Етап - розвиток науки педології.

20-30 рр- в Росії та Україні з’являються представники теорії конвенгерції – педологія ( Корнілов, Л.С.Виготський, Блонський ). Вони намагалися забезпечити комплексне вивчення дитини за допомогою інтеграції різних наук, предметом дослідження яких є людина (психології педагогів, фізіологів, медиків, філософів, і т.д.)

Негативний наслідок: перебільшувалося знання психодинамічних методик.

Вивчали IQ- коефіцієнт розумового розвитку, диференціації дітей в класи А,В,С. Але діагностичні методики не могли вивчати потенційні можливості дітей, а лише рівень поінформованості, знань дітей.

ЇЇ стали вважати буржуазною наукою, бо вона захищала дітей багатих, оскільки їх діти мали більше знань та були більш поінформовані.

Педагоги продіагностували сина Сталіна, який показав низький коефіцієнт інтелекту і з’явилася постанова наркомпросу “Про перекручення в системі освіти”.

Помилки педології:

- перебільшення або недооцінення людського фактору, або механістичний підхід до цього питання;

- не розглядалися рушійні сили психічного розвитку.

Лев Семенович Виготський – починав вчителем у Гомельській школі, закінчив Московський університет, факультет психології.

Внесок:

- запропонував теорію культурно-історичного розвитку психіки (теорія розвитку вищих психічних функцій). Він розглядав лише найскладніші процеси психіки людини (тому його психологію називають “вершиною психологією” і довів значення для розвитку психіки людини культурного і історичного факторів - соціогенетичний фактор.

- всі вищі психічні функції спочатку виникають у відносинах між людьми, а згодом стають надбанням самої людини. Процес переходу зовнішніх умов у внутрішні надбання особистості називають - інтеорізація.

Наприклад: дія хватання: спочатку випадково дитина тягнеться до іграшки, вона її приваблює, а мати бачить і дає їй іграшку. Так формується вказівний жест, а потім і хватальний і це стає надбанням самої дитини.

мова - спочатку, як засіб спілкування, а потім перетворюється у внутрішнє мовлення і стає інтелектуальною діяльністю;

- соціогенетичний фактор впливає на розвиток психіки людини опосередковано і залежить від афективного (емоційного) ставлення людини до навколишнього середовища, ситуації. Ввів та розглянув поняття “ соціальна ситуація розвитку”).

Сучасні психологи твердять – “ Зміни своє ставлення до світу – і світ стане іншим».

- підходив до людини, як до особистоті, як до суб’єкту власної діяльності.

Сергій Леонідович Рубінштейн – працював в Одеському університеті, вчився в Європі, потім працював у Ленінграді та Москві. Його книга “Человек и мир”.Після жовтнового перевороту почав працювати у руслі діалектично-матеріалістичного вчення.

Внесок:

- доведено і досліджено один з основних принципів психології: єдність свідомості і діяльності: а свідомість розвивається і зароджується у діяльності, а свідомість впливає на зміст, форму і тип діяльності;

- дитина розвивається у навчанні і вихованні, навчаючись і виховуючись;

- рушійною силою розвитку є внутрішні суперечності між досягнутим розвитком і тим новим змістом, яким оволодіває дитина.

- Психічний розвиток зумовлюється тим змістом діяльності, в яку втягнута людина.

Антон Семенович Макаренко

- вчення про формування особистості в колективі, особливості формування мотиваційної сфери особистості;

- взаємостосунки особистості в колективі;

- досліджував перспективні лінії розвитку особистості;

- становлення характеру, характерологічних якостей особистості.

Олександр Миколайович Леонтьєв – учень Виготського

- розробив загальнопсихологічну концепцію діяльності людини;

- ввів поняття провідна діяльність – діяльність, яка має найвизначальніший вплив на розвиток психіки в даний період онтогенезу і зумовлює виникнення новоутворень психіки.

40-50 рр. – занепад психології, оскільки була одна ідеологія.

Етап - Відродження психологічної науки

кінець 50 початок 80 рр.

Починають відроджуватися психологічні науки. Багато досліджень в педагогічній психології пов’язані з оптимізацією процесу навчання (Давидов В.В., Занков В.В., Менчинська, О.В.Запорожець, Д.Б.Єльконін). В.В.Давидов, В.В.Занков показали, що при певних умовах навчання вже в молодшому шкільному віці можна розвинути елементи теоретичного мислення.

Завдяки їх дослідженням були розроблені нові програми, підручники з математики: починають вчити не натуральні числа, а поняття числа та ін.

Петро Якович Гальперін: теорія поетапного формування розумових дій.

Лідія Іллівна Божович: дослідження розвитку особистості протягом онтогенезу.

