Розкрийте поняття про діяльність та її структуру. Покажіть роль умінь, навичок як компонентів діяльності.

 

Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби.

СТРУКТУРА ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Мета - це уявний результат діяльності (тобто те, заради чого діє людина), а мотив - це спонукальна сила дії (тобто те, чому діє людина).

Дія - це відносно закінчений елемент діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладається на більш прості, усвідомлена мета. Дія має подібну діяльності психологічну структуру: мета - мотив - спосіб - результат.

Сенсорні дії - це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад, визначення розміру предмета, його розташування і переміщення в просторі, його стану. До числа сенсорних дій входить і оцінка настрою людини по його міміці. Моторні дії - це дії, спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпосередньо з використанням знарядь праці (перемикання швидкості при управлінні автомобілем).

І нтеріоризація - процес переходу від зовнішнього, матеріального дії до внутрішнього, ідеальному дії. Завдяки інтеріоризації, психіка людини набуває здатність оперувати образами предметів, які в даний момент відсутні в його полі зору.

Екстеріоризація - процес перетворення внутрішньої психічної дії у зовнішню дію. Процеси інтеріоризації та екстеріоризації нерозривно пов'язані в діяльності, оскільки взаємопов'язані зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) сторони її.

Оскільки діяльність є процесом, то в ній, як і в усякому процесі, можна виділити певні етапи:

• постановка мети (ясна усвідомленням конкретної задачі);

• планування робіт (включає визначення послідовності дій, вибір для кожної дії відповідних засобів, способів, визначення критеріїв виконання дій і форм контролю);

• виконання, здійснення діяльності, що супроводжується поточним контролем і перебудовою діяльності у разі необхідності;

• перевірка результатів діяльності, виправлення помилок, якщо вони були, зіставлення отриманих результатів із запланованими, підведення підсумків роботи та її оцінка.

уміння — це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати певну діяльність. Уміння являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, щонайменше в головних проміжних пунктах і кінцевій меті.

Навичка — це дія, сформована шляхом повторення і характеризується високою мірою осягнення і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю.

 

Мислення – вищий Ψ пізнавальний процес, що полягає в узагальненому і опосередкованому відображенні дійсності, встановленні зв*язків між об*єктами, що пізнаються.

Теоретичне М – здійснюється в «умі» без будь-якої діяльності.

Практичне – завжди пов*язане із вирішенням завдань.

Понятійне оперує поняттями – клас однорідних предметів. Відображення заг та істотних вл-ей предметів і явищ. Основа формування – практика. ПР: груша, сонце.

Образне (наочно-образне) – процес пов*язаний зі сприйняттям оточуючої дійсності. Оперуваннями образами. Розвивається в онтогенезі. Інтеріоризація. ПР: Рахування в «умі».

Предметно-дійове – розв*язується безпосередньо в процесі діяльності. З цього виду починається розвиток мислення в Д. Практичні дії. Пов*язане з практичною перетворюючою діяльністю з реальними предметами.

Абстрактно-логічне – не пов*язане прямо з вивченням дійсності. Л не сприймає зовн світ і не виконує конкретних дій. Відбувається в «умі», здійснюється за допомогою понять. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається у процесі пошуку шляхів їх задоволення. Навіть для наукових теоретичних проблем пізнання, які не пов’язані безпосередньо з потребами практики, вона є їх віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива без мислення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючи впровадженню досягнень людської думки в різні сфери життя суспільства.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об’єктивної дійсності, постановки їх на службу потребам та інтересам людини. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами та над собою.

Комплекс пожвавлення — специфічне психічне новоутворення, що слугує межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм нормальності психічного розвитку дитини. Комплекс пожвавлення виявляється загальним моторним збудженням при наближенні дорослого.

 

Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з частинок слів) і ще не зв'язне..

Провідна діяльність у ранньому дитинстві. Для раннього дитинства основними видами діяльності є предметна діяльність, мовлення і гра.

Дошкільний період є одним з цікавих в плані становлення і розвитку мотиваційної сфери особи. Мотиви поведінки дітей з одного боку украй прості і наївні, з іншої - мають приховані, неусвідомлені характеристики, обумовлені передусім сімейним вихованням. Крім того, дошкільний вік, є підготовчим етапом перед вступом дитини до школи. Усі автори, що вивчали розвиток мотиваційної сфери в дитячому віці, вказують на інтенсивність її.Різні мотиви спонукають дітей різного дитячого віку до виконання однієї і тієї ж дії. Так, наприклад, трирічна дитина миє іграшки, "стирає", щоб поплескатися у воді, пограти з піною, шестирічний - щоб речі стали чистими, щоб допомогти мамі.

