодшому шкільному віці ще недостатньо розвинуте мовлення, а тому легше запам’ятати дослівно, ніж передати зміст своїми словами;

- діти ще не володіють прийомами смислового запам’ятання.

Шляхи і засоби розвитку пам’яті:

- навчання дітей вмінню диференціювати мнемічні завдання;

- формування правильних установок на запам’ятання;

- учнів слід вчити прийомам смислового запам’ятання (виділення опорних пунктів тексту, смислове групування, складання логічного плану тексту, використання асоціацій, чергування запам’ятання з частковим відтворенням);

- молодших школярів слід навчати і навичкам пригадування матеріалу.

Мислення.

Мислення молодших школярів під час навчання у молодших класах зазнає дуже значних змін у позитивному плані. У 1-2 класах домінує наочно-образне мислення, у 3-4 класах починає змінюватись співвідношення між наочно-образним і абстрактним на користь останньому.

У цьому віці у дітей формуються предметні поняття і поняття відношень. Предметні поняття – це знання суттєвих ознак і властивостей об’єктів у реальній дійсності. Поняття відношень – це знання істотних зв’язків і відношень між предметами об’єктивного світу.

Предметні поняття формуються у молодших школярів поступово:

- діти виділяють лише функціональні ознаки предметів, тобто ознаки, пов’язані з використанням, призначенням цих предметів;

- дитина виділяє всі ознаки предметів певного класу, не розрізняючи суттєвих і несуттєвих ознак;

- дитина виділяє суттєві і несуттєві ознаки всіх предметів даного класу.

Поняття відношень також у своєму формуванні проходить 3 етапи:

- дитина усвідомлює лише конкретний випадок прояву відповідного відношення (один м’яч більший за іншого);

- дитина усвідомлює суттєві ознаки відношення лише щодо певної групи предметів (тобто виділяє не один, а кілька);

- дитина узагальнює відповідне відношення щодо всіх об’єктів, які знаходяться у такому відношенні між собою.

У молодшому шкільному віці розвиваються такі операції як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизація, класифікація.

Шляхи розвитку мислення:

- використання оптимально складних пізнавальних завдань;

- використання елементів проблемного, програмованого та діалогового навчання;

- використання самостійних робіт різних типів;

- застосування творчих завдань.

Уява.

Уява молодших школярів розвивається у 2х напрямках:

- зменшується вплив на уяву безпосередніх вражень, що підвищує творчий характер;

- посилюється реалізм образів відтворюючої і творчої уяви за рахунок розвитку у дитини творчої оцінки оточуючої дійсності та власних особливостей на основі законів логіки.

Шляхи розвитку уяви:

- використання системи творчих завдань (творів, переказів, опис малюнків, закінчення розповідей тощо);

- використання наочності, ТЗН;

- індивідуальний і диференційований підхід.

5.Розвиток особистості молодших школярів

У молодшому шкільному віці інтенсивно розвиваються емоційно-вольова, моральна, мотиваційна сфери, а також самосвідомість дитини.

З молодшого віку у молодших школярів збереглись такі потреби: в рухах, в зовнішніх враженнях, в ігровій діяльності. В процесі навчання вони змінюються за змістом, спрямованістю і рівнем керованості.

За змістом починають домінувати духовні потреби над матеріальними. Починається перехід дітей від прагнення задовольнити власні потреби до прагнення враховувати інтереси і потреби інших людей. Потреби молодших школярів стають більш керованими. На основі потреб формуються певні інтереси, серед яких – при правильній організації навчання – пізнавальний інтерес.

Інтереси молодших школярів відрізняються нестійкістю, легко змінюються, поверховим характером, значним зв’язком з конкретною ситуацією. У молодшому шкільному віці емоційні та вольові якості розвиваються у тісній єдності. Діти ще не здатні управляти своїми емоціями і почуттями. Характерна імпульсивність поведінки – здатність дитини одразу діяти під впливом безпосередніх вражень, не розмірковуючи над наслідками таких дій. Вольові якості лише формуються. У зв’язку з цим є важливою така організація навчання і інших видів діяльності дітей, яка б сприяла розвитку вольових якостей: наполегливості, цілеспрямованості, організованості, стриманості.

У період молодшого шкільного віку інтенсивно розвивається самосвідомість дитини. Виділяють такі групи дітей:

- діти зі стійкою адекватною самооцінкою – характеризуються правильним усвідомленням своїх дій, оптимістичним ставленням до життя, гнучкими безконфліктними взаєминами з однокласниками і вчителями;

- діти зі стійкою завищеною самооцінкою – характеризуються завищеним уявленням про свої можливості і здібності, що є результатом неправильного сімейного і шкільного виховання. Такі діти проявляють зарозумілість, зверхність у стосунках з оточуючими, підвищену до них вимогливість при відсутності вимог до себе. При роботі з такими дітьми з метою корекції самооцінки необхідно постійно об’єктивно оцінювати їх знання та вчинки, залучати до роботи учнівський колектив і проводити необхідну роботу з батьками дитини;

- діти з нестійкою самооцінкою у сторону завищеної або заниженої.

Майже не спостерігається дітей із стійкою заниженою самооцінкою, оскільки це зумовлено віковими особливостями даного віку.

Характер знаходиться на стадії формування, тому за стійкі риси характеру можна помилково прийняти тимчасові психічні стани. У цьому віці у поведінки дитини більш прозоро проявляються типологічні особливості її вищої нервової діяльності. Так, сором’язливість, несміливість є наслідком слабкості нервової системи; неврівноваженість, непосидючість – наслідком слабкості гальмівного процесу. З віком, прояви нервової системи починають перекриватися звичними формами поведінки, тобто “маскуватися”.

Для молодших школярів характерними рисами особистості є допитливість, доброзичливість, імпульсивність, схильність до наслідування, безпосередність. Особливо важливо, щоб зразками виступали люди з позитивними рисами характеру, оскільки дитина у цьому віці копіює всі риси та особливості поведінки людини, яка їй сподобалась. Негативні риси (впертість, схильність до капризування) є наслідком неправильного сімейного виховання, а тому повинні піддаватись відповідній корекції.

Тема 6: Особливості психічного розвитку та формування особистості в підлітковому віці

1. Місце та значення підліткового періоду в процесі розвитку дитини.

2. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її психологічні наслідки.

3. Характеристика основних теорій психічного розвитку, формування особистості у підлітковому віці.

4. Провідна діяльність підлітковому періоді.

5. Учбова діяльність підлітків.

6. Розвиток пізнавальних процесів у підлітковому віці.

7. Формування особистості підлітків.

8. Психологічні аспекти навчально-виховної роботи з важковиховуваними підлітками.

9. Значення трудової діяльності для формування особистості підлітків.