Дидактична гра, як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів.

Відомо, що гра є одним з найвиразніших видів людської діяльності, провідною діяльністю школяра, засобом всебічного розвитку, важливим методом виховання, ігрову діяльність назвали “супутником дитинства”, але у житті граються не тільки діти, а й дорослі. Гра молодших школярів відзначається своєрідним переходом до нової якості. Дитина вчиться гратися не тільки поруч або в компанії дітей, але й разом із ними. В тому, буквальному розумінні про зіграність. Така перша зіграність дитини багато що означає в подальшому житті людини. По суті, вона означає початок співіснування разом із однолітками, зі своїм поколінням. Гратися з іншими дітьми - означає розділяти з ними час, місце, іграшки, думки, емоції. Дитина дізнається на практиці, що реалізується лише та справа, до якої кожен у міру своїх сил докладе рук, а це вже є основами співпраці. У вільному спілкуванні з однолітками дитина вчиться правилам та практики взаємин, учням доводиться бути як співробітниками, так і друзями. Гра супроводжує дитину з раннього віку. Граючись, діти глибше пізнають навколишній світ, набувають різних навичок і вмінь. «Казка, гра, фантазія - життєдайне джерело дитячого мислення, уяви, приємних почуттів та прагнень», - писав В.О. Сухомлинський [14, с. 59]. Активізація пізнавальної активності та розвиток мислення - це ті основні проблеми, які вирішуються у процесі ігрового мистецтва, колективної взаємодії учителя й учнів, у стані значної емоційної піднесеності. Застосовують також перевірку знань на уроці, що відбувається у формі ігрових ситуацій, не нав'язується учням, не викликає у них негативних відчуттів. Гра виховує в учнів почуття справедливості, чесності, відповідальності перед командою, розвиває доброзичливе ставлення один до одного. На відміну від інших видів діяльності гра має певну мету; не потрібних завдань у грі дитина не ставить і не вирішує. Гра часто і визначається як діяльність, яка виконується заради самої себе, інших цілей і завдань не ставить. В міру розвитку ігор на певному етапі виявляється відповідна мета. Ігрові дії стають доцільними: будуючи "тунель" в "горах" або лікуючи "хворого" дитина знає, що і як вона робитиме і що досягне в результаті гри. Аналогічно граючи у волейбол, футбол, баскетбол діти прагнуть досягти мету - виграти. Але мета не виходить за рамки гри, а міститься в ній самій і ніяких інших завдань вона не має і не здійснює. Але, якщо для вихованця мета полягає в самій грі, то для учителя, який організовує ігрову діяльність мета - розвиток дітей, засвоєння знань з певної теми, формування умінь, вироблення тих чи інших якостей особистості дитини. Це і є одна з основних протиріч гри як засобу виховання: з одного боку - відсутність мети в грі, а з іншого – гра виступає засобом цілеспрямованого формування та розвитку особистості. Значний внесок у дослідження ігрової діяльності зробили такі педагоги як: Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін та інші. Першим важливим кроком у цій галузі можна вважати дослідження Л.С. Виготського. Великий інтерес до психології гри з'явився, насамперед, у зв'язку із вивченням психології мистецтва, а з іншої - в ході ознайомлення з проблемою розвитку вищих психічних процесів дітей. Працюючи над цією темою, вчений прийшов до цікавих суджень і сформулював ряд важливих гіпотез. Він шукав відповіді на такі питання: гра являє собою основний тип діяльності чи провідний? «Можливо, гра лише віддзеркалює процеси, які здійснюються в інших областях. Чи потрібно приймати дзеркальне відображення за відображаючий предмет і чи можна через дзеркальне відображення вивчати суть цього предмету» [8, с.65]. Л.С.Виготський зазначав, що а ігровій діяльності усі внутрішні процеси проявляються у зовнішньому вигляді. Дане твердження перегукується із висловом К.Д.Ушинського, який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби, могли заглянути у неї вільно, але в діяльності і словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку і ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує своє душевне життя» [8,с.67]. Саме ефективніше це проявляється в так званих дидактичних іграх. Характер вирішення цієї суперечності і визначає виховну та розвиваючу цінність гри: якщо досягнення дидактичної мети буде здійснено в грі як діяльності, укладає мету в самій собі, то виховна її цінність буде найбільш значимою. Якщо ж дидактична задача вирішується в ігрових діях, метою яких і для їх учасників є цієї дидактичної задачі, то виховна цінність гри буде мінімальною. Дидактична гра - явище складне, в ній виразно проявляється структура, тобто основні складові частини, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє її від інших видів ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії, результат. Дидактична гра має специфічне навчальне та виховне значення, що відрізняє її від іншої. Ці завдання обумовлені програмою навчальним і виховним впливом педагога на дітей і можуть бути різноманітними, наприклад, з розвитку мовленнєвого спілкування - розвиток мовленнєвого апарату, зв'язного мовлення, закріплення вимови, уточнення і розширення словникового запасу при ознайомленні з живою і неживою природою тощо. Наявність дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчального змісту гри на пізнавальну та самостійну діяльність дітей. Здійснюючи в ході гри ігрове завдання, учні виявляють активність, бажання і потребу розв'язати його. Як і дидактичні, ігрові завдання можуть бути різноманітними. Наприклад, під час гри в лото завдання полягає в тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з пірамідкою - зібрати її так, щоб ребро утворювало рівну лінію; у грі «Чарівний мішечок» дитина повинна навпомацки визначити предмети і назвати їх. Дидактичні та ігрові завдання для формування самостійності учнів відображають взаємозв'язок навчання і гри. Правила будь-якої дидактичної гри для формування самостійності дітей обумовлені її змістом та ігровим задумом, вони визначають характер і шлях ігрових дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми, спонукають учня самостійно керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводиться діяти всупереч безпосередньому імпульсу. Дотримування правил вимагає від учня вольових зусиль, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негативні емоції у зв'язку з невдачами тощо. У дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки. Вони по-різному впливають на поведінку учнів: одні діти беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх виконанням іншими учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у звичайних - порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за недотримання правил іншими учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення дієвості ігрових правил в організації і спрямуванні поведінки дітей є важливим педагогічним завданням для формування самостійності учнів. Ігрові дії є основою дидактичної гри, завдяки яким учні реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій неможлива гра. У грі увага дитини спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією є передумовою мимовільного розв'язання дидактичного завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого оволодіння змістом передбаченого програмою матеріалу. Ігрові дії дітей полягають у порівнянні, збиранні предметів, доборі за кольором, розміром, імітуванні рухів, голосів тощо. Ігрові дії учнів виражають значно складніші стосунки між ними. Вони можуть полягати у виконанні конкретної ролі у конкретній ситуації, загадуванні і відгадуванні, своєрідному змаганні (хто скоріше закриє порожні клітинки великої картки маленькими тощо). Цікавими є ігрові дії в народних іграх, завдяки яким, за словами К.Д. Ушинського, учень вчиться мислити, набуває важливі знання. У кожній народній грі розум учня працює жваво і енергійно, почуття напружені, дії організовані, їх зміст насичений яскравими образами, внаслідок чого дитина не просто їх наслідує, а живе у певній ігровій ситуації. Результатом дидактичної гри є формування в учнів самостійності. Відгадування загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймається учнем як власне досягнення. Виявляється він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вчителя результатом гри є рівень засвоєння дітьми знань, їхній успіх у самостійній діяльності, налагодженні гармонійних взаємин. Ігрові дії та правила виконання гри тісно пов'язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв'язанні ігрового завдання. При відсутності хоч одного з цих елементів унеможливлює гру. Дидактична гра - необхідний засіб виховного впливу на дітей. В.Ф. Шатанов казав: «Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Всім відомо, що ті діти, з яких на занятті й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі розумники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного» [3, с. 19-22]. Гра є найцікавішою і найприроднішою діяльністю для школярів. Ще К.Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим - ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності. З перших занять привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність в їх виконанні» [17, с 12]. Сучасна наука, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них ефективну взаємодію педагога та учнів, продуктивні форми їх спілкування з наявними елементами змагання, безпосередності, природного інтересу. Визначальними при цьому є думки відомих педагогів А.Макаренко називав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри - “радістю творчою”, «радістю перемоги». В.О. Сухомлинський заявляв, що у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати самостійно, розвивається увага, пам'ять, інтерес до знань. Задовольняючи свою природну потреба в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться - пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. К.Д. Ушинський зазначав, що у грі об'єднуються одночасно прагнення, відчуття і уявлення. Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається і удосконалюється самоврядування поводженням. [2, с.79]. Гра допомагає активізувати молодших школярів у процесі навчанні, долати нудьгу, йти від шаблонних рішень інтелектуальних і поведінкових завдань, стимулює ініціативу і творчість. С.Л. Рубінштейн стверджував, що в грі є відхід від дійсності, але є і проникнення в неї. Тому в ній немає втечі від реальності в придуманий світ. Все, що гра містить у собі, все це береться з дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін дійсності для того, щоб ще глибше виявити інше. Можливо, у цьому випадку гра і справді є "дзеркалом", відображення якого допомагає дитині дослідити довкілля [15, с.263]. Детальному аналізу піддала гру Г.О.Люблінська. Вона вважає, що творча ігрова діяльність характеризується такими особливостями [13]: 1. Гра активно відображає в діяльності дитини навколишнє життя людей. Вивчення початкових форм гри та її розвитку в маленьких дітей показує, що вона виникає на основі наслідування дій з предметами. І чим більше можливостей для активної дії, тим цікавіша гра. 2. Особливістю гри є сам спосіб, який дитина використовує у цій діяльності. Гра здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами. З. Гра, як і інша людська діяльність, має суспільний характер, тому вона змінюється із зміною історичних умов життя людей. Ігри дітей змінюються, бо вони відображають життя, яке змінюється. 4. Гра виступає як форма відображення дитиною дійсності. Граючись, діти не прагнуть до точного копіювання дійсності, а вносять у свої ігри багато власних вигадок, фантазії. У творчій грі дітей в найрізноманітніших поєднаннях переплітаються реальність і вигадка, прагнення до точного відтворення дійсності з найнесподіванішими порушеннями цієї реальності. 5. Гра - це засіб уточнення і збагачення знань, шлях виправлення, отже, являється засобом розвитку пізнавальних й моральних здібностей дитини. Різноманітні ігри, які використовуються в навчально-виховних цілях, можна розділити на два види залежно від основного змісту ігрових дій. В одному випадку основу змісту гри складає дидактичний матеріал, дії з яким наділяються в ігрову форму. Наприклад, діти, розділившись на команди, змагаються у швидкості рахунку або знаходження помилок в словах, згадуванні дат історичних подій і т.п. Вони виконують звичайні навчальні дії - вважають, виправляють помилки, згадують дати, - але виконують ці дії в грі. Інший випадок, коли дидактичний матеріал вводиться як елемент в ігрову діяльність, яка є як за формою, так і за змістом основною. Так, у гру-драматизацію з казковим сюжетом, де кожен грає роль, може бути внесений дидактичний матеріал: деякі знання з географії, біології, історії, математики або інших предметів. Діти грають ролі Буратіно, Незнайки, Червоної Шапочки, Баби-яги і вправляються в рахунку, дізнаються розташування частин світу або отримують інформацію про будову рослин. Зрозуміло, що в другому випадку дидактична "насиченість" значно менша, ніж у першому. Але це виправдовується тим, що на перший план висувається не засвоєння дидактичного матеріалу, а виховні завдання, використання знань у різних ситуаціях або попереднє ознайомлення з новими знаннями. Такі ігри використовуються частіше в позаурочний час і на уроках у початкових класах для відпочинку від напруженої інтелектуальної праці. В початковій школі вже сама постановка навчальної задачі для дітей може здійснюватись з використанням ігрових моментів. Так, вчитель може звернутися до дітей від імені Буратіно і Незнайки з проханням згадати букви звуки і т.п. [22]. Вивчаючи новий матеріал за допомогою гри в початкових класах вносяться моменти творчості. Так, С.І. Волкова виявила, що при вивченні в 2 класі геометричних фігур стимулювати складання дітьми зображень предметів з фігур, з якими вони познайомилися. Використання творчої гри на уроках російської мови здійснюється з метою розширення знань дітей, а головне - розвитку здібностей самостійного їх придбання і використання в нових ситуаціях. Наприклад, на заняттях російською мовою для цього використовують включення в гру роботи зі словниками, твори на вільну тему. На уроках рідної мови в початковій школі нерідко використовуються такі ігри, як складання пропозицій з двох-трьох слів, мало пов'язаних за змістом; вираз думки іншими словами; придумування заголовків до тексту; перерахунок синонімів, омонімів, винятків та ін. Ю.З. Гільбух вивчаючи уроки-ігри, характеризував їх такими позитивними якостями: яскраво виражена мотивація діяльності, добровільність участі та підпорядкування правилам, невизначеність результату й краща в порівнянні зі звичайними уроками навчальна, розвиваюча і виховна здатність. Також поділив їх на навчально-рольові та змагальні: для перших характерне максимальне включення уяви. Таким чином вони поділяються на кілька видів: 1) із прийняттям деяких рольових функцій - масок; 2) із використанням казкового сюжету; 3) з фантазуванням; 4) ділові ігри засновані на основі не художніх, а професійних ролей; моделюються умови професійної діяльності [21]. Для використання всіх ігор у навчанні характерна загальна структура навчального процесу, що включає чотири етапи: 1. Орієнтація: учитель представляє певну тему, дає характеристику гри, її ходу і правил. 2. Підготовка до проведення: ознайомлення зі сценарієм, розподіл ролей, наступне їх виконання, керування грою. 3. Проведення гри: учитель спостерігає за ходом гри, контролює, надає допомогу, фіксує результати, робить висновки. 4. Обговорення гри: надається характеристика дій, сприйняття учасниками, аналізуються позитивні й негативні сторони гри, труднощі, обговорюються можливі шляхи вдосконалення гри. Педагогічні дослідження в галузі дидактичної гри дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків: 1) весь урок будується як сюжетно-рольова гра (уроки навчання грамоти; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо); 2) гра постає в ході уроку як його структурний елемент; 3) кілька разів на уроці створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, постановки завдання, елементів змагання тощо) [16]. Найважливіші умови ефективності застосування дидактичних ігор - включення в навчальний процес; захоплюючий сюжет, наявність справді ігрових елементів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне відношення вчителя до школярів (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей) [19]. Якщо гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. Тобто не слід залишати незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину. Пояснення вчителя має бути коротким, пробуджувати інтерес. Чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь класовода залежить від змісту гри.) [20]. Наприклад, гру «Відгадай», мета якої -- розвиток зв'язного мовлення, вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета. Багато вчителів думають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це не завжди правильно, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом дій, пожвавити процес тренувальних вправ [6]. Діти захоплюються, активно виправляють помилки Незнайка, «розмовляють» з Чомучкою, учаться в «лісовій школі» або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв'язують задачі, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі. Учитель часто застосовує дидактичні ігри у поєднанні з іншими методичними прийомами, використовує загадки, вікторини, ігри-подорожі залежно від теми, мети уроку, змісту навчального матеріалу, знань учнів та ін. Використовують їх як для перевірки і закріплення здобутих знань, так і для поглиблення та розширення їх на всіх етапах уроку -- при подачі нового матеріалу, закріпленні вивченого. Останнім часом повільно, але рішуче в шкільну практику почали впроваджуватися комп'ютерні ігри. Але навіть до комп'ютерних ігор учитель пояснює, показує характер відносин людини з технікою в суспільстві майбутнього. Для гармонійного розвитку дітей широко використовують загадки. Вони дають не повний, але досить точний опис предметів або явищ природи. Оточуючий нас світ дає великі можливості для створення різних загадок про рослини, тварин, явища природи. Загадки можна використати на різних етапах уроку. Для цього вчитель підбирає їх відповідно до теми і мети виучуваного матеріалу і визначає, на якому етапі доцільніше їх використати. Можна використати загадки на початку викладання нового матеріалу як цікаве введення в світ того предмета або явища, про які йтиметься на уроці. Наприклад, загадку «У великій шапці на одній ніжці скік-скік, під листочок зник» можна запропонувати перед початком вивчення теми «їстівні та отруйні гриби»; для закріплення теми «Ліс» використати загадки: «Навесні веселить, влітку холодить, восени живить, взимку гріє» (дерево) або «Навесні цвіте, влітку плід несе, восени не в'яне, взимку не вмирає» (ялина, сосна) [1, с.106]. В проведенні уроку доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам'ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. З цього випливає те, що будь-яка гра, в тому числі і використовувана на уроці з метою перевірки та закріплення знань, виховує, причому не в одному якомусь відношенні, а в багатьох. Однак є ігри, які організовуються з учнями в позаурочний час з метою освоєння норм і правил поведінки, формування певного ставлення до морально - естетичних цінностей, політики, праці та ін.. Так, у початковій школі з дітьми розігрують рольові ігри за правилами поведінки в громадських місцях, на дорозі, в дома, інсценування домашніх свят, конкурси казок, частівок, національних ігор, проводять ігри - практикуми з освоєння "техніки" жестів, звернень, розмови по телефону і т.д. З метою естетичного виховання, без якого не можу бути особистість гармонійно розвиненою, використовують театральні ігри: ляльковий театр, драматизації казок, художніх творів. В наш час набувають поширення терапевтичні ігри, тобто ігри, організовувані з метою лікування від психічних розладів, для компенсації недоліків спілкування і полегшення або навіть усунення деяких фізичних і фізіологічних вад розвитку. Їх ефективність у дошкільному та шкільному віці дуже велика. Використовуються вони і в роботі з дорослими. Проте особливо часто вони застосовуються в молодшому шкільному віці. Відповідні заняття з ігротерапії проводить психотерапевт, але техніку ігрової терапії може опанувати і вчитель [21]. Отже, активізація пізнавальної активності та розвиток мислення - це ті основні проблеми, які вирішуються у процесі ігрової діяльності, колективної взаємодії учителя й учнів, у стані значної емоційної піднесеності. Застосовують також перевірку засвоєння знань на уроці, що відбувається у формі ігрових ситуацій, не надокучає учням, не викликає у них негативних відчуттів. Гра виховує в учнів почуття справедливості, чесності, відповідальності перед командою, розвиває доброзичливе ставлення один до одного, формує вміння взаємодіяти з колективом.