Людина в економіці: «історичний, морально-етичний напрям економічної думки вчених східнослов’янської цивілізації»

Необхідно зазначити, що наприкінці ХІХ-ХХ століття в межах східнослов’янської (православної) цивілізації, сформувався новий напрямок економічної думки, який можливо назвати як «історичний, морально-етичний напрям економічної думки вчених східнослов’янської цивілізації», принципово нова національна економічна школа, яка суттєво відрізнялась від західних шкіл економічної теорії, школа, яку вже сучасні вчені, зокрема Л. Абалкін, Д. Сорокін, Ю. Ольсевич, назвали «російською школою економічної думки».

Її найважливішим досягненням і своєрідним підсумком на рубежі ХІХ-ХХ століть стало розроблення принципово іншої, на відміну від європейської школи, моделі господарюючої особи (так більш правильно, відповідно до змісту поняття необхідно називати «економічну людину»). Мова йде про православно-господарську антропологію, про християнську модель гуманізму, про затвердження «людяної людини» в економіці, в якій духовні характеристики повинні стати пріоритетними і визначальними по відношенню до матеріальних.

Крізними ідеями православної моделі «господарюючої людини» стали:

– розгляд людини як духовної, соціальної та біологічної істоти, покликаної вирішити не тільки задачі матеріального існування, але і перетворити навколишній світ відповідно до ідеалів добра і справедливості, зрости духовно, морально, інтелектуально, реалізувати весь людський потенціал;

– необхідність дотримання в господарській діяльності людини принципів, властивих культурі, організації життя в умовах православної цивілізації, а саме: соборності, соціальної співпраці, соціальної справедливості, морального співвідношення та ін.;

– необхідність реалізації у праці усіх потреб людини, її духовного, творчого, інтелектуального, соціального, фізичного потенціалу;

– духовно-моральне ставлення до праці, власності, багатства, бідності, влади, до навколишнього світу;

– багатоукладність форм власності і багатовимірність самої економіки;

– необхідність економічної свободи і господарської творчості особистості, формування високої економічної культури, освіченості як умови цивілізованої економіки.

Ці ідеї знайшли своє віддзеркалення в роботах багатьох мислителів. Серед них були філософи, історики, соціологи, власне економісти і богослови. В цілому необхідно відзначити, що економічна наука, сформована в лоні східнослов'янської цивілізації в кінці XIX – на початку XX століть, не просто існувала в тісному взаємозв'язку з іншими гуманітарними науками, а була інтегрована в них.

У цьому напрямі економічної думки економіка розглядалась як частина науки про людину, а господарство – не тільки як процес індивідуальний, але й родовий, історичний, як реалізація активного, творчого ставлення людини до всесвіту.

В центрі своїх досліджень вчені ставили людину як духовний тип з усією складністю та різноманіттям психологічних мотивацій. Вони виходили з положення про наслідування соціальних та духовних явищ, які визначають тип хазяйнування. Заперечування концепції “економічної людини” та спроб розглянути її ізольовано від суспільства, від середовища її проживання можна вважати відмінною рисою цього напряму економічної думки.

Людські відносини занурені в контекст культури, при цьому конкретної національної культури, яка має свої норми, кодекси поведінки і, зокрема, поняття про те, що "раціонально", а що "нераціонально". Тому як економічна поведінка окремої людини, соціальних груп, так і стан економіки визначаються впливом соціально-психологічних і соціально- культурних чинників.

Представник київського напрямку російської школи Д.І. Піхно писав, що до виробничих сил, врівень з природою, працею та капіталом, відносяться ще й культурно-історичні сили народу. "Найважливіші з цих сил, що постійно впливають на господарську діяльність як окремих осіб, так і всього народу, наступні: риси характеру і звичаї, мораль, освіченість, енергія, дух заповзятливості, законодавство, державний і суспільний лад життя" [цит за 43].

Господарське життя, на думку А.Д. Білімовича, професора Київського, а потім Петроградського університетів, є не тільки матеріальним, але і духовним, психологічним. Його початковий елемент психологічний (відчуття потреб), середина – матеріальна (матеріальні блага), а кінцевий результат – знову психологічний (задоволення потреб). І ці психічні явища не можна виключати при вивченні господарського життя.