У вітчизняній психології формуються 3 великі школи:

1) Ленінградська школа (О.М.Мясіщев, Б.Г.Ананьєв) - вивчення ставлень, стосунків людей, розвиток під впливом свого ставлення до оточуючого та до себе. Провели багато експерементів.

2) Московська школа (А.В.Петровський, П.І.Зінченко, О.М.Леонтєв) – діяльнісний підхід до розвитку особистості, психіки.

3) Грузинська школа (Узнадзе)- вивчення підсвідомого особистості, розробили концепцію установки.

4) Дослідження українських психологів:

Г.С.Костюк, Скрипченко О.В., Проколієнко Л.М., Ніколенко М.Ф.

- рушійні сили психічного розвитку особистості,

- особливості розвитку молодшого школяра;

- дослідження з психології: профдіагностики, профорієнтації та профвідбору.

Етап кінець 80 рр. - по сьогодні

- дослідження вже ведуться не лише в діалектико-матеріалістичному напрямку, а й в багатьох інших;

- прослідковується гуманітарний напрямок вивчення психічних явищ. Цей підхід найбільш яскраво відображений у гуманістичній психології. Всі дослідження психічних явищ опосередковуються ставленням до особистості людини як самоцінності. В першу чергу враховується людський фактор, людина виступає як самоціль, а не як засіб досягнення чогось.

- в педагогічній психології та сучасній школі з’явився суб’єкт- суб’єктний підхід: учень є суб’єктом власної життєдіяльності, як повноправний партнер, який вимагає поваги;

- застосовується системний підхід до вивчення психічних явищ:

· зміст явища

· умови його зародження, розвитку;

· структура явища

· вивчення з боку історико-культурного розвитку

- ведуться експериментальні дослідження для дослідження різних явищ, з’явилася спеціальність “Практична психологія”

4.Методи вікової та педагогічної психології

(за Б.Г.Ананьєвим)

В основу класифікації методів вікової психології покладено принцип етапів проведення психологічного дослідження.

Виділяють 4 групи методів у віковій психології:

І. Організаційні методи

· метод поперечних зрізів (порівняльний), при якому дослідження ведеться як робота з людьми різних вікових груп, ніби з виконанням зрізів на різних вікових рівнях. При достатній кількості представників кожної вікової групи можна виявити узагальнені характеристики на кожному рівні і на цій основі прослідкувати загальні тенденції вікового розвитку.

· лонгітюдний метод (поздовжних зрізів) – метод, за допомогою якоо досліджується один і той же об’єкт через певні проміжки часу з діагностикою рівня розвитку на кожному із етапів. Дозволяє зафіксувати відтінки індивідуального розвитку.

· комплексний метод передбачає, що дослідження може проводитися в рамках однієї науки, галузі, або ж як комплексне міждисциплінарне дослідження. Наприклад, комплексним міждисциплінарним дослідженням є вивчення статусу, іміджу, певних соціальних характеристик, стану здоров’я.

ІІ. Емпірічні методи

1) спостереження і самоспостереження

Спостереження – планомірне споглядання психічного явища

Переваги: відбувається в природніх умовах – суб’єкт діє об’єктивно;

простий в організації; досліджує велике коло прблем.

Недоліки:

- суб’єктивізм в інтерпретації результатів дослідження (краще коли

ведеться кількома експерементаторами);

- іноді доводиться довго чекати прояву бажаного явища;

- пасивність експерементатора;

- не можна повторити ситуацію, явище;

- неможливість дослідити глибинні утворення психіки (мрійливість).

Вимоги до спостереження:

1) Визначити предмет спостереження;

2) Скласти план;

3) Чітко визначити час, мету;

4) Продумати організаційні моменти (де? коли? як?);

5) Фіксація результату спостереження

2) експериментальні методи

Експеримент- створення певних умов для виявлення і вивчення психічних явищ.

Види експерименту:

а) природний а) констатуючий;

б) лабораторний б) формуючий.

Природний експеримент - створення природних мов для проведення дослідження.

Переваги:

- природні умови об’єктивні дані;

- можливість втрутитися;

Недоліки:

- неможливість чіткого відтворення ідентичної ситуації;

- важко отримати кількісні дані.

Лабораторний експеримент – проводиться з використанням спеціальних приладів:

Переваги:

- точність дослідження, можливість отримати числові дані;

- короткотривалість;

- можливість повтору;

Недоліки:

- неприродність поведінки.

Констатуючий: за допогою різних методів робиться зріз рівня розвитку певного явища, якості.

Формуючий – створюються умови, при яких певна якість розвивається.

3) психодіагностичні методи

Тести – одномоментний іспит за допомогою 1 тесту не може показати цілісну картину.

