Сутність ігрової діяльності як методу навчання в початкових класах

Факультет початкової освіти

Кафедра педагогіки

 

Курсова робота

СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ

ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

МОЛОШИХ ШКОЛЯРІВ

НА УРОКАХ

 

 

Медвідь Юлія Володимирівна

 

Науковий керівник:

Коберник О.В

 

Умань 2010

 

 

Зміст:

 

Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Сутність ігрової діяльності як методу навчання в початкових класах
1.1 Основні теорії та концепції гри………………………………………....5
1.2 Гра як метод навчання та її значення…………………………………...12
1.3 Основні функції ігор……………………………………………………..17

2. Способи і організація ігрової діяльності на уроках в початкових класах
2.1 Організація ігрової діяльності на уроці………………………………...24

2.2 Принципи та правила гри на уроках……………………………………31
2.3 Використання комп'ютерних навчальних ігор як методу

навчання в початкових класах…………………………………………..37

Висновки………………………………………………………………………….40

Література…………………………………………………………………………42

Додатки……………………………………………………………………………44

 

 

«Національна доктрина розвитку освіти» ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення й самовияву. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Умовою успіху в розвитку мислення е висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами.

Сучасні першокласники – це діти шестирічного віку, для ігрова діяльність є близькою і зрозумілою. Звичайні й знайомі з дошкільного віку стосунки полегшують залучення до гри, що є важливо передумовою включення молодших школярів до відповідної діяльності. Під час гри діти вільніше, ніж слід будь-якої іншої діяльності, ставлять цілі, реалізовують їх, аналізують результати. Граючись, вони виступають суб’єктами ігрового процесу, його активними творцями, спроможними впливати на буття, постійно самовдосконалюючись.

Найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до об'єктивно складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей ігрової діяльності молодших школярів у навчальному процесі.

Об’єкт дослідження - процес розвитку ігрової діяльності молодших школярів у навчальному процесі.

Предметом дослідження є навчально – виховний процес молодших школярів.

Гіпотези дослідження: наскрізне використання ігрової діяльності молодших школярі у навчальному процесі, яка сприяє підвищенню якості знань учнів, формує пізнавальну активність.

Завдання дослідження:

- вивчити методичну літературу з даної теми;

- обґрунтувати роль і місце ігрової діяльності у навчальному процесі;

- прослідкувати місце ігрової діяльності у навчальному процесі.

 

 

І. Розділ

Сутність ігрової діяльності як методу навчання в початкових класах

Основні функції ігор

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор.

Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність. Виділимо найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури.

Соціокультурне призначення гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

Комунікативна гра. Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

Діагностична функція гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

Структура дидактичної гри (інтелектуальної чи рухливої) має чітко визначені складові (модель 1). Всі вони об'єктивно взаємопов'язані, а головне — опосередковано зумовлюють поведінку учасників гри. Саме структурні компоненти гри акумулюють пізнавальний та виховний зміст у привабливому для дітей ігровому завданні.

Модель 1

Структура дидактичної гри

Зміст: пізнавальний, виховний.

Ігрові правила: стосунки дітей.

Щоб виконати цікаве ігрове завдання, дитина вдається до інтелектуальних чи фізичних дій із закладеним у грі пізнавальним змістом, а відтак опановує його. Завдяки відповідним ігровим діям вона щоразу глибше вивчає та практично застосовує цей зміст.

Ігрові правила мають виховне спрямування, тобто виховний зміст: підказують дитині, як треба діяти задля успішного виконання ігрового завдання. Правила ставлять усіх гравців в однакові умови. Водночас кожній дитині притаманна власна індивідуальність, в кожної свій рівень розвитку. Саме тому хтось грає швидше й вдаліше, хтось — повільніше або й узагалі не досягає успіху. Отже, визначення ігрового завдання та правил гри спонукають дітей до певних стосунків одне з одним.

Педагоги знайомлять дитину з дидактичними іграми (з лото, доміно, шашками, шахами серсо, пінг-понгом та з багатьма іншими — модель 2)Тут важливо зацікавити її грою, і це зацікавлення підтримуватимуть або знижуватимуть інші діти, які беруть участь у грі або перебувають поряд.

