Економічна думка античного світу

В античній літературі економічну думку стародавнього світу виражено в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну думку античності, є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, істориків, політичних діячів, поетів. Економічна думка періоду раннього рабовласництва (Х — VI ст. до н.е.), що знайшла відображення в грецькому епосі (поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея», Гесіода «Роботи і дні»), законах міст-держав (так звані закони Лікурга), економічній політиці (реформи Солона, Пісістрата), свідчить про перехідний характер суспільних відносин від родового ладу до рабовласницького. Якщо перші прояви економічної думки стародавніх греків зв’язані з ідеалізацією общинного ладу, натурального господарства, звеличуванням землеробства, то згодом усе більша увага приділяється питанням землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селянства, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу.

Уявлення про економічну думку Стародавньої Греції класичного рабовласницького періоду (V ст. до н.е.) дає економічна програма Перікла (бл. 490 — 429 до н.е.), який був першим стратегом і керівником афінської держави в 444 — 429 рр. до н.е. Перікл практично ліквідував майновий ценз, увів плату за державну й військову службу, запровадив громадські роботи, що давали заробіток бідним, створював клерухії (військово-землеробські поселення) і колонії, заохочував торгівлю та ремесло. Ідеї економічного характеру були висловлені філософами Демокрітом (бл. 460 — бл. 370 до н.е.) та
Сократом (бл. 470 — 399 до н.е.). Так, Демокріт говорив про примарність багатства, оскільки і той є багатим, хто задовольняється малим («не можна назвати бідним того, хто задоволений своєю долею» і «не можна назвати багатим того, хто не задоволений тим, що має»). Він захищав приватну власність, виправдовував рабство, але був проти надмірного зростання землеволодіння й необмеженого нагромадження грошей. Сократ усю економічну діяльність зв’язував із моральними чеснотами, оскільки для того, щоб збагатіти, потрібні енергія, наполегливість, благочестя, а для того, щоб зберегти багатство, — стриманість. Він також казав про відносність багатства, засуджував прагнення до наживи, радив бути бережливим і задовольнятися малим. Свої економічні погляди Ксенофонт (бл. 430 — 355/354 до н.е.) виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». У них дано характеристику рабовласницького господарства. Основною проблемою для Ксенофонта був пошук шляхів подолання притаманних такому господарству недоліків. Визнаючи рабство природним і правомірним, Ксенофонт виступав за колективні форми рабоволодіння як такі, що нейтралізують деякі суперечності рабовласницького ладу. Він давав поради щодо поліпшення організації господарства й підвищення продуктивності рабської праці. Платон (428/427 — 348/347 до н.е.) написав багато творів філософського, соціально-політичного та іншого змісту. Основні твори, в яких викладено його економічні погляди («Держава» та «Закони»), присвячено проблемам держави. У праці «Держава» Платон виклав свою концепцію ідеальної держави. Вихідною в його теоретичній побудові була думка про те, що держава, яка складається з багатих і
бідних, — це, по суті, дві держави: держава багатих і держава бідних. Нерівність, на думку Платона, випливає із самої природи людей, через що є нездоланною. Проте кожна людина має одержувати свою частку відповідно до своїх здібностей, що і є справедливим. Здібності окремої людини є обмеженими, а її потреби — різноманітними і навіть безмежними.

10. Криза та занепад рабовласницької системи. Виникнення протофеодальних відносин

У добу пізньої Римської імперії (III-V ст. н.е.) господарство занепало і прийшлодо кризового стану. Причиною кризи було загострення суперечностей рабовласниць-кого суспільства. Дешева рабська праці не стимулювала технічний прогрес. Контрольза працею рабів у латифундіях був утруднений, що призводило до зниження про-дуктивності праці. Витіснення з економічного життя невеликих власників підривалогосподарські засади держави, її військову могутність. Зазнала краху завойовницькаполітика Риму, внаслідок чого припинилося регулярне поповнення господарства ра-бами. Ціни на них зросли, використання стало нерентабельним.

Криза рабовласницького господарства в аграрному виробництві виявилася узменшенні площі оброблюваних земель, нерентабельності вілл та латифундій, поши-ренні екстенсивних форм ведення господарства. Обмежувалася абсолютна власністьрабовласника над рабами. Провідною формою виробничих відносин у сільськомугосподарстві став колонат — латифундії дробили на парцели, до яких стали прикрі-плювати колонів — дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю.

У 476 р. н.е. Західна Римська імперія перестала існувати. Її падіння вважаютькінцем історії стародавнього світу.