Духовно-моральний і психологічний фактори як детермінанти економіки розглядає і М.П. Гіляров-Платонов. Він відмічає, що «Цінність є віддзеркаленням придатності, а в придатності вже лежить зародок психічного елемента, бо придатність визначається потребою» [цит. за 43 ].

Цінність праці неможливо оцінити, маючи на увазі тільки використані людиною фізичні зусилля, необхідно розуміти, що праця може вимагати і значних творчих, інтелектуальних, психологічних зусиль. Сама якість праці залежить від її творчої складової, а також від бажання, відчуттів самої людини, яка працює.

«Розум є родоначальник вартості, він же основа цінності, і, отже, субстанція в обох напрямах… Закреслюючи відчуття і бажання, виміряйте працю яким завгодно динамометром, але реально зміряти її не зможете..», – пише вчений [цит. за 43].

П.Б. Струве, торкаючись проблеми детермінації економічної поведінки індивіда, пише: «Які б не були індивіди: егоїсти, альтруїсти або байдужі, оскільки вони господарюють, їх дії відзначені ознакою віддяки. Ознака віддяки є більш загальною, ніж так звана передумова егоїзму або здорового розрахунку своєї вигоди ... Під поняття віддяки підпадають всі господарські дії як такі, як розумні, так і нерозумні, як чесні, так і ганебні, як вдалі, так і невдалі...» Як бачимо, П.Б Струве піддав гострій критиці постулат раціональності задовго до західних колег-економістів.

Таким чином, людина в економіці розглядалася не як раціональний егоїст, економічний автомат, але і не як якийсь ідеал, а як носій матеріального і духовного начал, суперечливих рис: егоїзму і прагнення до кооперації, співпраці; індивідуалізму і колективізму. Початковим пунктом служило розуміння складної і суперечливої структури людської психіки, а також її виявів під впливом ринкових механізмів, держави і інших загальнолюдських інститутів господарювання. Тут необхідно відзначити, що такий підхід, який ураховує вплив психологічних, соціокультурних детермінант на поведінку людини, в західній економічній науці активно став розвиватися тільки в середині ХХ століття.

Особливо помітний внесок в розроблення проблематики, що розглядається, на початку ХХ ст. зробив С.М. Булгаков – відомий російський філософ, економіст, богослов.

Упродовж 1906-1912 рр. С.М. Булгаков опублікував серію праць соціально-філософського та етико-економічного спрямування. У своїх філософських поглядах вчений остаточно переходить на позиції ідеалізму та метафізичного світосприйняття, що сприяло його поверненню в лоно православ’я. Так, у 1909 р. С.М. Булгаков виступив на засіданні Московського релігійно-філософського товариства з резонансною науковою доповіддю «Народне господарство та релігійна особистість», яка була видана у тому самому році, а згодом увійшла у відому збірку наукових праць соціально-філософського змісту «Два гради» (1911) [7].У 1912 р. С.М. Булгаков захистив докторську дисертацію на тему «Філософія господарства». Його наукові праці цього періоду витримані у традиціях філософсько-методологічного ідеалізму та на принципах християнсько-православної господарської етики. Творчо застосовуючи етичний принцип в економічних дослідженнях, С.М. Булгаков у таких працях з філософії господарства, як «Народне господарство та релігійна особистість», «Два гради», «Основні проблеми теорії прогресу» та ін. здійснив аналіз ключових економічних проблем з християнсько-православних морально-етичних позицій.

Складовою формування нового антропогенного змісту політекономічних поглядів С.М. Булгакова стала критика ним центрального елементу тогочасної економічної ортодоксії – моделі «економічної людини». Як відомо, економічний детермінізм в інтерпретації людини домінував в економічній науці ще з часів класичної політичної економії. С.М. Булгаков виступив із послідовним спростуванням радикально утилітаристської філософії, яка домінувала в економічній теорії.