 

Модель 2

Педагог | Дитина | Інші учасники

1. Зацікавлює грою | Зацікавлюється грою | Цікавляться (не цікавляться)

2. Зацікавлює ігровим завданням | Хоче виконувати ігрові завдання |

Цікавляться (не цікавляться)

3. Пояснює(показує) ігрові дії | Наслідує ігрові дії | Допомагають (заважають)

4. Подає правила (умови) гри | Приймає (не приймає, порушує) правила гри |

Нагадують, вимагають, скаржаться на невиконання правил

5. Спостерігає гру дитини | Успішно виконує ігрові завдання | Радіють (не радіють) виграшу іншого.

 

Насамперед слід цікаво роз'яснити ігрове завдання, щоб дитина захотіла виконувати його. Однолітки ж можуть підтримати або не підтримати гру. Треба також викликати в дитини інтерес до ігрових дій, щоб вона діяла охочіше. Інші діти спостерігатимуть чи коригуватимуть її дії.

Педагог має ще й дохідливе пояснити правила гри, щоб у дитини була значуща мотивація дотримуватися їх. Тут їй допомагатимуть або, навпаки, заважатимуть інші діти.

Педагог організує гру. Її учасники прагнуть виконати ігрове завдання, а інші тішаться з успіхів однолітків або байдужі до них. Отож, поряд із дорослим на деяких гравців впливають й інші діти.

Структура дидактичної гри зумовлює різні взаємини гравців. Моделі 3-6 відображають типові стосунки дітей під час виконання ігрових завдань.

1. Ігрові завдання кожна дитина виконує сама й незалежно від інших (модель 3). Наприклад, складає пазли, башточки, складанки з геометричних фігур чи елементів, мозаїку, грає з м'ячем, стрибає через скакалку тощо. Вона залишається наодинці з ігровим завданням, з ігровими діями та правилами. Контакти з іншими дітьми тут майже відсутні. Успіх чи невдача у грі залежать від інтелектуального або фізичного розвитку дитини, від дотримання або порушення нею правил.

 

Модель 3

Кожен сам за себе

Успіх (чи невдача) одного учасника гри зумовлює результат гри іншого гравця. Це стосується шахів, шашок, пінг-понгу тощо. Сама структура гри об'єктивно спонукає дітей взаємодіяти одне з одним. Кожен гравець має уважно спостерігати ігрові дії партнера, стежити, чи дотримується він правил гри. Адже від цього й від власних якостей залежить успішне виконання ігрового завдання.

Модель 4

Мій успіх – твій успіх

Ігрове завдання передбачає об'єднання зусиль двох гравців і більше: ігри-естафети, "Знайди напарника" тощо. Воно також спонукає гравців до кооперації зусиль. Діти не лише спостерігають дії одне одного, а й підігрують, допомагають партнерові. До того ж вони прагнуть успішно виконати свою частку ігрового завдання, щоб не спровокувати невдачу обох учасників гри чи всієї групи. Тут ігрова мотивація досить значуща. Дитина розуміє, що в разі програшу (через свою неспроможність чи недбалість партнера) з нею більше не захочуть гратися інші діти. Саме тому така структура гри спонукає до консолідації зусиль для виконання ігрового завдання.

Модель 5

Спільний успіх

Кооперативна структура зв'язків під час колективно-го виконання ігрового завдання посилюється в умовах змагання між групами гравців: рухливі ігри (волейбол, футбол, хокей...). Тут відповідальність кожного гравця за свої ігрові дії, дотримання правил, успішне розв'язання конкретного ігрового, завдання є часткою виграшу всієї команди, а отже, спільного успіху.

Отож, зміцнюються кооперативні стосунки дітей з однієї команди й водночас глибшають конкурентні стосунки дітей з різних команд. Групові ігрові стосунки є своєрідною шкалою відповідальності, солідарності, вони стимулюють індивідуальні можливості кожного гравця задля досягнення колективного успіху. Міжгруповівзаємини — шкала збереження дитиною власної гідності, її толерантності, максимального напруження власних зусиль в умовах конкурентної боротьби, вимогливості до себе самої і до своїх партнерів та конкурентів щодо ви-конання однакових для всіх правил гри.

Найбільш складний та суперечливий процес опанування дітьми правил гри (модель 7). Правила слугують умовами виконання ігрового завдання й водночас у цікавій формі вводять у гру норми спілкування та взаємодії між людьми.

