Епоха – підлітковий та юнацький вік.

1 період – підлітковий вік: від 10-11 до 14 р. Провідна діяльність – інтимно особистісне спілкування в системі суспільно корисної діяльності. Роль діяльності, яка в даний період набуває характеру спільних захоплень дітей будь-якою справою, полягає в їх підготовці до майбутньої проф. діяльності. Задача спілкування полягає в виявленні та засвоєнні елементарних норм товаришування та дружби. Важливими новоутвореннями являються – форм самооцінки, критичне ставлення до оточуючих людей, прагнення до дорослості та самостійності й уміння підкорюватися нормам колективного життя.

2 період – старший шкільний або юнацький вік: від 15 до 16-17р. Провідна діяльність навчально-професійна, в процесі якої форм такі новоутворення, як світогляд, проф. інтереси, самосвідомість, мрії та ідеали.

Деякі вчені (Гетчінс та інші) брали за основу біогенетичний принцип, бо вони вважали, що онтогенез (індивідуальний розвиток) в стиснутому вигляді повторює філогенез (історію розвитку людства). Одна з класифікацій була здійснена за педагогічним критерієм: періодизацію дитинства проводили згідно ступеней освіти і виховання (дошкільний вік, молодший школяр тощо). Але звісно то залежало не так від розвитку дитини як від вибриків міністерства освіти.

Інші вчені для класифікації періодів розвитку дитини брали за основу лише одну з ознак розвитку. Так були класифікації: на основі дентиції, тобто появи і зміни зубів (Блонський), за критерієм сексуального розвитку (Штратц). З цієї групи мені здався важливим і цінним психологічний критерій Штерна: раннє дитинство (до 6-ти років) коли в дитини була ведучою лише ігрова діяльність, період свідомого навчання з поділом гри і роботи (7-14років) і період юності (14-18 років), коли максимально розвивається самостійність і будуються плани на подальше життя. Деякі вчені визанчають етапи розвитку окремо для дівчаток і хлопчиків.

Реальною основою класифікації за Вигоським є тільки внутрішні (психологічні) зміни самого розвитку, бо лише внутрішні зміни, а не зовнішні дають можливість визначити об’єктивно періоди розвитку дитини.

Більш точній періодизації розвитку посприяло те, що емпіричним шляхом були виявлені кризові періоди в розвитку дитини. Спочатку вони характеризувалися виключно з негативного боку, тепер вікову кризу розуміють просто як складний, але корисний і переломний етап розвитку дитини завдяки якому вона переходить на виший ступінь психологічного розвитку. Наявність критичних періодів свідчить про те, що перехід дитини з одного етапу розвитку на інший є не еволюційний, а швидше революційний. Тому часто один рік, наприклад 7 рік життя змінює дитину дуже сильно в психологічному плані.

Кожна вікова криза приносить з собою багато новоутворень (здібнстей, яких раніше не було - самосвідомість, самостійність, сила волі, логічне мислення тощо), тобто багато нових можливостей для дитини. Таким чином, основним критерієм поділу дитячого розвитку на окремі періоди є саме ці новоутворення, а послідовність етапів розвитку визначається з чергуванням стабільних і критичних періодів. Стабільні періоди мають біль-менш чіткі межі, а тривалість кризи визначають на основі її кульмінаційної точки – додають півроку до неї і півроку після.

В чому особливість схеми вікової періодизції Виготського: 1) він ввів критичні періоди; 2) виключив ембріональний період розвитку; 3) виключив період розвитку, який називали юністю (з 17-18 років до настання повної зрілості); 4) включив вік статевого розвитку в число стабільних, стійких, а не критичних періодів.

Отже, вікова періодизація за Виготським:

Криза новонародженості

Немовлячий вік – від 2 міс до 1

Криза 1 року

Раннє дитинство – від 1 року до 3 років

Криза 3 років

Дошкільний вік – від 3 років до 7 років (7 рік життя включно)

Криза 7 років

Пубертатний вік – з 14 до 18 років

Криза 17 років

На даний момент,українська психологія основні періоди розвитку дитини визначає за психолого-педагогічними критеріями, що поєднують і характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, і провідну діяльність дитини, і форму навчання, а також інші показники. Виділяють: ранній (від 0 до 3 років) і дошкільний вік (з 3 до 7 років); молодший шкільний вік (з 7 до 10 років); середній шкільний, підлітковий вік (з 10 років до 15); старший шкільний, юнацький вік (з 15 і до досягнення зрілості).

 

4.

Функц-на типологія – за 4-ма психічними ф-ціями.

Юнг, як психолог, вважав, що мислення і відчуття утворюють раціональний рівень сприйняття миру, оскільки включають причинні думки. Почуття і інтуїція ж, навпаки, є нераціональним рівнем, оскільки не припускають використання поняття причини.

З»єднані попарно: мислення – почуття, відчуття – інтуїція. Усередині кожної пари таких функцій тільки одна може домінувати в кожен окремий момент часу. Подібна домінуюча функція у поєднанні з тією або іншою психологічною спрямованістю (інтроверсія-екстраверсія) утворює вісім психологічних типів (наприклад, екстравертний розумовий тип, або інтровертний інтуїтивний тип).

Також Юнг описує і статеві відмінності у розвитку осн-х функцій. Так, у чоловіків частіше зустрічаються свідомі мислення та відчуття, а почуття та інтуїція – у жінок.

 

 

5.

Психодіагностика- галузь психологічної наіки,що розробляє теорію,принципи і інструменти оцінки та виміру індивідуально-психологічних властивостей особистості.

Предмет:

1) Методологічні,теоретичні,конкретні методичні принципи побудови психодіагностичних інструментів та формування психодіагн. Заключення

2) Методи,конкретні методики діагностування найбільш універсальних конструктів особистості, здібності, мотиви, свідомість та самосвідомость, міжособистісні взаємини.

Психологічний діагноз-результатп сихологічного обстеження,який носить комплексний і системний характер,містить опис структури виявлених психічних властивостей(зокрема у вигляді профілю) та можливий прогноз майбутньої поведінки індивіда:

Під психодіагнозом розуміють:

1) Поглиблення та всебічний аналіз об’єкта(групи особистості)

2) Виявлення об’єкта кількісно-якісних особливостей

3) Розкриття причинно-наслідкових зв’язків.

4) Вирішення практичних завдань:усунення виявлених недоліків

У більш вузькому розумінні психодіагнох-це конкретні причини відхилень в діяльності з метою усунення цих причин шляхом відповідних конкретних впливів.

Завдання ПД:

-визначення природи психічних явищ і можливість їх наукового оцінювання;

-зясування сформованих загальнонаукових підстав кількісного оцінювання психологічних явищ;

-узгодження засобів психодігностичних із загальнонауковими, методологічними вимогами;

-вироблення методичних вимог до різних психодіагностичних засобів;

-дослідження вірогідності результатів практичної ПД,що включають вимоги до умов проведення психодіагностичних засобів оброблення отриманих результатів і способів їх інтерпретації.

ПД застосовують у мед.псих,патопсих.,інженерній псих.,психології праці-скрізь де потрібне точне знання про ступінь розвитку певних психологічних властивостей людини. Багато спільного у ПД з диференціальною псих.,особливо, якщо йдеться про предметні сфери дослідження.

 

 

 

 

БІЛЕТ№5

ПІД???

1. Проаналізуйте методи психологічних досліджень у сучасній психології: їх види та вимоги до їх організації і проведення.

«Метод - це шлях пізнання, це спосіб, за допомогою якого пізнається предмет науки» (С. Л. Рубінштейн).

Методи психології доцільно розділити на дві групи:

• пізнавальні (дослідницькі) методи;

• методи активного впливу на людей.

Відповідно до етапів психологічного дослідження, доцільно розрізняти чотири групи методів:

• організаційні - порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об'єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.

• емпіричні - спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.

• методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції) факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

• інтерпретаційні методи - генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними властивостями індивіда. Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядають у цілісній системі.

Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію.

Головним методом психологічного пізнання вважають експеримент. Дослідник активно втручається в діяльність та поведінку піддослідного для створення необхідних умов, за яких виявляються ті чи інші психологічні факти, явища, властивості.

Значного поширення набули тести, які використовують для визначення властивостей особистості, вимірювання рівня розвитку порівняно зі стандартом. Тест складається із завдань або запитань, які добирають за критеріями валідності (відповідності психічній властивості, яку виявляють за його допомогою), надійності (сталості результатів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних із визначенням достатнього рівня чутливості) тощо.

Застосування анкет (питальників) допомагає збирати фактичний матеріал, що стосується характеру, змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей. Недоліком цього методу є певний суб'єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів (тих, хто відповідає на запитання анкети).

Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії-антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).

Інтерв'ю та бесіда як методи здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, ціннісні установки, психічні властивості спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей.