Фундаментальною у цьому контексті стала праця С.М. Булгакова «Народне господарство та релігійна особистість» [10]. Безпосередніми імпульсами для викладення ученим власного бачення проблеми людини стали його роздуми над книгою німецького дослідника Г. Ейкена «Історія та система середньовічного світоспоглядання» (1907), а також осмислення веберівського соціологічного дослідження протестантської господарської етики. С. Булгаков піддав розгорнутому і критичному методологічному перегляду такі ортодоксальні теоретичні підходи в політичній економії:

- соціальну філософію гедонізму І. Бентама, одного з представників початкового етапу розвитку класичної школи, згідно з поглядами якого людина завжди прагне насолоди та матеріального задоволення;

- абсолютизацію «етичного матеріалізму політичноїекономії» А. Сміта;

- класичну концепцію «економічної людини» як своєрідного механізму для калькуляції задоволення, зіставлення найбільших вигод з найменшими витратами;

- доктрину економічного матеріалізму К. Маркса та побудованих на її основі різного роду «матеріалістичних» концепцій соціалізму.

Свою працю С.М. Булгаков розпочав з критики бентамівської радикально утилітаристської філософії, перетвореної ним на своєрідну «політичну арифметику», в рамках якої суспільство постає як сукупність людських «атомів», що, керовані протилежними інтересами, відштовхуються один від одного. На думку С.М. Булгакова, на цій вихідній методологічній передумові побудовані політекономічні погляди Д. Рікардо та його послідовників. І рікардіанці – «манчестерці», і соціалісти – «матеріалісти», яких С.М. Булгаков назвав «контрманчестерцями», чи «манчестерцями навиворіт», абсолютизували поняття «економічної людини» А. Сміта. Як вважав Булгаков, сам засновник класичної теорії розумів умовність цієї теоретичної абстракції, тобто відносність розмежування «економічної» та «соціально-етичної» іпостасей людини. У цьому сенсі про А Сміта йдеться не тільки як про автора основоположної праці «Багатство народів», але також і як про автора «Теорії моральних почуттів», у якій він досліджував альтруїстичні інстинкти людини. Але економісти наступних генерацій поступово забували про умовність цього розмежування, схиляючись до однозначності бентамівського підходу [20]. Саме тому С.М. Булгаков активно виступав проти різного роду «матеріалістичних» концепцій соціалізму, які «механізують суспільство та усувають живу людську особистість та нерозривно пов'язану з нею ідею особистої відповідальності, творчої волі» [10].

Всупереч ортодоксально-класичному підходу С. Булгаков відстоював ширший погляд на зміст економічної діяльності людини у суспільстві як втілення етичних норм, господарської культури, релігійно-світоглядних засад.

Працю С.М. Булгакова «Народне господарство та релігійна особистість» можна інтерпретувати як дослід творчого застосування веберівської методології до аналізу російської економічної дійсності в умовах широкомасштабного розвитку капіталістичної системи господарювання та практики ринкового підприємництва в Україні та Росії на межі XIX-XX ст. [20]. Господарство С.М. Булгаков розглядав як «взаємодію свободи, творчої ініціативи особистості та механізму залізної необхідності», це «боротьба особистості з механізмом природи та суспільних форм з метою пристосування до потреб людського духу… Одним словом, господарство веде хазяїн» [10, с.183]. А господарюючу особу він розглядав як «самостійний чинник господарства».

Під поняттям «хазяїн» С.М. Булгаков розумів самосвідому та відповідальну особистість. На цій основі він робив акцент на значимості сукупності морально-етичних принципів, які керують економічною діяльністю та визначають економічну поведінку людини. Він зазначав, що «в душі людини народжуються різні мотиви, як корисливі, так і ідеальні, і політична економія жодним чином не повинна викреслювати з кола своєї уваги мотиви другого роду» [10, с.183]. При визначенні цього роду мотивів повинні ураховуватися і ідеальні цінності, зокрема і такі чинники, як релігія. Релігія як чинник економічного розвитку, оскільки вона є чинник в утворенні особи, вводиться таким чином в коло вивчення економічного життя.

