Розумовий розвиток в підлітковому віці

Розвиток мови в підлітковому віці відбувається, з одного боку, за допомогою розширення багатства словника, з іншого - за допомогою засвоєння численних значень, які здатний закодувати словник рідної мови. Саме в підлітковому віці людина починає розуміти, що розвиток мови визначає пізнавальний розвиток.

В письмовій та усній мові більшість підлітків відчувають певні труднощі. Якщо при написанні слова чи формулюванні думки підліток відчуває труднощі, то сприйняття чужої мови у нього відбувається порівняно легко.

У підлітковому віці людина починає диференціювати звороти і форми мови, властиві минулому історичному часу, що стали архаїчними; старіючі нині звороти мови, вимова слів і сучасна мова.

Підліток через певні вікові особливості (орієнтування на однолітка, конформізм тощо) здатний варіювати свою мову залежно від стилю спілкування і особистості співрозмовника. З одного боку, таке прийняття словесного складу мови і стилю спілкування іншого несе в собі можливість орієнтувального пізнання численних варіантів мови; але з іншого боку, цей феномен мовної поведінки підлітка слід розглядати як вікову мовну залежність. Ця соціальна слабкість підлітка повинна бути доведена до його свідомості як певна вікова неспроможність.

Осягнення мови, її значень і смислів індивідуалізує самосвідомість підлітка. Саме в індивідуалізації самосвідомості через мову полягає вищий сенс розвитку.

В неформальних підліткових і молодіжних групах підлітки користуються сленгом. Сленг у підліткових об'єднаннях - це мовна гра, відхід від мовної норми; це маска, карнавал, "друге життя". Потреба підлітка в прихованій від офіційної мовної культури формі існування пояснюється психологією віку. Уникнути соціального контролю у віковій групі, зробити так, щоб не плутали з іншими, самоідентифікуватися не тільки територіально, але й знаковими системами, надавши особливого сенсу своєму об'єднанню, - ось що стає глибинно привабливим для підлітків. Виникає особливий тип спілкування, неприпустимий у звичайному житті. Тут виробляються і особливі форми сленгової мови, які не тільки стирають міжіндивідуальні дистанції між тими, хто спілкується, але і в короткій формі висловлюють філософію життя. Кожне молодіжне об'єднання має свій сленг, який відображає його спосіб життя і світосприйняття.

В підлітковій культурі, крім сленгу з'являються також нецензурні слова, їх використання підлітком - це спосіб подолати соціальні заборони на їх вживання. Підліток, використовує такі слова, відчуває себе звільненим від тиску визначеного контролю за мовою. Нині підлітки користуються нецензурними словами не тільки в своїх співтовариствах, але й, не соромлячись, у громадських місцях. Тому причиною є не стільки вихід у світ спеціальної літератури, скільки використання нецензурних слів у повсякденному житті дорослими носіями мови.

Входження у реальність образно-знакових систем мови - це входження в спілкування, в пізнавальну і творчу діяльність. Освоюючи систему знаків, що існують в людській мовній культурі, підліток проходить тривалий шлях у розвитку своєї самосвідомості.

 

Формирование эмоций и воли в подростковом возрасте.

Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Они касаются физиологии организма, отношений, складывающихся у подростков со взрослыми людьми и сверстниками, уровня развития познавательных процессов, интеллекта и способностей. Во всем этом намечается переход от детства к взрослости. Организм ребенка начинает быстро перестраиваться и превращаться в организм взрослого человека. Центр физи­ ческой и духовной жизни ребенка перемещается из дома во внешний мир, переходит в среду сверстников и взрослых. От­ ношения в группах сверстников строятся на более серьезных, чем развлекательные совместные игры, делах, охватывающих широкий диапазон видов деятельности, от совместного труда над чем-нибудь до личного общения на жизненно важные те­ мы. Во все эти новые отношения с людьми подросток вступает, уже будучи интеллектуально достаточно развитым человеком и располагая способностями, которые позволяют ему занять оп­ ределенное место в системе взаимоотношений со сверстниками.

Происходит формирование системы личностных ценностей, ко­ торые определяют содержание деятельности подростка, сферу его общения, избирательность отношения к людям, оценки этих людей и самооценку. Старшие подростки начинают интересо­ ваться разными профессиями, у них возникают профессионально ориентированные мечты, т.е. начинается процесс профессио­ нального самоопределения. Однако эта положительная возра­ стная тенденция характерна далеко не для всех подростков. Многие из них и в более позднем возрасте не задумываются всерьез над своей будущей профессией.

В начале подросткового возраста у ребенка появляется и уси­ ливается стремление быть похожим на старших, детей и взрос­ лых, причем такое желание становится настолько сильным, что, форсируя события, подросток иногда преждевременно начина­ ет считать себя уже взрослым, требуя соответственного обра­ щения с собой как со взрослым человеком. В то же время он еще далеко не во всем отвечает требованиям взрослости. Почуття дорослості - центральне і специфічне новоутворення цього віку (Л. С. Виготський) [27]. При обрести качества взрослости стремятся все без исключения под ростки. Видя проявления этих качеств у старших людей, подро­ сток часто некритически подражает им. Собственное стремле­ ние подростков к взрослости усиливается за счет того, что и сами взрослые начинают относиться к подросткам уже не как к детям, а более серьезно и требовательно.

Итогом этих процессов становится укрепляющееся внутреннее стремление подростка поскорее стать взрослым, которое создаст совершенно новую внешнюю и внутреннюю ситуацию личностного психологического развития. Она требует и порождает изменение всей системы отношений подростка с окружающи­ ми людьми и с самим собой.

В подростковом возрасте изменяются содержание и роль под­ ражания в развитии личности. Подражание становится управляемым, начинает обслуживать многочисленные потребности интеллектуального и личностно­ го самосовершенствования ребенка. Новый этап в развитии этой формы научения у подростков начинается с подражания внешним атрибутам взрослости. У девочек сюда входят мода в одежде, прически, украшения, косметика, особый лексикон, манера по­ ведения, способы отдыха, увлечения и т.п. Для мальчиков – подростков объектом подражания часто становится тот человек, который обладает силой воли, выдержкой, смелостью, мужеством,выносливостью, верностью дружбе. По мимо взрослых образцами для подражания со стороны подростков могут стать их более старшие сверстники. Тенденция походить на них, а не на взрослых в подростковой среде с возрастом увеличивается.

В подростковом возрасте продолжается процесс формирования и развития самосознания ребенка. В отличие от предыдущих возрастных этапов он так же как и подражание, меняет свою ориентацию и становится направленным на сознание челове­ ком своих личностных особенностей. Совершенствование са­ мосознания в подростковом возрасте характеризуется особен­ ным вниманием ребенка к собственным недостаткам. Желатель­ ный образ «Я» у подростков складывается из ценимых ими достоинств других людей и ведет к применению волевого усилия, направленного на саморазвитие.

В старшем подростковом возрасте многие мальчики начина­ ют заниматься саморазвитием у себя необходимых волевых ка­ честв личности. Объектом для подражания для них становятся товарищи, более старшие по возрасту, — юноши и взрослые мужчины. В компаниях с ними подросток принимает участие в делах, требующих проявления воли.

Весьма распространенным среди современных подростков спо­ собом развития у себя волевых качеств личности являются занятия видами спорта, связанными с большой физической нагрузкой и риском, такие, где требуются незаурядная сила и мужество. Волевые качества личности, первоначально сформировавшиеся и закрепив­ шиеся в ходе этих занятий, затем переходят на другие виды деятель­ ности, в частности на профессиональную работу, определяя вместе с мотивацией достижения успехов ее практические результаты.

Общая логика развития всех волевых качеств может быть вы­ ражена следующим образом: от умения управлять собой, концен­ трировать усилия, выдерживать и выносить большие нагрузки до способности управлять деятельностью, добиваться в ней высоких результатов. Соответственно этой логике сменяют друг друга и совершенствуются приемы развития волевых качеств. Вначале подросток просто восхищается ими у других людей, по-хоро­ шему завидует тем, кто обладает этими качествами (10—11 лет). Затем подросток заявляет о желании иметь такие качества у себя (11—12 лет) и, наконец, приступает к их самовоспитанию (12—13 лет). Наиболее активным периодом волевого самовос­ питания у подростков считается возраст от 13 до 14 лет.

Стремление к выработке у себя полезных качеств личности, характерных для взрослых людей одного с ними пола, свойст­ венно не только мальчикам-подросткам, но и девочкам-подрост­ кам. Однако в отличие от мальчиков выработка специфических качеств личности, аналогичных волевым, у девочек идет по иному пути. Для них такими видами деятельности, в которых складываются и закрепляются соответствующие качества, чаще всего являются учение, различные виды занятий искусством, домо­ водство, а также спорт.

Описанные полоролевые различия между мальчиками и девочками способствуют тому, что у них вырабатываются настойчивость и работоспособность как раз в таких видах деятельности, которыми им придется заниматься, став взрослыми.

В подростковом возрасте происходят существенные процессы, связанные с выбором будущей профессии, с выработкой соответствующих умений и навыков, нужных деловых качеств личности. Поэтому детей данного возраста отличает повышенная познавательная и творческая активность, они всегда стремятся узнать что-то новое, чему-либо научиться, причем делать все по-настоящему, профессионально, как взрослые. Это стимулирует подростков к выходу за пределы обычной школьной учебной программы в развитии своих знаний, умений и навыков. Потребность во всем, что для этого необходимо, подросток удовлетворяет сам, путем самообразования и самообслуживания, нередко с помощью своих друзей, которые увлечены таким же, как и он, делом. Многие подростки сами стараются овладеть различными профессиональными умениями, причем профессионально ориентированное увлечение детей этого воз­ раста может приобрести характер настоящей страсти, когда все остальное для ребенка отходит на второй план илюбимому делу он отдает все свое свободное время.

Выбор будущей профессии способствует появлению новых мотивов учения, связанных с расширением знаний, с формированием нужных умений и навыков, позволяющих заниматься интересной рабо­ той, самостоятельным творческим трудом. Учение дополняется самообразованием, приобретая более глубокий личностный смысл. Знания, умения и навыки становятся в этом возрасте критерием ценности для подростка окружающих его людей, а также основанием для проявления интереса и подражания им. Это становится возможным благодаря проявлениям волевого усилия.

В этом возрасте создаются неплохие условия для формирования организаторских способностей, деловитости, предприимчивости, многих других полезных личностных качеств, связанных с проявлениям эмоционально – волевой сферы. Эти личностные качества могут развиваться практически во всех сферах деятельности, в которые вовлечен подросток и которые могут быть организованы на групповой основе: учение, труд, игра.

Большие возможности для ускоренного развития дело­ вых качеств детей-подростков открывает трудовая деятельность, когда детиучаствуют в ней на равных правах со взрослыми людь­ ми. Это могут быть школьные дела, участие в работе детских кооперативов, малых школьных предприятий и т.п. Важно, чтобы во всех этих случаях детям предоставлялся максимум самостоя­ тельности, чтобы взрослыми замечались и поддерживались любые проявления детской инициативы, деловитости, предпри­ имчивости, практической сметки.

Наряду с учением и трудом игра в этом возрасте по-прежнему несет в себе богатые возможности для личностного развития детей. Однако здесь речь уже идет не об играх-развлечениях, а о деловых играх, построенных по образцу тех, на которых учат­ ся искусству управления взрослые люди. В этом возрасте возникает отчет­ ливо выраженная потребность правильно оценивать и использовать имеющиеся возможности, формировать и развивать способности, доводя их до уровня, на котором они находится у взрослых людей. В этом возрасте дети становятся особенно чуткими к мне­ нию сверстников и взрослых, перед ними впервые остро встают проблемы морально-этического характера, связанные, в част­ ности, с интимными человеческими взаимоотношениями.

Формируют­ ся и новые критерии оценок личности и деятельности других людей. Это, с одной стороны, создает возможность для более точной и правильной оценки людей путем их сравнения друг с другом, а с другой стороны, порождает определенные трудно­ сти, обусловленные неумением подростков правильно воспринять взрослого, дать ему верную оценку.

В этом возрасте происходят положитель­ ные изменения в самовосприятии, в частности растет са­ моуважение и повышается оценка себя как личности.

По мере взросления первоначально глобальные отрицатель­ ные самооценки подростков становятся более дифференциро­ ванными, характеризующими поведение в отдельных социаль­ ных ситуациях, а затем и частные поступки.

В развитии рефлексии, т.е. способности осознания подро­ стками собственных достоинств и недостатков, наблюдается тен­ денция как бы противоположного характера. В начальный пе­ риод подростничества детьми осознаются в основном только их отдельные поступки в определенных жизненных ситуациях, за­ тем — черты характера и, наконец, глобальные личностные осо­ бенности.

Установлено, что с возрастом меняется и восприятие подростками окружающих людей. Эталоны межличностного восприятия, которыми они пользуются, оценивая окружающих людей, становятся все более обобщенными и соотносятся не с мнениями отдельных взрослых, как это было в младшем школьном возрасте, а с идеалами, ценностями и нормами. Содержание оценочных нравственных эталонов продолжает расширяться и углубляться, они становятся более тонкими и дифференцированными, индивидуально различными

 

 

23
Психічний розвиток немовляти

Соціальна ситуація розвитку дитини першого року життя виявляється у психологічному симбіозі (злитості) зі значимим дорослим. Спочатку немовля впізнає свою матір, згодом зосереджує увагу на інших людях, далі навчається розрізняти близьких і чужих людей. Завдяки взаємодії з дорослим дитина знайомиться з предметами, що входять в її життя (брязкальце, пляшка з молоком тощо). Дорослий стає ініціатором і організатором перших ігор малюка. Протягом першого року життя він визначає будь-яку ситуацію, що виникає в житті немовляти.

Провідною діяльністю цього віку є безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослим. Особливістю цієї діяльності є її спрямованість на іншу людину з метою встановлення та підтримання контакту. Поступово дитина засобами мімічних, голосових та рухових реакцій стає ініціатором спілкування з дорослим. Для повноцінного психічного розвитку немовляти важливим є позитивний характер спілкування, тобто переважання емоцій радості, задоволення. Насиченість спілкування дитини з дорослим позитивними емоціями стає тонусом для її психічного здоров'я, стимулом для пізнання світу. Недостатність емоційно позитивного спілкування немовляти з дорослими викликає у нього прояви дитячої шпитальності.

Безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослим перетворюється в її специфічну активність, яка здійснюється заради самого контакту, а не для досягнення якихось інших цілей.

М. І. Лісна

Дитяча шпитальність - відставання фізичного та психічного розвитку дитини, спричинене дефіцитом її позитивного спілкування зі значимими дорослими

Дослідження 38 дорослих, що в дитинстві хворіли на шпитальність, виявило, що лише семеро з них змогли повноцінно пристосуватись до життя, решта мали різні психічні вади

Наслідки дитячої шпитальності можуть набути довгострокового характеру, розповсюдившись на всі етапи формування особистості - дитинство, підлітковий період і юність. Дефіцит спілкування з дорослим впродовж першого року життя дитини провокує й проблеми її зрілого пристосування до життя.

Теоретичним підтвердженням значення спілкування в житті немовляти є думка Л.С. Виготського щодо максимальної соціальності дитини, яка в задоволенні найелементарніших потреб залежить від дорослих. Первинною соціальною потребою немовляти американський психолог А.Маслоу вважає потребу в афіліації - прагненні до спілкування, емоційних контактів, взаємодії з іншими людьми. Як зазначає вчений, впродовж немовлячого віку спостерігається наступна динаміка афіліативної потреби:

Рис. 2.11. Динаміка афіліативної потреби впродовж немовлячого віку за Маслоу

Соліпсизм першого року життя

Згідно концепції Ж.Піаже, перший ріку життя дитини характеризується як період абсолютного егоцентризму дитини, її максимальної зосередженості на собі. Вітчизняні ж психологи наголошують на соціальності немовляти через визначення провідних мотивів його психічного розвитку. Так, М.І. Лісіна вважає таким мотив спілкування. Психолог стверджує, що мотив спілкування поєднує в собі три основні потреби:

Рис. 2.12. Зміст мотиву спілкування немовлят за Лісіною

В житті дитини всі три мотиви існують у тісному взаємозв'язку, але впродовж її зростання роль цих мотивів варіюється. Так, у першому півріччі немовлячого віку провідним мотивом є особистісний. Починаючи з шести місяців життя дитини, домінуючим стає діловий мотив спілкування.

За думкою іншого психолога - Л.І. Божович, провідною для психічного розвитку немовляти є потреба у враженнях, яка виступає потужним стимулом

Малюка не треба вчити допитливості, його можна скоріше відучити від неї, і саме ця трагедія розгортається в дитячих закладах.

А Маслоу

для пізнавальних потреб та соціалізації дитини в цілому. Вчений зазначає, що приблизно з 8-ми місяців до 2-ох років допитливість дитини досягає максимуму. Якщо потреби у враженнях та спілкуванні є пригніченими, то це створює серйозну загрозу як для психічного розвитку немовляти, так і для успішності подальшої соціальної адаптації дитини.

Немовля в ході взаємодії з дорослим починає емоційно реагувати на його мовлення, а згодом і розуміти його слова. Паралельно дитина починає проявляти власну ініціативу у спілкуванні з дорослим за допомогою міміки, звукових інтонацій, виразних рухів. Так ініційоване дорослим спілкування з малюком перетворюється у двосторонньо активний процес.

Починаючи з другої половини періоду немовляти, дитина виявляє ознаки розуміння мови дорослого, спрямованої до неї. Після шести місяців малюк вже реагує на відоме слово звичною дією. Спочатку діти засвоюють слова, що позначають спільне з дорослим виконання побутових дій - годування, купання, тощо, виявляючи, наприклад, розуміння звернень мами "підніми ручки", "відкрий ротик", "будемо гратися".

Пізніше, десь на десятому місяці виникає пошук названого предмета, знаходження його на новому місці, що й свідчить про початок віднесення слова саме до цього предмета. Спочатку дитина лише повертає голівку, дивиться на названий дорослим предмет, а з часом, почувши його назву, вже й підповзає до нього, пізніше може взяти предмет і подати дорослому, вибрати його серед інших. Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Взаємодія немовляти з дорослим забезпечує розвиток активного мовлення дитини, який розгортається впродовж двох етапів.

В кінці першого року життя діти зазвичай добре розуміють 10-20 слів дорослого

Рис. 2.13. Етапи розвитку активного мовлення дитини першого року життя

На домовному етапі немовля, тренуючи свій мовленнєвий апарат, в тримісячному періоді виявляє гуління - мимовільну неусвідомлену гру звуками ("а-а-а", "е-е-е" тощо), стимулом до якої є голос, поява дорослого. На початку другого півріччя виникає лепетання, тобто багаторазове повторювання дитиною складів (ла-ла-ла, ма-ма-ма тощо). Переходячи до мовного етапу (дев'ятий - десятий місяць), немовля починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує. Такими є, як правило, наголошені склади у словах, що їх чує малюк (візьми-ми, молоко-ко тощо). В кінці першого року життя дитина починає вимовляти перші слова.

Рис. 2.14. Стадії розвитку активного мовлення немовляти

Психічний розвиток немовляти тісно пов'язаний з фізичним, так як соматичні досягнення стають основою для формування новоутворень психіки:

Рис. 2.15. Вплив фізичного розвитку на психіку немовляти

Приблизно з восьми місяців допитливість дитини досягає максимуму

Показово, що збагачення рухів немовляти забезпечує появу та розвиток важливої когнітивної якості - допитливості. Зокрема, виникнення у малюка здатності до самостійного переміщення (спочатку повзання, згодом ходіння) сприяє дослідженню більшого простору - кімнати, квартири. Відповідно, розширення зони дослідження забезпечує розвиток пізнавальних здібностей дитини.

Впродовж першого року життя на основі власної активності у немовляти формуються та ускладнюються різновиди практичних дій:

Рис. 2.2.16. Види практичних дій немовляти за Костюком

Немовля не впізнає маму, яка підходить до нього в незнайомому одязі, наприклад, в новому капелюшку

Так, орієнтувальні дії з предметом сприяють його дослідженню дитиною, забезпечуючись притягуванням, постукуванням, розриванням; співвідносні дії малюк виконує в декількома предметами, що вкладаються, виймаються, нанизуються (друге півріччя першого року). Наприкінці періоду дитина виконує перші функціональні дії, відтворюючи людські способи дій з предметами (ложкою, гребінцем тощо). Весь перелік дій стає доступним для дитини завдяки прикладу та стимуляції дорослого.

В цьому віці відбувається інтенсивний сенсорний розвиток дитини, зокрема першочергово формується зорове та слухове зосередження. На другому півріччі життя у немовляти з'являється елементарна диференціація кольорів та форм предметів, окремі розрізнені відчуття об'єднуються в цілісні образи сприймання. Після 6-ти місяців немовля може виділяти окремі об'єкти сприймання - знайомих людей, іграшку, пляшечку з їжею. Однак, зміна зовнішніх деталей знайомого об'єкта порушує сприймання та впізнавання дитини. Сприймання немовляти в цілому має ситуативний, злитий і глобальний характер.

До кінця першого року встановлюється домінування зорового аналізатора в пізнавальній діяльності дитини, підґрунтям для чого стає ряд суттєвих змін зорового сприймання:

Рис. 2.17. Базові аспекти розвитку зору немовляти

Мовлення дорослих серед інших соціальних стимулів (посмішка, погладжування) най-сильніше впливає на дітей, викликаючи у них складну комплексну реакцію.

М.І. Лісіна

Розвиток слуху впродовж немовлячого періоду виявляється в урізноманітненні реакцій дитини на звукові подразники, формуванні орієнтувальних реакцій (поворот голови на звук). Особливо чутливо немовлята реагують на звуки людського мовлення, віддаючи їм явну перевагу серед інших слухових подразників. Вже з 3-го місяця життя у дитини виявляється здатність розрізняти інтонації людського мовлення, хоча розуміння змісту слів дорослого ще відсутнє.

Відчуття дотику у немовляти дуже тонкі і рано виявляються. Наприклад, зморшка на одязі спричинює гучну негативну голосову реакцію. Вже в кінці першого місяця життя малюкові можна виробити позитивну рефлекторну реакцію на запах. До кінця третього місяця життя діти чітко розрізняють приємні та неприємні для них запахи. Також рано немовлята реагують на різні смакові відчуття, диференціюючи солодке, гірке, кисле чи солоне.

Впізнавання у немовлят не відокремлюється від сприймання

Більшість (72%) усіх зафіксованих емоційних проявів дітей на першому році житті зумовлювалася спілкуванням з дорослими, при цьому понад 80 % з них є позитивними

На основі первинного сформованого елементарного досвіду вже до кінця періоду в дитини починає працювати пам'ять, що виявляється в реакціях впізнавання знайомої людини, іграшки. Цей пізнавальний процес вже з першого року життя дитини вирізняється високою пластичністю тобто легкістю запам'ятовування діючих подразників. Активно працює моторна пам'ять немовляти, що помітна вже на першому місяці життя дитини. З другого півріччя активізується емоційна пам'ять.

Перші емоції дитини виникають як реакція на процес задоволення її органічних потреб. Здебільшого ці емоції є негативними і виявляються у вигляді крику, а згодом - плачу, спричинюються голодом, холодом чи болем. Діапазон емоцій новонародженого невеликий. До них належать переживання задоволення і незадоволення, страху і гніву.

Емоція радості виникає у дитини на основі емоційного спілкування з дорослим. На третьому місяці життя з'являється сміх, яким немовля реагує на гру дорослого. Емоції маляти значною мірою визначаються і мимовільним наслідуванням. На посмішку малюк відповідає теж посмішкою, плач інших дітей викликає й у нього плач. Йому передається поганий настрій, нервозність дорослого. Це явище, що має назву "емоційного зараження", відіграє важливу роль у розвитку спроможності дитини до емпатії.

З семи-восьми місяців спостерігається урізноманітнення та збагачення діапазону емоційних переживань дитини, а їх прояви частіше стають засобом спілкування малюка з дорослим та супроводом всієї життєдіяльності.

Впродовж першого року життя відбувається зародження та формування Я-концепції дитини. Новонароджені не можуть виділяти себе з оточуючого світу. Але з часом немовля починає виокремлювати себе і ретельно освоювати своє фізичне тіло. Малюк з великою цікавістю вивчає свої ручки та ніжки, здійснюючи ними певні рухи та обстежуючи їх ротом. В другому півріччі тілесність дитини вивчається нею через рухи переміщення.

Близько 8-10 місяців першого року життя само сприймання дитини є сприятливими для формування в неї образу зовнішнього "Я" через знайомство з власним відображенням в дзеркалі, на фото та подальшим впізнаванням себе. Формування самосвідомості дитини першого року життя відбувається через її активну взаємодію зі значимими дорослими.

Показником адекватного психосоціального розвитку немовляти є зміна його ставлення до інших людей. Впродовж першого року життя спостерігається наступна динаміка цього ставлення:

o починаючи з 2-го місяця, розрізнення знайомих і незнайомих людей, але ставлення до незнайомих ще спокійне,

o стійка прихильність до рідних людей і негативне ставлення до незнайомців виявляється у дитини з 6-ти місяців,

o насторожене ставлення до незнайомців, розрізнення дитиною ставлення до них значимих дорослих з'являється на 7-8 місяці життя.

Згідно з психосоціальною теорією Е.Еріксона, на основі ставлення до немовляти значимих дорослих та характеру контактів з незнайомими людьми впродовж першого року життя формується базове почуття довіри. У випадку наявності даного почуття дитина сприйматиме світ як безпечне, стабільне місце, що, за думкою означеного вище психолога, є головною умовою подальшого розвитку здорової особистості. Потреба у безпеці також виявляється через прагнення дитини до постійності, впорядкованості її повсякденного життя.

Фізичні надбання та психічні новоутворення кінця першого року життя дитини зумовлюють переживання нею кризи 1-го року. В зв'язку з початком самостійного ходіння дитини психологи часто називають це явище кризою вертикалізації.

Рис. 2.18. Зміст кризи 1-го року

Криза виявляється особливо гостро при значних обмеженнях пізнавальних дій дитини зі сторони дорослих або у випадку непослідовного чи неузгодженого пред'явлення ними вимог. Наприклад, малюк починає вередувати, коли мама дозволяє взяти привабливий для нього предмет, а тато - ні, або якщо вчора дитині можна було гратись з певним об'єктом, а сьогодні їй це забороняють робити.

Конструктивне подолання цієї кризи потребує перебудови ставлень дорослого до дитини - надання їй доречної самостійності у пізнанні предметів навколишньої дійсності.

Експеримент "кам'яне обличчя"

Намагаючись дізнатися більше про двосторонню систему емоційного спілкування, яка визначає взаємодію немовляти з тим, хто найбільше піклується про нього протягом перших 6 місяців життя, Едвард Тронік придумав лабораторний експеримент, основним завданням якого було вивчення взаємних очікувань батьків і маленьких дітей.

В оригінальному варіанті цього експерименту, названого «експериментом із кам'яним обличчям», батьків просили посидіти і пограти з їх 3-місячними дітьми так, як вони це роблять зазвичай.

Потім експериментатор просив батька чи матір припинити спілкування з дитиною. Матір чи батька інструктували продовжити дивитися на малюка, але надати своєму обличчю застиглого або відсутнього виразу.

У немовляти це викликало подив, і воно намагалось вплинути на батька посмішкою, гулінням і руховою активністю. Під час цих спроб батькочи мати продовжували зберігати кам'яний вираз обличчя. Через кілька хвилин поведінка немовлят починала змінюватися. Вони відверталися в сторону, починали смоктати палець і виглядали страждаючими. Хтось із дітей реагував на байдужість батька пхиканням, що переходило у безперервний плач, а у інших немовлят текли слюні, з'явилася гикавка (усе це явно мимовільні реакції).

Хоча батько чи мати залишався як і раніше поруч, він раптово, в порушення всіх очікувань дитини, ставав емоційно недоступним - зміна, з якою немовляті було важко впоратися. В кінці експерименту батько чи мати відновлювали звичайну гру з дитиною, доки до тієї не повертався гарний настрій. Цей експеримент демонструє вагомість і важливість емоційного спілкування між батьками і дітьми 3-місячного віку.