Гра як метод навчання та її значення

Важливим освітнім завданням педагога є спрямування роботи на розумовий розвиток учнів, що забезпечуватиме формування їхніх творчих здібностей, здатність і уміння знаходити нові шляхи для розв'язання практичних завдань, творчо застосовувати набуті знання у майбутній діяльності.

Основними критеріями творчості у пізнавальній діяльності учня є: самостійність (повна або часткова); пошук і вибір можливих варіантів руху до мети; створення або конструювання нового продукту (в індивідуальному досвіді учня — нового, невідомого для нього наукового знання або методу, але відомого, як правило, в суспільному досвіді) [9; с. 60] тощо.

Формування творчих здібностей школярів можливе за умови раціональної організації навчального процесу, основу якого становлять методи навчання. Вони історично змінюються разом зі зміною цілей і змісту освіти. Питання активізації методів навчання дедалі частіше постає у зв'язку з перебудовою системи освіти, удосконаленням навчально-виховного процесу в цілому. Це значно посилює інтерес педагогів до нових або модернізованих методів.

Для кращого засвоєння навчального матеріалу все більше застосовуються активні методи навчання.

Аналіз теорії та практики навчання дає можливість стверджувати, що головною ознакою активності методу є висока розумова діяльність учнів, яка визначається: швидкістю і логікою мислення; тривалою продуктивною роботою в заданому режимі; самостійним прийняттям рішення; взаємодією учнів і вчителя за допомогою прямих і зворотних зв'язків тощо.

Активні методи навчання поділяються на не імітаційні, які реалізуються на традиційних видах занять, та імітаційні, використання яких, як правило, пов'язане із застосуванням навчальних ігор. Імітація (наслідування, відображення) — це моделювання діяльності, розігрування ситуації. Отже, ігровий метод — це спосіб взаємодії учителя й учнів (учня), зумовлений грою, що веде до реалізації дидактичних задач і цілей навчання.

За концепцією І.Я. Лернера ігровий метод навчання характеризується трьома основними ознаками:

1. визначає ціль, спрямовану на зміст освіти, що підлягає засвоєнню;

2. передбачає вид навчально-пізнавальної діяльності, яку він організує;

3. визначає характер взаємодії вчителя й учнів.

Водночас ігровий метод навчання, як і будь-який інший, передбачає наявність знань про:

а) цілі діяльності, що є знанням і про результат цієї діяльності. Без такої попередньої цілі діяльності суб'єктів навчального процесу не може бути цілеспрямованою, тобто усвідомленим рухом до мети;

б) необхідний для досягнення мети спосіб діяльності;

в) необхідні й можливі засоби інтелектуального, практичного або предметного характеру, оскільки діяльність завжди пов'язана з ними;

г) об'єкт діяльності, без якого діяльності не буває. Саме знання про об'єкт, його властивості супроводжується в методі необхідним знанням про зміни об'єкта під впливом діяльності та механізм його перетворення.

Для ігрових методів характери певні особливості, що відрізняють їх від традиційних:

- наявність ігрових моделей об'єкта, процесу або діяльності;

- активізація мислення й поведінки школяра;

- високий ступінь задіяності у навчальному процесі;

- обов'язковість взаємодії учнів між собою та вчителем або програмовим матеріалом;

- посилення емоційності і творчий характер заняття;

- самостійність у прийнятті рішення;

- бажання набути уміння і навички за відносно короткий термін.

Організовуючи навчальний процес і вибираючи оптимальні для того чи іншого його етапу методи, вчитель має знати, які функції можуть виконувати ігрові. Як правило, вони подібні до тих, що характерні для будь-яких інших методів навчання: спонукальна, освітня, виховна, розвиваюча, інформативна контрольно – корекційна

Ігрові методи багатопланові і кожен з них в той чи інший спосіб сприяє виробленню певної навички, а тому виникає необхідність систематизувати їх для більш диференційованого використання у навчальному процесі.

Розглянемо особливості кожного з ігрових методів.

