Економічна психологія як наука: еволюція, необхідність появи, місце в системі наук про людину

Аналіз процесів, що характеризують життєдіяльність людей у їх індивідуально-особистісному та суспільному, соціальному прояві, свідчить про виражену, наростаючу економізацію і психологізацію практично всіх форм і видів людської діяльності. Економізація проявляється в тому, що спосіб життя, спосіб існування людей стає усе більше пов'язаним з економікою праці та споживання, із соціальною економікою. Психологізація виражається в зростаючому впливі психіки, свідомості, психологічної орієнтації людей і соціальних груп на їхню поведінку в цілому, на відношення до життєвих подій, процесів, явищ і на економічну поведінку зокрема.

Стає очевидним, що стан і розвиток економічних об'єктів, процесів, відносин рівною мірою залежить як від класичних факторів «земля», «праця», «капітал», «підприємницька ініціатива», так і від психологічних детермінант «цілі», «мотиви», «інтереси» виробників, споживачів, керівників, владних структур і їхнього морально-етичного наповнення, накопиченого народом духовно-морального капіталу.

Без врахування цього двоїстого зв'язку неможливо зрозуміти, пояснити й тим більше направити в потрібну для народу, суспільства сторону соціально-економічну політику, що проводиться світовим співтовариством, державами, регіонами, корпораціями.

З тим, що в економіці роль психологічного фактора збільшується, а його недооцінка має для господарства деструктивні наслідки, згодні майже всі, але дана істина в наших нинішніх умовах має потребу в конкретизації й науковому узагальненні. Це і є причиною вибухового інтересу до економічної психології - дисципліні, що виникла з одного боку на стику двох наук, а з іншого - на стику науки та господарської практики в цілому. У нас вона тільки зароджується. Та й у Західній Європі економічна психологія (або поведінкова економіка) має не настільки тривалу історію. Там вона орієнтована на вивчення стабільних процесів і має академічну респектабельність. В Америці певним її аналогом є соціоекономіка, що виникла також зовсім недавно (суспільство соціоекономічних досліджень засноване всього лише в 1989 році). Вона наголошує на «моральних вимірах» господарського життя.

Необхідно зазначити, що в Україні, Росії економічні реалії сприймаються інакше, ніж у країнах з діючим ринковим господарством. Устояна суспільна психологія, успадкована від авторитарно-централістської системи управління, зживається важко і з великими жертвами. Погано сприймаються й західні зразки економічної регуляції в стилі вільного ринку, що нав'язуються нам. Неспроможні сьогодні й чисто технократичні стереотипи рішення господарських проблем. Виявляється необхідність якоїсь нової якості економічної свідомості, що концентрується, насамперед навколо власника (підприємця, власника акцій, хазяїна робочого місця, споживача), також актуальні проблеми чесного підприємництва та формування соціально-відповідального бізнесу і необхідних для цього змін у свідомості людей. Економічна психологія саме і орієнтована на спостереження за ростом такої свідомості, так само як і на її формування. У той же час вона застерігає від некритичного сприйняття західних зразків «первісного нагромадження», «грубого, безжалісного капіталізму» як нібито неминучих при переході до успіху.

Можна назвати ще одну можливу причину зміни відношення економістів до психології. В останні роки виявилося багато в чому дискредитованим уявлення про «економічну людину», як про істоту, здатну правильно оцінювати ситуацію й приймати раціональні рішення, уявлення, яке панувало в другій половині минулого століття в економіці, і ослабнула віра в те, що на основі цього уявлення можна побудувати строгі математичні моделі економічних процесів, що мають безумовну пророкуючу силу.

Протягом десятиліть Нобелівські премії з економіки присуджувалися математикам. Розчарування наступило після того, як в 1997 р. нобелівськими лауреатами стали Роберт Мертон і Майрон Шоулз, які не обмежилися теоретичними дослідженнями, а спробували застосувати свою теорію на практиці, організувавши хеджевий фонд довгострокового керування капіталами LТСМ (Long-Term Capital Management). Управління діяльністю фонду здійснювала група трейдерів зі значним досвідом роботи на ринках, яка назвалася dream team (командою мрії). В 1996-1997 р.р. цей фонд функціонував дуже успішно і його стратегія керування фінансовими ризиками вважалася самою надійною. Однак в 1998 р. фонд зненацька зазнав жахливого краху, втративши за кілька місяців 4 мільярди доларів. Не вдаючись у детальний аналіз причин цього краху, можна сказати, що не останню роль у ньому зіграв «людський фактор», який, як відомо, є основною причиною й більшості технічних катастроф і аварій [69].

Все вищезазначене визначає актуальність вивчення такої нової дисципліни як «Економічна психологія».

Тепер необхідно хоча б стисло описати еволюцію економіко-психологічних ідей і становлення нової дисципліни.

Серед інших наук економіка, і особливо психологія, порівняно пізно знайшли самостійність. На ранньому етапі розвитку в надрах філософії міркування про господарювання і про людську душу, її сутність й місце людини у світі фактично зливалися. За тривалістю цей «ранній етап» у древньому світі й середньовіччі десятикратно перевищує період, який називають новим часом. Це - останні двісті років, протягом яких виникли окремі наукові напрямки - економіка й психологія, що знайшли потім точку перетинання й загальних проблемних областей.

Починаючи з V в. до н.е. більшість наук розвивалося у межах філософії. Грецьке слово «економіка» (oikonomia) в буквальному перекладі означає «мистецтво ведення домашнього господарства». Його ввів в науковий обіг старогрецький письменник, філософ і історик Ксенофонт (430-355 рр. до н. е.). Ксенофонт уперше проаналізував основні економічні явища і закономірності суспільства і став по суті першим економістом в історії цієї науки. Він віддавав безумовну перевагу натуральному господарству, що розумілося як особливі, високоемоційні відносини хлібороба з землею, що обробляється. Ксенофонт засуджував накопичення хліборобом в особистому користуванні золота і срібла (виділення з групи за рівнем багатства), бо багатство окремої людини могло завдати шкоди загальному господарському організму – полісу.

Аристотель використовував термін "економія" і похідний від нього "економіка" в цьому ж сенсі. З економічних навчань Аристотеля (384-322 рр. до н. е.) уцілів тільки один невеликий фрагмент. Якщо зібрати окремі висловлювання з творів цього вченого про політику і етику, то можна відновити цілу систему поглядів на господарське життя.

Свою науку про господарство Аристотель ділив на дві частини: економіку — домоводство, що розуміється їм як наука про виробництво для споживання, і хрематистику — науку про мінове господарство і збагачення. Термін «хрематистика» не отримав такого визнання і розповсюдження як «економіка». Хрематистика утворене ним від слова «хрема» – майно, володіння.

За Аристотелем, економіка – це природна господарська діяльність, пов'язана з виробництвом необхідних для життя продуктів, споживних вартостей. Хрематистика ж заснована на протиприродному прагненні до грошей і багатства як до мети життя. Хрематистика – це мистецтво наживати майно, тобто діяльність, спрямована на витягання прибутку, накопичення багатства, особливо у формі грошей, або мистецтво вкладення і накопичення капіталу.

Природним і виправданим Аристотель вважав тільки спосіб придбання благ за допомогою власного виробництва необхідних для життя продуктів.

Хрематистика з моральної точки зору засуджувалася. Професійна торгівля піддавалася засудженню, бо ґрунтувалася не на природних потребах, а на бариші тих, хто торгує. Крім того, джерелом грошового доходу при торгових угодах могли бути і моральні, і розумові якості людини, що не відповідає їх суті і призначенню. Так, наприклад, природною метою мужності є подвиг; лікарського мистецтва – здоров'я, але ніяк не придбання грошей. Якщо ж багатство є метою, то тільки в штучному сенсі. Адже обидві наведені категорії не мають властивостей бути придатними до безпосереднього вживання людиною.

