Формування та розвиток українського національного ринку

формування загальноукраїнського територіального ринку. Зросло значення традиційних форм періодичної та постійної торгівлі - ярмарків, базарів, торгів і крамниць. Виникла та розвивалася аукціонна і біржова торгівля.

Базари і торги (спеціалізувались на продажу певного виду товарів) були центрами економічних зв'язків між містом і навколишніми селами, формували локальні ринки. Торгували вроздріб і скуповували товар оптом для продажу на ярмарках. Кількість базарів і торгів постійно збільшувалась. Наприкінці XVIII ст. на території Лівобережної України було 8680, Слобожанщини - близько 2 тис. базарів. Торги та базари проводили раз або двічі на тиждень у визначені дні згідно зі спеціальними привілеями. Поглибилася їх спеціалізація. Товарна структура охоплювала продукти харчування, сільськогосподарську сировину, промислові ремісничі та мануфактурні товари.

Ярмарки набули загальноукраїнського характеру, сприяли злиттю місцевих локальних ринків в єдиний загальноукраїнський внутрішній ринок. Установлювалися тісні економічні зв'язки між лівобережними, слобожанськими, запорізькими, правобережними, прикарпатськими, закарпатськими і північноукраїнськими землями. Ярмарки відбувалися впродовж року, їх характеризували різні кількість на рік у містах, тривалість, періодичність, торговельні обсяги. Кількість ярмарок зростала. За переписом 1666 р., у лівобережних містах їх було 76, у кінці XVII ст. - 390, у Слобожанщині - 271. Головним центром торгівлі був Київ, звідки товари розходилися по всій Україні. Неодночасне проведення ярмарків давало змогу купцям відвідувати їх кілька, перевозити непродані товари та поповнювати асортимент.

За торговельним обсягом ярмарки поділялися на великі, середні та дрібні. На великих ярмарках відбувалася торгівля оптом, і вони збиралися рідко. Середні ярмарки обслуговували навколишні регіони, торгували місцевими та іноземними товарами невеликими партіями. Дрібні ярмарки мали локальний характер, на них місцеве населення продавало лишки продукції своїх господарств, торгувало вроздріб. Обсяги торгівлі були меншими: від 2 до 100 тис. руб. Значну роль на середніх і дрібних ярмарках відігравали торговці-скупники. Ярмарки були універсальними, але водночас відбувалася спеціалізація ярмаркової торгівлі.

Аукціонна торгівля з'явилася наприкінці XVIII ст. у західноукраїнських землях. Продавали і купували землі, маєтки, будинки, хатнє майно, худобу, право на відкуп і оренду прибутків міста. Щорічний контрактовий ярмарок проводили у Львові, в 1774 р. він був переведений у м. Дубно на Волині. В 1770-х роках укладали угоди на суму 39,3 млн польських золотих, кількість учасників становила до 4000 осіб.

Зросло значення постійної торгівлі, яку здійснювали через стаціонарні заклади - крамниці, магазини, рундуки, склади, корчми, шинки, ятки (ларки). Наприклад, у середині XVI ст. на ринку в Львові працювало 15 крамниць, зокрема шевців, золотарів, аптекарів, кушнірів, слюсарів. Поширеною була така форма торгівлі, як корч-жування. Торгували горілкою, пивом, медом. У Галичині корчмування було на відкупі у корчмарів, переважно польських євреїв.

Густа мережа базарів, торгів, ярмарків сприяла зміцненню торговельних зв'язків між містами і селами, окремими господарськими районами, сприяла формуванню національного ринку.

Внутрішню торгівлю регулювали держава, магістрати і ратуші: контролювали якість продукції і стежили за тим, щоб продукти харчування передусім потрапляли до міщан, а не перекупників; обмежували права торговців, які не належали до відповідних цехових організацій; за місце на торзі брали відповідну плату залежно від товару. Дохід отримував власник міста. Польський уряд приділяв належну увагу встановленню єдиної метрологічної системи. Заборонялось використовувати власні ваги та міри, котрі були поширені у багатьох містах України. Ваги були державною або феодальною власністю і повсюдно передавалися в оренду. Якщо хтось із купців важив своєю вагою, то магістрат їх карав.

37.Еволюція класичної поліекономії(Сей, Мальтус)

Томас Роберт Мальтус (1766-1834) - видатний представник економічної думки початку XIX ст. в Англії.