Досить часто у своїй повсякденній роботі вчителі використовують

ігри-вправи, включаючи їх у зміст багатьох уроків. Особливість їх використання полягає у тому, що вони не потребують тривалої підготовки і займають значно менше часу в межах урочного навчання. Аналіз значної кількості ігор, спостереження і досвід учителів показують, що використання даного методу пов'язане з активізацією певних психічних процесів і сприяє закріпленню знань, перевірці їх якості, набуттю навичок.

Ігри-вправи проводяться на уроках, входять до домашніх завдань, позакласних занять, а також можуть використовуватись у вільний від навчання час. Вони позитивно впливають на посилення інтересу до теми, що вивчається.

Як зазначає Г.О. Ляпіна [10; с.25], ігри-вправи дають можливість виділити з усього фактичного матеріалу, що пропонується дітям і підліткам у навчальному плані, ті явища і факти, які можуть бути збережені пам'яттю як найбільш життєво важливі й захопливі у плані пізнання. Як правило, це можуть бути кросворди, ребуси, вікторини тощо.

На основі узагальнення та аналізу різних точок зору з приводу виділення та класифікації ігрових методів навчання можна виокремити такі основні види: гра-вправа, ігрова дискусія, ігрова ситуація і навчально-рольова гра.

Метод ігрової дискусії. Слово «дискусія» латинського походження, що означає дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін думками, ідеями між кількома учасниками. Основне призначення даного методу — виявити відмінності в розумінні питання й шляхом товариської суперечки встановити істину, прийти до спільної точки зору.

Переваги цього методу полягають у тому, що:

- по-перше, матеріал, який подається на більш високому рівні або у нетрадиційній формі дозволяє учням отримати гарну вихідну базу для самостійного дослідження спірних питань;

- по-друге, виникає інтерес пошуку істини, що потребує використання джерел, які містять дискусійні положення і відповідно збуджують інтерес до пізнавальної діяльності;

- по-третє, набуваються уміння і формуються практичні навички для логічного, несуперечливого й аргументованого ведення дискусії, в ході якої необхідно не просто відкинути якусь думку, а доказово, обґрунтовуючи свої факти, розуміння проблеми;

- по-четверте, школярі поступово знаходять правильне співвідношення раціонального та емоційного, що вкладаються у зміст доведень;

- по-п'яте, здійснюється вибір відповідного понятійного апарату для виключення підміни сутності суперечливих термінів;

- по-шосте розкриваються творчі можливості учнів, їхня здатність де узагальнення, нахил до теоретичного аналізу, тобто формуються навички, необхідні для самостійної навчальної діяльності.

Дискусійний метод навчання дозволяє серед різних варіантів рішень одного й того ж питання вибрати оптимальний. При цьому в учня можуть виникати сумніви у правильності вибору. Щоб зняти їх, необхідно глибоко проаналізувати суть явища або процесу, його природу. Такий спосіб навчання дає можливість учню підійти до істини, під якою розуміють відповідні уявлення людини про зміст явищ реальної дійсності. Досягнень поставленої мети зумовлює розвитої пізнання. Різновидами ігрової дискусії є «мозкова атака», «дискусія круглого столу», «метаплан».

Наступний вид — «метод ігрової ситуації». В основі його лежить проблемна ситуація. Вона активізує пізнавальний інтерес у школярів спрямовує розумову діяльність. Основне призначення цього методу — встановлення зв'язку теорії і практики з теми, що вивчалася або вивчається; вміння аналізувати, робити висновки, приймати відповідне рішення у нестандартних ситуаціях.

Метод ігрової ситуації сприяє заохоченню учнів до захопливої діяльності на основі певної ситуації, ще розігрується. У зміст ситуації закладено необхідну суму знань, умінь навичок, якими повинні оволодіти учні. Ігрова ситуація сприяє посилення емоційно-психологічного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної роботи, знімає напругу, стомленість.До ігрової ситуації входять так методи, як «аналіз конкретної ситуації», «інцидент», «розгляд ділової кореспонденції» тощо.

Метод «навчально-рольової (ділової) гри». Нині спостерігається певний інтерес до використання цього методу у шкільній практиці. Рольова гра дає можливість відтворити практично будь-яку ситуацію в «ролях». Це дозволяє краще зрозуміє психологію людей, стати на їхнє місце, з'ясувати, що ними рухало при прийнятті рішення.

