Забезпечення таємниці результатів обстеження.

Конфіденційність.

5. Повідомлення результатів обстеження. інформацію не можна передавати в тому вигляді, в якому вона отримана. Її потрібно супроводжувати поясненнями психологів-професіоналів

Етичні прінципи психолога-діагноста

-благополуччя обстежуваного індивіда

-відповідальність, в основі якої об'єктивність, чесність і підтримка
високих норм в своїй роботі;

- конфіденційність, що гарантує збереження інформації про індивіда

- нерозголошування результатів обстеженні і ін.

 

БІЛЕТ№ 11

 

 

1 Увага – це направленість і зосередженість Ψки на якомусь об*єкті, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної і рухової активності індивіда.

Види уваги:

1) за спрямованістю на об*єкт:

- зовнішня (предсенсорна, предмоторна), активна – зосередженість;

- внутрішня (інтелектуальна) – пов*язана з аналізом псих процесів і переживань; пов*яз з уявою.

2) за участю волі:

- довільна;

- недовільна;

- післядовільна.

Фізіологічний механізм уваги:

Павлов – взаємна індукція процесів збудження та гальмування, виникнення в корі ГМ осередку оптимального збудження.

Ухтомський – домінанти – домінуюче збудження певної частини сенсорної кори.

Мол шкільний вік – яскраві кольори, ігрова подача інформації;

Унаочнення. Звуковий супровід. Інтонація.

 

 

2. ЗАГ Ψ. 39. ЗАГ-НА ХАР-КА ОСН-Х ВИДІВ І ВЛАСТ-Й СПРИЙМАННЯ.

Сприймання – цілісне відображення предметів, ситуацій та явищ, що виникають при безпосередньому впливі фізіол подразників на рецепторні поверхні органів відчуттів. Сума відчуттів (Вундт).

Властивості:

1) Предметність – явища світу відображаються у формі окремих предметів. Формується до 1-го року життя, на основі рухів і контактів дитини із зовнішнім світом.

2) Цілісність – здійснюється на основі узагальнення досвіду, предмет сприймається як ціле, навіть при частковому сприйманні. Умовно-рефлекторна основа. Здійснюється завдяки синтезу і аналізу.

3) Структурність – полягає у сприйнятті абстрагованого від відчуттів узагальненої структури об*єкта, що здійснюється протягом певного часу.

4) Константність – відносна постійність властивостей предметів при зміні умов їх сприйняття. Досвід. Завжди пов*язана із діяльністю.

5) Аперцепція – залежність від загального змісту Ψ діяльності Л. Досвід, знання, мотивація, інтереси, Емо, установки.

6) Осмисленість – перцептивні образи завжди мають смисл. Мислення, мовлення.

7) Активність (вибірковість) – потреби і інтереси.

Види:

1) за типом аналізатора – слух, зір, кінестетичні, смакові, шкірні.

2) За формою існування матерії – простір, час, рух.

Простір – величина, форма, розташування у просторі.. Ілюзії сприйяття; глибина – бінокулярний зір, перспектива, відносні розміри, структура; руховий параксис – рух предметів у протилежному руху Л напрямку.

Рух – тіло рух-ся, якщо воно пересувається більше ніж на 1/3° за с. Сприйняття руху потрібно для сприймання подій. Ілюзії – в ситуації 2 предметів, нерухомим здається той, що є рамкою для іншого.

Форма – визначається взаємозв*язком між елементами, їх організацією. Прості фігури сприймаються миттєво. Фігура і фон.

Час – мін 1/18 с – 2 с. Фактори – послідовність подій, фізіол ритмічні процеси, якість подій, емо забарвлення подій, незворотність подій, часова локалізація, часові інтервали, наявність точки відліку, суб*єктивний і об*єктивно-умовний аспекти.

Інд відмінності у сприйнятті.

 

 

Ш.О. Амонашвілі не дає чіткої дефініції психологічної майстерності, але називає її основні риси: «Бути майстром психологічної справи – це означає мати вихідну позицію...яка є особистісно-гуманною;...це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина;...це першодослідник теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати....Його творчість може збагатити психологічну науку і практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам». Психологічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі. Визначають такі складові психологічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності; професійну компетентність; педагогічні здібності; психологічну техніку. Всі ці елементи пов'язані між собою та мають здатність до саморозвитку.– Гуманістична спрямованість – найголовніша характеристика майстерності, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога – виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (учня/студента) (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти смисл у житті); на мету психологічної діяльності (сприяти самоактуалізуванню у професійній діяльності та громадському житті).– Професійна компетентність є підвалиною психологічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.– Здібність до психологічної діяльності – дуже важливий елемент у структурі психологічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, перцептивність, динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність.– Четвертим компонентом психологічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки викладача. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи психологічної майстерності залишаються нереалізованими.