Нові методологічні засади С.М. Булгакова найбільш повно і послідовно реалізувались саме у дослідженні економічної ролі людини, економічної природи суспільства та господарської системи. Запереченню домінування в економічній науці економічного матеріалізму вчений свідомо протиставив більш широкий соціально-міждисциплінарний підхід. Йому було властиве бачення креативно-визначальної ролі людського фактора як провідника духовного начала, моральних принципів. «Народне господарство є результат індивідуальної діяльності осіб, а розвиток продуктивних сил є творчість народу в господарському відношенні, до певної міри є теж феномен його духовного життя» [10]. З цих позицій вчений виступав за розгляд господарського суб'єкта як цілісної людської особистості.

Праця «Народне господарство та релігійна особистість» стала одним з перших у російській науковій літературі зразків використання етичного методу в економічній теорії. На час її написання С.М. Булгаков вже пройшов шлях від суб'єктивного ідеалізму до православ’я. Методологія веберівського аналізу протестантської господарської етики була ним творчо сприйнята та розвинута на прикладі дослідження релігійного фундаменту православної трудової етики. С.М. Булгаков, зокрема, зосередився на обґрунтуванні та розкритті позитивного морального впливу та господарської ролі православної аскези, підкреслюючи в ній не стільки жертовність, скільки моральний мотив свідомого суспільного служіння, орієнтованість на економічну раціональність та ефективність. Він вважав, що православ’я має могутні засоби виховання особистості, пробудження у неї «почуття особистої відповідальності та обов'язку», які вкрай необхідні «для економічної діяльності, як і решти видів суспільного служіння [10, с.183]. За С.М. Булгаковим, «народне господарство потребує духовного здоров'я», а під господарською діяльністю людини він розуміє «своєрідне релігійно-етичне завдання», «різновид суспільного служіння» [10, с.201].

В інших працях вченого початку XX ст., наприклад «Філософії господарства», простежується намагання визначити доцільність господарської діяльності людини через її відповідність етичним принципам православ’я. Власне, йдеться про започаткування і введення ним в науковий обіг російського суспільствознавства, у вітчизняну економічну теорію соціально-філософської, релігійно-етичної традиції пізнання господарської взаємодії людини та суспільства. С.М. Булгаков наголошує на особливій вагомості для подальшого соціально-економічного розвитку Росії зміцнення релігійного, православного фундаменту господарської та трудової етики. «Переслідуючи мету економічного оздоровлення Росії, не слід забувати і про духовні його передумови, саме про відпрацювання і відповідної господарської психології, яка може стати лише справою суспільного самовиховання», – писав він [цит за 43].

У своїй праці "Православ'я", параграф "Православ'я і господарське життя" [14], С.М. Булгаков розвиває положення про те, що релігія, пануючий світогляд кладе свій визначальний відбиток і на господарського діяча, або економічну людину. "Остання являє собою, звичайно, не економічний автомат, що приводиться в рух однією пружиною господарського егоїзму і діє з невблаганною прямолінійністю і безпомилковою точністю, але конкретний духовний тип зі всією складністю і різноманіттям психологічної мотивації" [14 с.308]. На його думку, разом з іншими духовними типами існує і християнський тип економічної людини – як в найзагальнішому значенні, так і більш конкретно, стосовно різноманітних християнських віросповідань: тип православний, католицький, протестантський з різними його розгалуженнями. В душі людській встановлюється внутрішній зв'язок між релігією і господарською діяльністю.

Отже, у своїх працях С.М. Булгаков вводить розуміння господарства як явища духовного життя, вводить поняття «дух господарства». Ступінь своєї духовності (стан своєї душі) людина переносить на весь зовнішній світ, на свої відносини з людьми, своє ставлення до праці, багатства, власності.

Так, на жаль, ми знаємо, що історія багатства і величезних статків невеликої кількості людей писалася кров'ю і віроломством, шляхом нехтування життєвими інтересами більшості. І причини тому необхідно шукати не стільки в економіці, скільки в самій людині. Саме за її подобою вибудовувались господарство і праця, розподіл, обмін і споживання, інституційні форми власності, економічного права, інструменти фінансової, кредитної і грошової політики.

Аналізуючи у відповідній праці основні помилки теорії прогресу [13], яка на той час, у значній мірі і зараз стала своєрідною релігією «прогресивних» вчених та суспільних діячів та на основі якої будувалась та будується економічна доктрина та політика провідних країн заходу, він зазначав можливі наслідки її практичної реалізації.

Мета прогресу у межах цієї теорії розуміється у тому числі як «можливо більше зростання щастя більшого числа людей». Але хоча щастя і є природним прагненням людини, «нравственным является лишь то счастье, которое есть попутный и непреднамеренный результат нравственной деятельности, служения добру. Если же поставить знак равенства между добром и удовольствием, то нет того падения и чудовищного порока, которое бы не освящалось этим принципом» [13, с 616].

Евдемонічний ідеал прогресу, коли щастя ототожнюється із задоволенням, яке отримують від зростання потреб і можливості їх задоволення (щастя оцінюється через зростання потреб), егоїстичний, він веде до зростання плотських задоволень, до руйнування особистості людини, її морального образу, до руйнування навколишнього світу [ 13].

Також він відмічає, що моральне життя людини неможливе без боротьби і страждань. І ніякий економічний прогрес не може скасувати цю духовну закономірність земного життя людини як духовно-моральної істоти, яка постійно повинна робити вибір між добром та злом, між моральною та аморальною поведінкою, у тому числі і в економічному житті.

Для правильного розуміння прогресу та соціального і економічного ідеалу необхідно перш за все розуміти сенс життя людини, заради якої і будується економічний світ.

У праці «Про економічний ідеал» [11] С.М. Булгаков пише, що «основна дилема політичної економії полягає у відповіді на питання про мету і значення людського життя» [11]. До того ж він зазначає, що це питання вирішується поза межами політичної економії, тому вона не може існувати окремо від філософії та моралі.

Вчений відмічає, що в залежності від розуміння сенсу життя людини в економічній науці формуються різні уявлення про соціальний та економічний ідеал суспільства, а отже, по-різному сприймається соціально-економічне життя, формується і програма будівництва певних ідеалів не тільки в теорії, а й на практиці.

І далі С.М. Булгаков характеризує наслідки сприйняття сенсу життя з позиції філософії гедонізму, матеріалізму, яка притаманна західній політичній економії: «Якщо життя кінцеве і випадкове, вихід один - «душа, їж, пий, веселися» і тоді ідеал – «перукарська цивілізація, дамський будуар»» [11, с.646]. Але тоді можливе виправдання отримання матеріального добробуту, багатства будь-якими способами, у тому числі шляхом експлуатації, грабіжництва, колоніальної політики. Це і відбувалося на практиці і С.М. Булгаков наводить відповідну цитату – визнання відомого західного дослідника Зомбарта: «Ми стали багатими тому, що цілі раси і племена померли за нас, цілі частини світу знелюдніли, цілі країни і культури спустошені» [11, с. 640].

Але на думку С.М. Булгакова: «Человеческая жизнь имеет абсолютный смысл и ценность не в себе самой, а вне себя и выше себя, получает ее не в качестве эмпирического или биологического факта, а как служение высшему, идеальному началу, сущему добру. Ее идеальное содержание составляет, поэтому, деятельность человеческого духа, нравственно самоопределяющегося, избирающего свободным нравственным актом то или другое направление воли, работы духовной. В работе духовной и состоит цель человеческой жизни, и для этой цели все остальное должно рассматриваться только как средство. Эта работа выражается, конечно, в различных духовных благах, и их совокупность и составляет то, что называется культурой или культурными приобретениями данной исторической епохи» [11, с. 646-647].

Якщо сенс життя розуміється таким чином, в економічній науці вибудовується зовсім інше бачення економічного та соціального ідеалу, розуміння мети економічної діяльності та засобів її досягнення. Тоді, як відмічає у праці «Короткий нарис політичної економії» С.М. Булгаков, матеріальний добробут, прибуток, економічний прогрес виступають лише як засоби, а не як мета, як «негативна умова» для духовного життя людини [9]. Тоді людина розуміє, що, з одного боку, необхідно працювати, активно перетворювати світ, господарюючи ефективно, справедливо, спільно, долаючи бідність та створюючи необхідні умови для культурного та духовного зростання; а з іншого, що необхідно при цьому пам’ятати про духовні цінності та цілі, не порушувати духовно-моральних норм господарювання. Пам’ятати про те, що багатство (добробут) можуть стати як умовою духовного зростання, так і навпаки, шляхом до морального занепаду, духовно-моральної кризи як окремої особистості, так і народу у цілому, а потім призвести і до кризи економічної, останнє особливо стосується розкоші.

«Роскошь и нищета одинаково антикультурны, и одинаковая духовная бедность может царить в лачуге нищего и в палатах вельможи. Духовный упадок, связанный с роскошью, рано или поздно приводит и к хозяйственному упадку, так что и экономическая роскошь несет в себе свое осуждение. То или другое духовное состояние народа является далеко не безразличным и для хозяйственной его жизни», – пише вчений [9, с. 657].

І далі С.М. Булгаков підкреслює необхідність духовної праці людини, її постійного морального вибору, зазначає, що людина повинна розуміти, що «Нельзя служить одновременно Богу и маммоне … Какое-нибудь начало побеждает в человеке, идеальное или низменное, плотское, и последнее должно всегда находиться под контролем духа» і це неможливе без духовної боротьби – аскези [9, с. 655]. «Умножай свои потребности, пока этого требует жизнь духа и человеческое достоинство, но и умей сокращать их, поскольку она же этого требует», – так, на думку вченого, необхідно спрямовувати себе.

Крім того, С.М. Булгаков зазначає, що духовний розвиток людини зв’язаний як із релігійним життям, так і з засвоєнням позитивних знань: «Необхідно розуміти, що і релігія, і метафізичне мислення, і позитивне знання відповідає основним духовним потребам людини, і їх розвиток може призвести до їх взаємного прояснення, а не знищення» [13, с. 606].

С.М. Булгаков підкреслював необхідність розвитку людини як цілісної особистості, повної реалізації людського потенціалу, задоволення всіх потреб людини, як матеріальних, так соціальних і духовних. В цьому бачилася і мета економічного розвитку, і умова для забезпечення економічної ефективності, якісної і ефективної праці. Так, цілі економіки С.М. Булгаков бачить в забезпеченні як матеріального добробуту, так і соціальної справедливості, соціального миру в суспільстві, культурному, духовно-моральному розвитку кожної людини і суспільства в цілому.

Взагалі специфічною рисою східнослов’янської економічної думки було те, що вона не обмежувалася лише питаннями матеріального добробуту, а зуміла піднятися до розуміння необхідності розвитку людського потенціалу у всій його цілісності. Так, ще І.Т. Посошков підкреслював: "Нам потрібно не парчею себе прикрашати, але доброю вдачею і шкільним навчанням..." [цит за 43].

Перший російський академік за розрядом політичної економії А.К. Шторх у своєму шеститомному курсі політичної економії, виданої у 1815 р., розширював предмет політичної економії шляхом включення в нього "теорії цивілізації", під якою розумілися нематеріальні, духовні цінності, вважаючи, що створення "нематеріального капіталу" – здоров'я, розвиток здібностей людини, дозвілля, безпека і т.п. – не менш важливо, ніж створення матеріальних цінностей, і праця, спрямована на їх утворення, збільшує багатство нації [43]. Таким чином, можна констатувати факт, що східнослов’янська економічна думка передбачила появу категорії "людського капіталу" і сформулювала основи методології його дослідження.

Підвищення рівня культури, моральності, освіченості як найважливіші чинники розвитку економіки розглядали І.Т. Посошков, Д.І. Менделєєв, О.І. Чупров, І.І. Янжул і багато інших вчених. Також особливим було бачення людини у праці. Але ці питання ми докладно розглянемо в інших розділах.

Таким чином, найбільш цілісний погляд на людину в економіці ми бачимо у східнослов’янському напрямі філософсько-економічної думки, яка стояла на принципах православного бачення людини та її ролі у господарській діяльності. Тому в даному випадку ми маємо модель реальної людини в економіці, яка, з одного боку, хоча і прагне отримати винагороду за працю, але при цьому керована високими моральними принципами, прагне реалізувати власний духовний, творчий потенціал у праці, працює заради Вітчизни та родини, перетворюючи в процесі господарської діяльності себе та навколишній світ.