ТОП 10:

Психологічні детермінанти поведінки людини (школи класичної психології)



Перед тим, як докладно вивчити питання дослідження особливостей беспосередньо економічної поведінки людини в різних сферах економіки, нам необхідно розглянути загальні положення наукової а також християнської психологіїщодо детермінації поведінки людини.

Детермінація в самому загальному виді визначається як процес формування поведінки особистості під впливом сукупності детермінант. Дане поняття описує причинно-наслідковий зв'язок між явищами і процесами в їхній послідовності та залежності. Процес детермінації показує, як і під впливом яких спонукальних причин формується і реалізується та або інша поведінка, які її внутрішні й зовнішні джерела, як взаємодіють різні спонукальні причини між собою.

У якості детермінант представляють систему факторів, які задають специфіку поведінки і беруть участь у її формуванні. Але детермінанти є не просто причинами, вплив яких приводить до певних наслідків. До них прийнято відносити такі спонукальні впливи, які визначають певний тип поведінки при їхній сукупній взаємодії, припускаючи при цьому деяку імовірнісну варіативність поведінки.

Які ж детермінанти визначають поведінку людини? У відповіді на це питання ми спочатку звернемось до основних напрямів класичної психології.

Сучасна психологія описує детермінанти, що впливають на поведінку людини досить різноманітно. Якщо узагальнити найголовніше в підходах різних напрямів психології, спростивши для розуміння схему поведінки, то можна сказати, що конкретний вчинок людини може бути результатом відповідної реакції на вплив ситуації (вплив зовнішніх детермінант), або залежати від того, як людина цю ситуацію сприймає (як вона відображається в її свідомості), бути проявом якогось внутрішнього джерела активності (вплив внутрішніх детермінант) [2, с. 66]. Тобто на поведінку людини впливають внутрішні детермінанти, зовнішні детермінанти і сприйняття людиною певної ситуації.

Метою вчинку людини може бути як збереження звичного адаптивного стану (захисна реакція), так і придбання нової якості (розвиток).

Закінчитися вчинок може при досягненні бажаного ефекту, як внутрішнього (та або інша думка, оцінка, почуття), так і зовнішнього (досягнення згоди, розуміння й т.п.). У таку схему укладаються як психоаналітичні моделі особистості, так і біхевіористичні, як когнітивні, так і гуманістичні.

Внутрішньоособистісні детермінанти поведінки пов'язані з індивідуальними особливостями особистості. До них відносять такі характеристики людини, як статеві та вікові властивості, задатки, здібності, темперамент, пам'ять, емоції, мислення, знання, навички, потреби, інтереси, схильності, ідеали, переконання, установки, цінності, мотиви й т.д.

М.І. Дорін зазначав: «Люди одночасно і схожі, однакові, і різні, неповторні. Тому при прийнятті одних рішень поведінка людей легко прогнозується, при прийнятті інших необхідно враховувати багато індивідуальних обставин, що обумовлюють цю поведінку ...»[цит за 3].

Будь-якому вчинку людини звичайно передує сприйняття, осмислення, розуміння ситуації й себе в ній, тобто когнітивні (пізнавальні) компоненти; суб'єктивне відношення, забарвлене почуттями, тобто емоційні (афективні) компоненти, і, нарешті, дія або, навпаки, її стримування, тобто дієво-динамічні, вольові(конативні) компоненти. Розглядаючи економічну поведінку, вчені, як правило, виділяють для її аналізу ці три дуже тісно взаємозалежні складові.

Зовнішні стосовно особистості детермінанти пов'язані з особливістю середовища й оточення, у яких перебуває людина. Але про них пізніше.

Людина не просто реагує на ту або іншу ситуацію, але визначає її, одночасно визначаючи себе в цій ситуації, тим самим, фактично створюючи, «конструюючи» той соціальний і господарський світ, у якому вона живе. Основою визначення ситуації стає здоровий глузд людини (накопичені знання і практичний розум), зміст повсякденного знання.

Американські соціологи У. Томас і В. Знанецький в 30-х роках ХХ сторіччя досліджували зміни, що відбуваються в родинах польських селян, що іммігрували в Америку і Німеччину та які опинилися в новій для них системі індустріальних відносин, результатом чого стала книга «Польський селянин у Європі й Америці». Ними був зроблений наступний висновок: для розуміння поведінки людей їхні індивідуальні уявлення, що випливають із індивідуального сприйняття навколишньої соціальної реальності набагато важливіше об'єктивно вимірюваних соціальних фактів, що описують цю реальність. Індивідуальний суб'єкт реагує тільки на свій досвід, а не на об'єктивні уявлення про ситуацію.

Таким чином, аналіз ситуації, у тому числі, яка складається в господарській діяльності, повинен іти за двома напрямками, що визначають:

- як ця ситуація описується в об'єктивно верифікуємих термінах;

- як вона визначається самою особистістю.

Дещо пізніше У. Томас визначив певну закономірність, що тепер називають теоремою Томаса: «Якщо ситуації визначаються як реальні, вони стають реальними за своїми наслідками» [64].

Ця теорема неодноразово знаходила своє підтвердження в економіці. Так, дослідження показали, що біржовий крах 1929 року в США, що поклав початок Великої депресії, був викликаний саме психологічними факторами: у банках була готівка, але люди цьому не вірили, і оскільки усі одночасно стали забирати гроші, банки один за одним збанкрутували.

Наведемо коротку характеристику бачення детермінант поведінки людини, що сформувались в основних напрямах класичної психології.

У психоаналітичних концепціях підкреслюється обумовленість поведінки людини схованими або «витиснутими» у несвідоме афективними комплексами. У певних умовах, наприклад, у стані екзистенціонального вакууму, домінантами поведінки можуть стати мотиви сексуальні (за З. Фрейдом) або прагнення до влади (за А. Адлером) [2, с. 66].

Екзистенціональний вакуум ‑ відчуття безглуздості існування ‑ широко розповсюджений феномен XX ст., що виник через подвійну втрату: «тваринних» інстинктів і традицій, що втратили свою регулюючу роль. Людина потрапляє в ситуацію, і коли немає захисних інстинктів, які говорять їй, що вона змушена робити, коли немає соціальних норм, які визначають, що вона повинна робити; а сама вона не знає, чого вона хоче; у результаті вона робить те, що хочуть інші. У слабкій формі «екзистенціональний вакуум» можна бачити на прикладі «недільного неврозу» ‑ людина виривається із зайнятості робочого тижня, і порожнеча життя стає явною й для неї самої [2, с. 66].

Для біхевіористів людина живе у світі стимулів, що викликають певну реакцію. Біхевіористичні теорії особистості прекрасно пояснюють закономірності так званої «ринкової поведінки», коли учасників спілкування займає насамперед питання точного розрахунку: яка користь буде мною отримана і скільки я повинен затратити ресурсів (психологічних, моральних, матеріальних...) у результаті даної взаємодії.

Найбільш старим і універсальним законом поведінки людини в рамках біхевіористичної моделі є «закон ефекту» Л. Торндайка, який полягає в тому, що зв'язок між стимулом і реакцією буде підсилюватися, якщо за реакцією слідує підкріплення. Стосовно соціальної поведінки особливу роль грають узагальнені «підкріплювачі», такі, наприклад, як гроші, або більш тонкі, що включають складні людські взаємини (увага, повага, схвалення інших).

Якщо з погляду біхевіористів людина живе у світі стимулів, які впливають на неї, викликаючи відповідну реакцію, то для когнітивістів людина перебуває у світі інформації, яку треба зрозуміти, оцінити, використовувати. Найбільш вдале метафоричне визначення когнітивного підходу в психології: «Человек прежде всего Думатель, а не Делатель» [2, с. 67], що підкреслює визнання за когнітивними процесами ролі головних детермінант соціальної поведінки.

Дійсно, сам вчинок часто є джерелом важливої інформації, яка дозволяє і спонукує формувати або змінювати думку про себе або про інших. Когнітивна психологія (Ж. Піаже, Д. Брунера, Т. Кєллі) будується на положенні про вирішальну роль знання, пізнавальних структур у протіканні психічних процесів і поведінці людини.

Особливий погляд на детермінанти людської поведінки мають представники гуманістичного підходу (А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл), яких поєднує допущення про тенденцію особистості до самоактуалізації,до збереження і збагачення свого досвіду. Людина, як стверджують психологи-гуманісти, самодетермінована у набагато більшому ступені, ніж можна уявити з наведених вище положень представників інших напрямків, які фактично відмовляють людині в можливості боротися із стимулами соціального або фізичного оточення, що зумовлюють її поведінку.

Особливе місце займає позиція В. Франкла. Полемізуючи з З. Фрейдом, який якось відмітив, що з появою почуття голоду всі індивідуальні розходження в поведінці людей стираються, В. Франкл приводить свої спостереження у фашистських концтаборах, де з однаковим для всіх ростом почуття голоду люди стали більш різні у своїй поведінці. Те ж може розповісти будь-який ленінградець, що пережив блокаду 1941-1944 р.р. [2, с. 68].

В. Франкл стверджує і навіть показує на емпіричному матеріалі, що в будь-якій ситуації людина має дві можливості (розвитку і деградації), і те, яка з них буде актуалізована, залежить більше від її рішення, вибору, ніж від умов реального, матеріального існування. Саме суб'єктивні підстави свідомо або несвідомо визначають вибір людини: протистояти або здатися. Дане положення вимагає розгляду проблеми свідомого вибору або вольової поведінки людини, а отже, і співвідношення свідомого і несвідомого в регуляції людської поведінки, про що і піде мова нижче [89,90].

Звернемося до зовнішніх детермінант, що визначають поведінку людини. Вони пов'язані з особливостями середовища і оточення, у яких перебуває людина. По-перше, вона включена у систему персональних відносин (родинних, дружніх, партнерських) у рамках малих і більших груп від родини до виробничого колективу, певної соціальної групи. По-друге, людина належить до певного етносу і формується в рамках певної цивілізації, що відрізняється своєю релігією та духовно-моральною культурою. Людські відносини занурені в контекст цієї культури, яка має свої норми, кодекси поведінки і, зокрема, поняття про те, що "раціонально", а що "нераціонально", що є добро, а що зло.

С. Талкер, підкреслює: «Я зрозумів, що в мені не тільки біологічність і соціальність, але й інші "виміри" ‑ моральні принципи, які сильніше інших детермінант. Одна моральність ‑ це соціальні норми, інша моральність (духовність) має самостійне існування». В. Франкл, говорить про те, що людина не вільна від умов біологічної та соціальної природи, але здатна завжди протистояти їм, вона завжди зберігає свободу вибору свого до них відношення ‑ у цій її свободі відкривається новий її вимір ‑ духовний. Духовний світ людини, її моральність черпаються нею з того соціокультурного середовища, у якому вона стала особистістю, отримала соціалізацію, у тому числі й економічну.

Крім того, важливим зовнішнім фактором є і соціально-економічне середовище, в якому сформувалась та живе особистість. З цього приводу М.Д. Кондратьєв зазначав: «Особи, що виступають на ринку в конкретному своєму вигляді виявляють, безсумнівно, завжди найбільше різноманіття, яке тільки можна спостерігати серед людей розвиненого суспільства. Але, відзначаючи розмаїтість окремих господарюючих осіб не можна забувати й зворотної сторони питання. Всі ці люди формуються в певних і в основному подібних соціально-економічних умовах... І оскільки в основному є подібність і близькість в об'єктивних соціально-економічних умовах їхнього життя, не може не бути однаковості й у самих людях, і в їхній поведінці» [цит за 3].

Таким чином, узагальнюючи бачення детермінант поведінки людини в основних напрямах класичної псиїхології, необхідно зазначити, що всі напрямки мають підставу для існування, тому що з різних сторін розкривають складність, багатозначність феномена «людини». Вони не суперечать, а доповнюють один одного, тому що описують поведінку людини при відповідних умовах, а отже, правомірно говорити не про те, яка теорія вірніше, а про межі застосовності кожної з них. Але жодна з цих теорій не може охарактеризувати детермінанти поведінки людини цілісно, адже переважно визнає лише душевно-тілесну природу людини, а духовний вимір майже залишається за її межами, і тому дещо пізніше ми звернемось до християнської психології. Крім того, особливу увагу необхідно приділити зясуванню ролі свідомого та несвідомого у поведінці людини.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.108.191 (0.005 с.)