За механізмами психіч. активності

 

(РУХОВА, ЕМОЦІЙНА, ОБРАЗНА (зорова, слухова, нюхова, дотикова) СЛОЕСНО-ЛОГІЧНА (механічна, смислова))

2 за механізмами цілей діяльності (довіл, мимовіл)

3.затрив.закріпл. (сенсорна,короткочасна,тривала,оперативна,проміжна) 4ЕПІЗОДИЧНА

 

25. ЕТАПИ СТАН-НЯ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ 1-3 Р.Поясніть твердження Л.С.Виготського: "Вік від 1 до 3 років - це стадія сенситивності до мовних впливів".

Для ранньо­го дитинства основними видами діяльності є предметна ді­яльність, мовлення і гра.

Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними способами використання предме­тів є спілкування. Емоційне спілкування пе­рестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому ві­ці, воно продовжує дуже інтенсивно розвиватися і стає мовним. Адже пов'язане з предметними діями спілкуван­ня не може бути тільки емоційним, воно повинне опосеред­ковуватися словом, яке стосується предмета.

Ранній дитячий вік є сенситивним (сприятливим) пері­одом для розвитку мовлення, оскільки саме в цей час ово­лодіння мовою є найефективнішим. До трьох років дитина оволодіває мовленнєвим диханням, засвоює майже всі зву­ки рідної мови. її словниковий запас становить 1200— 1500 слів, вона використовує поширені речення (5—6 слів), що свідчить про опанування основ синтаксису, вияв­ляє активність у мовному спілкуванні з дорослими та діть­ми, оволодіває експресивно-мімічними діями (усмішка, контакт очей, рухи, пози, дотики тощо). Якщо дитина з певних причин не має необхідних умов для розвитку мов­лення, то пізніше надолужити втрачене дуже важко. Тому на 2—3-му роках життя необхідно особливо інтенсивно займатись її мовленнєвим розвитком.

Па­сивний словниковий запас дитини швидко зростає. До 2 років вона розуміє всі слова, що стосуються її оточення. Спочатку засвою­ються назви дій, близьких предметів, потім назви іграшок, імена до­рослих, назви одягу, частин тіла й обличчя. У спільній діяльності з дорослими дитина поступово починає розуміти зв'язки між словами і реальністю (іди сюди, переступи, поклади тощо)- На 2-Зому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, що збагачує їх пізнавальну активність.

При уважному ставленні дорослих до мовного розвитку дитини, при створенні проблемних ситуацій, де маля повинне висловитись, активний словниковий запас швидко зростає. Крім того, особливістю розвитку мовлення є поява дослівних і трислівних речень. Оскільки мовлення дитини звернене до інших людей, то воно має форму діалогу.

 

 

Вибір власної професії-одна з найважчих проблем нашого життя.Від цього і буде залежати рівень життя, і фінансове благополуччя.Це визначає коло наших друзів та статус у суспільстві.Обрана професія і впливає на «Я-концепцію» та самооцінку людини.Багатьом людям доводиться не раз за своє життя переучувати,набувати нову спеціальність та все починати з початку у зовсім новій для себе сфері діяльності.Незалежно від віку,коли людина обирає собі фах,професія здійснює величезний вплив на весь уклад її життя,бо несумісність обраної професії з особистими якостями має наслідком загальну незадоволеність життям.В середині кожної професії людина прагне до виконання певних функцій,які обумовлені особистісною схильністю до вибору конкретної поведінкової ролі:

1) Організатор-виконавець

2) Ініціатор-послідовник

3) Формальний лідер-неформальний лідер

4) Консультант-споживач

Зв'язок обраної професії типу особистості знайшов своє відображення у «теорії професійного вибору» Дж.Голландка(1963),який виділив 6 основних родів діяльності.

Вибираючи професію необхідно оцінити можливості майбутнього працевлаштування. Навіть ті спеціальності, що користуються хорошим попитом сьогодні,в майбутньому,по мірі розвитку технологій,можуть иявлятися непотрібними.

