Розкрити поняття про увагу і її ф-її та показати її практичне значення в житті й діяльності Л.

Увага – це направленість і зосередженість Ψки на якомусь об*єкті, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної і рухової активності індивіда. Орієнтувальний рефлекс.

Види уваги:

3) за спрямованістю на об*єкт:

- зовнішня (предсенсорна, предмоторна), активна – зосередженість;

- внутрішня (інтелектуальна) – пов*язана з аналізом псих процесів і переживань; пов*яз з уявою.

4) за участю волі:

- довільна;

- недовільна;

- післядовільна.

Форми прояву – поза, міміка, власне увага.

Ф-її:

1) підготовка до сприймання;

2) ф-я вибору потрібного та ігнорування непотрібного;

3) ф-я оцінки переваг навчальних методів;

4) ф-я прояву ставлення до об*єкта.

Структура: стійкість, концентрація, обсяг, переключення, розподіл, коливання, контроль, відволікання, розсіяність.

Причини мимовільної уваги: х-р зовнішнього подразника, відповідність зовнішнього подразника внутр стану Л, спрямованість особистості (інтереси, світогляд, погляди), почуття що викликає подразник.

Уява – процес створення образів предметів, ситуацій, обставин, шляхом встановлення нових зв*язків між відомими образами та знаннями.

Види активної уяви: репродуктивна (мимовільна, довільна), творча (довільна), мрія (довільна).

Репродуктивна – відтворення об*єкта за його описом за макс схожістю.

Творча – перетворення і створення нових уявлень, без наявного зразку.

Мрія – самостійне створення нових образів бажаного майбутнього. Активна – плани на майбутнє. Пасивна – не пов*язана із втіленням.

Пасивна уява, види: сновидіння, дрімота, галюцинації.

За змістом діяльності: технічна, художня, наукова.

Види*

1) У того, чого Л не бачила, але що існує насправді;

2) У історичного минулого;

3) У майбутнього;

4) У того, чого ніколи не було і не буде.

Прийоми створення образів (аналіз отриманих вражень чи уявлень; синтез):

- аглютинація створення нового образа шляхом приєднання частин предмету до іншого;

- перебільшення – гіперболізація;

- аналогія – побудова образу чимось схожого на існуючу річ;

- схематизація – поверхневе сприймання;

- акцентування – підкреслення найтиповіших ознак об*єкта;

- типізація – виділення суттєвого повторюваного в однорідних образах.

 

62 Розкрийте поняття про уяву, вкажіть її роль у навчанні і вихованні дітей та самовихованні. Чи може уява дитини бути багатшою, ніж у дорослого?

 

Відображаючи об’єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об’єктів, яких вона ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачання наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.

Уява — це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності та шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того, як виготовити певну річ, людина подумки створює її образ.

У житті людина створює образи таких об’єктів, яких у природі не було, немає й не може бути. Такими витворами людської уяви є фантастичні казкові образи русалки, килима-літака, Змія Горинича, в яких неприродно поєднані ознаки різних об’єктів. Проте якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підгрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості.

Уява — це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала. До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє.

Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпе чуючи їй здатність передбачення та твореннянового світу як середовища свого буття. Діяльність уяви тісно пов’язана з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці й цим забезпечує втілення ідеального образу в матеріальний чи ідеальний продукт. Вибір способу дій, комбінування елементів в образах уяви

здійснюються логічними міркуваннями, виконанням різних розумових дій, завдяки чому зберігається зв’язок продуктів людської фантазії з реальністю, їх дійовий характер. Специфічність випереджального відображення реальності у процесі уяви виявляється в конкретно-образній формі у вигляді яскравих уявлень. У мисленні ця функція здійснюється оперуванням поняттями, унаслідок чого в образах уяви забезпечується опосередковане та узагальнене відображення дійсності, що й робить їх реалістичними, життєвими.

Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особистості за умов неповної або сумнівної інформації.

 

63 Дайте характеристику видів уяви.

 

Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяльності людини та змісту створюваних образів.

Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну

та довільну. Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямо-

вується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість. У процесі спілкування співрозмовники уявляють собі ситуації, події, що є предметом обговорювання, читаючи художню чи історичну літературу; людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що народжуються в її голові під впливом прочитаного. Мимовільне виникнення уявлень тісно пов’язане з почуттями людини. Почуття є потужним генератором

яскравих образів уяви тоді, коли людина перебуває у тривозі перед невизначеністю очікуваних подій чи, навпаки, переживає емоційне піднесення перед участю в урочистих подіях, що мають життєво важливе для неї значення.

Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об’єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини.

Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну. Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині ство рювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною.

Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти. Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість безпосередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її став-

лення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій

уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.

Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів но вих об’єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об’єктивної дійсності — постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти.

Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін. Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Так, І. Рєпін, малюючи картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану”, писав, що

голова обертом іде від їхнього гумору та галасу. Г. Флобер говорив, що він гостро відчував у роті присмак миш’яку, коли описувавсцену самогубства мадам Боварі. Художникові, письменникові завдяки яскравості чуттєвих образів здається, що вони безпосередньо сприймають те, що зображують у своїх творах.

Для технічної уяви характерними є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об’єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Образи технічної уяви найчастіше реалізуються у креслення, схеми, наоснові яких потім створюються нові машини, об’єкти. Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експери ментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять. Фантазія

відіграє важливу роль плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту.

Особливою формою уяви є мрія. Мрія — це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об’єктивних або суб’єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення початої справи. Без мрії, зауважував Д. Писарєв, неможливо було б зрозуміти, яка спонукальна сила змушує людину започатковувати і доводити до кінця виснажливі й великі за обсягом роботи в царині мистецтва, науки та практичного життя.

Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування. Якщо для молодших школярів основою для об'єднань найчастіше є спільна діяльність, то тепер, навпаки, привабливість тих чи інших занять та інтереси визначаються передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками (Л.1. Божович). Слід мати на увазі й те, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками, а вони прагнуть зайняти в їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім домаганням: бути лідером, користуватись авторитетом у якійсь справі, знайти близького друга.

Суб'єктивне значення для підлітка сфери спілкування з однолітками серйозно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчителями. Самі підлітки вважають свої переживання з цього приводу найбільш типовими та значущими, тоді як вчителі думають, що підлітків найбільше хвилюють стосунки з ними, а батьки приписують таке саме значення взаєминам у сім'ї. Спілкування з товаришами в цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відсуває на другий план і навчання, і навіть взаємини з рідними. Так, серед причин зниження успішності та порушень поведінки, різних афективних переживані, одне з головних місць займає невдоволеність підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється пі дорослими, ні самими підлітками.

Суттєво міняються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені ним переживання впродовж підліткового віку. Якщо в 4-ому класі домінує просте бажання бути серед однолітків, гратися з ними, щось разом робити, то вже в 5-6 класах основним стає прагнення зайняти певний статус в їхньому колективі, а в 7-8 класах йдеться про потребу підлітка в автономії в колективі однолітків та пошук визнання ЦІННОСТІ власної особистості в їхніх очах. З роками також змінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусім пов'язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослого, то у підлітків на перший план виходять особисті якості.

Підлітки схильні встановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосунки з різними однолітками - йде пошук друга. Саме тут відбувається пізнання підлітком іншої людини та самого себе, розвиваються засоби такого пізнання.

Істотно змінюються взаємостосунки хлопчиків і дівчаток. Вини­кає взаємний інтерес, бажання сподобатись і, як наслідок, розвива­ється інтерес до власної зовнішності та стурбованість у цьому зв'язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. З'являється й увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.