 

 

 

5. Методи класифікуються за формою (індивідуальні-групові, усні – письмові, бланкові, предметні, апаратурні-комп’ютерні, вербальні-невербальні).

Всі засоби якими користується сучасна психодіагностика можна розділити на 2 групи:1. високого рівня формалізованості; 2. низького рівня формалізації.

Для формалізованих методик характерна жорстка регламентація процедури обстеження, певні засоби подачі стимульного матеріалу, стандартизація методики (наявність норм, або інших критеріїв оцінювання результату),перевірена надійність та валідність методики яка задовольняє вимоги. До мало формалізованих методик належать опитуваня, спостереження. Ці засоби дають дуже цінні відомості, але їх недолік полягає у достатній громісткості, довготривалості і залежить від професійного досвіду психолога.

На противагу цим, високо формалізований метод дозволяє збирати інформацію у відносно короткий термін і в такому вигляді дає можливість кількісно і якісно порівняти індивіда з іншими людьми.

Операціональна класифікація методів психодіагностики.

1.Приборні психофізіологічні методики (діагностичні показники реєструються за допомогою приладів реєстрації дихання, пульсу, шкірно-гальванічних реакцій, м'язового тонусу тощо).

2.Апаратурні поведінкові методи (за допомогою цих методик діагностують елементарні психічні функції (наприклад: почуття рівноваги, психомоторну координацію і т.ін.)

3.Об'єктивні тести з вибором правильної відповіді (під цю групу підпадають більшість тестів на інтелект, спеціальні здібності, а також тести досягнень - тести на знання, вміння і навички. Результати обробляються за допомогою ключа, заданого у формі об'єктивного соціокультурного нормативу, тобто мають місце об'єктивно «правильні» і «неправильні» відповіді).

4.Тести-опитувальники.(передбачають набір пунктів (питань, тверджень), стосовно яких обстежуваний виносить судження (здебільшого, використовується двох- чи трьохальтернативний вибір відповідей).Тести-опитувальники застосовуються більшою мірою для діагностики особистісних рис, установок, ціннісних орієнтацій, самооцінки тощо.

5.Методики суб'єктивного шкалування (шкальні оцінки дає сам обстежуваний, а не виконавець методики. Обстежуваний оцінює зовнішньо об'єкти чи поняття, а висновки робляться про нього самого.

Шкальні техніки передбачають оцінку тих чи інших об'єктів (словесних тверджень, образотворчого матеріалу, конкретних осіб і т.ін.) по вираженню в них якості заданою шкалою (наприклад: «теплий -холодний», «сильний - слабкий»).

6.Індивідуально-орієнтовані (ідеографічні) техніки типу репертуарних решіток можуть за формою співпадати зі шкальними, опитувальними методами, нагадувати бесіду чи інтерв'ю. Їх основна відмінність від тестів-опитувальників полягає в тому, що параметри, які оцінюються (осі, виміри, конструкти), не задаються ззовні, а виокремлюються на основі індивідуальних відповідей конкретного обстежуваного.

7. Проективні техніки.(малюнкові, та «Незакінчені речення», тобто, ті методики які потрібно закінчити, доробити, домалювати, або в яких потрібно щось зробити самомустворити самому).

8.Стандартизоване аналітичне спостереження - навмисне, завчасне систематичне і цілеспрямоване вивчення психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов та пошуку сенсу цих явищ..

9.Контент-аналіз – ця техніка застосовується за наявності однозначно зафіксованого матеріалу спостереження(автобіографія, щоденник, малюнки, листи. У конвент-аналізі застосовується велика кількість джерел інформації.

10. Психологічна бесіда(інтерв’ю)- це метод збору інформації на основі спілкування.

11. Рольова гра- через гру людина проявляє властиві їй риси поведінки, більше розкривається.

12. Активний (формуючий) експеримент - додатковими тестовими стимулами служать також і впливи, що виходять від експериментатора.

13. Метод якісного аналізу діяльності (діагностика до і після корекції), аби дізнатися про відхилення та аби дізнатися про ефективність корекції.

БІЛЕТ№12

 

 

Х (Гіппенрейтер) – це сукупність стійких вл-ей індивіда в яких відображаються способи його поведінки і способи емо реагування. Скл із сукупності рис.

