Проаналізуйте методи психологічних досліджень у сучасній психології: їх види та вимоги до їх організації і проведення.

«Метод - це шлях пізнання, це спосіб, за допомогою якого пізнається предмет науки» (С. Л. Рубінштейн).

Методи психології доцільно розділити на дві групи:

• пізнавальні (дослідницькі) методи;

• методи активного впливу на людей.

Відповідно до етапів психологічного дослідження, доцільно розрізняти чотири групи методів:

• організаційні - порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об'єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.

• емпіричні - спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.

• методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції) факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

• інтерпретаційні методи - генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними властивостями індивіда. Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядають у цілісній системі.

Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію.

Головним методом психологічного пізнання вважають експеримент. Дослідник активно втручається в діяльність та поведінку піддослідного для створення необхідних умов, за яких виявляються ті чи інші психологічні факти, явища, властивості.

Значного поширення набули тести, які використовують для визначення властивостей особистості, вимірювання рівня розвитку порівняно зі стандартом. Тест складається із завдань або запитань, які добирають за критеріями валідності (відповідності психічній властивості, яку виявляють за його допомогою), надійності (сталості результатів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних із визначенням достатнього рівня чутливості) тощо.

Застосування анкет (питальників) допомагає збирати фактичний матеріал, що стосується характеру, змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей. Недоліком цього методу є певний суб'єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів (тих, хто відповідає на запитання анкети).

Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії-антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).

Інтерв'ю та бесіда як методи здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, ціннісні установки, психічні властивості спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей.

Аналіз продуктів діяльності як метод дослідження можливий за наявності об'єктивних (матеріальних або матеріалізованих) наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали, чернеткові записи, щоденники, креслення, варіанти ескізів та малюнків. їх аналіз дає підстави ретроспективно відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості.

Для біографічного методу характерні використання матеріалів, що стосуються особливостей життя людини, її розвитку як особистості, аналіз важливих подій у її дитинстві, юнацтві, навчанні та трудовій діяльності, внаслідок чого реконструюють характерні риси особистості.

Трудовий метод передбачає включення дослідника в конкретну діяльність (професійну, громадську тощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивчення ніби зсередини її закономірностей.

Методи активного впливу на особистість.

Психологічну консультацію проводять з метою надання людині психологічної допомоги.

Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення в процесі самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо. Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовують для розвитку здібностей, наприклад уваги, пам'яті, мислення, уяви тощо.

Психологічна терапія та реабілітація - це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану — під час перебування у важкому стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки).

 

2. Здібності – інд-психол особливості особистості, що є умовою успішного виконання продуктивної діяльності. Біосоціальні (Теплов, Нєбиліцин, Леонтьєв)

Здібності – реалізовані в діяльності потенційні можливості особистості.

Загальні – інд-психол якості, що характеризують належність Л до: художнього (синтез, образ), розумового (аналіз, абстракція, теорія) чи середнього типів (Павлов).

Структура: задатки, знання, вміння, навички.

Задатки – анатомо-фізіологічне підгрунтя здібностей (Т).

Рівні розвитку: обдарованість, талант, геніальність.

Обдарованість – своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує Л можливість успішного виконання певної діяльності.

Майстерність – досконалість у певному виді діяльності, найчастіше виробничій. Готовність до творчого вирішення проблем.

Талант – високий рівень розвитку спец здібностей. Оригінальність, новизна.

Геніальність – неповторність Л у різних видах діяльності. Універсалізм. Леонардо да Вінчі.

Широта: загальні (властиві більшості. Ψ явища), спеціальні (специфічні види діяльності).

Рівні виявлення: репродуктивний, творчий.

Види:

- теоретичні – визначають успішність навчання, засвоєння знань, умінь навичок;

- творчі – можливість відкриттів і виниходів, створення нових предметів матеріальної і духовної значимості.

Потенційні – реал-ся за певних соціальних умов.

Актуальні – реал-ся тут і тепер.

3 Молодшими школярами вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у 1—4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності — навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством.Для сучасної школи питання про співвідношення навчання і розвитку має першочергове значенняПроблема навчання і розвитку актуалізується, як правило, в критичні періоди перебудови школи, тобто інтерес до неї загострюється тоді, коли система традиційної шкільної освіти не справляється з новими соціальними завданнями, не забезпечує необхідного рівня орієнтації людини в складних умовах сучасного виробництва і суспільного життя. Прагнення зробити цю систему адекватною новим соціальним вимогам неминуче призводить до перегляду змісту встановлених ПОНЯТЬ "навчання", "засвоєння", "формування психіки".В психології можна виділити кілька підходів, кілька спроб розв'язати питання співвідношення розвитку і навчання.У центрі першого підходу, який пропонувався в історії науки, було положення про незалежність процесів дитячого розвитку від процесів навчання. Психічний розвиток, говорить Л.С. Виготський, проходить у процесі спілкування дитини з дорослим, який її навчає, передає досвід. У цьому процесі створюються нові форми психічного життя, нові уміння. А тому те, чого дитина не може зробити сама, вона може зробити за допомогою дорослого. І це визначає її подальший розвиток: адже те, що вона сьогодні може зробити лише з допомогою, завтра вона зможе зробити самостійно. Г.С. Костюк розглядає розвиток і навчання згідно своєї концепції, в діалектичному взаємозв'язку. При всьому важливому значенні навчання в психічному розвитку особистості розвиток неможливо звести доучіння, тобто засвоєння знань, умінь та навичок, досвіду. Розвиток не вичерпується тими змінами особистості, які прямо витікають з навчання. Він характеризується, як писав І.М. Сєченов, тими "розумовими переворотами", які відбуваються в голові учня, коли він навчається говорити, читати і писати, засвоює соціальний досвід, що передається йому в усній чи письмовій формах. В результаті цих "переворотів" і виникають нові якості, нові структури психічної діяльності.. У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та ін.

Розвиток сприймання молодшого школяра. Зі вступом до школи дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху, розрізняє форми і кольори предметів. Однак процес навчання пред'являє нові вимоги до її сприймання, оскільки для засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомленість перцептивної діяльності. Розвиток уваги молодшого школяра. У молодшому шкільному віці, особливо у 1—2 класах, провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю. Розвиток пам'яті молодшого школяра. Молодший шкільний вік є сенситивним періодом для розвитку пам'яті, коли особливо динамічно змінюється співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування. Інтенсивно розвивається довільна пам'ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Довільне запам'ятовування буває найпродуктивнішим тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом діяльності школярів. Під впливом навчання у цьому віці активно формується логічна пам'ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань. Розвиток уяви молодшого школяра. Основна тенденція розвитку уяви молодших школярів полягає в переході від репродуктивної її форми (простого комбінування уявлень) до творчої (побудови нових образів). У формуванні творчої уяви велику роль відіграють їх спеціальні знання. Розвиток мислення молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Під час розв'язування задач вони спираються на реальні предмети або їх зображення. У них поглиблюється і розширюється мислення, що виявляється в глибшому розумінні змісту засвоєних понять, опануванні нових та оперуванні ними. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення, особливо на уроках математики, оскільки від дій з конкретними предметами школяр переходить до розумових операцій з абстрактними числами. Розвиток загального інтелекту молодшого школяра. Основними ознаками розвитку інтелекту молодшого школяра є якість знань, уміння застосовувати їх на практиці, орієнтування в матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового матеріалу, міцність запам'ятовування, самостійне формулювання запитань, що логічно випливають з відомих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів розв'язування нетипових завдань.

Формування інтелекту зумовлюється розвитком певних показників психічних процесів: точності зорового, слухового і дотикового сприймання; повноти й детальності описування картини, яку учень бачить уперше; способів свідомого запам'ятовування нового матеріалу (групування, самоконтролю — під час заучування); здатності зауважувати помилки, неточності в міркуваннях ровесників; гнучкості мислення, що виявляється у доцільному варіюванні способів дій, легкості й швидкості переходу від міркування, що спирається на реальні або зображені предмети, до мислення з опорою на графіки, схеми, числові і буквені формули; словесно-логічного мислення. Цілісний розвиток інтелекту у молодшому шкільному віці відбувається за такими напрямами:

1) засвоєння й активне використання мови як засобу мислення. Цей напрям пов'язаний із розвитком мовлення дітей, активним його використанням під час розв'язування різноманітних завдань. Важливо навчити їх роздумувати вголос, словесно відтворювати думки і вербалізовувати (виражати в словах) процес та отриманий результат розв'язування задач і виконання вправ;

2) поєднання і взаємозбагачення всіх видів мислення: наочно-дійового, наочно-образного, словесно-логічного. З цією метою дітям пропонують завдання, для розв'язування яких необхідні одночасно і практичні дії, і вміння оперувати образами, поняттями, висловлювати судження на рівні логічних абстракцій;

3) виокремлення підготовчої та виконавчої фаз розв'язання завдання. На підготовчій фазі здійснюють аналіз його умов і виробляють план, на виконавчій реалізують його практично. При цьому обов'язкова перевірка отриманого результату.

ТА N-нейротизм (емоційна лабільність- емоційна стабільність)

 

Наукове спостереження – це метод наук.пізнання, що здійснюється на основі ретельної попередньої підготовки. Має визначену мету, яка визначає час спостер. і відбір потрібних фактів. ОЗНАКИ: Відрізняється від звичайного спостереження постановкою проблеми, вибором ситуації для спостереження, визначенням психологічних якостей чи особливостей поведінки, які повинні бути об’єктом дослідження, розробленою системою фіксації і запису результатів, однозначністю розуміння іншими людьми отриманих даних.ФОРМИ (за ступенем усвідомлюваності досліджуваним спостереження): 1) усвідомлюв. явне; 2) неусвідомл.внутрішнє; 3) неусвід.зовнішнє (є ризик втратити повноту інформ.) Щоб запобігти недолікам спост. необхідно: 1) чітко дотримуватись вимог до проведення спостереження (планомірність, ціле спрям-ть, ств-ня умов, продум-ня шляхів фіксації результ-в); 2) експериментатор повинен відповідати вимогам (об’єктив-ть, неупередж-ть, непоблажлив-ть, не переносити якості і проблеми на досл-го).

Спостереження дає можливість отримати результати беручи до уваги зміни ситуації обстежуваних, тобто бачити вплив стимулу. За допомогою спостереження можна отримати обширну інформацію про людину, він є незамінним там, де не розроблені, або невідомі стандартизовані процедури. При цьому досліднику для проведення спостереження не потрібна згода або інша форма участі досліджуваних. Особливо важливе значення метод спостереження має для вивчення психологічних особливостей дітей, оскільки дитиня, як об’єкт дослідження має більше труднощів ніж дорослий.

Обмеження – суб’єктивізм, не економність, зміни діяльності обстежуваних, лише на первинних етапах, ефект Хот терн (ефект соціальної бажаності), помилки спостерігача – ефект ореолу, помилка усереднення, помилки контрасту, ефект завищення показників, неможливість повторення, потребує високого рівня кваліфікації.

Зовнішнє спостереження - це спосіб збору даних про психологію і поведінку людини шляхом прямого спостереження за нею. Внутрішнє спостереження, або самоспостереження, застосовується тоді, коли психолог-дослідник ставить перед собою завдання вивчити явище, що його цікавить, у тому вигляді, в якому воно безпосередньо відтворюється в його свідомості. Внутрішньо сприймаючи відповідне явище, психолог наче спостерігає за ним (наприклад, за своїми уявами, почуттями, думками, переживаннями) або користується аналогічними даними, що повідомляються йому іншими людьми, які самі ведуть інтроспектування за його завданням. Вільне спостереження не має заздалегідь установлених рамок, програми, процедури проведення. Воно може змінювати предмет або об'єкт спостереження, його характер у ході самого спостереження залежно від бажання спостерігача. Стандартизоване спостереження, навпаки, заздалегідь визначене і чітко обмежене в плані того, що спостерігається. Воно ведеться за певною, наперед продуманою, програмою і точно слідує їй, незалежно від того, що відбувається в процесі спостереження з об'єктом або самим спостерігачем. При включеному спостереженні (воно частіше за все використовується в загальній, віковій, педагогічній і соціальній психології) дослідник виступає як безпосередній учасник того процесу, за ходом якого він веде спостереження. Наприклад, психолог може вирішувати подумки якесь завдання, одночасно спостерігаючи за собою. Інший варіант включеного спостереження: досліджуючи взаємовідносини людей, експериментатор може сам включитися у спілкування з людьми, за якими спостерігає, не припиняючи в той же час спостерігати за взаємовідносинами, що виникають між ним і цими людьми. Стороннє спостереження, на відміну від включеного, не передбачає

 

Білет№14