Крім того, підлітковий вік — це період становлення якісно нових взаємин з дорослими. Підлітки вже, яка правило, не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні стосунки, як такі, що не відповідають їхнім уявленням про власну дорослість і самос­тійність. Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостійності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні. Невиконання розпоряджень старших, різні форми протесту тощо, - все це не що інше, як форма боротьби підлітка за зміну існуючого типу взаємостосунків. Конфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється там і тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджа­ють необхідні корективи стосунків з дорослими, коли ініціатором таких коректив виступає підліток, а дорослі з усіх сил цьому опираються.

Характер спілкування з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків. Так, за даними Г.С. Абрамової, лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). При домінуванні регламентованого спілкування неадекватна само­оцінка мала місце у 87,9% випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1% підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25% при регламентованому спілкуванні

5 Спостереження дає можливість отримати результати беручи до уваги зміни ситуації обстежуваних, тобто бачити вплив стимулу. За допомогою спостереження можна отримати обширну інформацію про людину, він є незамінним там, де не розроблені, або невідомі стандартизовані процедури. При цьому досліднику для проведення спостереження не потрібна згода або інша форма участі досліджуваних. Особливо важливе значення метод спостереження має для вивчення психологічних особливостей дітей, оскільки дитиня, як об’єкт дослідження має більше труднощів ніж дорослий.

???????

 

 

БІЛЕТ№15

 

Аналізатор – активний орган, що включає рухові елементи; всі відчуття мають емоційний тон.

6) Пороги відчуттів – чутливість НС. Абсолютний поріг – визн мін величиною подразника, яка здатна викликати відчуття:

(П1+П2)/2

П1 – величина стимула при якому виник відчуття

П2 – коли зникає

Верхній поріг – больовий.

АДАПТАЦІЯ – призвичаєння до дії подразника.

СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ – збільш-ня чутл-ті в рез- ті вз-дії аналізаторів чи тренувань.

СИНЕСТЕЗІЯ – вин-ня під впливом одного подразника відчуття, хар-го для іншого аналізатора.

Розвиток відчуттів:

6) шкірні відчуття

7) біль

8) смак

9) нюх (4-5 днів)

10) слух (1-3 тижні), 2-3 місяці – сприймання напряму руху. 3-4 м – реакція на музику. З 2-х місяців реакція на інтонацію.

Д реагує на ритм. Розрізнення звуків – кінець 1-го року. Розвиток мовного слуху – спочатку голосні.

6) зір – проявляється у руховій реакції (рух очей). Узгодження 2 місяці. 3 м – розрізення предметів. Кольори – 5 м.

До кінця 1-го року життя чутливість Д досягає оптимуму, здатність розрізняти з*явл пізніше.

Дж. Ліллі – дослід «сенсорна ізоляція», СІ підсилює сенсорний досвід. «стан океанічної хвилі».

 

2. Емоції – суб*єктивні психічні стани, що відображають ставлення Л до світу, процесу і результату своєї діяльності.

Емоції ( Маклаков) – псих процеси, що протікають у формі переживань і відображають особистісну значимість і оцінку зовн і внутр ситуацій для життєдіяльності Л.

Почуття – це стійке емоційне ставлення до явищ дійсності, яке відображають значення цих явищ відповідно до потреб і мотивів. Стенічні, астенічні.

Головна властивість почуттів – визначеність динамічного вектора активності суб*єкта щодо предмета почуття. У П відображається стійке узагальнене ставлення до предмета, явища, Л, яке спонукає діяти певним чином щодо них. Для вияву почуттів необхідна воля.

Властивості: модальність (якість), інтенсивність (к-сть), глибина переживань (к-ть), тривалість (к-ть), сила (к-ть), усвідомленість, складність (суб*єктивне), функція.

Переключення – можливість перенесення емо забарвлення з причин почуттів на другорядні умови.

Передбачення – виникає на основі емо оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху/неуспіху. Сигнал про наслідки дій.

Просторово-часове зміщення – зміщення з самої події у згадку про неї. Основа пригадування.

3 . Вікова психологія – це галузь знань, що акцентує свою увагу на псих особливостях людей різного віку, вивчає закон-ті психіч.розв-ку л-ни на різних етапах її життя..

Предметом є вікова динаміка психіки людини.

