Загальні принципи марженаліму.Основні школи марженалізму.

 

Існують такі школи:

 

1. Австрійська школа маржиналістського напрямку. Видатні представники школи: Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк.

 

2. Джон Бейтс Кларк – американський представник маржиналізму.

 

3. Англійська школа маржиналізму

Маржиналі́зм (фр. marginale — додатковий) — напрям економічної теорії кінця ХІХ ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини. Термін «маржинальна революція» зазвичай використовується в зв'язку з майже одночасними, але абсолютно незалежними відкриттями на початку 70-х років XIX cт. У. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу знижувальної граничної корисності, як фундаментального елемента при побудові нового типу статичної мікроекономіки. Найважливіші елементи маржинализму як напрямку фінансової науки:

Використання граничних величин.

Суб'єктивізм.

Гедонізм господарюючих суб'єктів.

Статичність.

Ліквідація пріоритету сфери виробництва, характерного для економічного аналізу класиків.

Сприйняття ринкової економіки як рівноважної системи.

Починаючи вивчення цього питання, необхідно передовсім з'ясувати для себе, що поява маржиналізму (marginal — граничний) була об'єктивно зумовлена глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін. Значною мірою його поява стала наслідком величезного прогресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. Засновниками маржиналізму вважаються австрієць Карл Менґер (1840—1921), англієць Вільям Стенлі Джевонс (1835—1882) і француз Леон Вальрас (1834—1910).

Далі слід усвідомити, що основна ідея маржиналізму — це дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка).

З погляду методології головними принципами маржиналізму є:

ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретно-економічних дисциплін для з'ясування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу (щоб підкреслити «відстороненість» своїх досліджень, маржиналісти, починаючи з В. С. Джевонса і А. Маршалла, почали вживати замість терміна «political economy» нейтральніший — «economics»);

перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів (за словами М. Блауга, «економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між даними цілями і даними обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості використання»);

методологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупності атомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання, а економічних закономірностей як наслідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів;

статичний підхід, оскільки досліджується не те, як змінюється економіка, а те, як вона улаштована, як може існувати і не руйнуватися система, котра складається з індивідів, що керуються власними інтересами;

рівноважний підхід;

економічна раціональність, яка означає максимізацію суб'єктами господарювання своїх цільових функцій (корисності для споживачів і прибутку для виробників);

граничний аналіз;

математизація, тобто широке використання математичних методів, зокрема диференціального числення.

58.австрійська школа граничної корисності.Менгер,візер.Бем-Баверк. Безпосередніми родоначальниками маржиналізму були К. Менгер, В.-С. Джевонс, Л. Вальрас. Ідеї маржиналізму широко використовували представники суб'єктивної і математичної школи в західній економічній науці: Е. Бем-Баверк, Ф. Візер, Дж.-Б. Кларк, В. Парето та ін. Надалі ідеї маржиналізму відстоювали Л. Мізес, Ф.-А. Хаєк, М. Бредлі, С. Фішер (США), Л. Робіне та ін.

 

Одним із перших кроків маржиналістів була справедлива критика методологічних засад історичної школи за спроби звести політичну економію до економічної історії. Представники маржиналізму виступали за вивчення загальних закономірностей економічного розвитку незалежно від національної специфіки, місця і часу перебігу економічних явищ і процесів. Так, Л. Вальрас стверджував, що сферою вивчення економіки є чиста теорія, метою якої повинно стати обґрунтування універсальних закономірностей, а висновки, до яких можна дійти, є для неї байдужими. Тому представники маржиналізму відмовились від поняття "політична економія", замінивши його нейтральнішим "економікс". Уперше таку підміну зробив В.-С. Джевонс. Ф. Візер розглядав політичну економію як розділ прикладної психології, яка вивчає господарське життя.

 

Маржиналізм утверджувався також у боротьбі з марксистською політичною економією, зокрема з притаманним їй класовим підходом до аналізу економічних явищ і процесів, трудової теорії вартості тощо. Предметом політичної економії у марксистському розумінні є також загальні економічні закони. Проте якщо згідно з ідеєю чистої теорії Л. Вальраса предметом економічної теорії є раціональний розподіл обмежених ресурсів, то політичної економії — виробничі відносини у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічні закони, що виражають глибинну суть процесу взаємодії цих двох сторін суспільного способу виробництва.

 

Обмеження предмета економічного дослідження з'ясуванням лише "універсальних законів" означає однобічний підхід до науки і законів, які вона вивчає. Крім того, цей підхід передбачає наголошування не на економічних відносинах і зв'язках між людьми в процесі праці, обміну і розподілу матеріальних благ, а на індивідуалістичному відношенні людини до речей, їх раціональному використанні тощо, зокрема В.-С. Джевонс, характеризуючи мету дослідження, писав: "Дано: певна кількість людей з різними потребами і виробничими можливостями, які володіють землею та іншими джерелами сировини, необхідно визначити спосіб використання їх праці, який максимізує корисність продукту".

 

Важливим мотивом виникнення цієї концепції було намагання з'ясувати проблему цінності таких благ, як повітря, вода, хліб тощо у зіставленні з цінністю діамантів, золота та інших коштовностей. Адже для людства перша група благ (повітря, вода та ін.) має найбільш корисний ефект, але ціниться дуже низько або зовсім не має ціни, а корисний ефект другої групи благ незрівнянно менший, навіть не є очевидним для задоволення найважливіших фізіологічних потреб, але цінність її надзвичайно висока. Цю проблему не змогли розв'язати А. Сміт, Д. Рікардо та інші вчені, що змусило їх при визначенні вартості звернутися до категорії витрат.

Ще один важливий постулат цієї концепції — твердження, що вартість (цінність) не є властивістю, яка існує сама по собі, незалежно від людини, що вона е "судженням людини економічної про важливість благ, які вона має у своєму розпорядженні, для підтримки свого життя і добробуту", а отже, вартість не існує поза свідомістю людини (вартість — ставлення окремої людини до предмета споживання). Гранична корисність визначає у такий спосіб ціни на предмети споживання, а завдяки цьому опосередковано — і ціни виробничих факторів (землі, праці й капіталу).

 

В.-С. Джевонс створив першу економіко-математичну модель економічної рівноваги суспільства, взявши як єдину основу цін граничну корисність. На такій основі було побудовано й першу статистичну модель загальної економічної рівноваги.

 

Якщо марксистська політична економія розрізняє кілька груп і типів економічних законів, то за термінологією маржиналізму до універсальних економічних законів відноситься лише один тип законів, які можуть виражати тільки закони і закономірності розвитку технологічного способу виробництва.

 

Американський економіст і філософ Пол Кроссер (нар. 1902) зазначав, що в маржиналістській теорії "капризи діяльності людського духу стали єдиним критерієм науковості економічних суджень. Фактор достовірності економічних міркувань було знову віднесено у сферу тайників духу. Згідно з цією концепцією знання не охоплюють нічого такого, що не може бути включено у сферу суб'єктивного". Зокрема, критикуючи погляди Ф. Візера, він підкреслює, що "його посилання на те, що будь-яка оцінка граничної корисності залежить від суб'єктивної схильності, цілком очевидно є антисоціальною і антиекономічною ".

 

Представники сучасного маржиналізму певною мірою відмовляються від суб'єктивного тлумачення поняття "корисність", вважають її головним недоліком неможливість математичної формалізації, кількісного виміру. Внаслідок цього з'явилися теорія очікуваної корисності, теорія ігор, концепція граничної норми заміщення, теорія переваги та ін. Так, П. Ньюмен стверджує, що основним поняттям теорії переваги є ідея самої переваги, тобто надання індивідом переваги одному набору товарів серед множини наборів.