11. Місце феодалізму у світовій історії та його періодизація. Основні риси феодального господарства

У середині першого тисячоліття н. е. сталися кардинальні зміни в господарстві країн світу, суть яких полягала в появі нових економічних відносин, які в науковій літературі дістали назву феодальні, а суспільство – феодальне або аграрне (від слова феод – спадкове землеволодіння) в Західній Європі у середні віки. Становлення цих економічних відносин відбулося в різних країнах в різний час. Найраніше феодалізм виник в Індії (ІІ ст.), в Італії в ІІІ ст., Англії і Франції в V ст., в арабів, японців і східних слов’ян в VI ст., в Німеччині – в УІІ ст. Історики багато сперечались з приводу походження західноєвропейського феодалізму. Так звані романісти (Дюбо, Фюстель де Куланж) виводили феодалізм із римських начал, германісти (Ш. Монтеск’є, Г. Мауер, Г. Вайц, П. Рот, Дж. Кембл) – із відносин, які існували у варварів. Однак, уже в ХІХ ст. К. Ф. Савіні, Ф. Гізо, М. М. Ковалевський, О. П. Виноградов довели, що на значній території Західної Європи феодальний лад виник у результаті синтезу римських і германських соціально-економічних інститутів. Ця точка зору одержала подальший розвиток в марксистській історіографії (З. В, Удальцова, Є. В. Туткова, Б. В. Поршнєв, Ф. Я. Полянський).

Феодальне суспільство характеризується такими ознаками: 1. панування приватної власності, основою якої була земля у формі феоду; 2. монополія феодала на землю; 3. суперечності між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням; 4. особиста, поземельна, судово-адміністративна, військово-політична залежність селянина від землевласника. 5. натуральний характер господарства; 6. другорядна роль обміну; 7. переважання ручної праці; 8. примітивність знарядь праці спричинили примітивність форм господарювання; 9. рентна форма експлуатації феодально-залежного селянства (відробіткова, натуральна, грошова рента); 10. наявність васально-сеньйоріальної системи; 11. основні форми господарської діяльності – феодальна вотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія; 12. позаекономічний примус; 13. умовний характер земельної власності 14. місце людини в суспільстві визначалося не особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина – селянином, син ремісника – ремісником. Феодалізм у західноєвропейських країнах пройшов три етапи: 1.) V – X ст. – раннє середньовіччя, в якому сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези); 2.) XI – XV ст. – період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва; 3.) XVI – перша половина XVIII ст. – пізнє середньовіччя, в якому зароджується ринкове господарство, використовувалися енергія вітру і рік, вугілля і деревина, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.

12 Форми феодального землеволодіння та соціально – економічні відносини в епоху Середньовіччя

Протягом 5 -9 ст. у Франкськiй державi сформувалась класична форма феодального службового землеволодiння та сеньйо рально-селянських вiдносин.У 5--поч. 6 ст.у к-вi Франкiв вiдбувся процес перетворення землеробської громади на сусiдську (марку), де переважало iндивiдуальне г-во малих сiмей. Громадi належала колективна власнiсть на землю, у спадок по чол. лiнiї передавались надiли орної землi (парцели).Приватна власнiсть пошир. на будинок iз присадибною дiлянкою i худобу. Неподiльнi угiддя були спiльною власнiстю.Поступово спадковi надiли збiльш. i перетв. на алод – приватну власнiсть сiмї або її членiв.

Таким чином марка грунтується на прив. власностi на землю, колективнiй власностi на угiддя та на вiльнiй працi членiв громади, водночас зберiгаються земельна власнiсть населення та церкви. VIII – IX ст час коли зявляється ще одна форма землеволодiння – бенефiцiй;це коли воїнам-рицарям за умови викон. ними вiйск. служби i васальної присяги королевi у пожиттєве користування надавались земельнi надiли.Згодом у IX ст васальна служба стає спадковою i бенефiцiй перетворюється на феод – основну, найпоширенiшу форму землеволодiння.Феодальне г-во утвердж. в межах маєтку – сеньйорiї.Земля подiлялась на домен та селянс.надiли.Селяни платили ренту та вiдробляли регулярну панщину.Зрiлi феодальнi вiдносини(XI – XV ст) практично у всiх країнах Європи мали класичну форму i майже не вiдрiзнялись.Основн. господарск. одиницями стали сеньйорї. Зросли доменiальнi володiння за рахунок лiсiв, лукiв, пасовищ. Розширились i змiцнiли сеньйоральнi права.Селяни – власники надiлiв платили натуральну i грошову ренти землевласникам. Економiчною основою була вища продуктивнiсть працi.Комутацiя ренти пришвидшила товарно-грошовi вiдносини

1 3. Економічна роль середньовічного міста. Комунальні революції

В країнах Західної Європи найдавніші міста започаткували римляни біля стін великих замків, монастирів, на перехресті торгових шляхів, над великими річками, на узбережжі морів. З кінця ХІ ст. відроджуються античні міста – Рим, Лондон і утворюються нові – Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург. Основними причинами цього процесу були: – подальший ріст продуктивних сил; – відокремлення ремесла від сільського господарства; – руйнування натурально-господарських форм виробництва; – розвиток товарних відносин; – хрестові походи кінця ХІ ст. активізували західноєвропейську торгівлю, а отже і розквіт міст; – посилення феодального гноблення селян спричинило їх втечі і набуття там статусу вільних людей. Раніше, ніж в інших країнах, відбувалося пожвавлення міст в Італії: Амальфі, Венеція, Генуя, Піза, Барі. Згодом ростуть південнофранцузькі міста: Марсель, Тулуза. З ХІ ст. ростуть міста в Англії, Німеччині – Гамбург, Магдебург. Населення в містах було небагато - чисельним (біля 5 тисяч чоловік). Виключення склали Париж, Венеція, Флоренція (більше 100 тисяч). Спочатку середньовічні міста були власністю феодалів. В ХІ – ХШ ст. у містах прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок яких міста дибилися незалежності та самоврядування. Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширеними ремеслами були текстильне, виплавка і обробка металів, виробництво зброї, гірнича справа, залізорудна, видобування солі. Ремесло мало цехову організацію – об’єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки – цехи. Причини їх виникнення: – необхідність згуртування проти об’єднаного дворянства; – потреба ремісників у спільних приміщеннях; – зростання конкуренції з боку сільських ремісників; – необхідність створення умов для професійної діяльності своїх членів. Внутрішні правила були спрямовані на підтримання економічної рівності серед членів цеху. Він був військовою організацією, що брала участь в охороні й обороні міста. Цех мав свою церкву, каплицю, будучи своєрідною релігійною організацією. Цехова організація була економічно раціональною в ХШ – ХV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньовічної промисловості. Згодом цехи стали гальмувати розвиток продуктивних сил. Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до застою у розвитку науки, техніки і, як наслідок, до занепаду промисловості. Економічна роль середньовічного міста в тому, що розвиток ремесла в містах став важливою передумовою активізації торгівлі, яка мала велике значення для розвитку промислового виробництва в Європі. Розвиток товарно-грошових відносин сприяв виникненню мануфактурного виробництва, а це вже елементи капіталістичної організації виробництва. Таким чином, місто відіграло вирішальну роль в зміні способу життя людей, соціальної структури суспільства, підготувало умови для більш прогресивних форм господарювання. Саме в цей час закладаються основи майбутньої ринкової економіки, зароджується банківська справа, кредит, вдосконалюється грошова система без чого неможливий розвиток капіталістичного виробництва і торгівлі. Отже, V – ХV ст. стали важливим етапом у розвитку західноєвропейського регіону. У цей період сформувалась і вдосконалювалась феодальна структура, намітився прогрес у аграрному секторі. Значних успіхів досягли міста, які стали центрами господарського розвитку.

У період розквіту феодалізму населення міст усе більше обтяжує їх підлегле становище щодо сеньйора (феодала), який володіє міською землею та регламентує життя міщан. Це приводить у ХІІ—ХІІІ ст. до так званих комунальних революцій — від відкритих збройних виступів до викупу мешканцями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. В результаті комунальних революцій велика кількість міст завойовують самостійність, отримують самоврядування. В Італії виник ряд міст-республік: Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція; у Франції та Нідерландах — міста-комуни; в Німеччині — імперські міста: Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Головна перемога жителів міст (міщан) полягала в тому, що вони домоглися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це ж створювало сприятливі умови для більш ефективного розвитку ремесла та торгівлі.
14. Цеховий лад міського ремесла, його переваги та недоліки

Боротьба міщан з феодалами викликала також виникнення ремісничих цехів, головним завданням яких був захист ремісників від сваволі феодала. Це були корпоративні організації ремісників однієї спеціальності, які набули найбільшого поширення в ХІІІ—ХІV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця, розподіл праці був відсутнім.

Для того, щоб стати цеховим майстром, необхідно було пройти етап учнівства (до 7 років), пробути декілька років підмайстром, після чого здати іспит, виготувавши самостійний виріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку для членів цеху. З метою боротьби проти конкуренції всередині цеху запроваджувалась жорстка регламентація: заборонявся будь-який прогрес техніки, обмежувалася кількість учнів та підмайстрів, регламентувалися постачання та збут готової продукції, заборонялася робота при штучному освітленні, не дозволялася зміна технологічного процесу тощо. В таких умовах головним елементом виробництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника. Так, у німецьких цехах як екзаменаційна робота для ковалів було виготовлення кіньської підкови без зняття мірки (перед підмайстром, який екзаменувався, два-три рази проїжджали на коні, для якого потрібно було зробити підкову).

Цех керував не лише робочим, але й позаробочим часом ремісників, і навіть певною мірою їх свідомістю: загальноцехова церква, каса взаємодопомоги, загін у воєнному ополченні міста, суд та кодекс поведінки, навіть місце проживання та погребіння (у багатьох європейських містах можна знайти вулиці Хлібні, М’ясницькі, Різницькі та інші, на яких у середньовіччя селилися ремісники відповідних цехів).

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали серйозно гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрібнотоварне. Це стало найбільш очевидним на етапі розкладу феодалізму та становлення ринкових відносин.