Риса – це Ψ вл-ть Л, що визначає для неї поведінку у типових обставинах. Вольові, емоційні, інтелектуальні. Надмірні риси – акцентуації (приховані, явні – на межі норми і патології).

Основна х-ка Х – сила – проявляється у здатності протистояти життєвій ситуації, мати мужність і стійкість у переборенні протиріч.

Структура (передумови): природний ел-т (Т), культурний (псих природа Л, духовна організація, соціалізіція).

Х – виховуваний, сензитивний період 2-10 років. Х є ознакою індивідуального стилю життя, форма усталених стосунків індивіда зі світом.

Структура:

- спрямованість (оцінне ставлення);

- переконання (ідеї, погляди, мотиви, що визначають П);

- розумові риси (розсудливість, зосередженість, поміркованість);

- емоції;

- воля;

- Т;

- повнота (багатство рис, ширина);

- цілісність (сила, незалежність, стійкість);

- визначеність (переконань, поглядів, світогляду);

- сила (енергійність, завзятість)

Т – це інд-Ψ особливості Л, які визначають динаміку її Ψ д-ті і поведінки, впливають на стиль д-ті, її темп і ритм, але не на результат. Тип вищої нервової д-ті.

Т визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Х виховуваний, Т ні.

Емо стан – усвідомлене відчуття благополуччя/неблагополуччя у певний момент часу та його ступінь. Відображає статичний момент психіки, х-ть Ψ д-ть.

Види емо станів: настрій – стан, що своєрідно забарвлює на певний час життя Л, х-є її життєвий тонус. Найбільш тривалий і контрольований;

Афект – сильне і відносно короткочасне переживання, що супроводжується різко вираженими рухами та мозковими проявами.

Фізіологічний, патологічний. Виникає, коли Л нездатна знайти вихід із небезпечних чи неочікуваних ситуацій. Бурхливе та інтенсивне емо переживання, викликає дезорганізацію П і порушення фізіол процесів.

Фрустрація – емо стан, х-ю ознакою якого є дезорганізація свідомості і діяльності в ситуації безнадійності і втрати перспективи. Нслідки – агресивність, інертність, депресивні стани; сум, невпевненість, відчай, безсилля.

Тривога – емо відповідь на можливу Ψ загрозу. Вираж через хвилювання, побоювання, порушення спокою, стурбованість, напруження і знервованість. З фізіол – тривога ідентична переживанню страху.

Стрес – реакція опосередкована оцінкою загрози та захисними процесами. Еустрес – стимулює до дії. Дистрес – деструктивний вплив на психіку.

Фізіогноміка, вербальні й невербальні прояви. Потрібно – стриманість, воля, раціоналізація.

Етнічні особливості прояву емоцій.

3 Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування. Якщо для молодших школярів основою для об'єднань найчастіше є спільна діяльність, то тепер, навпаки, привабливість тих чи інших занять та інтереси визначаються передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками (Л.1. Божович). Слід мати на увазі й те, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками, а вони прагнуть зайняти в їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім домаганням: бути лідером, користуватись авторитетом у якійсь справі, знайти близького друга.

Суб'єктивне значення для підлітка сфери спілкування з однолітками серйозно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчителями. Самі підлітки вважають свої переживання з цього приводу найбільш типовими та значущими, тоді як вчителі думають, що підлітків найбільше хвилюють стосунки з ними, а батьки приписують таке саме значення взаєминам у сім'ї. Спілкування з товаришами в цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відсуває на другий план і навчання, і навіть взаємини з рідними. Так, серед причин зниження успішності та порушень поведінки, різних афективних переживані, одне з головних місць займає невдоволеність підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється пі дорослими, ні самими підлітками.

Суттєво міняються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені ним переживання впродовж підліткового віку. Якщо в 4-ому класі домінує просте бажання бути серед однолітків, гратися з ними, щось разом робити, то вже в 5-6 класах основним стає прагнення зайняти певний статус в їхньому колективі, а в 7-8 класах йдеться про потребу підлітка в автономії в колективі однолітків та пошук визнання ЦІННОСТІ власної особистості в їхніх очах. З роками також змінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусім пов'язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослого, то у підлітків на перший план виходять особисті якості.

Підлітки схильні встановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосунки з різними однолітками - йде пошук друга. Саме тут відбувається пізнання підлітком іншої людини та самого себе, розвиваються засоби такого пізнання.

Істотно змінюються взаємостосунки хлопчиків і дівчаток. Вини­кає взаємний інтерес, бажання сподобатись і, як наслідок, розвива­ється інтерес до власної зовнішності та стурбованість у цьому зв'язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. З'являється й увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.

