Становлення самосвідомості я-концепції

“ Періодом виникнення свідомого “”я”, - пише С.Кон, - “хіба що поступово ні формувалися окремі його компоненти, здавна вважається підлітковий і юнацький вік ” Розвиток самосвідомість - центральний психічний процес перехідного віку. Практично всі вітчизняні психологи називають цей вік “критичним періодом формування самосвідомості”.

Ранній юнацький вік - це друга стадія фази життя, названа дорослішанням чи перехідним віком, змістом якої є перехід від дитинства до дорослого віку. У зв'язку з явищем акселерації кордону підліткового віку зрушили донизу й на цей час цей період розвитку охоплює приблизно вік з 10-11 до 14-15 років. Відповідно, раніше починається юність. Рання юність (15-17 років) це тільки початок цього складного етапу розвитку, який завершується приблизно на 20-те -21 годам.

Розвиток самосвідомості в підлітковому і ранньому юнацькому віці яскраво і наочно, що його характеристика і - оцінка значення для формування особистості ці періоди практично єдина у дослідників різних шкіл і напрямків. автори досить одностайні описання того, перебіг процес розвитку самосвідомості у період: приблизно 11 років у підлітка виникає інтерес до свого внутрішнього світу, потім відзначається поступове ускладнення і навіть поглиблення самопізнання, одночасно відбувається посилення її диференційованості і узагальненості, викликаючи ранньому юнацькому віці (15-16 років) до становлення щодо стійкого ставлення до собі, Я-концепції; до 16-17 років виникає особливе особистісне новоутворення, що у психологічної літературі позначається терміном “самовизначення”. З погляду самосвідомості суб'єкта воно характеризується усвідомленням себе як члена нашого суспільства та конкретизується у новій, суспільно значимої позиции.

Зростання самосвідомості і інтересу до свого “я” у підлітків випливає безпосередньо з процесів статевого дозрівання, фізичного розвитку. Суперечливість становища підлітка і юнаки, на зміну структури його соціальних ролей і підвищення рівня домагань - ці чинники актуалізують питання: “ Хто я? ”

Постановка цього питання - закономірний результат всього попереднього розвитку психіки. Зростання самостійності означає нізащо інше, як перехід не від системи зовнішнього управління до самоврядування. Але всяке самоврядування вимагає інформацію про об'єкті. При самоврядуванні це має бути інформація об'єкта про собі, тобто самосознание.

Відкриття своєї внутрішньої злагоди дуже важливе, радісне та хвилюючий подія, але це викликає також багато тривожних і драматичних переживань. Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, несхожості на інших приходить відчуття самітності.. Юнацьке “я” ще визначено, розпливчасто, дифузно, воно нерідко переживається як невиразне занепокоєння чи відчуття внутрішню порожнечу, яку чимось необхідно заповнити. Звідси зростає зі спілкуванням і водночас підвищується вибірковість спілкування, потреба у уединении.

У ранній юності відбувається поступова зміна “предметних” компонентів Я-концепції, зокрема, співвідношення тілесних і морально-психологічних компонентів свого “я”. Юнак звикає зі своєю зовнішності, формує щодо стійкий образ свого тіла, приймає свій вигляд і відповідно стабілізує пов'язаний із нею рівень домагань. Поступово першому плані виступають тепер інші властивості “я” - розумові здібності, вольові і моральні якості, від яких успішність роботи і відносини з окружающими.

 

Особливістю "Я" - концепції юнацького віку є підвищена чутливість до особливостей свого тіла і зовнішності. У юнаків і дівчат виробляються певні стандарти, ідеали, зразки "мужності" та "жіночності", які вони намагаються наслідувати в одязі, манерах, жаргоні. Часто ці еталони завищені або суперечливі, що породжує численні внутрішні конфлікти, підвищену тривожність, зниження рівня домагань, труднощі в спілкуванні, сором'язливість.

Одна з важливих психологічних характеристик юнацтва -самоповага. Юнаки і дівчата з низькою самоповагою (неприйняття себе, незадоволеність собою, презирство до себе, негативна самооцінка тощо), як правило, менш самостійні, більш піддаються навіюванню, більш неприязно ставляться до оточуючих, конформніші, вразливіші і чутливіші до критики, глузувань. Вони більшою мірою турбуються про те, що думають чи говорять про них оточуючі. Навпаки, юнаки і дівчата з високою самоповагою (прийняття і схвалення себе, повага до своєї особистості і вчинків, позитивні самооцінки тощо) самостійніші, контактніші, відкритіші, легше "приймають" оточуючих та їхню думку, не приховують свої слабкості і невміння, простіше переживають неуспіхи, у них сильніше розвинений мотив досягнення, змагання.