До новоутворень в мотиваційній сфері дитини відноситься і прояв нових, типових для дитячого віку мотивів. Серед них - мотиви, пов'язані з цікавістю дітей до світу дорослих, з їх прагненням бути схожими на них. Серед значущих для дітей мотивів і інтерес їх до змісту і процесу нових, освоюваних ними видів діяльност і,

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6—7 до 10—11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах. В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

 

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості, формуванням самооцінки і появою прагнення до самовиховання.Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є виникаюче у нього уявлення про себе як уже не дитину, він починає відчувати себе дорослим, намагається бути і рахуватись дорослим. Цю особливість називають почуттям дорослості, яке полягає в тому, що підліток заперечує свою приналежність до дітей, але у нього ще немає відчуття істинної, справжньої дорослості, хоча є потреба у визнанні його дорослості оточуючими. У психічному розвитку підлітка основна роль належить встановленню системи соціальних взаємовідносин з оточуючими.

 

Юність - завершальний етап формування особистості. За віковою періодизацією юнацький вік поділяють на дві частини: рання юність (14,5-15 - 17 років) та старший юнацький вік (18-25 років). Рання юність (старший шкільний вік) охоплює вікові межі 14,5-15 - 17 років. В ранньому юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя. Значної ваги у свідомості старшокласників набуває усвідомлення ними тих якостей оточуючих людей і своїх власних, які зумовлюють людські взаємини. Характерною рисою розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є вироблення її світогляду, тобто системи поглядів на світ, суспільне життя, його минуле і майбутнє, на мораль, науку, мистецтво, на людину і сенс її життя.

 

4 Як розуміють “стиль життя” у диференціальній психології? Розкрийте основні результати досліджень цієї проблеми.

За Альфредом Адлером, стиль життя (первинно:життєвий план)-це унікальна дія індивідуума спосіб адаптування до життя,особливо в плані самостійно сформульованих життєвих цілей та шляхів їх досягнення-це неповторна картина існування індивідуума.За Адлером,ситль життя-це комплекс поведінкової активності,що скерована на переборення почуття неповноцінності.Таким чином,стиль життя,що побудований на наших зусиллях по переборенню почуття неповноцінності,завдяки чому в нас стверджується почуття вищості.Стилем життя визначається наша основна орієнтація по відношенню до зовнішнього світу.Для визначення життєвого стилю людини необхідно знати, які шляхи та способи ми використовуємо для розв’язання життєвих проблем.Кожна людина зустрічається з трьома життєвими проблемами: праця,дружба і кохання.

Адлер запропонував типологію установок,зумовлених стилем життя.Його класифікація побудована за принципом двомірної системи:перший вимір представлений «соціальним інтересом»,а другий «степенем активності».

Соціальний інтерес -це почуття емпатії до всіх людей, і проявляється у співробітництві з іншими заради спільногоу спіху, а не особистої вигоди.Це основний критерії психологічної дорослості за Адлером. Його протилежність-егоїстичний інтерес.

Ступінь активності -енергійний рівень,яким володіє кожна людина і в межах якого розв’язує власні життєві проблеми.Ступінь активності відіграє конструктивну або деструктивну роль тільки у сполученні із соціальним інтересом.

Типологія Адлера,включає 4 типи стилю життя,три з яких характеризують недостатню виразність соц..інтересу:

Керуючий тип -люди впевнені та наполегливі,з незначним соц..інтересом.,тобто їх поведінка не передбачає благополуччя інших.Їм притаманна установка зверхності по відношенню до зовнішнього світу.Розвязують життєві проблеми в антисоціальній формі.

Отримуючий тип -паразитне ставлення до зовнішнього віту;ці люди задовольняють свої потреби за рахунок інших. Життєва задача-більше отримати від інших.Із-за низького ступеня активності навряд-чи причиняють страждання іншим.

Уникаючий тип - люди не ають ані соц..інтересу,ані активності для розв’язання власних потреб.Вони більше стурбовані тим,що можуть отримати невдачу,анжі прагнуть спіху.Їх життя характеризується соціально-некорисною поведінкою.

Соціально-орисний тип -представлений високим соц..інтересом та ступенем активності,що є втіленням психологічної дорослості людини. Люди проявляють справжню турботу про інших та зацікавлення у спілкуванні з ними.