№	Основні роди діяльності	Приклади професій	Характеристика типу особистісних особливостей,що обумовлюють певний вибір
	Практична	Фермер,водій вантажівки	Несоціалізованість,зрілість, маскулинність,екстраветованість, наполегливість
	Дослідницька	Хімік, біолог	Немоціалізованість,маскулинність,інтрвоертованість, самодостатність,наполегливість
	Суспільна	Соціальні робітники, вчителі	Рухливість.підприємливість,консерватизм,фемінність,соціалізованість
	Традиційна	Банківські службовці, книготорговці	Конформність,консерватизм,залежність,маскулинність,несоромязливість,екстравертованість,відповідальність
	Підприємницька	Бізнесмени, політики	Соціалізованість,домінантність,консерватизм,імпульсивність
	Художня	Музики, актори	Незрілість,витонченість,парної діяльності,інтровертованість

 

Зв’язок обраної професії типу особистості знайшов своє відображення у “теорії професійного вибору” Дж.Голланда (1963 р.), який виділив шість основних родів діяльності, характеристика яких відображена у таблиці Характеристики типу особистісних особ-ливостей, що обумовлюють певний вибір

1) ПРАКТИЧНА – фермер, водій вантажівки – такі характеристики типу особистісних особливостей, що обумовлюють вибір професії: несоціалізованість, зрілість, маскулінність, екстравертованість, наполегливість.

2) ДОСЛІДНИЦЬКА – хімік, біолог - несоціалізованість, маскулінність, інтровертованість, самодостатність, наполегливість.

3) СУСПІЛЬНА – соц.робітники, вчителі – рухливість, підприємливість, консерватизм, фемінінність, соціалізованість.

4) ТРАДИЦІЙНА – банківські службовці, книготорговці – конформність, консерватизм, залежність, маскулінність, несором’язливість, екстравертованість, відповідальність.

5) ПІДПРИЄМНИЦЬКА – бізнесмени, політики – соціалізованість, домінантність, консерватизм, імпульсивність.

6) ХУДОЖНЯ – музиканти, актори – незрілість, витонченість, параної дальність, інтровертованість.

 

ОСОБЛИВОСТІ УСНОГО І ПИСЬМОВОГО ОПИТУВАННЯ. ЗНАЧЕННЯ МЕТОДУ ОПИТУВАННЯ (ІНТЕРВ’Ю)….

Опитування – це метод збору інфо на основі вербальної (усної чи письмової) комунікації. Дає змогу отримати інфо про події минулого чи теперішнього, про факти, результати діяльності. 2 види: усне і письмове.

Усне ( інтерв’ю) – використ-ся коли необхідно визначити емоційну реакцію людини стосовно певних питань, але вимагає достатньої кількості часу. Письмове (анкетування) – викор-ся в тих випадках, коли за короткий проміжок часу необхідно зібрати достатню к-ть інфо по досліджуваній проблемі. Інтервю – метод збору первісної інформації на основі вербальної усної комунікації. 6-10 запитань (7-10 хв) Бесіда – 3-5 запитань (до 1 год)ВИДИ: 1) вільне/стандартизоване; 2) клінічне/діагностичне (кероване, вільне, індивідуальне, групове, масове). Інтерв’ю дає змогу фіксувати емоції респондента!!! Основні змінні комунікативних методів:1) особистість дослідника (ступінь обізнаності з проблемою респондента, спостережливість), 2) особистість респондента (зміна рівня мотивації, актуальні емоційні стани, особливості особистості, ступінь втоми), 3) інфо, яка досліджується, 4) ситуативний фактор (наявність перешкод, тривалість бесіди). Другорядні зм.: 1) вікова різниця, 2) к-ть людей, присутніх при інтерв’ю, 3) умови, в яких воно відбувається, 4) статева приналежність.

ІНТЕРВ’Ю – метод збору первісної інформації на основі вербальної усної комунікації. Використ-ся коли необхідно визначити емоційну реакцію людини стосовно певних питань, але вимагає достатньої кількості часу. 6-10 запитань (7-10 хв)

ВИДИ: 1) вільне/стандартизоване; 2) клінічне/діагностичне (кероване, вільне, індивідуальне, групове, масове).

Присвячується вузькій темі. Завдання інтерв’юера – з’ясувати стійкі думки і уявлення людей, а не роз’яснювати факти.

ВИМОГИ ДО ІНТЕРВ’ЮЕРА: кваліфікованість, компетентність, комунікабельність, відповідальність, за необхідності вміти вмовити респондента на інтерв’ю, вміти створювати дружню і довірчу атмосферу, збереження нейтральної позиції під час інтерв’ю, вміння «залишатись непомітним» і відводити роль лідера респонденту.!!! не можна пояснювати респонденту, як розуміти те чи інше питання або що мається на увазі, оскільки він буде відповідати не на заплановане запитання, а не те, як його розуміє інтерв’юер!!!

ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОПИТУВАННЯ (Дубровіна): 1) обумовлений респондентом (зміна рівня мотивації, актуальні емоційні стани, особливості особистості, ступінь втоми); 2) ф-р, обумовлений дослідником (ступінь обізнаності з проблемою респондента, спостережливість); 3) ф-р досліджуваної інфо; 4) ситуативний фактор (наявність перешкод, тривалість бесіди), а також тенденція до вибору «соціально позитивної відповіді», установка на згоду (+), установка на невизначені відповіді, установка на «крайні відповіді», на незвичайні відповіді, інтелектуальна оцінка запитання респондентом.

 

БІЛЕТ№ 19

Х (Гіппенрейтер) – це сукупність стійких вл-ей індивіда в яких відображаються способи його поведінки і способи емо реагування. Скл із сукупності рис.

Риса – це Ψ вл-ть Л, що визначає для неї поведінку у типових обставинах. Вольові, емоційні, інтелектуальні. Надмірні риси – акцентуації (приховані, явні – на межі норми і патології).

Основна х-ка Х – сила – проявляється у здатності протистояти життєвій ситуації, мати мужність і стійкість у переборенні протиріч.

Структура (передумови): природний ел-т (Т), культурний (псих природа Л, духовна організація, соціалізіція).

Х – виховуваний, сензитивний період 2-10 років. Х є ознакою індивідуального стилю життя, форма усталених стосунків індивіда зі світом.

Т – це інд-Ψ особливості Л, які визначають динаміку її Ψ д-ті і поведінки, впливають на стиль д-ті, її темп і ритм, але не на результат. Тип вищої нервової д-ті.

Т визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.Х виховуваний, Т ні.

 

 

Самосвідомість – це усвідомлення Л себе як особистості, своїх рис, якостей, стосунків з іншими, осмислення своїх дій. О водночас об*єкт і суб*єкт пізнання. Спочатку ситуативні образи «Я», пізніше вони об*єднуються у цілісний образ власного я.

Образ «Я» - усвідомлення своєї відмінності від зовн світу. Мерлін В.

Я-концепція – це динимічна с-ма уявлень Л про себе, на основі якої вона базує свої стосунки з іншими. Установка щодо себе. Компоненти: когнітивний, емо-оцінний, поведінковий.

Самооцінка – центральний компонент Я-концепції. Оцінка особистістю себе, своїх якостей, можливостей і місця серед ін Л. Адекватна, неадекватна (завищена, занижена). Ф-ції – регультивна, захисна.

Рівень домагань форм на основі самооцінки.

РД – це прагнення досягти мети тієї складності, на яку Л вважає себе здатною. Чинник розвитку і самореалізації особистості. Адекватний, неадекватний.

Від РД та реальних досягнень залежить самоповага. В. Джемс, самоповага:

С=успіх/домагання.

 

Наслідування зумовлене прагненням дитини до соці­ального утвердження, бажанням бути подібним на іншу людину або досягти певної мети. У ранньому дитинстві во­но залежить від рівня когнітивного (пізнавального) роз­витку. У цьому віці дитина виявляє форми поведінки, що свідчать про перші прояви самопізнання (процесу, який ґрунтується на самоспостереженні та ставленні інших лю­дей) своїх дій, станів. Дворічні малюки починають підпо­рядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов'язаним з особистісним розвитком.