У 1798 р. Мальтус опублікував книгу "Дослід про закон народонаселення". Потім протягом низки років ця книга доповнювалася автором і видавалася ще не раз. Основною ідеєю книги стала теорія народонаселення.

З 1805 р. Мальтус керував кафедрою сучасної історії і політичної економії в коледжі Ост-Індської компанії, там же виконував обов'язки священика. Через 10 років вийшов у світ інший твір Мальтуса - "Дослідження природи і зростання земельної ренти". У цій праці автор спробував розкрити природу земельної ренти і механізм її формування.

Основні положення теорії народонаселення такі:

o здатність людини до відтворювання за темпами приросту значно перевершує можливість зростання продовольчих ресурсів, тому що населення зростає в геометричній прогресії, а запаси ресурсів - в арифметичній;

o зростання народонаселення жорстко обмежується коштами існування.

Жак Батист Сей (1767-1832) народився в Ліоні у сім'ї купця. На світогляд Сея величезний вплив справила буржуазна революція у Франції 1789 р. У цьому році Сей став секретарем адміністратора Клав'єра (в 1792 р. отримав портфель міністра фінансів). У 1799 р. Сея було призначено на пост члена Трибуната в Комітеті фінансів. З 1830 р. він очолив кафедру політичної економії в Коллеж де Франсе.

Його основним твором є "Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким утворюються, розподіляються і споживаються багатства" (1803 р.). У 1828- 1829 рр. вийшла його праця "Повний курс практичної політичної економії", яка стала підсумком всього життя Сея.

У "Законі ринків" - це провідна ідея у вченні Сея - стверджується, що обмін продукту на продукт автоматично веде до рівноваги між купівлею і продажем.

На думку Сея, сукупний попит і сукупна пропозиція завжди зрівнюються, або, іншими словами, вартість створених товарів виражається сукупними прибутками, на які й купуються товари за вартістю, тому кризи надвиробництва в ринковому господарстві неможливі. Він припускав лише можливість надвиробництва окремих товарів.

З першою частиною цього твердження можна погодитися, оскільки попит породжує пропозицію, але друга частина себе не виправдала. Цей закон правильний, якщо вважати, що гроші лише знаряддя обміну, але в ринковій грошовій економіці можливе надвиробництво - надлишок пропозиції над грошовим попитом. Справа в тому, що розвиток товарного обміну посилює суперечність між вартістю і споживною вартістю, приводить до виокремлення грошей як товару особливого роду, до виникнення розриву між актами купівлі та продажу.

Формуючи закон вартості, Сей виходив з таких справедливих тверджень:

o збут одних товарів позитивно впливає на збут інших. Успішна торгівля в одній галузі дає кошти для купівлі продукції інших галузей;

o чим більше товаровиробників, тим більший збут продуктів;

o за підтримки споживачів (регулювання рівня заробітної плати) відбувається розвиток виробництва, оскільки збільшується платоспроможний попит.

Економічні переконання Сея зводяться до твердження, що діяльність підприємців і робітників є єдиним джерелом багатства.

38. Промисловий переворот — це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані головну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).
Промисловий переворот — це світовий процес, що визначався загальними законами і одночасно мав свої особливості у кожній країні. Першою його здійснила Великобританія в останній третині XVIII ст. — середині XIX ст. Хоча передумови промислового перевороту визріли вже в середині XVIII ст., буржуазна революція вказала шлях швидкому розвиткові індустріального суспільства.

Наслідки та значення промислового перевороту
Отже, промисловий переворот, що почався в останній третині XVIII ст. і завершився в 60—80-х роках XIX ст., охопив Великобританію, Німеччину, Францію, а також інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріальної цивілізації. Оскільки хід промислового перевороту мав свої особливості в кожній країні, рівень їх економічного розвитку, місце в світовому виробництві були різними, що видно з таких даних:
Важливим підсумком промислового перевороту було створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку.
У Великобританії провідна роль залишалася за Англійським банком (1694 p.), що був не лише урядовим банком, а й приватним. Після впровадження золотого стандарту (1797 p.) його білети стали замінником золотої монети. Кількість приватних банків зросла з 290 в 1797 p. до 650 в 1810 p. 3 1826 p. закон дозволяв утворювати акціонерні банки, у 1836 p. їх стало 70. Однак лише в 1854 p. вони були допущені в Розрахункову палату (1773 p.) і повністю брали участь в обігу грошей і кредиту. Зросло значення Фондової біржі. Це дало змогу залучити 100 млн ф. ст. у промислове виробництво. У 60-х роках XIX ст. у національну економіку англійські банки вкладали приблизно 50% інвестицій.
Фінансовий капітал у Франції розвивався швидше порівняно з промисловістю і торгівлею. У 1800 p. було створено Французький банк, у 1818 p. — Ощадний банк. Цінність білетів Французького банку, що були в обігу, збільшилася за 1815 —1830 pp. з 41 до 234 млнфр. Зросла кількість цінних паперів на біржі: в 1814 p. — 4, в 1830 p. — 38 видів. Створені банки: Товариство рухомого кредиту (1852 p.), Товариство поземельного кредиту (1850 p.). Національна облікова контора (1854 p.). Ліонський кредит (1864 p.), Товариство розвитку торгівлі та промисловості (1864 p.). Паризька біржа перетворилася на грошовий ринок європейського масштабу. Позиковий капітал Франції за кордоном становив 10 млрдфр.
У 50—70-х роках набула розвитку банківська система у Німеччині. Лише в Прусії за цей час виникло 20 акціонерних банків з капіталом 94,7 млн марок.

39. Хід промислового превороту в Англії

Аграрний переворот і політика обгороджування створили резерв робочої сили, необхідної для розвитку фабричної промисловості. Протягом XVIII ст. було обгороджено 3,3 млн, за два десятиліття XIX ст. — 3 млн акрів землі; без землі залишилося 1,5 млн селян. Економічне життя країни визначав єдиний широкий національний ринок, що стимулював розвиток промисловості, сільського господарства. Мануфактурний процес досяг високого рівня спеціалізації, диференціації, удосконалилися знаряддя праці. З'явилися спеціалізовані мануфактури для виробництва знарядь праці. Однак мануфактура грунтувалася на технічній базі ремесла та ручній праці.
Значні кошти, які англійська буржуазія отримувала внаслідок панування у світовій торгівлі, експлуатації колоній і работоргівлі, вкладалися в промисловість. Вони забезпечували застосування винаходів, їх швидке поширення. Сільське господарство успішно годувало міста і промислові селища. Одночасно воно було споживачем промислових виробів.
Важливу роль відігравало географічне розташування: Великобританія знаходилася в центрі світових торгових шляхів. Доступні береги і велика кількість рік створювали стабільні господарські комунікації. Острівне розміщення оберігало країну від спустошливих війн. Зростало використання сировинних ресурсів (вовни, кам'яного вугілля, залізної руди). Володіючи найкращим торговим флотом, Великобританія імпортувала товари з усіх країн світу. Промисловий переворот прискорила і конкуренція. Металургія країни залежала від імпорту заліза з Росії та Швеції. Дешевий індійський ситець загрожував бавовняній промисловості, для якої технічна база була також потрібна, щоб завоювати і витіснити з ринків вироби з сукна.
Політика протекціонізму та меркантилізму англійського уряду створила політичні передумови для промислового перевороту.
Технічний прогрес передував промисловому перевороту та відбувався в ході його розвитку. Він почався в текстильній, поширився в металургійній промисловості, енергетиці, на транспорті. Механік Д. Кей удосконалив ткацький верстат "летючим човником" (винайдений у 1733 p., але поширився після 1760 p.). Тесляр і винахідник Д. Уайтт у 1733 p. застосував витяжний валик для прядіння. Цей процес пришвидшився після винаходу прядки "дженні" Д. Харгривсом (1765 p.), на якій можна було працювати з 16—18 веретенами. В 1767 p. T. Хайс, застосовуючи витяжні валики, створив прядильний верстат, що працював на водяному двигуні (ватерна машина). Важливе значення мала мюль-машина С. Кромптона (1779 p.), яка поєднала переваги і принципи роботи прядки "дженні" та ватерної машини. Вона давала тонку, міцну бавовняну пряжу, що конкурувала з індійською. Невідповідність між механічним прядінням і ткацтвом була розв'язана винайденням у 1785 p. механічного ткацького верстата С. Картрайта, що підвищив продуктивність праці майже у 40 разів. Велике значення для текстильної промисловості мали винаходи в'язальної, тюлевої, мереживної, ситценабивної машин. У Франції Ж. Жаккар винайшов верстат для виготовлення -шовковихвеликовізерунчастих тканин (1805 p.), Ф. Жирар — льонопрядильнумашину (1810 p.). Відомий французький хімік К. Л. Бертолле відкрив метод відбілювання тканин за допомогою хлору та способи їх фарбування. Використовуючи метод Леолана, почали добувати соду з морської солі.
Важливим показником успіхів промислового перевороту було поширення парових машин. У 1782 p. паровий молот з'явився на металургійному заводі, в 1785 p. парова машина була встановлена на бавовняній фабриці. В 1820 p. у Сполученому Королівстві (Великобританії та Ірландії) працювало 320 парових машин Уатта потужністю 5200 к. с., в 1840 p. — 620 тис. к. с., в 1870 p. — 4 млн к. с. (парова к. с. була еквівалентна силі 21 людини).
Промисловий переворот зробив неминучими зміни у засобах транспорту та зв'язку. Були поліпшені сухопутні шляхи, знайдено спосіб твердого покриття. У 20—30-х роках XIX ст. почали використовувати парові машини на залізничному та водному транспорті. На цей час у Великобританії існувала система чавунних рейкових шляхів (без паровоза), що досягала сотні льє, її використовували для перевезення вугілля. Перша дослідна залізниця Стоктон — Дармінгтон була побудована в 1828 p., а залізниця між Манчестером і Ліверпулем — у 1829 p., яка мала комерційне значення. Прискорилися темпи будівництва каналів, протяжність яких в 1825 p. досягла 500 миль. У 1814 p. почалося пароплавне сполучення річок Великобританії, а морське — в 30-х роках XIX ст., будівництво океанських суден — в 40—50-х роках. У 60-х роках XIX ст. ці види транспорту стали пануючими. Про їх зростання свідчать такі дані:
У перші десятиліття XIX ст. з'явилися машинобудівні заводи з виготовлення обладнання для текстильних, паровозобудівних підприємств. У 50—60-х роках XIX ст. істотною ознакою машинобудування став випуск засобів виробництва. Промисловий переворот завершився.
Промислова революція змінила економічну географію Великобританії. З'явилися нові промислові райони. Лан-кашир і Манчестер стали центрами бавовняної промисловості, що працювали на привізній сировині. Бавовна, переважно з США, постачалася через Ліверпуль. Другим за значенням центром бавовняної промисловості був район Глазго. В західному Йоркширі розвивалася суконна промисловість на місцевій вовні та кам'яному вугіллі. Південний Уельс, Середня Шотландія, Західний Мідленд були основними центрами видобування вугілля та важкої промисловості. Лондон з 2,5 млн населення став світовим банківським і торговельним центром. Обсяг промислового виробництва протягом першої половини XIX ст. зріс у 4 рази. Темпи приросту промислової продукції за десятиліття були досить високими — 6 %. Провідна роль належала легкій промисловості. В середині XIX ст. у текстильній, швейній галузях працювало понад третину зайнятих у промисловості. Передувала бавовняна промисловість, що давала 1/3 англійського експорту. У вугільній, металургійній, машинобудівній індустрії Великобританія зайняла панівне становище у світі, відіграваючи роль "майстерні світу". В 1840 p. її частка у світовому промисловому виробництві досягла 45%. Із збутом промислових товарів колоніальна імперія не мала проблем.
Перемога машинного виробництва дала поштовх до формування соціальної структури індустріального суспільства. Промисловий пролетаріат становив 45,5% зайнятого населення.