Крім того, підлітковий вік — це період становлення якісно нових взаємин з дорослими. Підлітки вже, яка правило, не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні стосунки, як такі, що не відповідають їхнім уявленням про власну дорослість і самос­тійність. Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостійності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні. Невиконання розпоряджень старших, різні форми протесту тощо, - все це не що інше, як форма боротьби підлітка за зміну існуючого типу взаємостосунків. Конфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється там і тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджа­ють необхідні корективи стосунків з дорослими, коли ініціатором таких коректив виступає підліток, а дорослі з усіх сил цьому опираються.

Характер спілкування з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків. Так, за даними Г.С. Абрамової, лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). При домінуванні регламентованого спілкування неадекватна само­оцінка мала місце у 87,9% випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1% підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25% при регламентованому спілкуванні

 

4

 

5 АСПЕКТИ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ДІАГНОСТУВАННЯ У ШКОЛІ. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТИПОВИХ ПОМИЛОК.

Всі задачі, що виникають у взаємодії педагога і Ψ-га розділяють на псих-педаг. (цілі визначає педагог, а пс-діагност проводить пс-діагностику, дає пс.портрет, прогнозує результат педаг-го впливу) і психологічні (психодіагн-ка виступає як етап вирішення проблеми за допомогою консультант-ї допомоги, корекції, тренінгу, пс.рекомендацій).

Психолог сам виступає у ролі психодіагноста, і в ролі суб’єкта, який здійснює психологічний вплив. Запити можуть надходити від педагогів, батьків, самих дітей. На етапі інтерпретації результатів важливо враховувати це при перекладі психол.інформації і рекомендацій на мову того, хто робить запит.

Практичні задачі: з’ясування рівня готовності дітей до школи, виявлення обдарованих і дітей, що відстають, з’ясування причин шкільної дезадаптації, задачі раннього попередження протиправних тенденцій у розвитку особистості, управління класним колективом з врахуванням індивідуальних особливостей учнів і міжособистісних стосунків між ними, задачі поглибленої профорієнтації.

Так як освітня функція школи спрямована на ПІЗНАВАЛЬНУ, а виховна – на ОСОБИСТІСНО-МОТИВАЦІЙНУ сфери психічного життя дитини, то задачі, які стос-ся освітньої ф-ції вирішуються за допомогою методик діагностики пізнавальної сфери (тести заг-х і спец.здібностей, тести досягнень), а виховної – за допомогою особистісної ΨД (тести-опитувальники, проективні методики, метод експертних оцінок).

Також зазвичай виконується третя ф-ція: «соціально-професійного відбору». Учні при цьому групуються за рівнем розвитку певних здібностей (від шкіл для розумово відсталих до шкіл для обдарованих), схильностей (гімназії, коледжі, ліцеї, училища з різними нахилами), а також за рівнем їх особистісно-соціальної зрілості (виправно-трудові колонії для неповнолітніх порушників).

Розуміючи суспільну значимість психологічної діагностики та позитивно оцінюючи інтерес до неї в нашій країні на сучасному етапі, не можна разом з тим не вказати на деякі поширені помилки, властиві вітчизняної практичної психології, які слід подолати. По-перше, це некритичне використання зарубіжних методик, засноване на нерозумінні впливу фактора культури на їх результати. По-друге, це використання методик без виразного розуміння того, що вони вимірюють; довіру до назви, «ярлику» методики без спроби зрозуміти історію її створення та розвитку (а іноді зміни) уявлень про вимірюваних їй характеристики. По-третє, це статичний підхід до досліджуваних індивідам, фактичне заперечення розвитку при прогнозі і тому невиправдано категоричні висновки і висновки. Важливо правильне розуміння співвідношення між відносною константної і мінливістю індивідуальності. Мінливість індивіда в часі, в процесі онтогенезу поєднується з відносною константної умов розвитку, що забезпечують її стабільні взаємодії з навколишнім середовищем, що зберігають константної структури індивідуальності. Саме відносна константної особистості дозволяє психологу встановити діагноз і прогноз її поведінки та переживань. І, нарешті, по-четверте, ще однією поширеною помилкою вітчизняної психологічної практики є використання методик неспеціалістами, пов'язане з нерозумінням значення спеціальної освіти. Крім того, зустрічається і чиста любітельщіна, шарлатанство, які проявляються в складанні доморощених, що не пройшли серйозної перевірки методик і використанні їх на практиці людьми, що не мають необхідних спеціальних знань не тільки в області психологічної діагностики, але в яких взагалі відсутня психологічну освіту.

 

БІЛЕТ№13