 

Модель 7

Динаміка дотримання дітьми правил гри

На початку гри дітей цікавить передусім завдання, яке стоїть перед ними, й вони прагнуть успішно виконати його. Тому на першому етапі ігрові правила для них відходять на другий план. Отже, на першому етапі засвоєння правил гри діти забувають про них.

Позаяк дорослий щоразу нагадує, що дотримуватися правил мають усі, діти надалі вже про це пам'ятають. Але на другому етапі гравці вбачають у встановлених правилах реальні перешкоди, які заважають їм швидко й успішно перемагати. Тож деякі з них свідомо ігнорують правила й опиняються в легших умовах виконання завдання, аніж інші гравці. Очевидні порушення правил засуджують як дорослі, так і партнери. До того ж ви-граш, отриманий нечесно, не зараховується.

Усе це змушує дітей на третьому етапі, врешті-решт, дотримуючись правил, прагнути виграти, доклавши ін-телектуальні чи фізичні зусилля. Тепер вони пишаються чесно здобутим виграшем.

Уже на четвертому етапі дитина не лише сама дотримується правил гри. Вона ставить таку саму вимогу й до інших гравців, контролює дотримання ними правил, не допускає порушень. Тобто діти стають поборниками загальних для всіх норм поведінки, які й зумовлюють справедливі стосунки між ними.

 

 

ІІ. Розділ

Початкових класах

Діапазон використання комп’ютера в навчально-виховному процесі дуже великий: від тестування учнів, обліку їхніх особистісних особливостей до гри.

Комп’ютер може бути як об’єктом вивчення, так і засобом навчання, тобто можливі два види напрямку комп’ютеризації навчання: вивчення інформатики й також її використання при вивченні різних предметів. При цьому комп’ютер є потужним засобом підвищення ефективності навчання.

Комп’ютер значно розширив можливості подачі навчальної інформації. Застосування кольорів, графіки, звуку, відеотехніки дозволяє моделювати різні ситуації й середовища.

Комп’ютери в навчанні варто використовувати тільки тоді, коли вони забезпечують одержання знань, які неможливо або досить складно отримати за умови безкомп’ютерного навчання. Але дуже важливо навчання будувати таким чином, щоб учень розумів, що завдання вирішує він, а не машина, що тільки він відповідає за наслідки ухваленого рішення. Школярі втрачають інтерес до роботи, якщо наприкінці уроку знищуються плоди їхньої праці, тому необхідно використати виконану ними роботу на уроках при створенні програмних продуктів або розробці методичних матеріалів.

Із всіх видів технічних засобів навчання (ТЗН), що застосовуються сьогодні, тільки комп’ютер вирішує такі проблеми, як:

· адаптивність навчального матеріалу (залежно від індивідуальних особливостей учнів);

· одночасна робота групи користувачів;

· інтерактивність (взаємодія ТЗН й учня, що імітує певною мірою природне спілкування).

Комп’ютер дозволяє підсилити мотивацію учня. Не тільки новизна роботи з комп’ютером, що сама по собі сприяє підвищенню інтересу до навчання, але й можливість регулювати подачу навчальних завдань за ступенем складності, заохочення до правильних рішень позитивно позначаються на мотивації.

Крім того, комп’ютер дозволяє повністю усунути одну з найважливіших причин негативного ставлення до навчання – неуспіх, обумовлений нерозумінням, значними пробілами в знаннях. Працюючи на комп’ютері, учень одержує можливість довести розв’язок завдання до кінця, опираючись на необхідну допомогу. Одним із джерел мотивації є цікавість. Можливості комп’ютера тут невичерпні, і дуже важливо, щоб ця цікавість не стала переважаючим фактором, адже в цьому випадку вона буде перекривати навчальні завдання.

Комп’ютер дозволяє істотно змінити способи керування навчальною діяльністю, занурюючи учнів у певну ігрову ситуацію, даючи можливість учням запросити певну форму допомоги, викладаючи навчальний матеріал з ілюстраціями, графіками і т.ін.

Комп’ютер дозволяє якісно змінити контроль за діяльністю учнів, забезпечуючи при цьому гнучкість керування навчальним процесом. Комп’ютер дозволяє перевірити всі відповіді, а в багатьох випадках він не тільки фіксує помилку, але досить точно визначає її характер, що допомагає вчасно усунути причину її появи.

Комп’ютер сприяє формуванню в рефлексії учня, дозволяє учням наочно побачити результат своїх дій.