Завд-ня: 1) опис фактів (? що), 2) розкр-є закономір-ті, пояснює факти (? чому), 3) на практиці допомагає у керівн-ві психічним розв-м через знання закономір-й і механізмів психіч-го розв-ку.

Галузі: 1) дитяча псих (немовл, псих раннього віку, псих дошкільника), 2) псих молодшого школяра, 3) псих підлітка, 4) псих ранньої юності, 5) псих дорослої людини, 6) псих похилого віку (геронтопсихологія).

Значення для психолога – краще розум. вікові особливості, відповідно до цього вибирати методики відповідно до віку дитини.

Педагог – щоб зуміти знайти індивідуальний підхід до учня.

Вихователь – для правильного розвитку дітей, підборі ігор.

ПРОБЛЕМИ В.ПС.: * вічні (чи можна вплинути на ров-к психіч-ї діял-ті, що таке псих.реальність, що таке л-на); * перехідні ( обумовлені конкр-м істор-м часом або соц-м замовл-м ).

1) вивчити історію життя л-ни в цілому – для встан-ня взаємозв»язків кожного віку;

2) вивчити співвіднош-ня фізіолог-х і психол-х показн-в розв-ку в кожному віці (для конкретизації критеріїв розв-ку);

3) з»ясувати, що більше визначає психіч-й розв-к дитини: дозрівання орг-му чи вплив серед-ща;

4) вивч-ня співвідн-ня вікового і індив-го розв-ку;

5) вивчити вплив стихійного і організ-го навч-ня і вих.-ня на психіч.розв-к (сім»я, школа);

6) вивчити роль сенситивних періодів у розв-ку дитини.

 

Розкрийте предмет та завдання педагогічної психології. Розкрийте методологічні принципи педагогічної психології.

Предметом педагогічної психології є вивчення рушійних сил розвитку і рушійних сил активності особистості під впливом навчання і. виховання в процесі різних видів діяльності: дослідження закономірностей переходу від нижчих форм пізнавальної активності до вищих, самостійних творчих форм пізнання, а також формування емоційно-вольової сфери та індивідуально-типологічних особливостей підростаючої особистості під впливом навчально-виховних заходів. Свої завдання педагогічна психологія розв'язує у тісному взаємозв'язку з іншими науками про людину. Виходячи з діалектико-матеріалістичного розуміння природи психіки, як активного відображення людиною навколишньої дійсності в процесі її діяльності, психіка регулює і направляє цю діяльність, детермінує і спонукає пізнання реальності.Педагогічна психологія ґрунтується на історико-матеріалістичному вченні про походження і розвиток людської свідомості і самосвідомості, їх взаємозв'язку з розвитком суспільства, єдності людської психіки ї діяльності, в якій вона не лише виявляється, а й розвивається і формується. Проблема становлення людської психіки розглядається у тісному взаємозв'язку з визначенням рушійних сил психічного розвитку, провідних факторів його формування, якими є спеціально організоване навчання і виховання. Конкретними завданнями педагогічної психології є:- Розкриття механізмів і закономірностей навчає і виховує впливу на інтелектуальний та особистісний розвиток учня;- Визначення механізмів і закономірностей освоєння навчаються соціокультурного досвіду, його структурування, збереження (упрочіванія) в індивідуальній свідомості учня та використання в різних ситуаціях;- Визначення зв'язку між рівнем інтелектуального і особистісного розвитку учня та формами, методами навчає і виховує впливу (співробітництво, активні форми навчання та ін);- Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і вплив цих процесів на їх інтелектуальний, особистісний розвиток та навчально-пізнавальну активність;- Вивчення психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей;- Визначення механізмів, закономірностей розвивального навчання, зокрема розвитку наукового, теоретичного мислення;- Визначення закономірностей, умов, критеріїв засвоєння знань, формування операціонального складу діяльності на їх основі в процесі вирішення різноманітних завдань;- Визначення психологічних основ діагностики рівня та якості засвоєння та їх співвіднесення з освітніми стандартами;- Розробка психологічних основ подальшого вдосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи.

