Особливості генези індустріального суспільства у Франції.передумови і наслідки Французької революції

До половини XVIII ст. Франція була однією з наймогутніших держав світу. Такого становища вона досягла в значній мірі за рахунок високої культури французького народу. Важливою силою, що утримувала Францію на високому рівні, була монархія. Абсолютизм, творений зусиллями кардиналів Рішельє і Мазаріні та вивершений Людовіком XIV, "королем-сонцем", з'єднав в моноліт розорені провінції та різні соціальні верстви держави, сприяв розширенню її кордонів.
За рівнем промислового розвитку Франція нічим не поступалася Англії, проте тут переважало ремісниче виробництво, а цеховий устрій активно підтримувався державою. В містах країни у XVI ст. проживало 15-17% населення. Кількість мануфактур була незначною, і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, атласу, оксамиту, меблів, килимів, військових обладунків тощо. Франція займала провідне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляли сільські жителі, Організаторами і власниками розсіяних текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Політика протекціонізм} та меркантилізму захищала вітчизняних товаровиробників від іноземних конкурентів.
Повільними темпами розвивалися аграрні відносини. У XVI-XVIII ст. у Франції зберігалося велике землеволодіння, яке, щоправда, втратило становий характер. Людина будь-якого статусу могла володіти і вільно розпоряджатися землею. Зберігалися рентні відносини, утверджувалися такі форми взаємовідносин як оренда та найм. Відносно невисокий економічний потенціал Франції, пасивність буржуазії зумовили відставання країни у колоніальній експансії та зовнішній торгівлі.
З половини XVIII ст. занепадає військова могутність Франції. Було втрачено ряд володінь у Європі, частину територій в Америці та Індії. Проте важливішими були ознаки внутрішнього занепаду держави. Король Людовік XV не відзначався талантами своїх попередників, був легковажний та безвідповідальний. Своєю марнотратністю він знищив державну скарбницю. Лише у 1751 р. на утримання королівського двору, численні банкети, лови тощо було витрачено 60 млн. ліврів, що становило четверту частину річного дододу держави. Короля наслідувала французька аристократія та духовенство - привілейовані стани суспільства Внаслідок цього зростав податковий тягар, який падав на плечі третього стану - селян, ремісників, купців, банкірів. Небачених розмірів досягнув державний борг. Все це, а також безперервні війни, негативно вплинуло на економічне життя, компрометувало владу в очах суспільства.
У середині XVIII ст. Франція опинилася на межі економічного банкрутства. У цей же час загострюються соціальні суперечності Велике невдоволення існуючими порядками став проявляти третій стан, домагаючись, за прикладом Англії, зрівняння у правах з привілейованими станами. Поступово це невдоволення вилилося у революцію (1789-1794 рр.).
Внаслідок цієї революції відбулися радикальні зміни у Франції. Вона суттєво вплинула на економічне життя в країні. Було ліквідовано середньовічні порядки - феодальні привілеї, селянські повинності, інші особисті примуси селян, а також їхні борги феодалам. Підлягали знесенню: данина, чинші, феодальні суди, продаж урядових посад тощо. Було скасовано цеховий устрій та державну регламентацію промислового виробництва. Проголошувалася свобода торгівлі. Відмінено рабство у французьких колоніях.
26 серпня 1789 року ухвалено Декларацію прав людини і громадянина. Власність оголошувалася святою і недоторканою. Докорінно змінювалася податкова політика - оподаткуванню підлягали всі громадяни. Церковне майно проголошено власністю держави. Під час революції було введено єдину систему мір і ваги (метр і кілограм), лівр замінено на франк, що ділився на 100 сантимів.
У ході та після революції почала успішно розвиватися промисловість, особливо сталеварна. Революційні війни, які вела Франція, сприяли розширенню виробництва зброї, селітри, пороху, шкіри, взуття, текстилю. Аграрне законодавство періоду революції сприяло перетворенню селян на дрібних власників індустріального суспільства.
В цілому Французька демократична революція 1789-1794 рр. мала великий вплив на подальший розвиток Європи і світу, стала переломним фактором у переході від традиційного, аграрно-ремісничого суспільства до індустріального, прогресуючого.

Економічне вчення А. Сміта

У середині XVIII ст. було видано багато економічної літератури. Однак тоді ще не вживали термін "політична економія", який запровадив Антуан Монкретьєн. Утвердженню цього терміна чи не найбільше сприяв Адам Сміт своїм дослідженням про багатство націй з 1776 р.

Адам Сміт видав дві книги. Результатом його перебування у Глазго стала "Теорія моральних почуттів", видана 1759 року. Цього було б достатньо, щоб гарантувати авторові поважне місце серед шотландських моральних філософів. Ця праця уславила Сміта більше, ніж "Багатство народів", спростовує думку про те, що Адам Сміт був апологетом матеріалістичного егоїзму. Центральною ідеєю "Теорії моральних почуттів" є поняття, близько споріднене з совістю безпристрасного глядача, який допомагає людині відрізнити істинне від хибного. Саме з цією метою Іммануїл Кант винайшов категоричний імператив, а Зігмунд Фройд - суперего.

Окрім двох книжок, Сміт видав лише кілька літературних есе. Том есе на філософську тематику знайшли посмертно (1795); він свідчить про дивовижний розмах інтелектуальної діяльності вченого. Зокрема, есе про те, що "принципи, які спрямовують філософські дослідження, проілюстровані історією астрономії" підтверджує блискавичне проникнення автора в логіку наукового відкриття.

У сучасних визначеннях предметом вивчення в "Багатстві народів" є конкурентний розподіл ресурсів у зростаючій економіці.