 

5.

22 4. НАОЧНЕ НАВЕДЕННЯ ПОК-В ПСИХ. ДОСЛІДЖ. ЙОГО РОЛЬ. ГРАФ. ЗОБРАЖ. ПОК-В, ЕТАПИ, ПРАВИЛА ПОБУДОВИ ГРАФІКІВ

У психології використовується декілька основних форм графічного представлення наукової інформації: такі, що спираються на характеристики топологічні і метричні. Один з традиційних способів представлення інформації, що використовують топологічні характеристики, - це графи. Графом є безліч точок (вершин), з'єднаних ребрами (орієнтованими або неорієнтованим відрізками). Розрізняють графи планарні і просторові, орієнтовані (відрізки-вектори) і неорієнтовані, зв'язкові та незв. Найчастіше орієнтовані графи використовуються при описі системи причинних залежностей між незалежною, додатковими і залежною змінними. Неорієнтовані графи застосовуються для опису системи кореляційних зв'язків між виміряними властивостями психіки. «Вершинами» позначаються властивості, а «ребрами» - кореляційні зв'язки. Характеристика зв'язку звичайно кодується різними варіантами зображення ребер графа. Позитивні зв'язку зображуються суцільними лініями (або червоним кольором), негативні зв'язку - пунктиром (або синім кольором). Сила і значимість зв'язку кодуються товщиною лінії. Найбільш вагомі ознаки (з максимальним числом значущих зв'язків з іншими) поміщаються в центрі. Ознаки, що мають менший «вага», розташовуються ближче до периферії. Орієнтовані і неорієнтовані графи часто застосовуються при описі результатів особистісних і соціально-психологічних досліджень, зокрема соціометричних: соціограмма - це орієнтований граф.

Для первинного представлення даних використовуються інші графічні форми: діаграми, гістограми та полігони розподілу, а також різні графіки.

Первинним способом представлення даних є зображення розподілу. Для відображення розподілу значень вимірюваної змінної на вибірці використовують гістограми та полігони розподілу. Часто для наочності розподіл показника в експериментальній і контрольній групах зображують на одному малюнку.

Гістограма - це «стовпчаста» діаграма частотного розподілу ознаки на вибірці. Використовується декартова система координат. При побудові гістограм на осі абсцис відкладають значення вимірюваної величини, а на осі ординат - частоти або відносні частоти зустрічальності даного діапазону величини у вибірці. Якщо на гістограмі відображені відносні частоти, то площа всіх стовпчиків рівна.

У полігоні розподілу кількість випробовуваних, що мають дану величину ознаки (або потрапили в певний інтервал величини), позначають крапкою з координатами: X-градація ознаки, Y-частота (кількість людей) конкретної градації або відносна частота (віднесення кількості людей з цією градацією ознаки до всій вибірці). Точки з'єднуються відрізками прямої.

У секторної круговій діаграмі величина кожного сектора пропорційна величині зустрічальності кожного типу. Величина кругової діаграми може відображати відносний обсяг вибірки або вплив ознаки.

Варіантом відображення інформації, перехідним від графічного до аналітичного, є в першу чергу графіки, що репрезентують функціональну залежність ознак. Власне кажучи, полігон розподілу - це і є відображення залежності частоти зустрічальності ознаки від його величини. Умовно виділимо два різних за змістом типу графіків: 1) що відображають залежність зміни параметрів у часі; 2) відображають зв'язок незалежною і залежною змінних (або будь-яких двох інших змінних).

Існує ряд простих рекомендацій з побудови графіків.(Л. В. Куликов) 1.Графік і текст повинні взаємно доповнювати один одного. 2.Графік повинен бути зрозумілий «сам по собі» і включати всі необхідні позначення. 3.На одному графіку не дозволяється зображати більше чотирьох кривих. 4.Лініі на графіку повинні відображати значимість параметра, найважливіші необхідно позначати цифрами. 5.Надпісі на осях слід розташовувати внизу і зліва. 6.Точкі на різних лініях прийнято позначати гуртками, квадратами і трикутниками.

Видом графіків є діагностичні профілі, які характеризують середню вираженість вимірюваних показників у групи чи певного індивіда.

