Укр. економічна умка у 2 пол.19ст.,Народництво.

В основі ідеології народництва лежала містична віра в російське селянство як носія «вищої життєвої мудрості». У 60-х роках 19 століття ідеї селянського соціалізму активно пропагував М. Огарьов. У кінці 60-х—на початку 70-х років теоретичним обґрунтуванням ідеї некапіталістичного шляху розвитку стає суб'єктивна соціологія (П. Лавров, М. Михайловський та інші), яка рушійною силою суспільного прогресу вважала «критично мислячі особистості», тобто інтелігенцію. У 80-ті роки в народництві отримав розвиток економічний романтизм (В. Воронцов, М. Данієльсон та інші), представники якого виходили із протиставлення типів економічної еволюції Західної Європи і Росії.

Народники-економісти намагались довести безперспективність капіталістичного розвитку Росії й необхідність переходу до «народного виробництва» — некапіталістичної індустріалізації, артільно-общинного методу організації господарства. Найвідомішими ідеологами народництва у 1870-і роки були М. Бакунін, П. Лавров і П. Ткачов. Вони розглядали особу російського селянина як зберігача давніх засад общинної власності і саме в цьому вбачали можливість переходу Росії до соціалістичних відносин, обминаючи етап капіталістичного розвитку.

Вважаючи російського селянина «природженим соціалістом», М. Бакунін закликав молодь готувати народне повстання проти трьох головних ворогів: приватної власності, держави, церкви. На думку окремих дослідників, народництво було просякнуте месіанською свідомістю, успадкованою частково від слов'янофілів, котрі твердили про почуття вини дворянина перед селянством за гріхи предків-кріпосників (В.Осінський, С. Перовська, А. Желябов, С. Нечаев, П. Ткачов та ін.). Народництво об'єднувало людей, що належали до різних політичних напрямів, часто дуже різних. Так одні, скажімо, підтримували теорію непротивлення злу насильством (М. Муравський), інші закликали до нової пугачовщини (М. Бакунін).

У 60-х роках 19-го століття народники виявляли себе спорадично (групи М. Чернишевського, С. Нечаєва, П. Ткачова). В обстановці піднесення демокричної інтелігенції у 70-х роках почали діяти численні народницькі гуртки. Відзначались серед них чайковці, які існували у Петербурзі, Москві, Одесі, Києві. Чайковці перейшли від революційного просвітництва до підготовки «ходіння в народ», виношуючи плани селянської революції у Росії. Такої ж тактики дотримувалися учасники гуртка «лавристів» у Петербурзі, гуртка братів Жибуньових в Україні, члени «Київської Комуни».

У 1874 почалося масове ходіння в народ (у селянство) демократичної інтелігенції. Похід у народ повинен був організувати перші соціалістичні суспільно-господарські клітини. Ходінням в 1874 було охоплено, за офіційними даними, 37 губерній європейської Росії, у тому числі майже всі українські губернії. Заклики селянства до бунту проти уряду не дали бажаних для народників наслідків. На кінець 1874 царська влада заарештувала понад тисячу пропагандистів-народників. Найактивніших з них було засуджено за процесом 193 (1877–1878). Численні організації різних напрямів (чайківці, лавристи, бакуністи та інші) російських народників діяли й в Україні в 60-х рр. У Києві діяв гурток чайківців (1872–1874), Київська Комуна (1873–1874), гурток бунтарів, у Одесі народників з 1872 очолював Ф. Волховський. Левченко М.В. теж належав до Одеської групи.

Народницькі організації діяли і в Харкові, Чернігові, Полтаві, Херсоні, Миколаєві. В 1876 народники створили революційну організацію Земля і Воля. Своїм головним завданням вона вважала підготовку селянського повстання, визнавала можливість особливого некапіталістичного соціально-економічного розвитку Росії, основою якого мала стати сільська община.

Прогрес науки, техніки і технології виробництва в останній третині XIX ст.

Індустріалізація в розвинутих країнах відбувалася на основі науково-технічної революції. Відкриття в галузі математики, фізики, хімії, інших наук сприяли технічному прогресові, створенню оригінальних машин, механізмів, приладів, які масово запроваджувалися у виробництво. Найважливішим винаходом останньої третини XIX ст. було створення технічної лінії з виробництва, передачі і споживання електричної енергії. Це стало можливим після винаходу динамомашини (В.Сіменс — Німеччина, 1867 р.), генератора електричного струму (Т.Едісон—США, 1883 р.), трансформатора для передачі електричного струму на відстань (1891), електродвигуна. Розпочалася електрифікація виробництва, транспорту і побуту. Парова енергія стала витіснятися електричною. Були винайдені електрична плавильна піч (1877), електричне зварювання металів (1887), електрична залізниця — трамвай (1879), електрична лампа (1886) та багато інших винаходів.

У 80-90-их роках було відкрито і вдосконалено використання інших видів енергії. Серед них виділяються винаходи двигунів внутрішнього згоряння — карбюраторного (Н.Отто, Німеччина, 1887 р.) та дизельного (Р.Дизель—Німеччина, 1893 р.).

У 80-их роках двигуни внутрішнього згоряння були вдосконалені. На їх базі німецькі винахідники Г.Даймлер і К.Бенц створили автомобіль, який мав видатне техніко-економічне значення.

Відкриття в галузі виробництва хімічної продукції (синтетичні барвники, кислоти, фарбувальні, лікарські, парфумерні та інші вироби) дали поштовх для прискореного розвитку хімічної промисловості.

Велике економічне значення мали технічні вдосконалення в металургії — конверторний спосіб виробництва сталі, впровадження мартенівських печей, які значно підвищували продуктивність праці.

Цьому сприяли також технічні і технологічні новації в металообробці. Був винайдений автоматичний револьверний верстат (США), вдосконалений токарський та інші металорізальні механізми.

Важливі вдосконалення були зроблені в технічній сфері легкої, поліграфічної та інших галузях промисловості (автоматичний ткацький верстат, лінотип, автомат для виробництва пляшок тощо).

Темпи технічного прогресу були вражаючими, їх результати важко переоцінити. Технічні та технологічні відкриття різко підвищили ефективність праці, почалося масове виробництво товарів, знизилася їх собівартість.

53. зміни у галузевій структурі економіки провідних країн світу. Монополізація

ндустріалізація в розвинутих країнах відбувалася на основі науково-технічної революції. Відкриття в галузі математики, фізики, хімії, інших наук сприяли технічному прогресові, створенню оригінальних машин, механізмів, приладів, які масово запроваджувалися у виробництво. Якщо в першій половині XIX ст. винаходи і вдосконалення рахувалися десятками, то в останній третині XIX — на початку XX ст. — тисячами. Найбільше винаходів запатентував американець Томас Едісон — понад 1000. Насамперед змінилася енергетична база виробництва, де пара була витіснена електрикою. Почалася загальна електрифікація виробництва, транспорту, побуту. Це стало можливим після винаходу динамо-машини (В. Сіменс — Німеччина, 1867 р.), генератора електричного струму (Т. Едісон — США, 1883 p.), трансформатора для передачі електричного струму на відстань (Т. Едісон, 1891), електродвигуна. Були винайдені електрична плавильна піч (1877), електричне зварювання металів (1887), електрична залізниця — трамвай (1879), електрична лампа (1886) та багато інших винаходів.

Значні зміни сталися в пароенергетиці, де було винайдено новий багатоступеневий паровий двигун — турбіну (Ч. Парсонс, Англія, 1884 p.), що дало змогу в багато Відкриття в галузі виробництва хімічної продукції (синтетичні барвники, кислоти, фарбувальні, лікарські, парфумерні та інші вироби) дали поштовх прискореному розвитку хімічної промисловості разів підвищити швидкість обертання. У 1898 р. на р. Ніагара в США з'явилася перша ГЕС, на якій було встановлено гідравлічні турбіни. Важливі вдосконалення були зроблені у сфері легкої, поліграфічної та інших галузях промисловості

Індустріалізація в США.

В кінці XIX ст. високими темпами розвивалася економіка США. Вони вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію, яка втратила роль «фабрики світу». Прискорений розвиток США пояснюється рядом факторів, серед яких важливе місце займають політичні, соціальні, географічно-кліматичні, природні. (Про них було сказано у попередній лекції).

Науково-технічна революція знайшла добрий грунт на американській землі. Тут активно впроваджувалися власні та європейські винаходи. У зв'язку із запізненням промислового перевороту, в США використовувалися найновіші досягнення інженерії, застарілого обладнання практично не було. Після Громадянської війни в країні сформувався широкий внутрішній ринок, розширювалася географічна спеціалізація.

Економічному зростанню сприяли зовнішня політика держави ^ високі митні тарифи на ввіз готової продукції і повна свобода для ввозу іноземних капіталів, яка підтримувалася високою нормою прибутків. Це приваблювало європейські, в першу чергу англійські, капітали.

США у 1867 р. розширили свої володіння шляхом купівлі у Росії Аляски за 6,7 млн. дол. Згодом було анексовано Гавайські острови. Колоніями США стали Куба, Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни, частина островів Самоа. Водночас посилюється економічно-торговельна експансія в країни Латинської Америки, які втягувалися в орбіту економічної діяльності США.

Вражаючими були темпи економічного розвитку країни. Національнийдохідз 1870по 1913 рр.вирісу5разів,анаціональне багатство — майже у 7 разів. Найвищими темпами зростало промислове виробництво. Доля промисловості і будівництва напередодні першої світової війни складала 75% сукупного суспільного продукту.

Важливе значення в економічному розвитку США мало залізничне будівництво. Довжина залізниць країни з 1870 по 1913 рр. збільшилася у 8 разів. Будівництво залізниць стимулювало ріст виробництва у металургійній, металообробній та вуглевидобувній галузях промисловості, сприяло освоєнню родючих земель західних штатів, зміцнило економічну єдність країни. Кардинальні зміни відбулися в галузевій структурі промисловості — значно збільшилася частка важкої промисловості, яка розвивалася надзвичайно високими темпами. Вперше в історії США була досягнута перевага частки важкої промисловості над легкою і харчовою. Вже у 1900 р. питома вага галузей важкої промисловості перевищила половину загального об'єму промислової продукції. Такого рівня інші розвинуті країни досягли лише перед другою світовою війною. Особливо швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої промисловості — нафтова, алюмінієва, гумова, електротехнічна, автомобільна, сталеплавильна. У 1882 р. на р. Ніагара була збудована перша у світі гідроелектростанція. Напередодні першої світової війни потужність американських електростанцій була понад 5 млн. квт. (потужність англійських, німецьких і французьких в сумі не перевищувала 3 млн. квт).

Легка та харчова галузі промисловості переходять на виробництво стандартизованої продукції, чого не було ще в інших країнах. У США вперше отримало розвиток масове серійне виробництво, при якому застосовувались раціональні методи організації виробництва. Поточний, конвейєрний метод вперше було запроваджено на автозаводі Г.Форда у 1913 р. і отримано вражаючі результати: монтаж магнето для автомобільного двигуна замість 20 хв. зайняв всього 5. Раціоналізація виробництва сприяла небаченому росту продуктивності праці.

В кінці XIX — на початку XX ст. відбулися якісно нові зміни в управлінні виробництвом, викликані ростом концентрації виробництва і централізації капіталу. Почали виникати акціонерні товариства, монополістичні об'єднання. Перші монополії виникли ще у 60-70-их роках. Одна з найбільших — «Стандарт-ойл Компанія» — була створена Дж. Рокфеллером у 1872 р. Згодом вона приєднала ще 14 компаній з видобутку та переробки нафти. У 1882 р. була реорганізована у трест і монополізувала виробництво понад 90% очищеної нафти у країні. На початку XX ст. у США було біля 800 трестів, у які входило понад 5 тис підприємств з капіталом у 7 млрд. дол. Монополізація сприяла ефективнішому управлінню виробництвом, однак поступово монополії зосередили у своїх руках велику економічну владу. Уряд США був змушений приймати антимонопольні закони, втручатися в економічні процеси.