Аналіз продуктів діяльності як метод дослідження можливий за наявності об'єктивних (матеріальних або матеріалізованих) наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали, чернеткові записи, щоденники, креслення, варіанти ескізів та малюнків. їх аналіз дає підстави ретроспективно відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості.

Для біографічного методу характерні використання матеріалів, що стосуються особливостей життя людини, її розвитку як особистості, аналіз важливих подій у її дитинстві, юнацтві, навчанні та трудовій діяльності, внаслідок чого реконструюють характерні риси особистості.

Трудовий метод передбачає включення дослідника в конкретну діяльність (професійну, громадську тощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивчення ніби зсередини її закономірностей.

Методи активного впливу на особистість.

Психологічну консультацію проводять з метою надання людині психологічної допомоги.

Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення в процесі самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо. Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовують для розвитку здібностей, наприклад уваги, пам'яті, мислення, уяви тощо.

Психологічна терапія та реабілітація - це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану — під час перебування у важкому стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки).

 

 

2. Х (Гіппенрейтер) – це сукупність стійких вл-ей індивіда в яких відображаються способи його поведінки і способи емо реагування. Скл із сукупності рис.

Риса – це Ψ вл-ть Л, що визначає для неї поведінку у типових обставинах. Вольові, емоційні, інтелектуальні. Надмірні риси – акцентуації (приховані, явні – на межі норми і патології).

Основна х-ка Х – сила – проявляється у здатності протистояти життєвій ситуації, мати мужність і стійкість у переборенні протиріч.

Структура (передумови): природний ел-т (Т), культурний (псих природа Л, духовна організація, соціалізіція).

Х – виховуваний, сензитивний період 2-10 років. Х є ознакою індивідуального стилю життя, форма усталених стосунків індивіда зі світом.

Структура:

- спрямованість (оцінне ставлення);

- переконання (ідеї, погляди, мотиви, що визначають П);

- розумові риси (розсудливість, зосередженість, поміркованість);

- емоції;

- воля;

- Т;

- повнота (багатство рис, ширина);

- цілісність (сила, незалежність, стійкість);

- визначеність (переконань, поглядів, світогляду);

- сила (енергійність, завзятість)

Т – це інд-Ψ особливості Л, які визначають динаміку її Ψ д-ті і поведінки, впливають на стиль д-ті, її темп і ритм, але не на результат. Тип вищої нервової д-ті.

Т визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Х виховуваний, Т ні.

3.

Гра – особлива форма життя дитини в сусп. Вона являє собою діяльність, в якій діти виконують роль дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя, працю та стосунки між ними. Через гру задовольняють свої потреби в спілкуванні з дорослими, у сусп житті з ними. Гра – це діяльність у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. В грі діти відображають різні стор життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ.

Види ігор – режисерська, образно-рольова, сюжетно-рольова, ігри з правилами, рухливі, спортивні.

Структура сюжетно-рольової гри – сюжет (та стор діяльності, яка відтворюється в грі), зміст (ті моменти в діяльності і у взаєминах дорослих, які відтворюються дітьми), роль (яку бере на себе дитина), ігрові дії, правила.

. Структуру сюжетно-рольової гри утворюють такі компоненти (Д. Ельконін): — ролі, які перебирають на себе діти в процесі гри; — ігрові дії, за допомогою яких діти реалізують обрані ролі; — ігрове використання предметів, за якого реальні предмети замінюють ігровими; — реальні стосунки між дітьми, які виявляються в різноманітних репліках, зауваженнях, за допомогою яких регулюється розвиток гри.Зміст кожної гри розкривається завдяки виконанню дітьми обраних ролей. Найчастіше вони обирають роль дорослого, не просто використовуючи ім'я конкретної людини, а й імітуючи її дії. Сюжегно-рольова гра — образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет, фабула) і розігрування ролей. Такі ігри пов'язані зі сферою людської діяльності й людських стосунків, оскільки своїм змістом вони відтворюють саме цей аспект дійсності. Вдаючись до них, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих, створюючи спеціальні ігрові ситуації. Сюжетна рольова гра є динамічним феноменом, її розвиток виявляється насамперед у виникненні нових сюжетів — утілених у певних подіях образних відтворень задумів. Спершу виникають ігри з побутовими сюжетами, потім — ігри на теми праці і нарешті — ігри суспільної тематики. Різноманітність сюжетів залежить від масштабу і глибини пізнання дітьми навколишнього світ

4.