Застосування комп’ютерної техніки робить урок привабливим і по-справжньому сучасним.

За цілями і завданнями навчальні комп’ютерні програми поділяються на: ілюстраційні, консультуючі, програми-тренажери, програми навчального контролю, ігрові, операційні середовища тощо.

Одні з них призначені для закріплення знань і вмінь, інші орієнтовані на засвоєння нових понять. Є навчальні програми, які дозволяють учневі стати безпосередніми учасником відкриттів, композитором або художником.

Для прикладу подається опис навчальної розвивальної математичної гри.

Розвивальна математична гра “Аладін”

Гра побудована у формі послідовного проходження етапів, без змоги переходу до наступного, не розв’язавши поставленого завдання. Гра насичена завданнями різного рівня складності, розрахованими орієнтовно на 1-2 класи початкової школи. Розв’язуючі дані задачі учень проявляє свої знання з таких розділів програми:

· додавання і віднімання в межах 10 (з переходом через десяток);

· геометричні фігури;

· вимірювання величин тощо.

Гра ілюструє замінювання дії додавання множенням та розвиває такі здатності у дітей. Загалом математична гра “Аладін” може використовуватись на етапі актуалізації, закріплення чи застосування знань.

 

Інтерес до навчальної гри впродовж багатьох років не згасає, з'являються, нові напрями її дослідження. Проте і нині іде недостатньо теоретично обґрунтовані ігрові методи і форми навчання, відсутня їх класифікація, не розроблена структура ігрового навчання, технологія застосування та оцінювання ефективності використання тих чи інших ігрових методів і форм навчання.

Гра у навчальному процесі створює мотивацію, близьку до природної, збуджує інтерес, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички. Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри полягає в тім, що вона досягає своєї мети непомітно для вихованця, тобто не потребує ніяких способів насильства над особистістю дитини. Окрім того, під час гри діти молодшого шкільного віку почувають себе вільно і комфортно. Причому це стосується всіх учнів, які мають різні психологічні особливості. У процесі гри «навіть інтелектуально пасивна дитина спроможна виконати таке завдання, яке їй важко дається у звичайній життєвій ситуації, тому що тут не існує тієї «жорстокої смуги оцінювання», до якої потрапляє молодший школяр із перших днів перебування в школі, а отже, знижується його тривожність, напруження, негативне ставлення до навчальної діяльності».

Підбираючи ігри, слід поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, педагог повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено завдання, вчитель надає йому ігрового змісту, окреслюючи ігрові дії. Ігровий зміст спонукає учнів до гри. А коли виникає особиста зацікавленість, то з’являється і активність, і творчі думки, і дії, і хвилювання за себе, команду весь колектив.

Раціональне використання ігрових методів сприяє позитивній зміні рівнів активності учнів: від репродуктивного через пошуковий до творчого. Тут допомагає логічне використання методів від більш простих (ігри-вправи) до складних (рольові). Ігрові методи впливають на розвиток логічного мислення, теоретичних знань і практичних умінь та навичок, самостійності та самоосвіти, колективного співробітництва. Готуючись до заняття, педагог повинен чітко продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку.

Таким чином, серед безлічі різного типу педагогік, що працюють зараз у школі (класно-урочна система за Коменським, проектна за Дьюї, вальдорфська за Штайнером, розвивальна за Ельконіним-Давидовим тощо), виділяють ще й ігрову педагогіку. Історично склалися три типи педагогічних сфер. Вони визначаються типом змісту, що транслюється, і залежать від того, що ми хочемо одержати як кінцевий результат: досвід попереднього покоління, світ знань або світ миследіяльності. Відповідно, зараз існує поділ на педагогіку зразка, педагогіку знання й ігрову педагогіку. Педагогіка зразка побудована на введенні в досвід попереднього покоління — учень копіює вчителя.

 

1. Н.Е. В школу с игрой: книга для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 96с.

2. Демин М.В. Природа деятельности. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 168 с.

3. Исупов К. Г. Второе рождение проблемы «игра» и искусство // Философские науки. - 1974. - №5-6. - С.148.

4. Каминснки Х. Дидактико-методические основы преподавания зкономики в школе. Деловые игры // Экономика. Вопрос школьного зкономического образования. -1999. - N51, - С.58-62.

5. Клаус Г. Философские аспекты теории игры // Вопр. философии. — 1968. — №8.- С.156.

6. Козлова О.А. Роль современных дидактических игр в развитии познавательных интересов и способностей младших школьников//Начальная школа. – 2004. - №11. – С. 49-52

7. Компанець Н.М. Дидактичні ігри в системі інтегрованого навчання. – К.: Змога, 2003. – 80с.

8. Коротяев Б.И. Учение — процесс творческий. — М.: Просвещение, 1989.— 159с.

9. Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. — М.: Педагогика, 1981, —186с.

10. Ляпина Г. А. Игра как средство активизации учебно-воспитательного процесса. — Алма-Ата.: Изд-во МЄКТЕП, 1978.— 64с.

11. Машарова Т.В., Ходырева Е.А. Учебная деятельность… Среда… Развитие… - Киров, 1998

12. Осадчук Р. І. Дидактичні ігри в навчальному процесі школи// Педагогіка і психологія. – 1996. -№4. – С.102-111

13. Педагогическая энциклопедия. — М.: Изд-во «Сов. Энциклопедия», 1965. — Т.2. —С.137.

14. Подласый И.П. Педагогика. — М.: Просвещение, 1996. — 423 с.

15. Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками: Навч. посіб. для студентів педагогічних факультетів.К.: Освіта, 1998. – 199 с.

16. Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии.-М., 1978.-590с.

17. Ткачук Т. Ігротерапія, як спосіб підвищення пізнавальної активності// Палітра педагога. -2002.- №3. – С. 5-10

18. Устиненко В. И. Место и роль игрового феномена в культуре // Философские науки. - 1980. - №2. - С.189.

19. Шульга Л. Ігрові методики та їх роль у моральному вихованні учнів молодшого шкільного віку// Рідна школа. 2002.- №7 – С.48-46.

20. Эльконин Б.Д. Психология игры. - М.: Педагогика, 1978. — 304с.

 

 

ВСТУП

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК

ВИКОРИСТАНИХ

ДЖЕРЕЛ

Факультет початкової освіти

Кафедра педагогіки

 

Курсова робота

СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ

ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

МОЛОШИХ ШКОЛЯРІВ

НА УРОКАХ

 

 

Медвідь Юлія Володимирівна

 

Науковий керівник:

Коберник О.В

 

Умань 2010

 

 

Зміст:

 

Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Сутність ігрової діяльності як методу навчання в початкових класах
1.1 Основні теорії та концепції гри………………………………………....5
1.2 Гра як метод навчання та її значення…………………………………...12
1.3 Основні функції ігор……………………………………………………..17

2. Способи і організація ігрової діяльності на уроках в початкових класах
2.1 Організація ігрової діяльності на уроці………………………………...24

2.2 Принципи та правила гри на уроках……………………………………31
2.3 Використання комп'ютерних навчальних ігор як методу

навчання в початкових класах…………………………………………..37

Висновки………………………………………………………………………….40

Література…………………………………………………………………………42

Додатки……………………………………………………………………………44

 

 

«Національна доктрина розвитку освіти» ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення й самовияву. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Умовою успіху в розвитку мислення е висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами.

Сучасні першокласники – це діти шестирічного віку, для ігрова діяльність є близькою і зрозумілою. Звичайні й знайомі з дошкільного віку стосунки полегшують залучення до гри, що є важливо передумовою включення молодших школярів до відповідної діяльності. Під час гри діти вільніше, ніж слід будь-якої іншої діяльності, ставлять цілі, реалізовують їх, аналізують результати. Граючись, вони виступають суб’єктами ігрового процесу, його активними творцями, спроможними впливати на буття, постійно самовдосконалюючись.

Найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до об'єктивно складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей ігрової діяльності молодших школярів у навчальному процесі.

Об’єкт дослідження - процес розвитку ігрової діяльності молодших школярів у навчальному процесі.

Предметом дослідження є навчально – виховний процес молодших школярів.

Гіпотези дослідження: наскрізне використання ігрової діяльності молодших школярі у навчальному процесі, яка сприяє підвищенню якості знань учнів, формує пізнавальну активність.

Завдання дослідження:

- вивчити методичну літературу з даної теми;

- обґрунтувати роль і місце ігрової діяльності у навчальному процесі;

- прослідкувати місце ігрової діяльності у навчальному процесі.

 

 

І. Розділ

Сутність ігрової діяльності як методу навчання в початкових класах