Загальнонаукова методологія педагогіки може бути представлена системним підходом, що відображає загальний зв'язок і взаємообумовленість явищ і процесів навколишньої дійсності. Він орієнтує дослідника і практика на необхідність підходу до аналізу явищ життя як до систем, які мають визначену структуру і свої закони функціонування.Сутність системного підходу полягає в тому, що відносно самостійні компоненти розглядаються не ізольовано, а в їх взаємозв'язку, в розвитку і русі. Він дозволяє виявити інтегративні системні властивості і якісні характеристики складових елементів системи.Системний підхід передбачає виділення в педагогічній системі та особистості, що розвивається, перш за все, інтегративних інваріантних системо-утворюючих зв'язків і відношень, аналізу того, що в системі є стійким, а що змінним, що головним, а що другорядним. Він передбачає визначення внеску окремих компонентів-процесів у розвитку особистості як системного цілого. У цьому зв'язку він дуже тісно пов'язаний з особистісним підходом, який означає орієнтацію при плануванні і здійсненні педагогічного процесу на особистість як мету, суб'єкт, результат і головний критерій його ефективності. Особистісний підхід вимагає визнання унікальності особистості, її інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу; передбачає опору в освіті на природний процес саморозвитку задатків і творчий потенціал особистості, створення відповідних умов.Діяльність – основа, засіб і вирішальна умова розвитку особистості. Цей факт обумовлює необхідність реалізації в педагогічному дослідженні і практиці тісно пов'язаного з особистісним діяльнісного підходу. Щоб підготувати вихованців до самостійного життя і різносторонньої діяльності, необхідно залучити їх до різноманітних видів діяльності, тобто організувати повноцінну в соціальному і моральному відношенні життєдіяльність.Діяльнісний підхід потребує переведення дитини в позицію суб'єкта пізнання, праці і спілкування. Це, в свою чергу, потребує реалізації полісуб'єктного (діалогічного) підходу, який випливає з того, що сутність людини значно багатша, різнобічніша і складніша, ніж її діяльність. Цей підхід заснований на вірі в позитивний потенціал людини, в її необмежені творчі можливості постійного розвитку і самовдосконалення.

 

Пам’ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворені минулого досвіду.

Діагностуючи особливості П необхідно звернути увагу не лише її кількісні показникі, але і на особливості самого процесу монемонічної діяльності

П має безліч хар-к, які розрізняються:

- наявністю або відсутністю установки на запам’ятовування (недовільне і довільне);

- часом зберігання (короткотривала і довготривала, сенсорна)

- характером запам’ятовування матеріалу (вербально-логічна, образна, емоційна)

- засоби запам’ятовування "механічна смислова"

Методика Эббингауза

Цель: исследование скорости механического запоминания

Процедура опыта: Тест состоит из двух серий. Первая серия - исследование скорости механического запоминания. Вторая - исследование скорости забывания. Инструкция к первой серии: «Вам будет предъявлен список из 20-ти бессмысленных слогов. Прочтите его и запишите, что запомнили. При неполном запоминании прочтите еще раз. Далее повторять прочтения с последующими записями до полного запоминания».

Методика Мюнстерберга

Инструкция: Среди буквенного текста имеются слова. Ваша задача - просматривая строку за строкой, как можно быстрее найти эти слова. Найденные слова подчеркивайте.

Время выполнения задания - 2 мин.

Оценка результатов: Методика направлена на определение избирательности внимания. Оценивается количество выделенных слов и количество ошибок, то есть пропущенных и неправильно выделенных слов. В тексте содержится 25 слов.

 

4 БІЛЕТ№16

 

 

Пам'ять - форма псих. Відображення, що полягає у закріпленні, збереженні та наступному відображенні досвіду.

 

Процеси:

1запамятовування

2збереження

3відтворення

4забування.

Запам»ятовування – кодування інфо. М.б. довільне і мимовільне. Умови: увага, організація матеріалу.

Збереження фіксація слідів інформації нервовій системі (статичне, довготривале, динамічне, оперативна пам’ять)

Відтворення пошук потрібних відомостей з усієї інформації (пригадування, впізнавання)

Забування збій пам’яті (причини: ослаблення пам’яті, заміщення (нова інформ. перекриває стару))

Емоції – суб*єктивні психічні стани, що відображають ставлення Л до світу, процесу і результату своєї діяльності.

Емоції ( Маклаков) – псих процеси, що протікають у формі переживань і відображають особистісну значимість і оцінку зовн і внутр ситуацій для життєдіяльності Л.

Почуття – це стійке емоційне ставлення до явищ дійсності, яке відображають значення цих явищ відповідно до потреб і мотивів.

Вищі П – відображення ставлення Л до явищ соц дійсності.

Нижчі – пов*язані з назодоволенням/незадаволеням органічних потреб.

Види емоцій за Б. І. Додоновим: альтруїстичні, комунікативні, глоричні (потреба у самоствердженні), праксичні (діяльність), пугнічні (боротьба, адреналін), романтичні (незвичнісне, таємниче), гностичні (пізнавання), естетичні, гедоністичні (задоволення), акизитивні (набуття, здобуття чого небуть, колекціонування).

Фундаментальні за Ізардом К.: інтерес-хвилювання(+), радість(+), горе-страждання(-), гнів(-), відраза(-), презирство(-), страх(-), здивування, сором, провина.

Почуття формуються у процесі соціалізації.

 

опиняється на порозі реального дорослого життя та дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає зміст свого життя. Це час завершення шкільного навчання, один із найважливіших періодів формування особистості та психічного розвитку молодої людини. Юність - це час розвитку фізичних сил, змужніння, високого рівня опірності, витривалості організму. Прилив енергії проявляється в прагненні до діяльності, в досягненні значних успіхів у деяких видах спорту.

Юність - період інтенсивного соціального становлення особистості, соціально-морального самовизначення. На цей час припадає вибір професії, отримання паспорта, підготовка до сімейного життя, до участі в політичних подіях, виборах уряду країни, служіння в армії тощо. В старшому шкільному віці визначаються стійкі інтереси, здібності, можливості юнаків та дівчат, формуються життєві плани, програми, світогляд, переконання, ціннісні орієнтації, соціальні установки.

Старшокласників характеризує особливий тип поведінки. Цен­тральним новоутворенням цього періоду стає процес активного розвитку особистості. Основне спрямування розвитку юнацького віку - формування світогляду. Особливий інтерес вони проявляють до моральних проблем - обов'язку, честі, справедливості. Юність -це сприятливий період для формування соціальних потреб, особли­во потреб у своїй суспільній значущості, в повазі, довір'ї. Неповага в сім'ї чи в школі до особистості старшокласника призводить до конфліктів, а інколи й до відхилень у поведінці.

Юність - час формування самосвідомості, пошуку свого "Я". Це період відкриття свого внутрішнього світу. Об'єктом глибокого вивчення стають власні переживання, бажання, власні вчинки, здібності, рівень відповідності внутрішнього світу та поведінки.

Фізичний розвиток старшокласників характеризується подаль­шими анатомічними та фізіологічними змінами, тісно пов'язаними між собою. Темпи збільшення зросту та ваги сповільнюються, при­чому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Повного зросту дівчата досягають в середньому між 16 і 17 роками, а юнаки - між 17 і 18 роками.

В основному завершується окостеніння скелету, вдосконалюєть­ся м'язова система, паралельно з цим збільшується і м'язова сила. Інтенсивно розвивається серцево-судинна система, нервова регуля­ція її діяльності. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку.

Статеве дозрівання для більшості юнаків і дівчат цього віку вже завершено. Нова соціальна позиція старшокласника змінює для нього значущість учіння. Інтерес до навчання у них підвищується. Це пов'язано з тим, що складається нова мотиваційна структура учіння. Домінуюче місце займають мотиви, що пов'язані з самовиз­наченням та підготовкою до самостійного життя. Ці мотиви набувають особистісного змісту та стають дієвими.

Старшокласники, для яких головною є навчально-професійна діяльність, починають розглядати учіння як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності.

Закінчуючи школу, старшокласники повинні бути психологічно готовими до дорослого життя. Поняття „психологічної готовності" передбачає у даному випадку наявність потреб та здібностей, що дозволяють випускнику школи найповніше реалізувати себе у професійній діяльності, громадському житті, майбутньому сіхмейному житті.

Передусім, це: по-перше, потреба у спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати;

по-друге, вміння теоретично мислити, орієнтуватися у різноманітних подіях, що відбуваються в сучасному світі, що виступає у формі наукового, теоретичного світогляду;

по-третє, наявність розвиненої рефлексії, за допомогою якої забезпечується свідоме та критичне ставлення до себе.

Сформувавшись, ці якості утворюють психологічну базу для соціального та особистісного самовизначення школярів -центрального новоутворення раннього юнацького віку.

Головною ознакою цього періоду є потреба юнака зайняти внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, обрати свій життєвий шлях. Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця у дорослому світі.

В основі ставлення до світу професій лежить запозичений досвід - відомості, отримані від батьків, знайомих, друзів, однолітків, з книжок, кінофільмів, телепередач. Досвід цей звичайно абстрактний, тому що не пережитий, не вистражданий людиною. Переважна більшість старшокласників обирає професію більш-менш стихійно. Суттєві фактори професійного самовизначення - це віковий період, в якому здійснюється вибір професії, рівень інформованості та рівень домагань старшокласників.

Юність - це перехід від фізіологічної зрілості до зрілості соціальної, змістом якої є включення старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм і правил, які існують у суспільстві. Соціальна зрілість в наш час настає пізніше, тому що необхідно значно більше часу для отримання необхідної освіти. Деякі особливості індивіда в ранній юності залежать від його когнітивного розвитку у цей період життя.

Взаємостосунки з дорослими та однолітками Старшокласник і дорослі. Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та опіки з боку батьків і вчителів, а також від встановлених ними норм і порядків. На думку І.С. Кона, у цьому процесі слід розрізняти домагання автономії у сфері поведінки (потреба та право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба та право мати власні, самостійно обрані уподобання) та нормативної автономії (потреба та право на власні норми та цінності).

Першою, і порівняно легко, досягається незалежність поведінки, зрозуміло, в певних рамках, передусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата все більше проводять його поза домівкою та школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам у спільному дозвіллі.

Емоційна автономність досягається з більшими труднощами, і цей процес дуже суперечливий. Рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах з батьками. Для того, щоб стати дорослою, молода людина мас розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними в нову,

складнішу систему емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама.

Ревниво захищають юнаки та дівчата своє право на власні переконання, моральні установки та цінності. З цією метою вони нерідко займають підкреслено максималістські позиції, висловлю­ють крайні погляди з того чи іншого питання. Однак за цією зовнішньою стороною можна простежити велику залежність у серйозних проблемах (вибір професії, політичних поглядів, світогляду тощо) від дорослих, особливо від батьків. Інша справа, коли йдеться про моду, смаки, способи проведення дозвілля та ін.

Товариство однолітків. В період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. В його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб - у відокремленні та в належності до певної групи, входженні до неї. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга - у взаєминах з однолітками.

Відчуття самотності, переживання власної непотрібності, зумов­лені віковими суперечностями становлення особистості, виклика­ють у молодих людей нестримне прагнення до об'єднання та спілку­вання з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти емоційну теплоту, розуміння, визнання власної значущості тощо.

Надзвичайно серйозною є потреба не просто входити до групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність для групи, мати в ній певний авторитет. Низький статус в групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Стрімко зростає число груп і компаній, до яких входить старшо­класник, зокрема число референтних груп, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої самооцінки та ціннісні орієнтації.

І.С. Кон і В.О. Лосенков вважали, що юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізаці