Якісний та кількісний аналіз рез-в дослідж. Деякі способи стат. Обробки рез-в вимірюв. В псих. Досліж.

Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв’язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища. Для порівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або різним кількісним складом групи користуються не абсолютними, а відносними, здебільшого відсотковими показниками.

Якісний аналіз виконують на основі кількісного аналізу, але не зводяться тільки до нього. В якісному аналізі з’ясовують причини високих чи низьких показників, залежність їх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунківу колективі, ставлення до діяльності та ін

Способи статистичної обробки: Міри центральної тенденції (сер. арифметичне, медіана - варіанта,яка є серединою статистичного варіаційного ряду; мода – варіанта, яка має найбільшу частоту.) – дає зжатий опис сукупності тестових оцінок.така міра дає єдину, найбільш типову або репрезентативну оцінку, що характеризує виконання тесту групою в цілому.; Ранжування – процедура, за якою ряду впорядкованих показників надається індекс або ранг, який вказує на місце кожного з показників у впорядкованій сукупності. Міри плинності (відхилення, середнє квадратичне відхилення);

Частотне розподілення – використовується при наявності великого масиву показників (n=1000) Особливості: визначаються виходячи з первинних оцінок зручні інтервали групування, а потім кожна з цих оцінок відмічається у відповідному інтервалі умовним знаком. Коли всі первинні оцінки рознесені за інтервалами групування підраховується кількість умовних знаків з тим, щоб знайти частоту або число випадків для кожного інтервалу. Сума всіх частот дорівнює загальному числу випадків у даній групі. Розподіл по інтервалах частот елементів вибірки можна зобразити також графічно у вигляді гістограми або полігону частот. Гістограма будується так: над кожним відрізком вісі абсцис, який є інтервалом групування елементів вибірки, будується прямокутник, основою якого є даний інтервал, а висотою – частота в даному інтервалі. Полігон частот будується так: всередині кожного інтервалу фіксується ордината, рівна частоті на цьому інтервалі, а кінці ординат з’єднуються.

Кореляція: Засновник – Ф.Гальтон 1870 – 1881 рр. Коефіцієнт кореляції – це міра прямої або зворотної пропорційності між двома змінними. Виражає ступінь співвідносності або зв’язку між двома множинами показників. Кореляція існує в межах від -1 до +1. Негативна – збільшення показника а 1-ю змінною веде до зменшення показника за 2-ю змінною і навпаки на ту саму міру.Позитивна – збільшення показника за 1-ю змінною веде до збільшення показника за 2-ю змінною і навпаки на ту саму міру.Нульова кореляція означає повну відсутність зв’язку між явищами. Кореляційний аналіз Пірсона: враховує положення результатів кожного індивіда по групі, яке відхиляється від середнього значення по групі в той чи інший бік. Кореляційний аналіз Спірмена використовують коли показники вимірюються в порядкових шкалах.

Критерії оцінки достовірної (статистично значимої) різниці між групами показників: Критерій Манна-Уїтні (дозволяє оцінити відмінності між 2-ма вибірками за рівнем деякої кількісно вимірюваної ознаки; грунтується на величині зони збігання рядів, що задаються вибірками; умови: 1)n1,n2 ≥ 3; n1=2, n2 ≥ 5; 2)n1,2 ≤ 60), Фішера (призначений для співставлення 2-х вибірок по частоті зустріваності ефекту, що цікавить дослідниа, критерій оцінює достовірність різниць між відсотковими долями 2-х вибірок; суть полягає у переводі відсоткової долі у величину центрального кута, який вимірюється у радіанах).

Сприймання – цілісне відображення предметів, ситуацій та явищ, що виникають при безпосередньому впливі фізіол подразників на рецепторні поверхні органів відчуттів. Сума відчуттів (Вундт).

Властивості:

1) Предметність – явища світу відображаються у формі окремих предметів. Формується до 1-го року життя, на основі рухів і контактів дитини із зовнішнім світом.

2) Цілісність – здійснюється на основі узагальнення досвіду, предмет сприймається як ціле, навіть при частковому сприйманні. Умовно-рефлекторна основа. Здійснюється завдяки синтезу і аналізу.

3) Структурність – полягає у сприйнятті абстрагованого від відчуттів узагальненої структури об*єкта, що здійснюється протягом певного часу.

4) Константність – відносна постійність властивостей предметів при зміні умов їх сприйняття. Досвід. Завжди пов*язана із діяльністю.

5) Аперцепція – залежність від загального змісту Ψ діяльності Л. Досвід, знання, мотивація, інтереси, Емо, установки.

6) Осмисленість – перцептивні образи завжди мають смисл. Мислення, мовлення.

7) Активність (вибірковість) – потреби і інтереси.

Потрібно навчання спрямовувати на розвиток довільності, усвідомлюваності.

У підлітковому, як і в молодшому шкільному віці, ос­новним соціальним середовищем дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов'язані із внут­рішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотива­ційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльнос­ті дорослих.

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка по­лягає у включенні його в нову систему стосунків, спілку­вання з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв'язку з предметним нав­чанням стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, вра­хування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л. Божович, зу­мовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній си­туації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків.

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо зале­жить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труд­нощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.

Основним чинником розвитку підлітка є його власна со­ціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову сто­сунків з дорослими, ровесниками. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціаль­них цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості.

Отже, для соціальної ситуації розвитку підлітка харак­терні перехід до середньої школи, зміна стосунків з учите­лями, однолітками, батьками, розширення сфери соціаль­ної активності.

Криза особистості підлітка

В психологічній літературі існують різні точки зору щодо характеру перебігу підліткової кризи:

а) розуміння всього періоду підлітковості як ОДНІЄЇ безперервної, тривалої кризи;

б) погляд на кризу, як на момент дуже нетривалих за часом змін;

в) розгляд кризи, як результату неправильних виховних впливів;

г) оцінка кризи, як необхідного та закономірного етапу
психічного розвитку.

Розмаїття цих уявлень базується на емпіричних дослідженнях, які вказують на те, що в одних підлітків яскраво виявляються основні симптоми кризи: впертість, негативізм, егоцентризм, зухвалість, протести проти авторитетів, відчуження (деперсоналізація), порушення оцінки образу фізичного „Я" та ідентичності, асоціальність поведінки. В інших особистісний розвиток відбувається без особливих екстраординарних зовнішніх проявів.

Сама підліткова криза не має симптомів хвороби, але може у гострій стадії сприяти виникненню екстремальної ситуації та сприяти розвитку психогеній, акцентуацій, неврозів.

Отже, криза періоду дорослішання може бути пов'язана з гетерогенною групою розладів особистості, загальна ознака яких -віковий етап їх появи і, як правило, бурхливий полісимптоматичний перебіг. З одного боку більшість особистісних порушень даного віку мають перехідний характер. З іншого - саме в цей період закладаються основи розладів особистості, котрі можуть надалі виявлятися в дорослому віці.

Криза підліткового віку виникає як результат якісної перебудови особистості підлітка, коли проявляється потреба в дорослості -прагнення бути, здаватися та діяти як дорослий. Якщо дорослі враховують нові потреби дитини та відповідно їх задовольняють, то кризи можна уникнути. А якщо до дитини ставляться як до маленької, то виникає конфлікт, взаємне непорозуміння.

У підлітковому віці в особистості з'являються різні проблеми, і вона не завжди буває спроможна виробити відповідно новій соціальній ситуації розвитку механізми подолання труднощів.

Підліткова криза об'єднує в собі різні види поведінки та переживань, які пов'язані з труднощами особистісного зростання.

Найчастіше вони характеризують кризу ідентичності. її можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на глибоку невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетентності у багатьох питаннях життя. Підлітки починають „пошук себе", ставлячи вічні питання: Хто я? Для чого я? Яким я хочу бути? Яким мене бачать інші? Найважливішим фактором, що впливає на виникнення кризи ідентичності, стає особистісна рефлексія на свій внутрішній світ і глибока незадоволеність собою. Багато підлітків відчувають сумніви у наявності в себе власної індивідуальності, інколи можуть сприймати себе „як копію" іншої людини. Ці побоювання часто призводять до неприйняття соціальних зразків, у тому числі батьківських і вчительських.

Реакції протесту проти авторитетів можуть мати генералізований характер і бути спрямовані проти сім'ї, школи, інститутів соціалізації. Зміст їх - протистояння авторитетам (батькові, вчителю, тренеру), існуючим порядкам, структурі соціальних норм. Інколи спостерігається відмова від опору й уникнення його, що сприяє входженню до псевдорелігійних спільностей або неформальних угрупувань.

Криза особистості в період дорослішання може бути пов'язана з переживанням „відчуження". Під останнім розуміють зміни у сприйнятті самого себе (деперсоналізація), інших людей або оточуючої дійсності (дереалізація). Для деперсоналізації характерна тривога, пов'язана зі змінами власного тіла. Підліткам здасться, що їх руки та ноги значно збільшилися, пропорції обличчя порушилися, зріст або дуже малий, або занадто високий і т. ін. Дехто відчуває сумніви у реальності власної особистостіПідлітковість - період відчайдушних спроб „пройти через усе". При цьому частина підлітків, потрапивши у залежність від психосексуальних потреб, починає сильно нервувати. Такі відчуття частіше всього малоусвідомлені, проте підсвідомо вони створюють велику напруженість, з якою підліткам важко справлятися. Невпевненість і сумніви цієї категорії підлітків, які пов'язані зі становленням власної сексуальної самосвідомості, часто призводять їх до важкої кризи.

Деякі підлітки можуть достатньо легковажно ставитися до людських слабкостей та заради інтересу чи „ДОПИТЛИВОСТІ" роблять спроби вживання алкоголю чи наркотиків. В результаті це може призвести до психологічної залежності, коли джерело „допитливості" переростає у предмет фіксованих потреб. Па такому фоні, рефлексуючи власне „падіння", підліток порідко перетворює його у форму свого самоствердження, уникаючи тим самим почуття втрати себе, своєї особистішої кризи.

Криза в період сходження до дорослості є достатньо розповсюдженим явищем, але часто буває так, що її сприймають неадекватно: або недооцінюють, або, навпаки, вважають досить небезпечною. Адже в одних випадках, вона закінчується спонтанно, в інших - для стабільної інтеграції особистості необхідно використати допомогу спеціалістів (психологів, психотерапевтів), які допоможуть підлітку подолати нові та важливі для нього особисті переживання.

 

 

 

5.

1.Рівень кваліфікації людей, що застосовують діагностичні методики. Вимога, щоб діагностичні методики застосовувалися тільки достатньо кваліфікованими експериментаторами, є першим кроком по захисту індивіда від їх неправильного використання

2. Використання діагностичних методик. Право придбання і подальшого використання методик діагностики повинне надаватися особам, що мають певну кваліфікацію