Умови проведення дидактичних ігор.

Дидактична гра - “творча форма навчання, виховання і розвитку студентів, школярів і дошкільників” [4,с. 31]. Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам'ять, мислення, мову, сенсорну орієнтацію, кмітливість, а тому їх можна використовувати під час викладання будь-якого предмета. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагогів і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами безпосередності й неудаваної цікавості. В терміні “дидактична гра" наголошується її педагогічна спрямованість, відображається багатогранність її застосування з урахуванням дидактичної мети заняття і рівня підготовленості студентів та учнів. Витоки дидактичних ігор ми можемо знайти в народній педагогіці. Ігри та іграшки, які створив народ, завжди допомагали дітям пізнавати світ граючись. Тому ігри пізніше дуже тісно пов'язались з навчанням, постійно удосконалюючись. Оцінюючи дидактичну гру та її роль в системі навчання, А.П. Усова писала: “Дидактичні ігри, ігрові завдання та прийоми дозволяють підвищити сприйнятливість дітей, різноманітити навчальну діяльність дитини, приносять цікавість" [7, с.170]. Характерні ознаки дидактичної гри: 1) моделювання ситуацій навчально-виховного характеру та прийняття навчально-педагогічних рішень; 2) розподіл ролей між учасниками гри; 3) різноманітність рольових цілей при виробленні рішення; 4) взаємодія учасників гри, які виконують ті чи інші ролі; 5) наявність спільної мети учасників гри; 6) колективне вироблення рішень; 7) багатоальтернативність рішень; 8) наявність системи індивідуального чи групового оцінювання діяльності учасників гри. Дидактична гра складається з таких елементів [4, с.12-16]: 1) дидактична задача; 2) ігрова задача; 3) ігрові дії; 4) правила гри. Дидактична задача визначається метою навчального та виховного впливу. Наявність дидактичної задачі або декількох задач підкреслює навчальний характер гри, направленність навчального змісту на процеси пізнавальної діяльності учнів. Ігрова задача виконується учнями в ігровій діяльності. Ці дві задачі відображають взаємозв'язок навчання та гри. Дидактична задача реалізується протягом всієї гри через здійснення ігрової задачі, ігрових дій, а підсумок її вирішення знаходиться в фіналі. Тільки при цій умові дидактична гра може виконати функцію навчання і разом з тим буде розвиватися як ігрова діяльність. Ігрові дії є основою дидактичної гри - без них неможлива сама гра. В ігрових діях проявляється мотив ігрової діяльності, активне бажання вирішити поставленну ігрову задачу. По своїй складності вони різні та обумовлені складністю пізнавального змісту та ігрової задачі. Ігрові дії - це не завжди практичні зовнішні дії, коли треба щось ретельно роздивитись, порівняти, розібрати та ін. Це також важкі розумові дії, виражені в процесах цілеспрямованого сприйняття, спостереження, порівняння, згадування раніше засвоєного, - розумові дії, виражені в процесах мислення. В різних іграх ігрові дії різні за їх спрямованістю та за ставленням до граючих. Правила гри. Їх зміст та спрямованість обумовлені загальними задачами формування особистості і колективу, пізнавальним змістом, ігровими задачами та діями в їх розвитку та збагаченні. В дидактичній грі правила є заданими. Учні часто порушують правила не тому, що роблять це свідомо, а тому, що не знають, як виконувати, а іноді забувають про них. Треба пояснити як виконувати правила і навіщо вони потрібні, створити таку ситуацію, щоб виконування правил стало бажанням самих дітей. Дотримування правил в ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкування в грі і формуванню не тільки знань, а й різноманітних почуттів, накопичення добрих емоцій та засвоєння традицій. Педагог повинен використовувати слова, які відображають ступені оволодіння ігровими діями та правилами: ще не дуже, майже добре, добре, дуже добре. Це сприяє розвитку самооцінки, перпективності в досягненні мети. Однак треба враховувати необхідність і осудження, якщо деякі діти використовують правила з метою отримання для себе вигоди. Поради, які пропонує В.М. Букатов щодо проведення дидактичних ігор на уроках [5, с.44]: 1) не поспішати з виголошенням дидактичної мети або з постановкою навчальної мети перед початком ігрового завдання; 2) продумати членування “подієвого ряду” задання так, щоб складна діяльність була замаскована виконанням учнями дій, для них досить легких; 3) заздалегідь продумати й підготуватися до зміни мізансцен, тобто щоб кожен етап роботи починався в новому місці, а учні були в різних положеннях, і з новими супутніми рухами; 4) заздалегідь продумати, як і в які моменти слід рятуватися від штампів “парної педагогіки”, замінюючи її педагогічною організацією мимовільної уваги учнів до думки, умінь, дій, мети одне одного; 5) завдання педагога не буде для учнів ігровим, якщо вони не відчують у ньому свободу для вкладання особистих підтекстів, тобто особистої грайливості щодо педагога та одне одного; 6) під час повторення ігрового завдання звернути увагу на те, чи є в ньому новизна, несподіванка й незрозумілість, а потім наголошувати на ритуальному повторенні найемоційніших для учнів моментів ігрового завдання; 7) скласти список улюблених дитячих ігор і з'ясувати, як ці ігри (або їхні елементи) можна використовувати на уроці; 8) пам'ятати, що жвавість дидактичної гри найбільше залежить від поведінки вчителя. Гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих складних математичних завдань, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Добираючи гру необхідно обов'язково поєднувати два елементи - пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вчитель повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання, учитель надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне ігровий задум, який спонукає учнів до гри, і є основою ігрової ситуації. Через ігровий задум виникає інтерес до гри. А коли з'являється особиста зацікавленість, виникає й активність. Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних правил ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх в міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок розвитку пам'яті. Щоб учні усвідомили і запам'ятали порядок лічби проводиться гра «Скільки?». Знаючи, що дітям з особливими потребами важко підтримувати інтерес до одного виду діяльності, то дидактичну гру «Скільки?» видозмінювала, застосовувала різні варіанти все більш складнішої конструкції. Проводячи цю гру, використовувала дидактичний матеріал: трафарети яблук, груш, картки зі цифрами, картки із зображенням різної кількості предметів, іграшки. Зміст гри. Варіант 1. Виставляю на набірному полотні трафарети яблук, показуючи кожний з них указкою, пропоную полічити хором. Потім указкою показую трафарети яблук, починаючи з останнього, а учні лічать від останнього до першого. Звертаю увагу дітей на те, що в обох випадках дістали одне й те саме число. Далі, виймаючи трафарети яблук по одній (не по порядку), пропоную знову полічити. З'ясовується, що і в цьому роді дістали те саме число. Після цього замінюю два трафаретні яблук двома трафаретами груш і знову лічимо. Виявляється, що і цього разу кількість трафаретів та сама. Варіант 2. Виставляю іграшки на столі і пропоную учням, показуючи іграшки указкою, не лише лічити вголос, а й піднімати - цифру, яку вони називають. Варіант 3. Плескаю в долоні, учні також плескають і лічать оплески. Варіант 4. Плескаю в долоні кілька разів, а учні полічивши кількість оплесків мовчки, піднімають картку з відповідною цифрою [21]. Варіант 5. Показую цифру, а учні відповідно роблять стільки ж оплесків. Таким чином, учні поступово усвідомлюють суть гри, запам'ятовують порядок лічби, співвідношення між числами і предметами. В третьому класі, при вивченні нумерації в межах 100, проводяться ігри: а) «Смужка». Суть гри полягає в роздачі учнями смужок, на яких записане перше і останнє число. Учні повинні записати числовий ряд в пропущені клітинки. В цій грі приділяється увага індивідуалізації використання дидактичного матеріалу. Таке використання дидактичного матеріалу створює умови для активної практичної і розумової роботи кожної дитини, викликає у неї намагання самостійно виконати завдання. На основі такої організації навчання у дітей починають формуватися первинні елементи потягу до пізнання, одержання знань, елементарного самоконтролю за власними діями. б) «Лічильні квадрати» - на таблиці записані хаотично числа. Учень повинен відшукати найменше число, і від нього почати лічити, відшукуючи наступне число. в) «Жива лічба» - кожен учень має картку із числом. По команді «Числа, станьте по порядку!», учні повинні стати в шеренгу і перелічитися. Ігри «Весела лічба», «Продовж», «Знайди своє місце», «Знайди свою пару», «Назви сусідів» розвивають увагу, спостережливість, миттєву реакцію, урізноманітнюють діяльність учнів, сприймають формуванню навичок лічби та закріплюють поняття про місце цифри у числі. Ці ігри краще проводити на початку уроку, щоб збудити думку учня, допомогти йому зосередитися, виділити основне найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. В учнів 2-4 класів появляється бажання брати участь в грі, яка містить змагання. Спочатку кожний учень хоче одержати перемогу. Поступово інтереси учня розширюються, він переживає не тільки за свій успіх чи невдачу, але і за успіх і невдачу своєї команди. Тому в першокласників великою популярністю користуються ігри: «Кращий обчислювач», «Хто швидко і точно», «Мовчанка», «Естафета», «Ланцюжок», «Кругові приклади». Основним завданням цих ігор є закріплення навиків і вмінь швидко і точно виконувати дії, а також використовувати найбільш раціональний прийом обмеження. Мета ігор - закріпити уяву про добу, рік, місяць, тиждень і уточнити відомості про годинник. Дидактичні ігри проводжу під час усної лічби, повторення раніше набутих знань, ознайомлення з новим матеріалом та його закріплення. Кожна гра розвиває, формує, уточнює, удосконалює просторові, обчислювальні, графічні, часові уявлення дитини з особливими потребами [22]. Отже, без гри не має і не може бути повноцінного розумового розвитку, порівнював гру з величезним світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишнє, з іскрою, яка запалює вогник допитливості. Потрібно старатися, щоб гра не була епізодом, а проходила б крізь усе життя дитини. Бо гра - це творчість, праця, а праця - шлях дітей до пізнання світу.