Урбанізація перетворила Великобританію на країну міст і фабричних поселень, 3/4 населення промислових міст становили робітники і ремісники. В сільському господарстві в 1810 p. було зайнято 35 %, а в 1850 p. — 21 % населення.
40.Особливості промислового перевороту у Франції
Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805—1810 pp.), а завершився у кінці 60-х років XIX ст. У роки Директорії та імперії Наполеона (1804—1814 pp.) уряд активно підтримував французьку промисловість і торгівлю, прагнучи створити для неї найбільші переваги. В 1810 p. створено Раду в справах фабрик і мануфактур, ав 1811 p.— окреме Міністерство мануфактур і торгівлі. У текстильній промисловості поширилися "дженні", мюль-машини, верстати Жаккара, машини Жирара. Промислове виробництво зросло в 1,5 раза, виплавлення чавуну, видобуток залізної руди та вугілля — в 2, продукція металообробної промисловості, суконної — в 4 рази. Континентальна блокада (введена в 1806 p.), що закрила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів, прискорила становлення тих галузей французької промисловості, що грунтувалися на континентальній сировині (суконна, полотняна, швейна, взуттєва, хімічна, металообробна). Однак криза охопила ті галузі, що працювали на колоніальній сировині (бавовняну, цукрову) або експортували товари. Через відсутність англійських машин загальмувалася механізація виробничих процесів. Це призвело до уповільнення темпів промислового перевороту.
У період реставрації монархії Бурбонів (1815—1830 pp.) і Липневої монархії (1830—1848 pp.) промисловий переворот прискорився. Зростали темпи механізації текстильної промисловості. У 1848 p. у бавовняній галузі працювало 116 тис. верстатів з 3,5 млн веретен, у шовковій — 90 тис., з яких 2/3 знаходилися в Ліоні — центрі цієї галузі. Зріс обсяг металургійного виробництва. У 1846 p. половину чавуну та 2/3 заліза виплавляли з використанням кам'яного вугілля. Його добували 4,4 млн т на рік, імпортували 2— 2,5 млн т. У 30-х роках фабрична промисловість поширилася у суконному, дзеркальному, керамічному, хімічному виробництвах, поліграфії. Почали виробляти цемент, свічки, світильний газ, залізні ліжка, металевий посуд.
Темпи промислового розвитку гальмувалися відставанням у залізничному будівництві. На початок 1848 p. у Франції експлуатувалось лише 1931 км залізниць. Уряд ігнорував інтереси промисловців. Торгово-промисловий кредит був обмежений. Панувала і збагачувалася фінансова верхівка за рахунок лихварства, фінансових афер, біржових спекуляцій.
Вирішальний етап промислового перевороту розпочався після революції 1848—1849 pp. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну, хімічну, гірничу машинобудування. В легкій промисловості понад половину прядильних веретен приводили в рух автоматичні машини або парові двигуни. Загальний обсяг промислової продукції за 1851—1865 pp. зріс майже у 2 рази, виробництво чавуну — в 3, виплавлення сталі — у 8 разів. У промисловості і на транспорті кількість парових двигунів зросла з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км. Виникло об'єднання власників металургійних підприємств — "Коміте де Форж" (350 доменних і 1000 пудлінгових печей). Залізничні товариства об'єдналися в 6 компаній. У 1855 p. в Парижі було організовано Всесвітню промислову виставку. Проте значну роль в промисловості продовжувало відігравати ручне виробництво. Переважали невеликі підприємства з 2—4, в металургії — близько 20 робітниками.
Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької, американської. Таке становище в індустрії значною мірою пояснювалося пануванням фінансової верхівки, тяжінням банківської системи до лихварства, біржової спекуляції, державних і зовнішніх позик. Світова економічна криза 1857 p., торговий договір з Великобританією (1860 p.), що зменшував або скасовував мито для англійських товарів, промисловий застій початку 60-х років також призводили до відставання французької прОсобливості промислового перевороту у Франції

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805—1810 pp.), а завершився у кінці 60-х років XIX ст. У період реставрації монархії Бурбонів (1815—1830 pp.) і Липневої монархії (1830—1848 pp.) промисловий переворот прискорився. Зростали темпи механізації текстильної промисловості. У 1848 p. у бавовняній галузі працювало 116 тис. верстатів з 3,5 млн веретен, у шовковій — 90 тис., з яких 2/3 знаходилися в Ліоні — центрі цієї галузі. Зріс обсяг металургійного виробництва. У 1846 p. половину чавуну та 2/3 заліза виплавляли з використанням кам'яного вугілля. Його добували 4,4 млн т на рік, імпортували 2— 2,5 млн т. У 30-х роках фабрична промисловість поширилася у суконному, дзеркальному, керамічному, хімічному виробництвах, поліграфії. Почали виробляти цемент, свічки, світильний газ, залізні ліжка, металевий посуд.
Більша частина механічних верстатів працювала на дешевих гідравлічних двигунах. У 1820 p. було лише 39 парових двигунів, з них 27 в текстильній промисловості. Запровадження їх прискорилося в 30—40-х роках: 1830 p. — 600 потужністю 10 тис. к. с., в 1848 p. — 4,8 тис. потужністю 62 тис. к. с. У 1841 p. в промисловості з'явився перший паровий молот, у 1848 p. потужність парових молотів досягала 3—4 тис. к. с. Поширення набули парові ткацькі верстати. У 20-х роках XIX ст. зародилося французьке машинобудування. Будували парові двигуни, машини для текстильної промисловості. В металообробній промисловості запроваджували механічні верстати. У 1842 p. рейки залізниць виготовляли 13 заводів. За розмірами промислової продукції Франція в середині XIX ст. займала друге місце в світі після Великобританії. Однак її технічний рівень і конкурентоспроможність залишалися ще низькими. Переважали мануфактури, маленькі майстерні кустарного типу. У Ліоні в 1831 p. 750 мануфактур давали роботу 8 тис. майстрам, на яких працювало 50 тис. підмайстрів. Дрібне виробництво панувало у виготовленні одягу, парфумерії, продуктів харчування, предметів розкоші.
Вирішальний етап промислового перевороту розпочався після революції 1848—1849 pp. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну, хімічну, гірничу машинобудування. В легкій промисловості понад половину прядильних веретен приводили в рух автоматичні машини або парові двигуни. Загальний обсяг промислової продукції за 1851—1865 pp. зріс майже у 2 рази, виробництво чавуну — в 3, виплавлення сталі — у 8 разів. У промисловості і на транспорті кількість парових двигунів зросла з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км. Виникло об'єднання власників металургійних підприємств — "Коміте де Форж" (350 доменних і 1000 пудлінгових печей). Залізничні товариства об'єдналися в 6 компаній. У 1855 p. в Парижі було організовано Всесвітню промислову виставку. Проте значну роль в промисловості продовжувало відігравати ручне виробництво. Переважали невеликі підприємства з 2—4, в металургії — близько 20 робітниками.
Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької, американської. Таке становище в індустрії значною мірою пояснювалося пануванням фінансової верхівки, тяжінням банківської системи до лихварства, біржової спекуляції, державних і зовнішніх позик. Світова економічна криза 1857 p., торговий договір з Великобританією (1860 p.), що зменшував або скасовував мито для англійських товарів, промисловий застій початку 60-х років також призводили до відставання французької промисловості.