Фактично самосвідомість юнацтва акцентована на трьох істотних для віку моментах: 1) фізичний ріст і статеве дозрівання; 2) стурбованість тим, як юнак виглядає в очах інших, що він собою являє; 3) необхідність знайти своє професійне покликання, яке відповідає набутим умінням, індивідуальним здібностям і вимогам суспільства.

На перший погляд здається, що юнаки, затиснуті колом своєї фізіологічної революції і невизначеністю майбутніх дорослих соціальних ролей, повністю зайняті дивними спробами створити власну молодіжну субкультуру. Насправді вони пристрасно шукають людей та ідеї, яким могли б вірити. Такі люди повинні довести, що достойні довіри, оскільки одночасно юнак боїться бути обманутим, простодушно довірившись обіцянкам оточуючих.

Отже, юність - період життя людини, який розміщується онтогенетично між підлітковим віком і дорослістю. Психологічним змістом кризи переходу до дорослості є "відрив від батьківських коренів" (К.Н. Поліванова). Основне протиріччя кризи - між складністю і важливістю життєвого вибору, який необхідно зробити, і нестачею життєвого досвіду юнака, незавершеністю процесів становлення самосвідомості.

Новоутворення особистості: професійне самовизначення; побудова життєвих планів; формування особистої ідентичності; стійка самосвідомість; наявність диференційованої самооцінки; потреба в самовихованні; формування світогляду.

79. Історія вікової психології. Основні напрямки розвитку вікової психології у 20 столітті(Ст. Холл, К. Гроос, Д. М. Белдуін, В. Штерн, А. Біне)

Історія вікової психології:

Розвиток дитячої психології наприкінці XIX — на початку XX ст. був тісно пов'язаний з педологією — наукою про дітей, яка охоплювала результати досліджень різних наукових дисциплін (психології, анатомії, фізіології й педагогіки), що вивчають розвиток людини. Започаткував її американський психолог Стенлі Холл (1844—1924), який, досліджуючи психічний розвиток дитини, дійшов висновку, що його основою є сформульований Е. Геккелем біогенетичний закон, згідно з яким зародки у своєму ембріональному розвитку долають ті самі стадії, що і весь рід за час свого існування. Дію біогенетичного закону С. Холл поширив на людину, доводячи, що онтогенетичний розвиток психіки дитини є повторенням усіх стадій філогенетичного розвитку психіки людини (теорія рекапітуляції). Послідовність і зміст цих етапів задані генетично, і тому ні ухилитися, ні минути якусь стадію свого розвитку дитина не може. Загалом, теорія рекапітуляції поєднала в собі вимоги педагогічної практики з досягненнями біології і вікової психології.
Німецький психолог В. Штерн (1871—1938) обґрунтував купання дитини у теплій ванні для стимулювання позитивних її емоцій. Грунтовніше і творчо використав ці думки Д. Ельконін для визначення провідної діяльності дитини від народження до року (емоційне спілкування дитини з матір'ю тощо).

Штерн опублікував роботи про психічний розвиток дітей до семирічного віку. На основі аналізу дослідних даних він встановив чотири стадії розвитку дитячих сприймань (предметна, дієва, відношень та якісна). Встановлені Штерном закономірності перевірялись іншими психологами (Мейман, А.І. Ніклюдов та ін.) Вони зробили деякі уточнення і доповнення до положень Штерна. Штерн виявив чотири стадії (за його терміном — "епохи") у розвитку мовлення. Перша припадає на дітей від 1,0 до 1,6, друга — від 1,6 до 2,0, третя — від 2,0 до 2,6 і четверта — від 3,0 до 4,0 років. Для кожної стадії він дав кількісні і якісні показники.

Німецький психолог К. Гроос вивчав гру у тварин і людини. Він намагався показати роль гри у розвитку дитини. Гроос залишив деякі спостереження і узагальнення відносно страху дитини. Це явище він розглядав як спадково організоване і біологічно обумовлене.

У працях Д. Болдуїна і А. Чемберлена є дані про психічний розвиток дитини, зокрема, про особливості рухів, сприймань, ігор, наслідувань, навіювань, оцінок, почуттів. У нього є дані про явище соромливості у дітей. Соромливість, зазначав він, пересічно розпочинається на першому році життя. Він описав прояви соромливості та відчуттів і сприймань на деяких етапах розвитку дитини. За спостереженням Д. Болдуїна його 9- місячна дочка віддавала перевагу блакитному, червоному, зеленому і коричневому кольорам. Проте, такий висновок він зробив лише на основі спостережень за однією дитиною. Англійський психолог У. Уїнч провів аналогічні спостереження на 2000 дітей віком від 7 до 15 років. За його даними на вибір кольору впливали вік і стать дитини. Семилітні англійські хлопчики надавали перевагу пересічно червоному, потім жовтому кольорам. Старші діти (15 років) надавали перевагу синьому чи блакитному кольорам. Д. Болдуїн і Штехар вивчали ритмічні здатності дітей дошкільного віку. З цією метою дитина мала вистукати такт маршу, розіграного фонографом. На основі суб'єктивного порівняння експериментатора робились висновки. Д. Болдуїн спостерігав перші малюнки своєї дочки. Ці спостереження є важливими для оцінок даного виду активності дитини. Д. Болдуїн співставив ступінь статевої зрілості дівчат з їх інтересами гри з ляльками.

У другій половині XX - на початку XXI ст. вікова психологія набула особливо динамічного розвитку, що спричинене загальною тенденцією до гуманізації суспільного життя в постіндустріальну епоху. Загалом, у розвитку вікової психології у цей період окреслилися такі тенденції:

1. Розширення хронологічних меж досліджень вікового розвитку людини. Якщо до середини XX ст. дослідники здебільшого зосереджувалися на вивченні проблем дитячої психології, то в наступні десятиліття у полі їх зору опинилися проблеми психології пренатального розвитку, дорослості і старості, вмирання і смерті.

2. Перехід від дослідження вікового розвитку окремих психічних процесів та властивостей людини до цілісного аналізу її психічного та особистісного розвитку. Йдеться про вивчення не тільки вікового розвитку пам'яті, сприймання, мислення, уваги, емоцій, характеру, волі, здібностей та інших психічних процесів і властивостей, а й вікового розвитку Я-концепції особистості, спонукальної, інтелектуальної та емоційної сфер як цілісних особистісних утворень. Здійснено продуктивні спроби комплексної характеристики різних вікових періодів, уточнення їх хронологічних меж.

3. Поєднання досліджень загальновікових тенденцій розвитку з вивченням його індивідуального варіанта, особливості якого проявляються у пізніших періодах (дорослості, старості), а також зі з'ясуванням характеру відхилень та аналогії розвитку.

4. Створення інтегральних концепцій вікового розвитку (біогенетична, соціогенетична, теорія взаємодії двох факторів, генетична концепція), формулювання окремих теорій вікового розвитку у межах психоаналізу, необіхевіоризму, когнітивної та гуманістичної психології.

5. Удосконалення методики і методів дослідження вікового розвитку. В останні десятиліття, наприклад, набули поширення лонгітюдні та кроскультурні дослідження та ін.

6. Інтеграція зусиль дослідників різних сфер наукового знання (психофізіології, психогенетики, геронтології, соціології, генетичної психології, акмеології, медицини та ін.) з метою комплексного вивчення проблем вікового розвитку людини.

Нині важливими тенденціями розвитку вікової психології є розширення проблематики досліджень, цілісний аналіз та опис окремих вікових періодів, уточнення їх меж, реалізація системного підходу до вивчення вікового розвитку людини.

 

80. Закономірності та етапи розвитку гри в дошкільному віці.
У дошкільному віці провідною діяльністю виступає рольова гра, характерне для 3х років прагнення дитини бути самостійною може бути вирішене лише у формі гри. В процесі гри дитина пізнає різні види діяльності дорослих, а також особливості взаємин між ними. Від 3-х до 4х років дитина оперує реальними предметами і віддає їм перевагу. У цей період у неї розвивається здатність до сюжетно рольових ігор. Наприкінці дошкільного віку. У неї розвивається здатність до ігор з правилами. Ігрова діяльність є провідною, тому що створює сприятливі умови для розвитку пізнавальних інтересів, позитивних психічних якостей. Це дозволяє підготувати дитину для засвоєння складніших символів — систем соціальних знаків.

 

Ще ранньому віці з'являються і починають розвиватися елементи рольової гри. У рольової грі діти задовольняють своє прагнення сучасного життя з дорослими й у особливої, ігровий формі відтворюють відносини та діяльність дорослих людей.

У дошкільному віці гра стає провідним виглядом діяльності, але з оскільки сучасний дитина, зазвичай багато часу проведе уразвлекающих його іграх, - гра викликає якісних змін в психіці дитини. Ігрова дію носить знаковий (символічний) характер. Саме грі найяскравіше формується знакова функція свідомості дитини.

У ігровий діяльності дошкільник як заміщає предмети, а й перебирає той чи інший роль й починає діяти у відповідність до цієї роллю. У грі дитині вперше відкриваються відносини, що існують між людьми у процесі їхній трудовий діяльності, їхніх прав й обов'язки.

Обов'язки стосовно оточуючим - те, що відчуває необхідним виконувати виходячи із ролі, яку він узяв він. Виконуючи обов'язки, дитина отримує права стосовно особам, ролі яких виконують інших учасників гри.

Роль в сюжетної грі таки у тому, щоб виконувати обов'язки, які накладаються роллю, і здійснювати права стосовно іншим учасникам гри.

У рольової грі діти відбивають навколишнє їх розмаїття діяльності. Вони відтворюють сцени зі сімейного побуту, з трудової роботи і трудових взаємовідносинах дорослих, відбивають епохальні події та т.д.Отражаемая у невмілих дитячих іграх дійсність стає сюжетом рольової гри. Що ширшим сфера дійсності, із якою зіткнулися діти, тим ширші й різноманітніше сюжети ігор. Тому, природно, молодший дошкільник має обмежену кількість сюжетів, а й у старшого дошкільника сюжети ігор надзвичайно різноманітні.

Водночас зі збільшенням розмаїття сюжетів збільшується тривалість ігор. Так, тривалість ігри в дітей трьох - чотирьох років не перевищує 10-15 хвилин, в чотирьох - п'ятирічних сягає 40-50 хвилин, а й у старших дошкільнят гри можуть досягати кілька годині і навіть протягом днів.

Деякі сюжети дитячих ігор зустрічаються як в маленьких, і у старших дошкільнят (дочки-матері, дитсадок).

Не дивлячись те що, що є сюжети, загальні для дітей всіх дошкільних вікових груп, вони розігруються по-різному: у межах й того сюжету гра стає різноманітнішою у старших дошкільнят. Кожному віку властиво відтворювати різні боки дійсності всередині однієї й тієї ж самого сюжету.

Поруч із сюжетом треба розрізняти зміст рольової гри. До гри і те, що вона виділяє основний момент діяльності дорослих. Діти різних вікових груп при грі з однією і тим самим сюжетом вносять у цю гру різне зміст. Так, молодші дошкільнята багаторазово повторюють одні й самі дії з тими самими предметами, відтворюючи реальні дії дорослих. Відтворення реальних дій дорослий людей предметами стають основним змістом гри молодших дошкільнят. Граючи ополудні, наприклад, малята ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд, у своїй багаторазово відтворюючи одні й самі дії. Проте нарізаний хліб столу лялькам не подається,сваренная каша не розкладається по тарілкам, посуд миється, коли вона ще чиста. Тут зміст гри зводиться виключно діям з предметами.

Ігровий сюжет, як і і ігрова роль, найчастіше не планується дитиною молодшого дошкільного віку, а виникає залежно від цього, який предмет попадеться йому під руки.

Разом про те вже в молодших дошкільнят часом змістом гри можуть виступати відносини для людей.

Молодші дошкільнята відтворюють у грі відносини у дуже обмеженому, вузьке коло сюжетів. Зазвичай, це гри, зв'язкові з безпосередньою практикою самих дітей. Пізніше відтворення відносин людей стає у грі головним моментом. Так, гра в дітей віком середнього дошкільного віку протікає так. Дії, вироблені дитиною, не повторюються нескінченно, а одну дію змінюється іншим. У цьому дії відбуваються не заради самих дій, а щоб виявити певне ставлення до іншої людини відповідно до взятій роллю. Ці відносини можуть розігруватися і з лялькою, що отримала певну роль. Дії, вироблені дошкільням середнього віку, більш згорнуті, ніж в молодших дошкільнят. У сюжетних іграх дошкільнят середнього віку основним змістом стає відносини для людей.

Розгорнута передача відносин для людей у грі навчає дитину підпорядковуватися певних правил. Знайомлячись через гру з "суспільною життям дорослих, діти дедалі більше долучатимуться до розумінню громадських функцій покупців, безліч правил відносин з-поміж них.

До рольової ігри в старших дошкільнят стає підпорядкування правилам, що випливають із взятій він ролі. Діти цього віку надзвичайно прискіпливо ставляться до виконання правил. Виконуючи у грі правила суспільну поведінку, діти спрямовують увагу, що "буває". Тому сперечаються у тому, що й що ні буває.

Отже, розвитку сюжету та змісту рольової гри відбиває дедалі більше глибоке проникнення дитини на життя оточуючих дорослих людей.

У ігровий діяльності найінтенсивніше формується психічні якості і особистісні особливості дитини. У грі складаються решта видів діяльності, які потім набувають самостійного значення. Ігрова діяльність впливає формування довільності в дітей віком психічних процесів. Та, у грі в дітей віком починає розвиватися довільне увага фахівців і довільна пам'ять.

Ігрова ситуація й дії ній надають постійна увага в розвитку розумової діяльності" дитини дошкільного віку. Гра значною мірою сприяє з того що дитина поступово переходить до мисленню у плані уявлень.

>Ролевая гра має визначальне значення у розвиток уяви. У ігровий діяльності дитина навчається заміщати предмети інші предмети, брати він різні ролі. Це здатність лягає основою уяви. [2]

У особливий клас виділяютьсяигри-соревнования, у найбільш привабливим моментом для дітей стає виграш, чи успіх. Передбачаються, що у таких іграх формується і закріплюється в дітей віком дошкільного віку мотивація досягнення успіху.

У старшому дошкільному віці конструктивна гра починає перетворюватися на діяльність, у якої дитина конструює, створює, будує щось корисне, потрібний у побуті. У цих іграх діти засвоюють елементарні трудові вміння і навички, пізнають фізичні властивості предметів, вони активно розвивається практичне мислення. У грі дитина навчається користуватися багатьма інструментами і продуктами домашнього побуту. В нього з'являється й розвивається здатність планувати свої дії, вдосконалюються ручні руху, і розумові операції, уяви і її уявлення.

 

 

81. Юнацький вік - період «кризи ідентичності» (Е. Еріксон)
Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Важливим чинником розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

Життєвий план - широке поняття, яке охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід занять, стиль життя, рівень домагань, рівень прибутків тощо). У старшокласників життєві плани часто ще досить розпливчасті і не вичленяються мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнюючи міру їх привабливості, але ще не може остаточно вибрати щось для себе і часто нічого не робить для досягнення задуманого.

Про життєві плани у власному сенсі слова можна говорити лише тоді, коли до них включені не тільки цілі, а й способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л.С. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з ними "цільову" регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє - центральне психологічне новоутворення юнацького віку.

Основою для планування, суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві модель "типового життєвого шляху" члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, в її основу покладено принцип своєчасності: в який час суб'єкт повинний вкластися, щоб соціально "встигнути", в потрібний час зробити наступний крок.

Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття підлягали істотному перегляду. Молоді люди часто змушені самостійно розробляти життєві цілі і знаходити способи їх виконання. У результаті цього багато аспектів свого майбутнього життя юнаки і дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х років чекали на своє майбутнє з оптимізмом, то старшокласники 1990-х років переживали своє майбутнє як проблему.

В західній психології процес самовизначення позначається як процес формування ідентичності. Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральну задачу періоду дорослішання, хоча перевизначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як усвідомлення тотожності суб'єкта самому собі, неперервності власної особистості в часі вимагає відповіді на запитання: "Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?" В період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій та нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані з сімейними, тендерними, професійними ролями, в несуперечливу цілісність (яка я дочка й онучка, спортсменка і студентка, майбутній лікар і майбутня дружина), узгодити внутрішню оцінку себе та оцінку, що дається іншими.