Марксистська політична економія.Розробка Марксом та Енгельсом ек. теорії капіталізму

Переживши революційні події кінця 1840 р., К. Маркс у період політичного застою 1850 р. вперто, бадьоро і плідно займався розумовою працею. Будучи добре обізнаним з англійською економічною літературою, К. Маркс 1859 року видав перший нарис своєї критики капіталістичного ладу " До критики політичної економії", 1867 року - перший том "Капіталу". Другий том "Капіталу" вийшов після смерті автора 1885 року, а третій - 1894 року.

Основу всієї економічної системи Маркса становило вчення про працю як єдину й абсолютну субстанцію цінності. Цінність товару, на його думку, це застиглий в ньому робочий час. Людська праця не є одним із моментів, що впливає на цінність, як доводив Рікардо, а праця творить саму суть, саму субстанцію цінності.

Теорію розвитку капіталістичного ладу, яку розробив Маркс, можна звести до таких положень.

Зростання капіталістичного виробництва спричинює знищення дрібного виробництва. Попередні дрібні самостійні виробники стають найманими робітниками і поповнюють лави пролетаріату.

Відповідно до того виробництво щоразу більше набуває суспільного характеру і щораз яскравіше виступають на поверхню невідповідності суспільного виробництва з капіталістичним привласненням.

У середовищі капіталістичного виробництва відбувається акумуляція і централізація засобів виробництва. Суспільне багатство щораз більше зосереджується в руках купки капіталістів-магнатів.

Періодичні промислові кризи із наростаючою силою призводять до руйнування капіталістичного господарства. У кризах виявляється нездатність капіталізму керувати суспільними процесами виробництва і необхідність краху капіталізму.

Паралельно зі зростанням суспільного багатства при капіталістичному способі виробництва зростають і злидні робітничого класу. Капіталістичний спосіб виробництва породжує надлишкове населення у різних формах. Промислова резервна армія є умовою існування капіталістичного виробництва.

Збільшення злиднів і страждань пролетаріату, який чисельно зростає, супроводжується зростанням організації робітничого класу під впливом умов капіталістичного виробництва.

Отже, капіталізм, з одного боку, стає гальмом подальшого розвитку продуктивних суспільних сил, з іншого - капіталізм організує суспільний клас, який безпосередньо зацікавлений у перетворенні капіталістичного господарства на соціалістичне.

Що стосується конкретного змісту "Капіталу", який вважають євангелієм марксизму, то він складається з трьох томів. У першому томі досліджується процес виробництва капіталу, відносної та абсолютної додаткової вартості на основі трудової теорії вартості.

Другий том "Капіталу" присвячений процесові обігу капіталу, зокрема з´ясовуються умови простого і розширеного відтворення на основі виділення двох підрозділів суспільного виробництва з його поділом на постійний і змінний капітал та додаткову вартість. Згідно з теорією К. Маркса, весь продукт і все виробництво суспільства розпадається на два великі підрозділи:

Засоби виробництва, товари, що мають форму, в якій повинні увійти або можуть увійти в продуктивне споживання.

Предмети споживання, товари, що мають форму, в якій вони входять в індивідуальне споживання і капіталістів, і робітничого класу.

Капітал у кожному підрозділі розпадається на дві складові частини:

Змінний капітал. Якщо розглядати його з боку вартості, він дорівнює вартості суспільної робочої сили, застосованої у цій галузі виробництва, отже, дорівнює сумі заробітної плати, виплаченої за цю робочу силу.

Постійний капітал, тобто вартість усіх засобів виробництва, що застосовуються для виробництва в цій галузі. Вони розпадаються на основний капітал: машини, знаряддя праці, будівлі, робочу худобу тощо і оборотний постійний капітал: матеріали виробництва (сировинні й допоміжні), напівфабрикати і т. ін.

У третьому томі "Капіталу" К. Маркс досліджує процес капіталістичного виробництва взагалі. У першій частині йдеться про перетворення додаткової вартості на норму прибутку, розглядається закон тенденції норми прибутку до зниження.В останньому томі з´ясовано, крім прибутку, підприємницький дохід, відсоток, торговельний прибуток і земельну ренту.

У праці Енгельса "Начерки до критики політичної економії" важливою є думка про перехід монополії в конкуренцію, яка, у свою чергу, породжує монополію. Сама конкуренція є історичною формою зв'язку між продуктивною і споживчою силами суспільства, яка в майбутньому допоможе визначити, що виробляти за допомогою тих засобів, які є в його розпорядженні (продуктивної сили), залежно від маси споживачів (споживчої сили). У спільній з К. Марксом праці "Німецька ідеологія" Енгельс досліджує існування індивідів, зайнятих виробництвом необхідних засобів і самого життя. При цьому індивіди створюють нові потреби, а виробництво життя (власного шляхом праці і чужого шляхом дітонародження) постає як двояке відношення: природного і суспільного. Як основу історичного розвитку Маркс і Енгельс уперше розглядають суперечність між продуктивними силами і відносинами (або формою) спілкування, тлумачачи останні як синонім виробничих відносин. Отже, у цій праці закладено фундамент майбутньої марксистської теорії про суспільний спосіб виробництва, про наявність в ньому відносин між людиною і природою в процесі праці, між людиною і речами, з одного боку, і відносинами між самими людьми (але в тісній єдності з першими) — з іншого.

В "Анти-Дюрінгу" Енгельс запропонував власне тлумачення діалектичного методу дослідження, втіленого в "Капіталі" К. Маркса. Це мало велике методологічне значення в історії розвитку економічної думки, оскільки в "Капіталі" Маркс використав діалектику Гегеля, яку вважав основною формою всякої діалектики. У "Анти-Дюрінгу" Енгельс уперше розкриває сутність політичної економії у вузькому (ця наука вивчає генезис і еволюцію капіталістичного способу виробництва, тобто діалектику виробничих відносин і продуктивних сил) і у широкому (закони, що управляють виробництвом, обміном і розподілом продуктів в різних суспільствах) значеннях.

Енгельс визначив основну суперечність капіталізму — суперечності між суспільним виробництвом і капіталістичним привласненням та форми його вияву — антагонізм між пролетаріатом і буржуазією, суперечність між організацією виробництва на окремих фабриках і анархією виробництва у всьому суспільстві. До них належить і суперечність між виробництвом і розподілом, яку Енгельс формулює при з'ясуванні предмета політичної економії. У з'ясуванні основної суперечності капіталізму закорінене розуміння найважливішої причини економічних криз при капіталізмі.

Заслуговує на увагу економічна характеристика Енгельсом нових сторін людини економічної, зокрема найманого робітника. Так, у відносинах з домовласником робітник виступає як імуща людина, а не як продавець робочої сили (як про це твердив Прудон, ототожнюючи відносини між домовласником І наймачами з відносинами між робітником і капіталістом). Якщо робітник стає власником будинку, це не означає його перетворення на капіталіста, а будинку — в капітал, оскільки "капітал є панування над неоплаченою працею інших". Будинок робітника міг би стати капіталом лише тоді, коли б він здавав його у найм і привласнював при цьому частину продукту праці третьої особи. Водночас значне методологічне значення має характеристика Енгельсом робітника — власника будинку вже не як пролетаря, оскільки це дає змогу з'ясувати сутність проміжних ланок у соціальній структурі капіталістичного суспільства. У наведеному випадку такою проміжною ланкою між пролетаріатом і класом капіталістів є середній клас (це поняття наповнюється новим змістом з розвитком капіталізму).