41. Особливості промислового перевороту в Німеччині
Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням— у 30-х роках XIX ст. В економічному і політичному відношенні у 70-ті роки XVIII ст. Німеччина була однією з найбільш відсталих країн Європи. Якщо в Англії промисловий переворот почався у другій половині XVII ст., у Франції —наприкінці XVII ст., то велике промислове виробництво в Німеччині, пов'язане з масовим використанням машин, виникає тільки у другій половині XIX ст.
Основною причиною запізнення промислового перевороту в Німеччині було те, що протягом першої половини XIX ст. вона ще залишалася аграрною країною і не могла наздогнати своїх суперників. Феодальні порядки продовжували панувати у селах і гальмували розвиток сільського господарства. Зберігалась цехова система, що зазнала краху в Німеччині лише наприкінці 60-х років, після того, як Промисловий закон 1869 р. скасував її на всій території Північнонімецького союзу. До цього періоду офіційне скасування цехових привілеїв і цехового права стримувала держава, яка намагалась взяти у свої руки регулювання промислового виробництва, налагодити контроль за діяльністю підприємств. Наприклад, у гірничодобувній промисловості державні чиновники не тільки видавали дозвіл на проведення робіт, а й визначали рівень технічного оснащення виробництва, обсяг добування, ціни, збут, відносини з робітниками і т. ін.
Часткова ліквідація феодального режиму на селі стала передумовою промислового перевороту в Німеччині. Перший відчутний удар феодальному режиму на селі завдали Французька революція 1789—1794 рр. і Наполеонівські війни. Вступаючи на німецьку територію, французи скасовували феодальні привілеї і звільняли селян від виконання феодальних повинностей. Так, за Люневільским миром 1801 р. лівобережжя Рейну відійшло тимчасово до Франції, там було ліквідовано феодальні привілеї і повинності селян, розпродано монастирські землі. Наполеонівське панування обмежило тут самостійність великої кількості дрібних державних об'єднань. Потім удар по феодалізму завдали аграрні реформи початку XIX ст., що прискорили розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві.
Важливою умовою промислового перевороту у Німеччині стала ліквідація економічної роздробленості. У 1818 р. прийнято Митний закон, згідно з яким на всій території Прусської держави знищувались митні застави, збирання акцизів і внутрішніх мит. Вперше в Німеччині утворено велику господарську область. Розвиток капіталізму в сільському господарстві, зростання мануфактурної промисловості, утворення Митного союзу, посилення процесів первісного нагромадження капіталу, можливість використання іноземної техніки прискорили початок промислового перевороту.
Найбільше машинна технологія втілювалася у виробництво у текстильній промисловості і особливо в бавовняній, зокрема в Саксонії. У межах Митного союзу в 1846 р. налічувалось уже 313 прялок і 750 тис. механічних верстатів. Ткацьке виробництво залишалось у руках кустарів, тобто ремісників і робітників "домашньої промисловості" (розсіяної мануфактури). У Сілезії розвивалось льонопрядильне виробництво на машинній основі. У 1839 р. на території Пруссії було 11 фабрик, що займались виготовленням лляної пряжі, тому кустарне і мануфактурне виробництво опинилось у тяжкому становищі.
Створення Митного союзу стимулювало розвиток шовкової промисловості, Значні зміни відбулися й у важкій промисловості. З появою парових машин попит на вугілля збільшився. Видобування вугілля у Пруссії зросло у 1824—1843 рр. з 1,2 млн до 3,1 млн т. Загальна чисельність шахтарів збільшилася за 1800— 1848 рр. у 4 рази, з 25 тис. до 100 тис., у інших галузях великої промисловості — у 12 разів, з 50 тис. до 600 тис. осіб.
Початок будівництва залізниць відіграв важливу роль у прискоренні промислового перевороту у Німеччині.
Значне промислове піднесення у Німеччині відбулося у 50— 60-ті роки. За 50-ті роки XIX ст. обсяг промислового виробництва подвоюється, а за 60-ті роки зріс ще у півтора раза. Випереджаючими темпами розвивались галузі важкої промисловості. Виробництво засобів виробництва з 1861 по 1870 р. збільшилось на 23 %, тоді як виробництво предметів споживання— лише на 9 %. Будівництво залізниць дало сильний поштовх розвитку фабричної промисловості, породивши великий попит на вугілля, рейки, паровози, вагони. Набули розвитку нові галузі промисловості, насамперед хімічна індустрія. Відкриття анілінових фарбників (1856) було покладено в основу виробництва не тільки фарб, а й фармацевтичної продукції, вибухових речовин, каучуку. Нарощувались потужності фабрик з виробництва калійних і фосфорних мінеральних добрив. Хімічна промисловість зайняла третє місце серед галузей німецької промисловості, а за часткою у світовому виробництві — друге місце після США. Значний розвиток мала німецька електротехніка. Про це свідчить створення в 1867 р. Е.В. Сіменсом динамо-машини. Винахід генератора для вироблення електричного струму знаменував перші кроки електротехнічної промисловості. Цей період промислового перевороту характеризувався ще тим, що німецька індустрія механізовувалась на основі розвитку вітчизняного машинобудування. У Німеччині виникли великі на той час машинобудівні заводи. Наприклад, в 1866 р. на локомобільній фабриці Борзіга працювали 1600 робітників. Аналогічні підприємства споруджувались у Хемниці, Касселі та інших містах.

Промисловий переворот в США

XIX ст. в економічній історії світу - це епоха формування індустріальної цивілізації. У цьому столітті закінчується промисловий переворот, яка охоплює усі країни - і Європу, й Америку.

В історико-економічних умовах США передумови промислового перевороту полягали у чому.

Перш за все тут було підготовлено політичні передумови, що коли внаслідок війни за незалежність країна домоглася самостійності і могла забезпечити у себе свободу підприємництва і торгівлі. У країні склалася спеціалізацію районів, поглиблювалась територіальний поділ праці, завдяки чого втягувалось фермерське господарство у товарно-грошовий обіг та землеробство набувало торговий характер, що стимулювало промисловий розвиток перш за все Північного сходу.

Він зіграв свою роль недолік ринку робочої сили. У колоніях не створювалося «надмірного» населення. При першому можливості наймані робітники, що навіть з іммігрантів, прагнули обзавестися землею і йшли з підприємств. Це зумовлювало дорожнечу робочою сили, стимулював винахідництво і ввезення машин і устаткування з Англії.

Технічні передумови промислового перевороту в США були підготовлені успіхами Англії, де він розпочався раніше: Природно, що це сприяло розвитку технічної думки.

Джерелами засобів для розвитку великого промислового виробництва сталі: торгової буржуазії прибуток, доходи від зовнішньої торгівлі, доходи фермерських господарств, надходження від спекулятивних операцій із землею.

Особливості промислового перевороту

Вступивши в машинну пізніше стадію Англії, США використовували англійська технічний досвід, при цьому внісши свій власний та значний внесок. Ця сінтезний шлях дозволив провести США промисловий переворот в порівняно нетривалий термін 40-50 років.

Виділимо основні особливості промислового перевороту в США.

1. Важлива особливість промислового перевороту в США полягала в активній ролі інженерної думки американської: були винайдені швейна машинка, ротаційний друкарська машина, фосфорна сірник, електромагнітний телеграф Морзе, буквопечатающій Д. апарат Юза, револьвер, пневматичний тормоз. Всі ці нововведення, що народилися в США, визначили розвиток багатьох нових галузей промисловості. Швейні фабрики Зінгера, Беккера, Уіллера випускали виробу, які користувалися попитом у всіх куточках світу. Та й сама швейна машина Зінгера була відома і популярна навіть у Сибіру.

2. Істотні особливості промислового перевороту в США зумовлювалося природними умовами країни. Так, через велику кількість річок багата країна була водної енергією, дешевшої за енергію пара. Тому тут пізніше почала використовуватись у масовому масштабі парова енергія. Перехід до парової енергетичній базі (системі) почався, тільки в 40-ті роки XIX ст., Хоч перша парова машина зявилася ще в кінці XVIII ст. а у 1803 р. було винайдено парову машину Олівера Еванса.

«Машина і пар - ось формула технічної революції в Англії. Машина і водяне колесо - ось формула для першого етапу стадії машинної американського капіталізму», - так визначають фахівці особливості і етапи промислового перевороту в США *. Паровий двигун зайняв панівне положення тільки в 50-х роках XIX ст.

Напрямки промислового перевороту

Промисловий переворот почався на північному сході країни. Першою галуззю, яка стала переходити до машинного виробництва була бавовняна..

Поступово машини впроваджувалися і в більш складне виробництво вовняна. Вже в 1840 р. на Північному сході домашнє вовняне виробництво поступилося місцем машинному.

Північний схід США був центром текстильної промисловості, тут було зосереджено 78% фабрик цієї галузі. З 40-х років почалося укрупнення текстильних фабрик. Механізація текстильного виробництва призвела до зменшення її витрат на одиницю продукції, до зниження цін на тканини за 1815-1850 рр.. в пять разів, зменшення їх ввезення з Англії.

У легкій промисловості промисловий переворот крім текстильної охопив харчову (перш за все борошномельний), взуттєву, швейну, шкіряний. Винахід швейної машини Зінгера у 1841 р., а також машини для виготовлення взуття в 1846 р. значно підвищило продуктивність праці і якість виробів, а також розвиток стимулювало підгалузей машинобудування.

Інший важливий напрямок промислового перевороту в США - розвитку транспорту. Раніше всього перетворення торкнулися будівництво каналів - воно почалося в кінці XVIII в. У першій чверті XIX ст. для зєднання району Великих озер з Атлантичним океаном спорудили найбільший за довжиною канал Ері, що значно здешевіло перевезення. За цією будовою послідувало спорудження каналів в інших штатах. До середини XIX ст. довжина штучних водних шляхів досягла 6 тис. км. Була створена розгалужена система каналів. Будівництво їх здійснювалось за допомогою держави, якого частка в загальній сумі коштів становила 75% (3 / 4).

Перші залізничні рейки зєднали міста Балтимор Огайо та (1828-1830), за два наступних десятиліття довжина залізниць зросла в 300 разів. Ні один країна світу не знала таких темпів залізничного будівництва. Величезна територія держави була повязана воєдино засобами повідомлення, що функціонують цілий рік. Уряд надавав допомогу залізничного будівництва.

Революція на транспорті спричинила прискорене розвиток металургії, добувної та лісової промисловості, машинобудування. Тому можна вважати, що з 40-х років в США розпочався другого етап промислового пере браму t Металургія в США розвивалася повільно та лише в 40-і роки отримали широке застосування пудлінговие печі. Первая домна, що використовує камяне вугілля, була збудована у 1837 р. Видобуток камяного вугілля в розпал промислового перевороту зросла в 20 разів. За 1830-1850 рр.. виробництво чавуну збільшилася в три рази. Рельсопрокатное справа почала розвиватися за 1845, але металу не бракувало, і більша частина рейок ввозилася з Англії. Центрами металургії були Піттсбург та нові центри створювалися на Заході (Теннесі, Кентуккі), у Пенсільванії, Огайо.

У середині XIX ст. у США вже були великі машинобудівні заводи, наприклад, до Нью-Йорку з випуску парових двигунів, у Пенсільванії та ін Це означало вступ промислового перевороту в завершальну стадію - створення виробництва машин машинами (машино). У 1818 р. Е. Уітні винайшов фрезерний верстат з двошпиндельні ріжучим інструментом (фрезою). Уїтні заклав основи техніки і організації масового виробництва в машинобудуванні.

У результа