На третьому році життя, коли діти починають вимовля­ти короткі речення, виконуючи будь-яку дію, вони часто описують її, а поведінку інших людей описують рідше. Це означає, що вони найбільше заклопотані своїми вчинками. Про формування самосвідомості (образу себе і став­лення до себе) дитини на другому році життя свідчить її здатність впізнавати себе у дзеркалі, активно використо­вувати займенник «Я». У період від одного до трьох років відбувається перетворення малюка з істоти, яка вже стала суб'єктом (зробила перший крок на шляху становлення особистості), на істоту, що усвідомлює себе як особистість. Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворен­ня — Я — глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). Як активне начало, Я об'єднує всі життєві вияви особистості, забезпечує погляд на себе із середини, усвідомлення, змінювання себе, регулювання своєї життєдіяльності, а також подолання меж свого Я, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє. Я є найвищою концентраці­єю суб'єктивності (індивідуальності, глибинної неповтор­ності) та суб'єктності (зовнішньої і внутрішньої активнос­ті, духовного споглядання) людини, в якій втілюються усі відчуття: від ситуативних станів до кардинальних учин­ків, фундаментальних життєвих рішень, переживання власної цілісності й нероздільності свого минулого, тепе­рішнього, майбутнього і вічного.

Вираження, підвищення цінності власного Я є однією з головних життєвих потреб людини. У глибинах Я зосе­реджена одвічна совість і вірування людини.

У ранньому дитинстві Я має тілесне вираження: розку­тість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість чи зверхність і зухвала поведінка. Саме в цей період виникає тенденція до «сили Я», основою якої є справжні (нормативні) людські цінності і яка забез­печує розвиток просоціальної спрямованості особистості дитини, або тенденція до «слабкості Я», що виражається в почутті меншовартості, інфантильних інтересах. Ця тен­денція зумовлює постійне напруження у психіці та суперечливість поведінки (заздрощі, ревнощі, невдоволення, агресію, намагання використати інших людей у власних інтересах, дискредитувати їх тощо).

Основними функціями Я є самоузгодження внутріш­нього світу людини, забезпечення його цілісності (холіс-тичності), саморегулювання життєдіяльності, визначення стратегії життя та поведінки, інтеграція життєвого досві­ду, забезпечення саморозвитку і самореалізації, реагуван­ня на моральні та соціальні норми і духовні цінності.

Після виникнення первинного ставлення до себе як до окремо існуючого суб'єкта, відкритої заяви про себе як про особистість у психіці дитини з'являються й інші особистісні новоутворення. На третьому році життя малюки починають порівнювати себе з іншими людьми, у результаті чого у них поступово складається певна самооцінка, прагнення відпо­відати вимогам дорослих. Далі формуються почуття гордос­ті, сорому, елементарні опредмечені форми рівня домагань. Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать:

— називання свого імені в різних варіантах;

— твердження про себе в першій особі («Я»);

— здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби («Я хочу», «Я буду»);

— позитивно забарвлене твердження про себе («Я гар­ний»);

— позитивне ставлення до похвали дорослого, нама­гання самостійно повторити позитивну дію;

— прагнення до активних самостійних дій.

Із зародженням самосвідомості у дитини розвивається здатність розуміти емоційний стан іншої людини. Після 1,5 року вона виявляє усвідомлене прагнення втішити за­смучену людину, обняти її, поцілувати, дати їй іграшку або солодощі. Це свідчить про її здатність згадати свої поперед­ні емоційні почуття, діяти відповідно до власного досвіду

Криза трьох років. Наприкінці третього року життя (часом і дещо раніше) діти вже обстоюють своє право на не­залежну поведінку ініціативними заявами «Я сам». Поява цього феномену спричинює цілковитий розпад поперед­ньої соціальної ситуації, що проявляється в кризі трьох років.

Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативіз­мі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Особливості цієї кризи вперше описано Ейзою Келер у праці «Про особистість трирічної дитини». Найважливі­шими ознаками цієї кризи є:

— негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці;

— впертість. Вона є реакцією дитини на власне рішен­ня і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рі­шеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ото­тожнювати з наполегливістю — завзятістю, стійкістю, не­похитністю в досягненні мети;

— непокірність. За своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш ге-нералізований і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома;

— свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагну­ло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів;

— знецінення дорослих. Дитина починає сприймати
їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інте­
ресів;

— протест. Формами його є бунт проти батьків, налаш-тованість на суперечку з ними;

— деспотизм. Дитина різноманітними способами та за­собами демонструє деспотичну владу щодо всього оточую­чого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх сто­сунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з'являється праг­нення до самостійної діяльності, самостійного задоволен­ня своїх потреб («Я сам»). Однак дорослий за звичкою збе­рігає попередній тип стосунків і цим обмежує її актив­ність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки за­охочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен «Я сам» означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення ма­люка від дорослого.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, по­дібної на діяльність дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому пе­ріоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.

Прагнення бути як дорослий може знайти найповні­ше втілення тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин тощо). Тому криза трьох років розв'язується завдяки переходу дити­ни до ігрової діяльності. Ця криза є скороминущим яви­щем, але пов'язані з нею новоутворення (прагнення са­мостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини.

Отже, на етапі раннього дитинства головним у соціаль­ній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування ди­тини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнен­ня символічної гри, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості

 

 

Страх відноситься дослідниками до однієї з базових (основних) емоцій. Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної або уявної небезпеки. На відміну від болю та інших видів страждання, що викликаються дією реальним небезпечних для існування факторів, страх виникає при їх передбачення. Залежно від характеру загрози інтенсивність і специфіка переживання страху варіюється в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, боязнь, переляк, жах). Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, що виникає стан називається тривогою.

Тривога («безпредметна страх») - негативне емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій. У людини тривога звичайно пов'язана з очікуванням невдач у соціальній взаємодії і часто буває обумовлена неосознаваемостью джерела небезпеки. Може бути ситуативною та особистісною.

Функціонально страх служить попередження суб'єкта про майбутню небезпеку, дозволяє зосередити увагу на її джерелі, спонукає шукати шляхи її уникнення. У разі, коли страх досягає сили афекту (панічний страх, жах), він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). У соціальному розвитку людини страх виступає як один із засобів виховання: наприклад, сформований страх осуду використовується як фактор регуляції поведінки.

Особи з високою тривожністю особистісної більш часто реагують навіть на нейтральні стимули занепокоєнням, тривожністю, страхом. Показано існування генетичної схильності до соціального страху, з зокрема що виявляється в боязні аудиторії.

Фобії (від грец. "Фобос" - страх) - нав'язливі неадекватні переживання страхів конкретного змісту, що охоплюють суб'єкта в певній обстановці і супроводжуються вегетативними дисфункціями (серцебиття, рясний піт і т.п.). Якщо пацієнт не виявляє виразне критичне розуміння безпідставність, нерозумно своїх страхів, то найчастіше це не фобії, а патологічні сумніви (побоювання), марення.

Для оцінки ступеня патологічності страхів використовують параметри адекватності (обгрунтованості) інтенсивності, тривалості, ступеня контрольованості людиною почуття страху. Під обгрунтованістю розуміють відповідність вираженості страху ступеня реальної небезпеки, що виходить із ситуації або від оточуючих людей. Так, нав'язливий страх померти від падіння цегли на голову можна вважати малообгрунтованих в порівнянні зі страхом померти від іншої травми. Інтенсивність і контрольованість визначаються на підставі дезорганізації діяльності і самопочуття людини, охопленого страхом, і здатності долати його. Загальна тривалість характеризується тривалістю за часом. Якщо страх стає нав'язливим, тобто переживається пацієнтом часто, погано контролюється і суттєво порушує самопочуття і діяльність людини, то він позначається як фобія.

Досліджується через:

-тренінг; - для дітей через сюжетно-рольові ігри;

- методику візначення трівожності (Філліпса, Спілбергера), проективні методики.

-шляхом спостереження.

 

БІЛЕТ№ 20

Х (Гіппенрейтер) – це сукупність стійких вл-ей індивіда в яких відображаються способи його поведінки і способи емо реагування. Скл із сукупності рис.

Акцентуації – наголошення в Х 1 або декількох рис. К. Леонгард, 12 типів.

1) гіпертимний (Т) – постійно піднесений настрій, комунікативний, рухливий, енергійний, «душа компанії». Гіпоманія.

2) Дистимічний (Т) – постійно знижений настрій, тихий, спокійний, песимістичний, мовчазний, педантичний, апатичний, серйозний, відповідальний, добросовісний, справедливий. Субдепресивна патологія. Реактиивна депресія.

Мислення- це пізнавальний процес що полягає в узагальненому і опосередкованому відображенні дійсності, у встановленні зв’язків між об’єктами, що впізнаються.

Операції мислення:

1. Порівняння (встановлення схожості та відмінності між предметами за істотними ознаками). Види: однобічне, повне, глибинне, поверхневе, безпосереднє, опосередковане.

2. Аналіз - мисленне розчленування та виділення частин предмету.

3. Синтез - поєднання частин у ціле.

4. А бстракція - відволікання від частин та властивостей предмета для виділення його істотних ознак. Конкретизація - уявлення чогось одного.

5. Узагальнення - процес об’єднання предметів за їх спільними ознаками.

6. Класифікація - групування предметів за спільними ознаками

Що таке пренатальний розвиток? Розкрийте зміст кризи новонародженості. Дати характеристику соціальної ситуації розвитку немовляти. Розкажіть про перші форми спілкування дитини з дорослою людиною. Що таке "дефіцит спілкування" у немовлят і до чого він призводить у їх розвитку

Онтогенез людини розпочинається ще до її народження. Немовляцькому віку передує пренатальна стадія існування дитини. Тому реальним початком її розвитку є не народження, а зародження, тобто з моменту створення зародка. У розвитку за­родка реалізується спадково закріплена та передана в генах батьків програма побудови людського організму та його органів. Протягом утробної стадії дитячий організм проходить три фази пренатального розвитку: термінальну (з моменту запліднення яйцеклітини до 2-х тижнів відбувається швидкий ріст і первинна диференціація клі­тин); ембріональну (від 2-х тижнів до 3-х місяців - зародок прохо­дить основні стадії еволюції живого організму, від одноклітинних істот до приматів), фетальну (від 3-х місяців до народження - заро­док стає плодом, набуваючи виразних рис людської дитини).

Протягом пренатальної стадії швидко розвивається мозок. Після 4 місяців посилюється ріст зовнішнього шару кори мозку, внутріш­ній шар росте повільніше, внаслідок цього утворюються борозни та звивини. Кора набуває шестишарової будови, складаються механіз­ми безумовних рефлекторних актів. Всі життєві потреби організму дитини забезпечує матір. її організм здійснює зв'язок плода із зов­нішнім середовищем. Вже на цьому етапі мають місце різні рефлек­торні акти та "спонтанні" рухи плода.

Експериментально доведено можли­вість утворення умовних рефлексів у плода та у недоношених дітей. В останні місяці утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття.

Криза новонародженості. Це перший критичний період розвитку дитини - період новонародженості.

Криза новонародженості - проміжний період між утробним (пренатальним) та позаутробним (постнатальним) способом життя. Перехід до нового способу існування забезпечується тільки дорослим. У перші кілька днів постнатального життя вона ніби робить крок назад у своєму фізичному розвитку, втрачає у вазі.

Дитина спить 80% часу на добу та прокидається лише, щоб поїсти, забезпечена всім необхідним для того, щоб жити в тих умовах, до яких вона біологічно підготовлена. Такими є специфічно людські умови її життя.

Розвиток аналізаторів у дитини відбувається досить швидко. У перші дні після народження найбільше значення в життєдіяльності дитини мають смакові, нюхові, шкіряні, температурні, вестибулярні аналізатори та відповідні їм форми чутливості. Новонароджені діти розрізняють смаки й запахи, чутливо реагують на зміну положення і втрату рівноваги. Помітним є розрізнення дитиною тепла й холоду, причому вона значно слабше реагує на підвищення температури, ніж на її зниження.

Що стосується слухового аналізатору, то новонароджені діти ре­агують жвавіше на звуки людського голосу, ніж на такої ж сили інші звуки.

Дещо пізніше починає функціонувати зоровий аналізатор. Рухи очей дитини некоординовані. Поступово зоровий аналізатор розвивається, і дитина починає більш активно сприймати предмети, шукає їх очима, виділяє ті, які їй більше подобаються.

Активне функціонування зорового та слухового аналізаторів є важливим моментом в психічному розвитку дитини. На їх основі відбувається розвиток орієнтовного рефлексу "що таке?". Розвиток орієнтування дитини в оточуючому середовищі починається з фор­мування зосередження на предметах, прослідковування їх руху в полі зору. Розвиток орієнтування в оточуючому просторі відбувається в зв'язку з формуванням акта хапання - важливого людського руху. Акт хапання - це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов'язкову участь орієнтування. Хапання здійснюється під контролем зору, але спочатку рухи руки й ока ще погано узгоджуються, а пізніше, коли дитина починає сидіти, виробляється взаємодія ока та руки, вдоско­налюється акт хапання.

На основі хапання розширюється можливість маніпулювання з предметами. Можливості взаємодії дитини з оточуючим світом збільшуються за рахунок становлення основних рухів. Протягом першого року життя дитина оволодіває як позиційними, так і локомоторними ру­хами.

Спілкування дитини з дорослими. Протягом перших трьох місяців зароджується й оформляється потреба дитини в спілкуванні з дорослими, яка першочергово ви­ступає в емоційно-руховій реакції. Зорове та слухове зосередження на дорослому, посмішка, рухи рук, всього тіла у напрямку до дорос­лого - це "комплекс пожвавлення", що виражає потреби дитини в спілкуванні та який прийнято вважати початком другої фази роз­витку немовляти.

Соціальна ситуація психічного розвитку немовляти - це ситуація нерозривної єдності дитини та дорослого, соціальна ситуація „МИ", соціальна ситуація комфорту. Провідний тип діяльності для немовляти і буде безпосереднє емоційне спілкування. Пасивна мова розпочинається з зосередження дитини на обличчі дорослого, звуках його голосу, інтонаційних і ритмічно-мелодійних характеристиках мови.

Поступово у процесі спілкування дитини з дорослим включають­ся мовні засоби, спочатку у формі розуміння мовлення дорослого. На основі цього виникають домовні вокалізації, які сприяють роз­витку мовно-рухового апарату (формується активна мова). Спочат­ку це гуління - мимовільна неусвідомлена гра звуками. Пізніше виникає лепетання - багаторазове повторення складів. Після дев'ятого місяця дитина починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує. Такими є, як правило, наголошені склади у словах.

Особливість перших слів в тому, що вони мають характер вка­зівних жестів. Ця автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла тільки близьким. Ця мова специфічна за своєю структу­рою, складається з уривків слів. Дослідники таке мовлення назива­ють "мовою нянь".

Досвід інтенсивного, змістового й емоційно-позитивного спілку­вання дитини з дорослим, досвід дій з предметами призводить до розвитку почуття "Я" на елементарному рівні. На шостому місяці життя немовля ще не відрізняє себе як особу, але воно уже реагує на власне ім'я та може навчитися показувати, де у нього голівка, оче­нята, ручки, ніжки. Поступово дитина починає розрізняти відчуття, що викликаються предметами зовнішнього світу та відчуття, що йдуть від власного тіла. До кінця першого року життя дитина фізіологічно відділяється від матері. У неї виникає емоційно-ціннісне ставлення до себе. Воно проявляється в тому, що дитина "відстоює" власні бажання, претендуючи на позитивне ставлення з боку дорослих.

 

4 5

ПРОЕКТИВНІ МЕТОДИКИ – сукупність методик, в основі яких лежить метод проекції. Спрямовані на експеримент-не дослідження тих особл-й особистості, які не можна дослідити безпосередньо. Досліджують приховані інтереси, бажання, приховане ставлення до певних речей.

ГРУПИ: 1) асоціативні (Роршах); 2) конструктивні (з окремих елем-в створити образи); 3) інтерпретаційні (ТАТ, м-ка Розенцвейга, м-ка Рене Жиля); 4) катартичні («гарячий стілець»); 5) експресивні (неіснуюча тварина, автопортрет, дім-дерево-л-на).

ОСОБЛИВОСТІ: 1) стимульний матеріал (картинки, ключові слова, сюжети), його невизначеність (досліджуваний сам його інтерпретує, доповнює); 2 ) завдання; 3) немає єдиних стандартів щодо обробки, аналізу та інтерпретації,переважає якісний аналіз.

ПРОЕКЦІЯ – не тільки механізм захисту (Фрейд), а й обумовленість процесів сприймання слідами пам’яті минулих сприймань. Тобто людина інтерпретує малюнок згідно з минулим досвідом.

Методика незакінчених речень – має кілька інтерпретацій, респондент може дописувати закінчення речень сам, або ж обирати з кількох варіантів.

Тест Люшера - 8 кольорових квадратів. Показуються всі квадрати з проханням вибрати найприємніший. Процедура повтор-ся з рештою. Потім утв-ся ряд кольорів за привабливістю. Інтерпретація згідно із символічним значенням кольору.

(ДЕТАЛЬНІШЕ ЧИТАЙ НИЖЧЕ)

 

 

ПРОЕКТИВНИЙ ПІДХІД У ПСИХОДІАГНОСТИЦІ здійснюється на основі аналізу взаємодії із зовнішньо нейтральним, нибіто безособистісним (неструктурованим), матеріалом (стимулом), який через свою невизначеність стає об’єктом проекції. Проективний підхід реалізується у прективних методиках і є реалізацією так взанох проективної гіпотези: будь-які пряви людини (почуття, думки, емоції, вчинки, вибір партнера, способу життя...) характеризує і несе невід’ємний відбиток особистості цієї людини (Роршах?).

ПРОЕКТИВНІ МЕТОДИКИ – сукупність методик, в основі яких лежить метод проекції. Спрямовані на експеримент-не дослідження тих особл-й особистості, які не можна дослідити безпосередньо. Досліджують приховані інтереси, бажання, приховане ставлення до певних речей.

ГРУПИ: 1) асоціативні (Роршах); 2) конструктивні (з окремих елем-в створити образи); 3) інтерпретаційні (ТАТ, м-ка Розенцвейга, м-ка Рене Жиля); 4) катартичні («гарячий стілець»); 5) експресивні (неіснуюча тварина, автопортрет, дім-дерево-л-на).

ОСОБЛИВОСТІ: 1) стимульний матеріал (картинки, ключові слова, сюжети), його невизначеність (досліджуваний сам його інтерпретує, доповнює); 2) завдання; 3) немає єдиних стандартів щодо обробки, аналізу та інтерпретації,переважає якісний аналіз.

ПРОЕКЦІЯ – не тільки механізм захисту (Фрейд), а й обумовленість процесів сприймання слідами пам’яті минулих сприймань. Тобто людина інтерпретує малюнок згідно з минулим досвідом.

Тест Роршаха (РТ) (Rorschach Test) – проективная методика исследования личности. Создана Г. Роршахом в 1921 г. Тест Роршаха по своей популярности в психодиагностических исследованиях личности занимает ведущее место среди других проективных методик.Стимульный материал теста Роршаха состоит из 10 стандартных таблиц с черно-белыми и цветными симметричными аморфными (слабоструктурированными) изображениями (так называемые «пятна» Роршаха).

Обследуемому предлагают ответить на вопрос о том, на что, по его мнению, похоже каждое изображение. Ведется дословная запись всех высказываний обследуемого, учитываются время ответа, положение, в котором рассматривается изображение, любые особенности поведения. Завершается обследование опросом, который осуществляется экспериментатором по определенной схеме (уточнение деталей изображения, по которым возникли ассоциации). Иногда применяется процедура «определения пределов», сущность которой состоит в прямом «призыве» обследуемого к определенным реакциям-ответам.

Каждый ответ формализуется с помощью системы символов по следующим пяти счетным категориям:

1) локализация (выбор для ответа всего изображения или его отдельных деталей);2) детерминанты (для формирования ответа могут быть использованы форма изображения, цвет, форма совместно с цветом и т. д.);3) уровень формы (оценка того, насколько