Найбільш важливий спосіб представлення результатів наукової роботи - числові значення величини: 1) показники центральної тенденції (середнє, мода, медіана); 2) абсолютні та відносні частоти; 3) показники розкиду (стандартне відхилення, дисперсія, процентільний розкид); 4) значення критеріїв, використаних при порівнянні результатів різних груп; 5) коефіцієнти лінійної та нелінійної зв'язку змінних і т. д. і т. п. Звичайний вигляд таблиць для представлення первинних результатів: за рядками - досліджувані, за стовпцями - значення виміряних параметрів. Результати математичної статистичної обробки також зводяться в таблиці. Отже, подання наукової інформації повинна визначатися алгоритмом:

Текст (слова, числа, символи) - просторовий образ (графік, схема, малюнок) - аналітичний опис (формули, програми).

 

БІЛЕТ №7

 

Пам*ять – це психічний процес, який відображає досвід Л шляхом запам*ятовування, зберігання і відтворення.

Умови успішного запам*ятовування:

1) рівень обробки інфо – поверховий (форма предмета), глибинна (зміст);

2) організація матеріалу – одиниці пам*яті формуються на основі попереднього досвіду;

3) використання мнемічних прийомів.

Мнемічні прийоми:

1) утворення смислових фраз і початкових букв інформації, що запам*ятовується;

2) ритмізація – переведення інформації у вірші, пісеньки, у рядки, пов*язані певним ритмом чи римою;

3) запам*ятовування довгих термінів за допомогою асоціювання зі звучними словами;

4) віднаходження яскравих незвичних образів, картинок, малюнків, які за «методом зв*язування» поєднують з інформацією, яку потрібно запам*ятати;

5) метод Айвазовського – тренування зорової пам*яті – уявити предмет максимально деталізовано;

6) м-д Ціцерона – образна розстановка предметів, що потрібно запам*ятати по знайомій кімнаті;

7) м-д зачапок – заміна цифр буквами, словами і образами;

8) заучування – зубр.

 

 

2. ЗАГ Ψ. 35. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ АКЦЕНТУАЦІЇ ХАРАКТЕРУ. ПОРІВНЯЙТЕ ТИПИ АКЦЕНТУАЦІЇ.

Х (Гіппенрейтер) – це сукупність стійких вл-ей індивіда в яких відображаються способи його поведінки і способи емо реагування. Скл із сукупності рис.

Акцентуації – наголошення в Х 1 або декількох рис. К. Лонгард, 12 типів.

1) гіпертимний (Т) – постійно піднесений настрій, комунікативний, рухливий, енергійний, «душа компанії». Гіпоманія.

2) Дистимічний ( Т) – постійно знижений настрій, тихий, спокійний, песимістичний, мовчазний, педантичний, апатичний, серйозний, відповідальний, добросовісний, справедливий. Субдепресивна патологія. Реактиивна депресія.

3) Збудливий (Х) – важко передбачити настрій і поведінку. Імпульсивний, часто про це шкодує. Має нестримні емоції та афекти (здатен стерти супротивника на порох). Енергійний, діловитий, ініціативний, хазяйновитий, добросовісний, любить Т і Д. Епілепсія.

4) Застрягаючий (Х) – дуже довго пам*ятає образи, мстивий. Борець за ідею, постійно в бойовому настрої. Заглиблений у минуле, виступає за справедливість, честолюбний. Стриманий, серйозний, принциповий, вимогливий, обов*язковий. Егоїстичні афекти.

5) Педантичний (Х) – гіпертрофоване ставлення до порядку, педантичність. Акуратність, пунктуальність, добросовісність, серйозність, надійність, обов*язковість, рівний настрій. Психопатія, обсесивно-компульсивний невроз, іпохондрія.

6) Тривожний (Т) – страх і тривога за все, низька самооцінка, тривожність без приводу. Емоційність, дружелюбність, зацікавленість, вразливість, самокритичність, обов*язковість. Синдром нав*язливих станів.

7) Емотивний (Т) – глибоко й тривожно переживає всі події. Співчутливий, емпатійний, альтруїст, обов*язковість.

8) Демонтративний ( Х) – «актор», завжди намагається справити хороше враження. Егоцентризм. Істеричний невроз.

9) Екзальтований (Т) – емоції не мають напівтонів, чисті. Всі Е переживає щиро. Швидкозмінюваний настрій. БЦР.

10) Екстравертований (О) – гіперкомунікабельний, рухливий, життєрадісний, поверхневий.

11) Інтровертований (О) – самозаглиблений, замкнутий, відлюдькуватий, серйозний, принциповий, обдуманий.

12) Афективно-лабільний – нестійкість настрою і емоцій, прихильностей, «перекотиполе». Поєднання гіпертиміка і дистиміка. БЦР.

За А. Лічко: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, синзетивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний.