Різниця в підходах до людини з боку економічної і соціальної теорії

Необхідно зазначити, що бачення людини в економіці сформувалось як в західній економічній теорії, так і в східнослов’янській філософсько-економічній думці. Але ці моделі людини є досить різними, навіть протилежними. Найбільш відомою у сучасній економічній теорії є модель людини, яка була сформована у західній думці. Економічна психологія також сформувалась у західній науці. Тому спочатку ми порівняємо бачення людини в економіці («економічної людини»), яке сформувалось саме у західній економічній та соціальній теоріях.

Західна економічна теорія в моделюванні економічної поведінки людини протягом всієї історії свого розвитку явно або побічно завжди виходить із набору досить твердих передумов:

1. Економічна людина діє на конкурентному ринку, що припускає її мінімальний взаємозв'язок з іншими економічними людьми. Людина бачиться як якийсь атомізований індивід з незалежними перевагами. Вона береться поза її конкретними соціальними зв'язками, як якась "середня нормальна".

2. Економічна людина раціональна з погляду механізмів прийняття рішень. Вона здатна до постановки мети, послідовного її досягнення, розрахунку витрат у виборі засобів такого досягнення.

3. Економічна людина має повноту інформації про ту ситуацію, у якій вона діє, задовольняючи свої потреби.

4. Економічна людина егоїстична, тобто вона прагне до максимізації своєї вигоди,всі її діїобумовлюються егоїстичними мотивами.

Ключовою якістю тут є максимізація власної вигоди. Повнота інформації, воля вибору, кількісна оцінка альтернатив ‑ раціональність ‑ виступають тут як умови економічної дії.

При такому підході будь-які політичні фактори, соціальні умови, культурні й етичні норми при сучасному підході, звичайно ж, ураховуються, але виступають не більш ніж як зовнішні рамки, що обмежують вибір "компетентних егоїстів", раціональними способами пренаступний власний економічний успіх, вигоду, у тому числі за рахунок інших.

Подібна поведінка перебуває в центрі моделі "економічної людини" і лежить в основі практично всіх економічних теорій, починаючи з поглядів родоначальників англійської й французької політичної економії А. Сміта й Д. Рікардо й інших класиків ‑ Дж. Бентама, К. Маркса. Хоча, звичайно, модель "економічної людини" не залишається незмінною й зазнає досить складної еволюції. Так, наприклад, у працях маржиналістів її фокус змістився в площину споживчого вибору. У теоретиків граничної корисності індивід, хоча і не максимізує її, але є настільки ж раціональним і тому оптимізує свої дії. На думку В. Радаєва, така оптимізація ‑ справа не проста, і "нормальна" людина починає походити на професора економіки [3, с. 72].

Політику синтезу маржиналістського і соціологічного підходів почав А. Маршалл. Факторам психологічних переваг приділяється певна увага в концепції Дж. Кейнса ‑ схильності людей до заощаджень, до ліквідності і т.п.

Але економічна теорія більшою мірою розвивається шляхом уточнення й обмеження допущень про раціональність поведінки, введення елементів невизначеності в процесі прийняття рішень. З'являється ряд "уточнюючих" концепцій: про "розсіяне знання" Ф. Хайєка, Л. Мізеса, "виділених переваг" П. Самуельсона, "обмеженої раціональності" Г. Саймона, "змінної раціональності" X. Лайбенстана, які послідовно говорять про те, що:

1) людині не вистачає інформації, щоб поводитися оптимально;

2) людина здійснює не оптимальний, а просто послідовний несуперечливий вибір;

3) людина шукає перший, задовільний для нього варіант;

4) людина прагне до економії власних зусиль (у т.ч. фізіологічних) і т.д.

У різних теоріях ‑ безліч відступів від базової моделі, однак вони зберігають прихильність якомусь усередненому підходу до людини. Раціональний егоїзм є неодмінною умовою рішення практично всіх економічних завдань ‑ від теоретичних до прикладних, від розрахунків поведінки індивіда, що найважливіше, до економічної політики.

Принцип максимізації власної вигоди є свого роду аксіомою економічного аналізу: якщо кошик А містить такі ж товари, що й кошик Б, але хоча б на одну одиницю товару більше, то А завжди буде переважніше за Б. Такий принцип є настільки глибоко вбудованим в економічну теорію, що його критика може здатися марною.

Проте даний принцип приводить до кризи економетричних моделей і стає об'єктом критики економістами-психологами.

Наскільки достовірні передумови економічної моделі людини?

У якому ступені людина незалежна у своїх економічних вподобаннях:

- по-перше, вона включена у систему персональних відносин (родинних, дружніх, партнерських);

- по-друге, ‑ у систему більш загального соціального порядку, що виражає етнічні, релігійні, політичні елементи даної культури.

Людські відносини занурені в контекст культури, при цьому конкретної національної культури, що має свої норми, кодекси поведінки й, зокрема, поняття про те, що "раціонально", а що "нераціонально".

Егоїзм, звичайно, присутній у поведінці людини, однак є усього лише одним з мотивів її діяльності, причому досить поверхневим. Чи можна, наприклад, звести до нього відносини в сімейному господарстві або відносини з постійними діловими партнерами?

Ф.М. Достоєвський зазначав: «Человек, всегда и везде, кто бы он ни был, любил действовать так, как он хотел, а вовсе не так, как повелевали ему разум и выгода; хотеть лее можно и против собственной выгоды, а иногда и положительно должно» [цит за 3, с.73].

Чи раціональна людина? Знов-таки не скрізь і не у всьому. Нераціональність виникає не тільки через природну лінь або відсутність інформації. Головне в іншому: існують не менш важливі форми соціальної дії, люди додержуються звичаю й звички, емоційного захоплення й почуття боргу.

Наприклад, споживча поведінка зазнає на собі складну психологічну детермінацію. Хлопець ущемляє свої елементарні потреби заради покупки "престижної речі". Жінка, ігноруючи вміст гаманця, віддасть перевагу покупці в шикарному магазині, хоча магазин, що знаходиться поряд, має такий же товар за нижчою ціною.

Навіть гіперінфляція не знищує потребу робити заощадження. Ці й наведені раніше (у першій темі) приклади поведінки людини в економіці показують ірраціональність "економічної людини".

Характерно, що ірраціональні форми поведінки властиві не тільки індивідові, але й групі, навіть масам людей. Історичний приклад петровських часів про поширення картоплі в Росії, який ми наводили раніше.

Те ж саме стосується "кампанії за КТУ", що повинна була стимулювати трудову активність, ріст продуктивності праці, геть ігнорувала наш "колективізм": ділили все так, щоб нікому не було кривдно.

Але самим яскравим прикладом, на який справедливо звертають увагу психологи, є розповсюджений "економічний альтруїзм", наочний прояв якого ‑ у добродійності, видачі безпроцентних кредитів на тривалі строки навіть при помірній інфляції в безлічі замкнутих кланових спільнот і т.д.

Причому кровно-родинний альтруїзм є тільки лише одним з моментів "економічного альтруїзму". Окреме питання – це психологія благодійності, меценацтва. З цими явищами зокрема був пов'язаний розвиток купецтва та підприємництва в Росії та Україні, характерними рисами яких була саме благодійність а також не тільки виробнича, але й соціальна спрямованість інвестицій великих підприємців (розвиток соціальної інфраструктури).

У принципі економічна психологія не заперечує важливості своєкорисливості в економічній поведінці, але відстоює тезу, що індивідуальна вигода є функцією не однієї, а як мінімум двох змінних - корисності для себе й корисності для інших.

Психологи звертають увагу на два моменти.

По-перше, для економістів суб'єкт, який веде себе нераціонально, є виключенням і не входить в аналіз, а для психологів раціональне міркування є лише одним з варіантів ухвалення рішення, що може прийматися на основі звички, емоцій і т.д.

За яскравим визначенням Р. Арона: «Економічна теорія вивчає, як поводиться раціональна людина, а соціологія (у т.ч. економічна соціологія) вивчає, чому людина не поводиться раціонально, або, за висловлюванням В. Парето, "займається логічним дослідженням нелогічної поведінки» [цит за 3 с 74].

Слід зазначити, що спроби синтезу даних підходів ніколи не припиняться.

По-друге, під раціональним варто розуміти не тільки спрямованість дії, але й сам механізм ухвалення рішення. При аналізі економічної поведінки необхідно враховувати психологічну інерцію й затратность прийняття максимально вигідного рішення. У першому випадку індивід не встигає реагувати на зміну параметрів економічної діяльності, у результаті його модель поведінки стає менш ефективною в нових умовах. У другому випадку психологічні витрати, які виникають при ухваленні вигідного рішення, знижують його ефективність. На ці психологічні закономірності звертав увагу Г. Лейбенстайн [3, с. 75].

С.В. Малаховим розроблено інтраекономічну модель раціональності, відповідно з якою кожна економічна дія оцінюється як вектор з координатами витрат (В) та результатів (доходу-Р) в зовнішній та внутрішній системах. У процесі діяльності індивід прагне до досягнення психологічної рівноваги Р*=В*, що є граничною раціональною дією (див рис. 2.2).

Що стосується інформації, то витрати одержання достатнього її обсягу і якості для послідовного раціонального вибору занадто високі, і це вже давно прораховано самими економістами. Психологи вказують на те, що в реальній господарській ситуації не існує ні абсолютної повноти інформації, ні волі вибору альтернатив.

Крім того, якщо навіть для ухвалення рішення були здійснені витрати (економічні, психологічні, інтелектуальні), то зовсім необов'язково буде обраний максимально вигідний варіант.

На принцип максимізації руйнівний вплив здійснює так званий "ефект насичення", психологія колективної дії, суб'єктивне сприйняття корисності економічної дії, що доведено рядом експериментів і спостерігається на практиці реального життя. Так, наприклад, реальна економічна поведінка "нелінійна". І з ростом маси доходу не обов'язково росте рівень домагань працівника, як звичайно вважають економісти. Підвищення заробітної плати не веде механічно до підвищення трудової активності, а якщо це й має місце, те лише до певної межі. На певній стадії позитивний стимул не викликає відповідної реакції (так звані bliss points - крапки насолоди). Найбільш реальна зміна рівня домагань залежно від росту загальної величини доходу характеризують Л-Динаміка (крива із крапкою перегину вгорі) і У-Динаміка (з піком унизу) [3, с. 76].

Отже, «Homo sapiens» («економічна людина») виступає як логічно струнка й по-своєму потужна, але в той же час досить абстрактна модель, що описує окремий випадок реальної людської поведінки.