Завдяки рольовій грі відбувається психологічна переорієнтація школярів. Кожний починає розуміти, ще він уже не просто учень, який відповідає перед учителем, а особа, яка має певні права й обов'язки та несе відповідальність у прийнятті рішення. Такий метод інтенсифікує розумову працю школярів, дозволяє швидше і краще засвоїти навчальний матеріал. Крім того, він сприяє професійній орієнтації учнів. Метод «рольової гри» має так різновиди: «ігрове проектування» та «інсценізація».

Вибір ігрових методів навчання залежить від багатьох чинників: змісту навчального матеріалу, дидактичних цілей, функцій, рівня підготовки та віку учнів, педагогічної майстерності вчителя тощо. Однак, варто зазначити, що в чистому вигляді один метод використовують рідко. Здебільшого це відбувається за рахунок поєднання кількох методів, один із яких провідний.

 

Основні функції ігор

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор.

Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність. Виділимо найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури.

Соціокультурне призначення гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

Комунікативна гра. Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

Діагностична функція гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

Структура дидактичної гри (інтелектуальної чи рухливої) має чітко визначені складові (модель 1). Всі вони об'єктивно взаємопов'язані, а головне — опосередковано зумовлюють поведінку учасників гри. Саме структурні компоненти гри акумулюють пізнавальний та виховний зміст у привабливому для дітей ігровому завданні.

Модель 1

Структура дидактичної гри

Зміст: пізнавальний, виховний.

Ігрові правила: стосунки дітей.

Щоб виконати цікаве ігрове завдання, дитина вдається до інтелектуальних чи фізичних дій із закладеним у грі пізнавальним змістом, а відтак опановує його. Завдяки відповідним ігровим діям вона щоразу глибше вивчає та практично застосовує цей зміст.

Ігрові правила мають виховне спрямування, тобто виховний зміст: підказують дитині, як треба діяти задля успішного виконання ігрового завдання. Правила ставлять усіх гравців в однакові умови. Водночас кожній дитині притаманна власна індивідуальність, в кожної свій рівень розвитку. Саме тому хтось грає швидше й вдаліше, хтось — повільніше або й узагалі не досягає успіху. Отже, визначення ігрового завдання та правил гри спонукають дітей до певних стосунків одне з одним.

Педагоги знайомлять дитину з дидактичними іграми (з лото, доміно, шашками, шахами серсо, пінг-понгом та з багатьма іншими — модель 2)Тут важливо зацікавити її грою, і це зацікавлення підтримуватимуть або знижуватимуть інші діти, які беруть участь у грі або перебувають поряд.

 

Модель 2

Педагог | Дитина | Інші учасники

1. Зацікавлює грою | Зацікавлюється грою | Цікавляться (не цікавляться)

2. Зацікавлює ігровим завданням | Хоче виконувати ігрові завдання |

Цікавляться (не цікавляться)

3. Пояснює(показує) ігрові дії | Наслідує ігрові дії | Допомагають (заважають)

4. Подає правила (умови) гри | Приймає (не приймає, порушує) правила гри |

Нагадують, вимагають, скаржаться на невиконання правил

5. Спостерігає гру дитини | Успішно виконує ігрові завдання | Радіють (не радіють) виграшу іншого.

 

Насамперед слід цікаво роз'яснити ігрове завдання, щоб дитина захотіла виконувати його. Однолітки ж можуть підтримати або не підтримати гру. Треба також викликати в дитини інтерес до ігрових дій, щоб вона діяла охочіше. Інші діти спостерігатимуть чи коригуватимуть її дії.

Педагог має ще й дохідливе пояснити правила гри, щоб у дитини була значуща мотивація дотримуватися їх. Тут їй допомагатимуть або, навпаки, заважатимуть інші діти.

Педагог організує гру. Її учасники прагнуть виконати ігрове завдання, а інші тішаться з успіхів однолітків або байдужі до них. Отож, поряд із дорослим на деяких гравців впливають й інші діти.

Структура дидактичної гри зумовлює різні взаємини гравців. Моделі 3-6 відображають типові стосунки дітей під час виконання ігрових завдань.

1. Ігрові завдання кожна дитина виконує сама й незалежно від інших (модель 3). Наприклад, складає пазли, башточки, складанки з геометричних фігур чи елементів, мозаїку, грає з м'ячем, стрибає через скакалку тощо. Вона залишається наодинці з ігровим завданням, з ігровими діями та правилами. Контакти з іншими дітьми тут майже відсутні. Успіх чи невдача у грі залежать від інтелектуального або фізичного розвитку дитини, від дотримання або порушення нею правил.

 

Модель 3

Кожен сам за себе

Успіх (чи невдача) одного учасника гри зумовлює результат гри іншого гравця. Це стосується шахів, шашок, пінг-понгу тощо. Сама структура гри об'єктивно спонукає дітей взаємодіяти одне з одним. Кожен гравець має уважно спостерігати ігрові дії партнера, стежити, чи дотримується він правил гри. Адже від цього й від власних якостей залежить успішне виконання ігрового завдання.

Модель 4

Мій успіх – твій успіх

Ігрове завдання передбачає об'єднання зусиль двох гравців і більше: ігри-естафети, "Знайди напарника" тощо. Воно також спонукає гравців до кооперації зусиль. Діти не лише спостерігають дії одне одного, а й підігрують, допомагають партнерові. До того ж вони прагнуть успішно виконати свою частку ігрового завдання, щоб не спровокувати невдачу обох учасників гри чи всієї групи. Тут ігрова мотивація досить значуща. Дитина розуміє, що в разі програшу (через свою неспроможність чи недбалість партнера) з нею більше не захочуть гратися інші діти. Саме тому така структура гри спонукає до консолідації зусиль для виконання ігрового завдання.

Модель 5

Спільний успіх

Кооперативна структура зв'язків під час колективно-го виконання ігрового завдання посилюється в умовах змагання між групами гравців: рухливі ігри (волейбол, футбол, хокей...). Тут відповідальність кожного гравця за свої ігрові дії, дотримання правил, успішне розв'язання конкретного ігрового, завдання є часткою виграшу всієї команди, а отже, спільного успіху.

Отож, зміцнюються кооперативні стосунки дітей з однієї команди й водночас глибшають конкурентні стосунки дітей з різних команд. Групові ігрові стосунки є своєрідною шкалою відповідальності, солідарності, вони стимулюють індивідуальні можливості кожного гравця задля досягнення колективного успіху. Міжгруповівзаємини — шкала збереження дитиною власної гідності, її толерантності, максимального напруження власних зусиль в умовах конкурентної боротьби, вимогливості до себе самої і до своїх партнерів та конкурентів щодо ви-конання однакових для всіх правил гри.

Найбільш складний та суперечливий процес опанування дітьми правил гри (модель 7). Правила слугують умовами виконання ігрового завдання й водночас у цікавій формі вводять у гру норми спілкування та взаємодії між людьми.

 

Модель 7

Динаміка дотримання дітьми правил гри

На початку гри дітей цікавить передусім завдання, яке стоїть перед ними, й вони прагнуть успішно виконати його. Тому на першому етапі ігрові правила для них відходять на другий план. Отже, на першому етапі засвоєння правил гри діти забувають про них.

Позаяк дорослий щоразу нагадує, що дотримуватися правил мають усі, діти надалі вже про це пам'ятають. Але на другому етапі гравці вбачають у встановлених правилах реальні перешкоди, які заважають їм швидко й успішно перемагати. Тож деякі з них свідомо ігнорують правила й опиняються в легших умовах виконання завдання, аніж інші гравці. Очевидні порушення правил засуджують як дорослі, так і партнери. До того ж ви-граш, отриманий нечесно, не зараховується.

Усе це змушує дітей на третьому етапі, врешті-решт, дотримуючись правил, прагнути виграти, доклавши ін-телектуальні чи фізичні зусилля. Тепер вони пишаються чесно здобутим виграшем.

Уже на четвертому етапі дитина не лише сама дотримується правил гри. Вона ставить таку саму вимогу й до інших гравців, контролює дотримання ними правил, не допускає порушень. Тобто діти стають поборниками загальних для всіх норм поведінки, які й зумовлюють справедливі стосунки між ними.

 

 

ІІ. Розділ