Відмінність між ринковою ціною і звичайною регулює розподіл факторів. Якщо ринкова ціна не досягає (є нижчою) звичайної ціни, то деякі фактори зароблять менше, ніж того вимагає їхня звичайна ціна, а тому будуть виведені..Земля, праця і капітал входять у звичайну ціну Адама Сміта. Земельна теорія вартості Кантільона була відкинута назавжди.

З іншого боку, Сміт не запропонував трудової теорії вартості. На "ранньому і примітивному" етапі розвитку суспільства, ще до привласнення землі і нагромадження капітального обладнання, тигр і олень справді обмінювалися б відповідно до робочої сили, яку в середньому затратить на них мисливець; однак на сучасному етапі розвитку суспільства це було б не так.

Сміт надавав робочій силі особливого значення, а саме, відводив їй роль постійного корисного дефлятора (понижувача цін). Порівнюючи різні ціни в той самий момент часу, пояснює він, один з товарів може служити як визначник успіху.

Сукупний національний продукт "усіх жителів великої країни охоплює підсумок щорічного виробництва за допомогою їхньої землі і робочої сили". Сміт чітко розрізняє брутто продукт (валовий) від нетто (чистого) продукту. Чистий продукт визначений як те, що залишається населенню після відрахування з валового продукту "витрат на підтримування, по-перше, їхнього постійного (основного) капіталу і, по-друге, їхнього оборотного капіталу; або ж то, що без втручання у капітал вони можуть розмістити в їхні запаси для безпосереднього споживання".

Важливим пунктом у смітівському визначенні чистого продукту є відсутність відрахування з нього коштів для підтримування робочої сили. Фізіократи охарактеризували суспільний продукт без урахування прожиткових потреб робітників. З їхньої точки зору, заробітну плату слід вилучати з чистого продукту; оскільки вони зазнали невдачі у поясненні процентного доходу (на відміну від споживання капіталу), чистий продукт було зведено до ренти. Сміт, на противагу фізіократам, включив робітниче споживання і їхню зарплатню до чистого продукту, а також врахував прибуток на капітал. Економічна наука пішла слідом за ним. Розрахунки фізіократів стали застарілими.

Розбіжність у поглядах між Смітом і Кене є лише предметом термінологічної умовності. Однак це частково відображає істотні відмінності. По-перше, фізіократи були введені в оману їхньою рахунковою системою, бо вважали, що багатство народів залежить тільки від сільського господарства. Сміт, будучи переконаним, що допомога природи зробила сільськогосподарську робочу силу продуктивнішою, ніж промислово-виробничу, все ж чітко усвідомлював, що промислове виробництво також сприяє багатству. Це правдиво навіть для чистого продукту фізіократів, однак більш виразне визначення Адама Сміта зробило позицію фізіократів надто спрощеною.

По-друге, рента допомагає краще усвідомити належні правила поведінки в економічній політиці, якщо (1) відсотки є невідповідними і (2) робоча сила, через здатність бути вільно відтвореною у заробітній платні, не є дефіцитним фактором. Сміт, на відміну від Кене в "Економічній таблиці", не бажав робити ці припущення. Як наслідок він потребував змістовнішого принципу.

Хоча ця потреба спричинила просування уперед порівняно з фізіократами, вона також створила асиметрію, що надокучає соціальній бухгалтерії досі. Дохід на капітал визначений без урахування того, що є необхідним для збереження його відновлення. Однак трудовий дохід визначений з урахуванням того, що потрібно для відновлення робочої сили. У той час, коли дохід на капітал є чистим залишком (нерозподіленим прибутком), трудовий дохід значною мірою - лише вартість заміщення людського капіталу. Отже, визначення чистого продукту Адамом Смітом зробило незрозумілим основну відмінність між доходом від власності (доходом на капітал) і трудовим доходом, яку свого часу роз´яснили розрахунки фізіократів.

Ціна будь-якого товару, пояснює Адам Сміт, перетворюється за своєю суттю на зарплати, ренти, прибутки, а також на заміщення повністю використаної сировини. Але таке заміщення не може бути перетвореним на зарплати, ренти і прибутки. З цього випливає, що кожна ціна може перетворюватись, прямо чи посередньо, на заробітну плату, ренту і прибуток. Оскільки ці ціни додають до сукупного продукту, отже, сукупний продукт також є сумою заробітних плат, рентних платежів і прибутків.

Рента має тенденції дорівнювати надлишку продукції над звичайною заробітною платою і звичайним прибутком орендаря: це є надлишок продукції над тією її кількістю, що потрібна для збереження факторів дієздатними. Рента ніяк не стосується вартості поліпшення і зумовлена лише дефіцитом землі (яку Сміт хибно вважав монополією).

Хоча ціна перетворюється на заробітні плати, прибутки і ренти, Сміт зазначав, що рента не є причиною високої ринкової ціни, а лише її наслідкомРента сплачується тому, що ринкова ціна перевищує видатки на заробітні плати і прибуток. Сміт, однак, не зміг дати чітке роз´яснення цієї доктрини.

Адам Сміт залишається в історії як найуспішніший прихильник економічного лібералізму, якого коли-небудь знав світ. "Смітіанізм" став синонімом до лібералізму. Він був дієвішим (ефективнішим) тому, що не вживав дзвінкої риторики, а радше - тверезий критичний аргумент. Він був далеким від того, щоб захищати вільне підприємництво заради самого бізнесу.

Якщо велич економічної праці вимірюється лише силою впливу на історію людства, то з "Багатством народів" конкурує лише "Капітал" Карла Маркса. Але, безперечно, природу впливу також слід брати до уваги. У той час як негативний дух Карла Маркса був одержимий ідеєю революційного знищення існуючого ладу, позитивний дух Адама Сміта переймався мирною конструкцією нового і кращого суспільного ладу.