Також Аристотель вважав, що прагнення до багатства буде сприяти тому, що в полісі (державі) будуть виникати дуже багаті і дуже бідні громадяни і це призведе до його руйнування.

Розуміючи, що хрематистика неминуча, він відводив їй підлегле положення, основну роль у господарській системі держави він відводив економіці як домобудівництву.

Найбільш ранні економічні доктрини, правила і закони можна знайти також у джерелах релігійного походження.

У Біблії (Старому Завіті), де описана історія древнього єврейського народу, ми знаходимо перші приклади, як моральних законів взагалі, так і моральних законів ведення господарського життя, що стосуються дотримання прав власності, відшкодування збитку при псуванні або крадіжці чужої власності, обов'язків чесної торгівлі, оплати найманої праці, ставлення до рабів; правила щодо позик, ритму праці, милостині. Тут же пояснюється й те, як повинна людина ставитися до бідності й багатства, як можна стримувати себе від конфліктів і сварок, управляти своїми негативними емоціями.

Зі становленням християнства як державної релігії пов'язаний тривалий історичний етап розвитку західного суспільства й західної науки. Можна сказати, що до епохи реформації і Нового часу розвиток всіх наук був пов'язаний із християнським світоглядом. Епоха Нового часу приносить раціонально-атеїстичний світогляд і це накладає свій відбиток на розвиток західної науки. Але саме в цей період економічна теорія формується як окрема наука.

Остаточне формування західної економічної теорії пов'язане з ім'ям Адама Сміта (1723-1790). Як не парадоксально, але з його ім'ям пов'язують як появу концепції «економічної людини», зовсім раціонального суб'єкта, відділення етики як науки від економіки, так і перші паростки економічної психології, що саме заперечує бачення людини в економічній теорії. Швидше за все, це пов'язано з тим, що самі ідеї Адама Сміта були полярними. Викладаючи на кафедрі моральної філософії в Глазго, він в 1950 році випускає одну зі своїх головних праць, книгу «Теорія моральних почуттів», набагато пізніше в 1776 році виходить інше фундаментальне дослідження, книга «Дослідження про природу і причини багатства народів». Виявивши діалектичне протиріччя між об'єктивними параметрами економічної діяльності та суб'єктивних уявлень про неї, Адам Сміт наполегливо підкреслював значення останніх як важливої сторони господарських зв'язків між індивідами.

Далі розвиток економічної науки йде за двома напрямками: більшість західних теоретиків економістів заперечують прояв в економіці морально-культурних і психологічних факторів, однак є й такі, які бачать в економічній поведінці психологічні детермінанти, зв'язують розвиток економіки із соціокультурними, моральними та релігійними факторами. Ці два напрямки багато в чому пов'язані із двома протилежними світоглядними позиціями: раціонально-атеїстичною й релігійною.

Раціонально-атеїстичний світогляд бачить людину і суспільство як складний раціональний і неодухотворений механізм. Цей світогляд дає поштовх до становлення наукової психології, що заперечувала в людині духовний початок. І одночасно бурхливо розвивається західна економічна теорія, що також бачить у людині тільки раціональний початок. Таким чином, економіка, психологія і релігія існують самі по собі.

Другий напрямок тісно пов'язаний із християнською теологією і культурою й бачить у людині образ Божий, наділений душею й духом. «Венценосність», богоподобіє людини, характерні для християнської культури, передбачували морально-психологічну компоненту у поведінці людини як те, що само собою розуміється. Це стосувалось і науки, яка була сформована на християнському світогляді.

Так, французькі енциклопедисти XVIII в. відносили економіку до моралі в групі наук про людину. Пізніше засновник французького позитивізму Огюст Конт (1798-1857) — автор першої сучасної класифікації наук — виділив шість основних наук, підрозділяючи їх на формальні та реальні. Він включив економіку в групу «реальних наук про дух» [2, с.16].

Серед другого напрямку виділяється історична школа Німеччини і східнослов’янська (російська) економічна школа (дивись тему 3). В XIX столітті багато економістів тримали в полі зору психологічні фактори; кінець минулого століття навіть ознаменувався створенням австрійської суб'єктивно-психологічної школи політекономії.

Як самостійна область психологічного знання, економічна психологія почала формуватися в першій третині XX ст., хоча перші дослідження були опубліковані декількома десятками років раніше. Одним з перших західних учених, що помітив однобокість і штучність існуючої в економічній теорії моделі «економічної людини», був Т. Веблен (1857-1929 р.р.). Він вважав, що головним фактором поведінки людини в сфері економіки є прагнення підвищити свій соціальний статус, що у свою чергу стимулює технічний прогрес. У зв'язку із цим Веблен наполягав на необхідності дослідження людської природи і врахування результатів дослідження в теорії економіки.

Одна з перших робіт з економічної психології, видана наприкінці XIX в. у Німеччині Г. Мюнстербергом, незабаром була перекладена на російську мову. Однак значного поширення в той час економіко-психологічні ідеї не набули. В 1902 р. французьким соціопсихологом Г. Тардом був написаний двотомник «Економічна психологія», що також не отримав належного визнання в економістів [38].

Пізніше, в 40-х рр., увагу наукової громадськості отримали експериментальні дослідження американського психолога Дж. Катони. Вивчаючи поведінку споживача, він став одним із самих яскравих представників маркетингової гілки економічної психології. Приблизно в цей же час ця наука починає формуватися й у Європі.

На початку свого існування проблематика економічної психології фокусувалась насамперед на відносинах між психологією та економікою. Дж. Катона писав: "Ми будемо розглядати економічні процеси як прояви людської поведінки й аналізувати їх із точки зору сучасної психології"[ цит. за 60].

Катона запропонував перший проект емпіричного дослідження психологічних аспектів економічної поведінки. Він вважав, що існує очевидний зв'язок між психологією людей і економікою. "Об'єктивні" економічні умови діють на поведінку індивідуума, але вони ж опосередковані суб'єктивними поглядами на економіку. Так, «ніхто не може вгадати, в якому напрямку йде економіка: буде вона розвиватися або падати в наступний період часу - неясно. Людям же потрібно вирішувати питання, витрачати або зберігати свої нагромадження. У цих умовах суспільна думка стає значимим фактором економіки. Якщо велика група людей одночасно міняє свою поведінку, вирішуючи, витрачати або зберігати кошти, то їхнє рішення вплине на такий макроекономічний феномен, як обсяг доступних для інвестицій грошей. Психологічний фактор змінить плин бізнесу-циклу» [ цит. за 60].

Програма економічної психології, намічена в цих і інших міркуваннях Катони, досить впливова й дотепер. Вона припускає чітке розмежування між економічними й соціально- психологічними змінними в будь-якій теоретичній або методологічній позиції, а отже між об'єктивним і суб'єктивним поглядом на економіку. Багато робіт слідом за Катоною фокусувалися на дослідженні соціального сприйняття економічних індикаторів. За Катоною соціально-економічні процеси діють на рівні індивідуума, а не на рівні груп або мас. Економічна поведінка розуміється як сукупність сприйняття і поведінки індивідуумів. Таке уявлення пов'язане з підкресленням особливої ролі прийняття рішень у дослідженні споживання.

Нарешті, в 70-их роках ХХ ст. створюється Міжнародна асоціація з досліджень в області економічної психології. У цей час у міжнародній економічній психології сформувалися наступні напрямки досліджень і підходи до рішення теоретичних і практичних завдань:

- психологія зайнятості,

- психологія грошей,

- психологія споживання,

- психологія нагромадження,

- психологія економічної поведінки,

- макроекономічна психологія,

- психологія підприємницької діяльності,

- психологія прийняття рішень у господарській діяльності [2, с. 24].

Таким чином, економічна психологія виникла на Заході, як прикладна наука, що випливає безпосередньо з потреб економічної теорії, що розвивається, і практики господарювання.