Анкетування – одноразове опитування великої кількості людей.

Переваги:

- можливість опитати велику кількість людей за невеликий проміжок часу.

Недоліки:

- висока ймовірність необ’єктивних результатів (бажаних);

- неможливість дослідити глибинні явища.

Бесіда – розмова на певну тему.

Вимоги до проведення бесіди:

- продумати місце, час;

- скласти план бесіди (особливо початок);

- намагатися підібрати відповідний словниковий запас.

Опитувальники

Аналіз продуктів діяльності

Соціометрія

Інтерв’ю

Біографічний метод

ІІІ. Методи обробки даних

1) кількісний метод (статистичний)

2) якісний метод (диференціація матеріалу по групах, аналіз )

ІУ. Інтерпретаційні методи

1) генетичний – аналіз матеріалу в плані розвитку з виділеннями окремих фаз, стадій, критичних моментів

2) структурний – встановлення структурного зв’язку між усіма характеристиками особистості.

Тема 2: Закономірності і динаміка психічного розвитку і формування особистості в онтогенезі

 

 

1. Проблеми розвитку психіки і особистості в зарубіжній психології.

2. Проблема факторів психічного розвитку у вітчизняній психології.

3. Рушійні сили психічного розвитку.

4. Діалектичний взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку.

5. Закономірності психічного розвитку.

6. Явище акселерації. Інфантилізм.

7. Періодизація психічного розвитку та основні її критерії.

 

 

1. Проблеми розвитку психіки і особистості в зарубіжній психології

У зарубіжній психології при розгляді проблеми розвитку психіки та особистості виділяють два основні напрями:

1. біологізаторський (біогенетичний);

2. соціологізаторський (соціогенетичний).

Біологізаторський напрям

1. Генні теорії. Представники цих теорій вважали, що властивості особистості та здібності людини закодовані і запрограмовані у генах. Англійський генетик Ауербах порівнювала психічний розвиток дитини з грою в карти: якщо дитина отримала гарний набір генів, вона досягне значних успіхів при будь-яких умовах, якщо ж вона має поганий набір генів, то при найсприятливіших умовах її успіхи будуть мізерними. Торндайк також вважав, що дитина при гарному наборі генів стане високоінтелектуальною і без особливого навчання, якщо ж її не пощастило з набором генів, вона нічого не візьме і від найкращого навчання.

Бюлер вважав, що спадковістю обумовлюється не лише розумовий, але й моральний розвиток дитини.

2. Теорія рекапітуляції була розроблена на основі біогенетичного закону Геккеля. Сутність цього закону полягала в тому, що онтогенез швидко і скорочено повторює шлях філогенезу.

3. Біхевіористська теорія на чолі з Уотсоном вважали, що розвиток психіки обумовлюється на учінням, при цьому по суті ототожнювали психічний розвиток людини і тварини.

4. Психоаналітична теорія Фрейда (Фройда). Фройд вважав, що психічне життя людини жорстко детерміноване неусвідомлюваними потягами та інстинктами, які мають вроджений характер і не залежать від соціальних впливів.

Всі теорії біологізаторського напряму обґрунтовували провідну роль біологічного фактору у розвитку психіки людини, недооцінюючи чи ігноруючи соціальний фактор.

Соціологізаторський напрям

1. Ідеї Джона Локка про психіку як чисту дошку, на якій досвід виводить свої письмена.

2. Теорія Гельвеція про абсолютно однаковий природний потенціал від людей від народження, а індивідуальні відмінності людей у психічному розвитку залежать, насамперед, від виховних впливів.

3. Неофрейдиститські теорії. Фромм, Салллівен вважали, що психічний розвиток людини жорстко детермінується умовами соціального середовища. При цьому вони розуміли соціальне середовище як незмінне.

Представники соціологізаторського напряму абсолютизували соціальний фактор, насамперед, соціальне середовище і ігнорували біологічні особливості людини.

Представники і біологізаторського і соціологізаторського напрямків не враховували активність людини і односторонньо вирішували проблему факторів психічного розвитку.

 

2. Проблема факторів психічного розвитку у вітчизняній психології

У вітчизняній психології під розвитком психіки розуміють закономірні зміни психічних процесів у часі, які відображаються у кількісних, якісних та структурних перетвореннях. На думку вітчизняних вчених, на психічний розвиток впливають і біологічні особливості, і соціальне середовище, у їх взаємозв’язку при вирішальній ролі соціального фактору, насамперед навчання та виховання. Разом з цим ні біологічні особливості, ні соціальний фактор не можуть впливати на психічний розвиток людини поза її активністю.

 

ФАКТОРИ (ПЕРЕДУМОВИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ)